Рішення № 140526923, 09.10.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/943/26

пр.№ 2/464/1462/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.10.2026 м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., секретар судового засідання Ханенко Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб без самостійних вимог: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВИЙ ЛЬВІВ», про поділ спільної сумісної власності подружжя, за участю представників учасників справи: позивача адвоката Маленовського А.О., відповідача та третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

у с т а н о в и в :

Позивач у письмовій формі звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовом у порядку цивільного судочинства, в якому просить у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за кожною зі сторін за ним та за відповідачкою право вимагати 660 472,32 грн від ОСОБА_3 за договором № 1 уступки права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва від 10 травня 2017 року на загальну суму 1 320 944,63 грн.

За результатами автоматизованого розподіл у судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.

Суддя ухвалою від 26 лютого 2026 року позовну заяву залишив без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Суддя ухвалою від 11 березня 2026 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Суд ухвалами від 04 травня 2026 року, постановленими без оформлення окремого документа і зазначеними у протоколі судового засідання, відмовив у клопотанні представника відповідача про закриття провадження за відсутності предмета спору за передчасністю, а також закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

При розгляді справи у суді позивач та його представник підтримали заявлений позов, відповідач та його представник адвокат Коваль О.Р., яка водночас є представником третьої особи ОСОБА_3 , позов заперечили з підстав, викладених у відзиві.

Третій особі ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВИЙ ЛЬВІВ» повістку про виклик до суду доставлено до електронного кабінету, про що свідчать довідки про доставку електронного документа. Зважаючи на вимоги ст.223 ЦПК України, неявка третьої особи, від якої не надійшло жодних клопотань, не перешкоджає розгляду справи.

Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 виснувала, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18). Відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором.

У ч.1 ст.628 ЦК визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому що договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними вважаються умови договору: 1) визнані такими за законом; 2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду; 3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За позицією Верховного Суду у постанові від 29 грудня 2025 року у справа № 201/9663/23 всі умови договору - істотні, звичайні і випадкові - з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами. В цьому полягає сенс цивільно-правового договору як правової форми узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України) означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010).

Суд з`ясував, що 19 лютого 2016 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВИЙ ЛЬВІВ» - управитель та ОСОБА_5 довіритель уклали договір № 68/16Г про участь у фонді фінансування будівництва, за яким довіритель на підставі повного визнання ним правил фонду фінансування будівництва надає свою згоду на участь у фонді фінансування будівництва виду А «Новий Львів Г».

Умовами договору визначено, що за довірителем закріплюється об`єкт інвестування/будівництва квартира по АДРЕСА_1 , загальна площа 89,70 кв.м.

Надалі 10 травня 2017 року позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 довірителями та третьою особою ОСОБА_3 новим довірителем укладено договір № 1 уступки права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва.

У договорі сторонами обумовлено, що за згодою управителя довіритель на умовах та у порядку, що визначені цим договором, уступає новому довірителю право вимоги, а новий довіритель сплачує за це довірителю визначену цим договором плату 1 320 944,63 грн.

З урахуванням уступки права вимоги договір № 68/16Г від 19 лютого 2016 року про участь у фонді фінансування будівництва викладено в новій редакції від 10 травня 2017 року, сторонами в якому виступають ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВИЙ ЛЬВІВ» - управитель та ОСОБА_3 довіритель.

Позивач, заявляючи вимоги про визнання за кожною із сторін права вимоги 660 472,32 грн від відповідача за договором № 1 уступки права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва у порядку поділу майна подружжя, покликається на неотримання коштів за таким договором.

Суд констатує, що позивач, підписуючи 10 травня 2017 року договір № 1 уступки права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва, погодився, що за його умовами, зокрема, у п.5.2 міститься положення, він як довіритель має право вимагати від нового довірителя відповідача належного виконання зобов`язань зі сплати коштів, передбачених пунктом 4.1 цього договору (1 320 944,63 грн), а у випадках їх не виконання чи неналежного виконання відмовитись від цього договору в односторонньому порядку. У такому випадку з моменту отримання новим довірителем повідомлення довірителя про відмову від цього договору цей договір вважається розірваним.

Позивач, заявляючи про невиконання відповідачем перед ним умов договору № 1 уступки права вимоги та несплату коштів за відступлення прав вимоги, з часу укладення договору 10 травня 2017 року не звертався з вимогою про зобов`язання сплати таких коштів чи відмовою від договору, про що ствердив у суді. Саме вимагання від нового довірителя належного виконання зобов`язань відмова від договору передбачені таким договором як способи захисту прав довірителя позивача по справі. Саме на такі умови погодився позивач, підписуючи договір № 1 уступки права вимоги, які і повинен виконувати.

За таких обставин вимога про визнання за кожною із сторін право вимоги 660 472,32 грн від відповідача договору № 1 уступки права вимоги не ґрунтується на умовах такого договору, не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. Судове рішення за такими вимогами жодним чином реально не відновить порушені права позивача.

До того ж, на підставі договору № 68/16Г від 19 лютого 2016 року про участь у фонді фінансування будівництва у відповідача за ОСОБА_2 21 травня 2018 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1560073346101).

Як свідчить рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 червня 2017 року (справа № 460/1544/17), яке набрало законної сили 04 липня 2017 року, позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 17 квітня 2010 року.

У ст.60 СК України визначено, шо майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Саме такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19,

Таким чином у силу ст.60 СК України об`єктом поділу майна подружжя може виступати саме об`єкт нерухомості квартира, набута подружжям у шлюбі, про що позивачем вимоги не заявлялись та є предметом доказування у цій справі. Водночас такий факт додатково підтверджує неналежність способу захисту прав позивача, який звернувся із вимогою право вимоги 660 472,32 грн за договором уступки.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Обрання неефективного способу захисту порушеного права, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

З урахуванням диспозитивності цивільного судочинства суд відмовляє у вимозі про скасування рішення опікунської ради через обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту права. Відомості, які б спростовували такий висновок суду, та доводили протилежне відсутні.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Саме так до того висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 757/46058/20-ц.

Зважаючи, що суд відмовляє у позові через неналежний спосіб захисту порушеного права правових підстав для застосування позовної давності немає.

У зв`язку з відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати позивача залишити по понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;

треті особи без самостійних вимог:

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВИЙ ЛЬВІВ», код ЄДРПОУ 37964899, м.Львів, вул.Литвиненка, 3.

Повне рішення суду складено 09 жовтня 2026 року.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО