Рішення № 140523030, 12.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7087/26

Провадження № 2/357/5850/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Шлейко О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

27.04.2026 представник позивача, за довіреністю у справі - Дармограй Анастасія Тимофіївна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 29.04.2026, обґрунтовуючи тим, що 20.08.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №512807-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 512807-КС-004 про надання кредиту та 20.08.2025 відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 512807-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Також, товариством направлено відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-9376, на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті. Відповідно до умов укладеного договору кредиту, товариство надає позичальнику грошові кошти у розмірі 6000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , котра вказана позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,0% за кожен день користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, чим порушив свої зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 08.06.2026 утворилась заборгованість у розмірі 13540,00 грн, яка складається із: 5700,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 4840,00 грн - суми прострочених платежів по процентах, 3000,00 грн - сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України. Тому, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором №512807-КС-004 від 20.08.2025 у розмірі 13540,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 15.07.2026 - 09:30.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.

15.05.2026 та 19.05.2026 на адресу суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

15.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 30.09.2026 - 09:00, за клопотанням відповідача.

03.08.2026 представник відповідача, адвокат Кучер Олег Володимирович, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на такі обставини. До позовної заяви позивачем надано роздруківку електронного документа - кредитний договір № 512807-КС-004 від 20.08.2025. Як вбачається зі змісту пункту 3.1. Договору, Договір укладається з використанням ІКС Кредитодавця, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом надання пропозиції укласти Договір (оферти) Кредитодавцем та її прийняття (акцептування) Позичальником. Договір укладається з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших нормативно-правових актів Національного банку України. В обґрунтування позову позивач стверджує, що Кредитний договір підписано Відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «UA-9376». Позивач стверджує, що на виконання кредитного договору, укладеного між відповідачем та ТОВ «Бізнес Позика» відповідач отримав кредит у розмірі 6 000 грн, разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини позивачем не надано. Позивач не надав суду належних електронних доказів (лог-файлів системи, системних журналів, сертифікованих звітів ІКС), які б фіксували точний час, IP-адресу та факт введення коду «UA-9376» з пристрою, що належить Відповідачу. Сам лише текст у договорі згенерований комп`ютерною програмою позивача із зазначенням набору символів (ідентифікатора), є одностороннім документом фінансової установи та не може вважатися беззаперечним доказом волевиявлення відповідача на підписання кредиту. Позивачем до позову не надано жодного доказу, який підтверджує укладення Відповідачем з Позивачем кредитного договору шляхом його підписання електронним підписом Відповідача, на надано доказів, яким чином відбувалось підписання зазначеного у позовній заяві договору та не надано до позовної заяви жодного доказу того, яким чином відповідач взагалі міг отримати одноразовий ідентифікатор. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним. Також, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Відповідач вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитних договорів. Враховуючи те, що кредитні відносини між сторонами виникли і діяли під час воєнного стану, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у позивача були відсутні правові підстави для нарахування процентів. в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 3000,00 грн. Тому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

