Рішення № 14053921, 01.03.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 березня 2011 р. Справа 11/9-11

за позовом Крижопільського районного споживчого товариства, смт. Крижопіль

до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, смт. Крижопіль

про стягнення 28000 грн. неустойки

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - не зявився;

від відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Крижопільського районного споживчого товариства неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення в сумі 28000 грн. та судові витрати, в тому рахунку на правову допомогу в сумі 3000 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 6/97-10 встановлено, що договір оренди приміщень нежитлової будівлі магазину «МЕБЛІ»по вул. Комсомольська. 26, смт. Крижопіль. укладений між Крижопільським РСТ та ПП ОСОБА_1 закінчився 12 січня 2010 року.

11 квітня 2008 року між сторонами підписано додаток до договору оренди нежитлового приміщення магазину «МЕБЛІ», розташованого по вул. Комсомольська. 26 (Базарна площа) в смт. Крижополі, згідно якого орендна плата з урахуванням ІІДВ встановлювалася в розмірі 1500 гри..

ПП ОСОБА_1 після закінчення терміну договору оренди добровільно займані приміщення не звільнив, хоча своєчасно був попереджений про необхідність звільнення цих приміщень. В зв'язку з цим 7 жовтня 2010 року господарським судом Вінницької області був виданий наказ № 6/97-10 на примусове виконання рішення суду.

15 жовтня 2010 року державним виконавцем ВДВС Крижопільського РУЮ було відкрито виконавче провадження. 25 жовтня 2010 року ІIIІ ОСОБА_1 звільнив займані приміщення, про шо 26 жовтня 2010 року державним виконавцем був складений акт.

Таким чином, з 13 січня 2010 року по 25 жовтня 2010 року ПП ОСОБА_1 використовував вищевказані приміщення, які перебувають у власності позивача, чим позбавив останнього можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися свосю власністю. Тому, позивач відповідно до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував до стягнення неустойку за період з 15 січня 2010 року по 25 жовтня 2010 року в розмірі 28000 грн..

23.02.2011р. до суду надійшла заява Крижопільського районного споживчого товариства за підписом Болюх М.Т. як голови правління. Даною завою Крижопільське районне споживче товариство відмовляється від позову та просить припинити провадження у справі. Одночасно повідомлено, що адвокат ОСОБА_5 не є повноважним представником Крижопільського районного споживчого товариства, ордер, довіреність якого слід вважати недійсними.

Дослідивши вказану заяву судом встановлено наступне.

Положеннями ст. 28 Господарського процессуального кодексу України встановлено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

В підтвердження повноважень Болюх М.Т. як голови правління надано світлокопію витягу з протоколу загальних зборів уповноважених членів Крижопільського районного споживчого товариства від 19.01.2011р. посвідченого приватним нотаріусом Крижопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6. Водночас, даний витяг не може слугувати належним доказом, оскільки не відповідає приписам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, так як нотаріусом посвідчено справжність підписів Мошуна В.Д. та Танасійчук Л.І., а не відповідність копії витягу з протоколу оригіналу.

За таких обставин, суд не приймає відмову від позову.

Відповідач в запереченнях вказує, що вимоги позовної заяви є незаконними та необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

- договір оренди від 12.01.2000 р., на який посилається позивач не передбачає застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання по поверненню предмету оренди як сплата подвійної оплати за користування об'єктом оренди.

- відповідач не підписував додаток до договору від 11.04.2008 р., яким орендна плата збільшена з 340 грн. до 1500 грн., а відтак і не брав на себе зобов'язання сплати подвійної орендної плати у формі неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди, строк його повернення не обраховується з 15.01.2010 р. як те вказує позивач.

- неустойка за весь заявлений період не підлягає стягненню, оскільки обов'язок повернення об'єкта оренди виник 12.01.2010 р. в день завершення строку дії договору, як то встановив суд, а нарахування штрафних санкцій по господарським зобов'язанням обмежено шестимісячним терміном (ст. 232 ГК України).

При розгляді справи 03.02.2011р., 15.02.2011р. судом оголошувались перерви відповідно до 15.02.2011р. та 01.03.2011р. з метою надання сторонами доказів в підствердження своїх доводів та заперечень.

Перевіривши доводи учасників процесу поданими доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

12 січня 2000 року між Крижопільською райспоживспілкою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 ( орендар ) укладено договір оренди нежитлового приміщення будівлі магазину «МЕБЛІ»у смт. Крижопіль.

За договором оренди Крижопільска райспоживспілка, правонаступником якої є Крижопільське районне споживче товариство згідно зі ст.3 Статуту Крижопільського РСТ, передала, а підприємець ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування об'єкт оренди - магазин «МЕБЛІ».

Відповідно до п.3.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 12.01.2005 р., термін 5 календарних років.

П.8.2. договору сторони встановили, якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не буде вимагати його припинення або зміну, то цей договір вважається продовженим на попередніх умовах і на той самий термін.

Матеріалами справи встановлено, що за місяць до закінчення терміну договору від 12.01.2000 р. жодна із сторін не вимагала його припинення або зміни, а тому в силу п. 8.2. договору він вважався продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, а саме до 12.01.2010 р.

Пунктом 4.1. договору сторони встановили розмір орендної плати 340 грн. з ПДВ.

11.04.2008 р.додатком до договору від 12.01.2000 р. сторони встановили, що розмір орендної плати становить 1500 грн..

09.12.2009 р. Крижопільське районне споживче товариство надіслало орендарю лист №305/1, в якому просило з'явитися до орендодавця для перезаключення договору оренди в зв'язку із змінами договірних умов та повідомляло, що у разі відмови договір оренди магазину «МЕБЛІ»від 12.01.2000 р. на новий термін продовжений не буде, в протилежному випадку відмовляється від договору.

В матеріалах справи відсутні докази переукладання договору оренди сторонами після 09.12.2009 р..

Як встановлено судом в провадженні господарського суду Вінницьої області перебувала справа № 6/97-10 за первісним позовом субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Крижопільського районного споживчого товариства про усунення перешкод в користуванні майном та за зустрічним позовом Крижопільського районного споживчого товариства до субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном.

Рішенням суду Вінницької області від 18.06.2010 р. у справі №6/97-10 в позові підприємця ОСОБА_1 до Крижопільського районного споживчого товариства про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

Зустрічний позов Крижопільського районного споживчого товариствадо субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1про усунення перешкод в користуванні майном задоволено.

В рішенні зазначено:

«Усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном магазином «МЕБЛІ», який належить на праві власності Крижопільському РСТ і розташований по вул. Комсомольська, 26, смт. Крижопіль Вінницької області.

Субєкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 ( смт. Крижопіль Вінницької області, вул. Комсомольська, 15/2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звільнити приміщення нежитлової будівлі магазину «МЕБЛІ»по вул. Комсомольська, 26, смт. Крижопіль, які позначені в технічному паспорті номерами 8 і 9, загальною площею 302,0 м.кв. та передати їх Крижопільському районному споживчому товариству ( смт. Крижопіль Вінницької області, код ЄДРПОУ 01740779 )».

Стягнуто з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 85,00 грн. витрат з державного мита, 236 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3000 грн. судових витрат на послуги адвоката.

Вказане судове рішення набуло законної сили 07.09.2010р. відповдіно до постанови Житомирського апеляційного господарського суду.

На виконання рішення суду від 18.06.2010р. господарськипм судом 07.10.1010р. видано відповідні накази та у звязку з невиконанням відповідачем рішення в добровільному порядку судові накази предявленні позивачем до Відділу державної виконавчої служби Крижопільського районного управління юстиції для примусового виконання.

15.10.2010р. державим виконавцем Відділу державної виконавчої служби Крижопільського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 2-478 та надано термін для добровільного виконання наказу суду до 22.10.2010р..

Згідно акту державного виконавця від 26.10.2010р. СПД ОСОБА_1 звільнив приміщення нежитлової будівлі магазину «МЕБЛІ»по вул. Комсомольській 26 в смт. Крижопіль в добровільний термін.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення неустойки за невиконання договору оренди.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

В силу ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Зважаючи, що термін дії договір оренди від 12.01.2000р. закінчився 12.01.2010р., відповідач зобов'язаний був звільнити зазначене приміщення з цієї дати.

