Ухвала суду № 140527047, 12.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1085/23

Провадження № 1-і/466/19/26

У Х В А Л А

09 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі

головуючої - судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого: ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України,

встановив:

06.10.2026 року прокурор, в ході розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12022140000000081 про обвинувачення ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень , передбачених ч. 5 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України, подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 .

В обґрунтування клопотання прокурор вказував на продовження та не зменшення ризиків визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливого переховування від суду, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених, вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначав, що вказані ризики існували на час обрання запобіжного заходу, були підставою для продовження обраного запобіжного заходу, та на даний час не зменшилися, продовжують існувати.

Прокурор зазначав, що за обставин даного кримінального провадження, існуючих ризиків, обмеження прав обвинуваченого на особисту свободу, є виправданим з метою виконання завдань кримінального провадження.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав.

Обвинувачений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_4 , висловлюючи свою позицію з приводу заявлених клопотань, просили відмовити прокуророві в його задоволенні. Зазначили, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та просили замінити зазначений запобіжний захід на домашній арешт, який би забезпечив належну процесуальну поведінку обвинуваченого, оскільки останній не має наміру ухилятись від суду. Крім того, у разі продовження строку утримання під вартою, просили суд зменшити розмір застави, так як сам по собі факт тривалого перебування особи під вартою свідчить про те, що визначений розмір застави є непомірним для нього.

Заслухавши думку обвинуваченого та захисника з приводу заявленого клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінально-процесуальних обов`язків; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Встановлено, що за матеріалами даного судового провадження ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України. Обставини, зазначені в обвинувальному акті, вказують на причетність вказаної особи до вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується. Вказане цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Влох проти Польщі»).

На даному етапі розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення та судом не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд вважає вірогідним переховування обвинувачених від суду з огляду на покарання, яке загрожує ОСОБА_9 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та враховуючи відсутність можливості уникнути відбування покарання.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. В даному провадженні триває дослідження письмових доказів та свідки ще не допитувались .

Також зазначені обставини можуть вказувати на вплив ОСОБА_9 на інших обвинувачених з метою створення альтернативної версії подій.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти вищевказаним ризикам.

При цьому суд зазначає, що при оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом наркотичних засобів у виправній установі, в період відбування покарання за іншими вироками судів, що набрали законної сили, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинувачених переважають інтереси забезпечення поваги до особистих свобод кожного з них.

До того ж, суд зазначає, що в цій справі тримання під вартою обвинуваченого не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.

Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо обвинувачених винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення відсутності визначених вище ризиків.

Отже, враховуючи існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, передбачених ст. 178, ч. 4 ст. 183 КПК України, застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим, за таких обставин клопотання про продовження строку застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою судом не встановлено.

Вирішуючи питання про зменшення розміру застави, про яке зазначав обвинувачений та захисник , суд дійшов, наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, на будь-якій стадії кримінального провадження.

Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до обвинуваченого та накладає відповідні зобов`язання не тільки на обвинуваченого, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу за обвинуваченого (заставодавця). Так, застава забезпечує виконання обвинуваченим обов`язків, покладених на нього як процесуальним законом, так і обов`язків, покладених судом, що передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Застава як вид запобіжного заходу полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків (ч. 1ст. 182 КПК). При цьому, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Тобто застава забезпечує дієвість кримінального провадження, що обумовлюється забезпеченням виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.

При цьому Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

На думку суду, наразі розмір застави, визначений обвинуваченому ухвалами суду раніше, здатен і надалі забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених нанього процесуальних обов`язків. Стороною захисту не було надано суду доказів, які б свідчили про непомірність цього розміру застави для обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 176, 183,331, 376 КПК України, суд, -

постановив:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому за ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши розмір застави у 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, що становить 297 720 грн. - на 60 діб, до 08 грудня 2026 року включно.

У разі внесення застави у вищевказаному розмірі покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 наступні обов`язки:

- прибувати на кожну вимогу суду для участі в судових засіданнях;

- не відлучатись за межі Львівської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання чи роботи;

- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважатиметься таким, що до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання даних обов`язків обвинуваченим, застава звертається в дохід держави.

Копію ухвали вручити учасникам провадження.

Контроль за виконанням ухвали покласти на процесуального прокурора.

Скерувати ухвалу для виконання у Державну установу «Львівська установа виконання покарань (№19)».

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Львівського апеляційного суду, протягом семи днів з моменту виготовлення повного її тексту.

Повний текст ухвали складено та проголошено 12.10.2026р..

Суддя ОСОБА_1