04.08.2026 представник позивача за довіреністю - Виноградов Юрій Ернстович подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що кредитний договір між Сторонами був укладений шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця в особистому кабінеті Позичальника, та підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Під час укладення Кредитного договору сторони погодились укласти Кредитний договір з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (що зазначено на самому початку Кредитного договору). Аналогічні положення зазначаються на початку Додаткових угод (у випадку їх укладення). Відповідно до норм Закону України «Про електронну комерцію», позичальник та кредитодавець не повинні підписувати одноразовим ідентифікатором Оферту та Акцепт на укладення кредитного договору, оскільки кредитодавець надсилає позичальнику в інформаційно-телекомунікаційній системі Оферту на укладення Кредитного договору, а позичальник акцептує її шляхом введення одноразового ідентифікатора у відповідній графі у своєму особистому кабінеті (заповнює формуляр заяви (форми) про прийняття акцепту на укладення Кредитного договору в електронній формі), чим акцептує Оферту на укладення Кредитного та підписує Кредитний договір своїм підписом одноразовим ідентифікатором у відповідності до ч. 6 ст. 11 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Повідомляє суд, що всі дії щодо укладення кредитного договору позичальник здійснював в інформаційно-телекомунікаційній системі в своєму особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця. Позичальник зайшов на веб-сайт Кредитодавця та зареєстрував на ньому свій особистий кабінет. Після цього, в своєму особистому кабінеті позичальник заповнив свої анкетні дані. Заповнивши анкетні дані в своєму особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця, позичальник подав заявку на отримання кредиту. Погодивши позичальнику кредит, кредитодавець в інформаційно-телекомунікаційній системі на своєму веб-сайті надіслав Позичальнику в його особистий кабінет Оферту на укладення Кредитного договору та направив на його номер мобільного телефону, який він вказав заповнивши свої анкетні дані, СМС повідомлення з одноразовим ідентифікатором для прийняття Оферти на укладення Кредитного договору (для підписання Кредитного договору) у відповідності до ч. 3, ч. 4 та ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Позичальник ознайомився з Офертою на укладення Кредитного договору та умовами Кредитного договору, після чого він ввів отриманий на свій номер мобільного телефону одноразовий ідентифікатор у відповідній графі у своєму особистому кабінеті (заповнив формуляр заяви (форми) про прийняття акцепту на укладення Кредитного договору в електронній формі), чим акцептував Оферту на укладення Кредитного та підписав Кредитний договір своїм підписом одноразовим ідентифікатором у відповідності до ч. 6 ст. 11 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Після цього, оригінал цілісного та незмінюваного кредитного договору був розміщений в особистому кабінеті Позичальника на веб-сайті Кредитодавця в цілодобовому постійному доступі, а також був додатково направлений на електронну адресу Позичальника, яку він вказав під час заповнення своїх анкетних даних. Отже, до позовної заяви були додані оригінали цілісних та незмінюваних файлів Кредитного договору, а також Оферта та Акцепт на його укладення. Сторона Відповідача належним чином не обґрунтувала те, що додані до позовної заяви файли кредитного договору, а також Оферти та Акцепту на його укладення, начебто не є їх оригіналами, та начебто не є цілісними та незмінюваними. Сторона Відповідача не надала суду взагалі жодних доказів на спростування цілісності та незмінюваності файлів Кредитного договору (Додаткових угод у випадку їх укладення), а також Оферти та Акцепту на його укладення. Номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за Кредитним договором був вказаний Позичальником під час заповнення анкетних даних в його особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця, а тому ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 6 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 . Наданий позивачем разом з позовною заявою розрахунок заборгованості за Кредитним договором, разом з іншими доказами по справі, а саме Кредитним договором, доказом перерахування кредитних коштів тощо, є належним, допустимим та достатнім доказом існування у відповідача заборгованості за Кредитним договором. Тому, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, у позовній заяві, відповіді на відзив зазначив клопотання, у якому просив розгляд справи проводити за відсутності представника товариства, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кучер Олег Володимирович у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

30.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній подав до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі.

30.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з?явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 20.08.2025 відповідач - ОСОБА_1 заповнив анкету клієнта, згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання, номер картки ( НОМЕР_2 ), розмір бажаного кредиту (6000,00 грн).

20.08.2025 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №512807-КС-004 про надання кредиту та 20.08.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №512807-КС-004 про надання кредиту, що підтверджується копією пропозиції та копією прийняття пропозиції укласти договір.

20.08.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №512807-КС-004 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику Кредит в розмірі 6000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА». Тип Кредиту: Кредит.

Відповідно до п. 2.3, 2.4 Договору, строк, на який надається Кредит: 16 тижнів. Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1%, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 2.5 Договору, комісія за видачу кредиту (надалі - Комісія): 1200,00 грн. Комісія нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту. Розмір Комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит також належить до Комісії за видачу кредиту і може одноразово нараховуватись при кожному отриманні Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, якщо нарахування Комісії за видачу додаткових грошових коштів передбачено відповідними Додатковими угодами до цього Договору, якими Сторони оформили отримання Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів. Якщо у відповідній Додатковій угоді до цього Договору, якою Сторони оформили отримання Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, зазначено, що Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит становить 0% (нуль відсотків), вказане означає, що Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит на підставі такої Додаткової угоди до цього Договору є відсутньою. Тарифи за цим Договором є незмінними впродовж дії Договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання додаткового договору до цього Договору, який Сторони погодили іменувати у своїх відносинах Додатковою угодою (далі - Додаткова угода).

Відповідно до п. 2.7 - 2.11, 2.13-2.15 Договору, загальний розмір наданого кредиту: 6000,00 грн. Строк дії Договору до 10.12.2025. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 12215,37 грн. Загальні витрати за Кредитом: 6 215,37 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: Дев`ять тисяч сімсот двадцять сім цілих дев`яносто шість сотих процентів. Дата видачі Кредиту 20.08.2025. Дата повернення Кредиту 10.12.2025. Мета (цілі) отримання Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Цей Кредит є споживчим кредитом.

Відповідно до п. 4.1 Договору, кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати Позичальнику Кредит в сумі вказаній в п. 2.1. Договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений розділі 12 Договору.

Відповідно до п.п. 5.2. Договору, позичальник зобов`язаний виконувати цей Договір у порядку та в строки (терміни), встановлені Договором та повернути кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі, передбачені Договором, до закінчення строку (терміну) дії Договору.