Позивачем заявлена до стягнення з відповідача неустойка у розмірі подвійної орендної плати за період з 15 січня 2010р. по 25 жовтня 2010 року на підставі ст.785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї правової норми у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 ст.785 Цивільного кодексу України). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 ст.785 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тому, зазначення в п. 7.4 договору оренди від 12.01.2000р. про те, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, є достатньою умовою для застосування до спірних правовідносин приписів ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Порядок застосування штрафних санкцій та обмеження періоду їх нарахування визначено статтею 232 Господарського кодексу України. Зокрема, частиною 6 передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України не містить застереження як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю більш як на 6 місяців, так і стосовно можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди, то в даному випадку термін нарахування неустойки має узгоджуватися з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій: неустойки, штрафу, пені (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

За такого правового положення позивач як орендодавець (наймодавець) за договором оренди від 12.01.2000р. має право на стягнення з відповідача неустойки у подвійному розмірі плати за користування річчю за 6 місяців.

Позивачем визначено період нарахування з 15 січня 2010 року по 25 жовтня 2010 року. Зважаючи на обмеження строку нарахування неустойки положеннями наведеної вище норми, період нарахування неустойки становить з 15 січня 2010 року по 15 липня 2010 року.

Зважаючи на наведене, суд приймає до уваги заперечення відповідача щодо періоду нарахування неустойки.

Також суд зауважує, що твердження позивача про звільнення відповідачем приміщення 25 жовтня 2010 року не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки згідно акту державного виконавця від 26.10.2010р., СПД ОСОБА_1 звільнив приміщення в добровільний термін, який постановою від 15.10.2010р. встановлено до 22.10.2010р..

За таких обставин, розмір неустойки за період з з 15 січня 2010 року по 15 липня 2010 року складає 18000 грн..

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача витрат на оплату послуг адвоката.

Як вбачається матеріалів наданих на підтвердження надання правової допомоги позивачу та понесення останнім витрат за неї, сума оплати встановлена 3000 грн..

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.12.2010 року між Крижопільським районним споживчим товариством та адвокатом ОСОБА_5 укладено угоду № 8/12-10 про надання правової допомоги. Суму оплати за виконання доручення за угодою становлено 3000 грн..

На підтвердження понесення вказаних витрат позивачем надано квитанцію за № 005040 від 02.22.2011р., видатковий касовий ордер за № 57 від 02.02.2011р..

Дослідивши наведені докази суд зауважує, що визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг адвокатом.

Проте, з наданих позивачем в обґрунтування цієї вимоги документів не вбачається доказів надання адвокатських послуг, а саме відсутній акт приймання-передачі виконаних робіт. Поміж з тим, у видатковому касовому ордері № 57 від 02.02.2011р. підставою видачі адвокату ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 3000 грн. стали адвокатські послуги по справі № 6/102-10. Вказане не дає підстав віднести понесені позивачем витрати до судових витрат на підставі ст. 44, 48 ГПК України, а тому вимога позивача про відшкодування адвокатських послуг задоволенню не підлягає.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача щодо не підписання ним додатку до договору від 11.04.2008 р. не заслуговують на увагу, оскільки встановлені судом при розгляді справи № 6/97-10 та відповідно до положень ст. 35 ГПК України не потребують доказування.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судох витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 35, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Крижопільського районного споживчого товариства (24600, Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Комсомольська, 17-А, код 01740772) 18000 (вісімнадцять тисяч) грн. неустойки; 180 (сто вісімдесят) грн. витрат зі сплати державного мита та 151 (сто пятдесят одну) грн. 71 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

3.В позові в частині стягнення 10000 грн. неустойки відмовити.

4.У відшкодуванні 3000 грн. витрат за послуги адвоката відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.03.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (24600, Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Комсомольська, 17-А)

3- відповідачу - (АДРЕСА_1)