Відповідно до п. 11.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до дати вказаної в п. 2.8. Договору (окрім п. 11.2.6. Договору, який діє протягом передбаченого у зазначеному пункті строку), але у разі наявності у Позичальника після закінчення строку кредитування заборгованості зі сплати суми Кредиту, Комісії або Процентів - Договір діє до дати (включно), у яку Позичальником буде належним чином виконано зазначені грошові зобов`язання за цим Договором. У разі дострокового повернення Позичальником у повному обсязі Кредиту, тобто до дати повернення Кредиту, визначеної у п. 2.14 Договору, цей Договір припиняє свою дію в силу положень статті 599 Цивільного кодексу України у зв`язку із виконанням Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором у повному обсязі.

Відповідно до п.п. 11.3.1. Договору, підписуючи цей договір позичальник підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема, частиною другою та п`ятою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Відповідно до п. 11.17 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є додатки: (1) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про кредит (розраховано за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 365% (2) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про кредит (розраховано за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 365%.

Також, 20.08.2025 відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (UA-9793) було підписано паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 2. ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивачем до позову не надано жодного доказу, який підтверджує укладення відповідачем з позивачем кредитного договору шляхом його підписання електронним підписом, на надано доказів, яким чином відбувалось підписання зазначеного у позовній заяві договору та не надано до позовної заяви жодного доказу того, яким чином відповідач взагалі міг отримати одноразовий ідентифікатор.

Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

Відповідно до п. 3.1 Договору цей договір укладається з використанням ІКС Кредитодавця, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом надання пропозиції укласти Договір (оферти) Кредитодавцем та її прийняття (акцептування) Позичальником. Договір укладається з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших нормативно-правових актів Національного банку України.

П. 3.2 Договору передбачено порядок укладання договору позичальником вперше.

Встановлено, що 20.08.2025 ОСОБА_1 заповнив анкету клієнта, згідно якої зазначив свої персональні дані, а саме: ПІБ, серію та номер паспорта, РНОКПП, місце реєстрації, місце проживання, фінансовий номер телефону, електронну адресу, номер платіжної картки ( АДРЕСА_1 , паспорт номер НОМЕР_3 дата видачі 15.11.1996, орган, що його видав Міським відділом номер два Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та sarazinskijvitalij@gmail.com), та вказані дані містяться і в договорі №512807-КС-004 від 20.08.2025, який підписаний одноразовим ідентифікатором (UA-9376).

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази несанкціонованого доступу до особистого кабінету відповідача, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису та відсутні докази про те, що кредитний договір укладено іншою особою.

Також, відповідач не надав до суду доказів того, що його персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи платника податків, реквізити банківської картки, номери телефонів, електронна пошта) були використані товариством для укладення кредитного договору від його імені.

Крім того, у контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою, а надання копії електронного договору, підписаного таким ідентифікатором, є достатнім доказом прийняття оферти відповідачем.

Слід зазначити, що якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

Підписання договору №512807-КС-004 від 20.08.2025, електронним підписом одноразовим ідентифікатором (UA-9376) свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору, що підтверджується наданою позивачем до суду візуальною формою та копією листа з електронної пошти.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

У даному випадку встановлено, що електронний підпис був накладений одноразовим ідентифікатором, який складається з унікальної буквено-цифрової послідовності, згенерований позикодавцем й надісланий клієнту індивідуально, а тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору №512807-КС-004 від 20.08.2025 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним та здійснено з дотриманням вимог законодавства, натомість останній будь-яких доказів на спростування вказаних обставин до суду не надав.

Також, суд враховує, що принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: частиною першою статті 8 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Отже, вказаний договір №512807-КС-004 від 20.08.2025 підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили усі істотні умови договору, а тому, саме з 20.08.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитного договору.

Суд критично оцінює зазначене твердження виходячи з наступного.

Відповідно до п. 29. 53, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Згідно ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025, виконало в повному обсязі, а саме перерахувало на картку відповідача № НОМЕР_2 , яка зазначена ним у анкеті клієнта, грошові кошти в розмірі 6000,00 грн надавачем платіжних послуг ТОВ «ПрофітГід» на підставі Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, що підтверджується підтвердженням здійснення переказу, інформацією та випискою по рахунку наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання вимог ухвали про витребування доказів.

Вказані обставини підтверджується матеріалами справи в електронні формі та не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що позивачем доведено факт укладення договору №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025 визначена у розмірі 5700,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсотках у розмірі 4840,00 грн, суд враховує наступне.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості.

Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості та довідку про стан заборгованості.

Згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Встановлено, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому вказане товариство не могло надати первинні банківські документи.

Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контр розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.

Крім того, відповідач належних та достатніх доказів сплати заборгованості у зазначеному позивачем розмірі до суду не надав.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

З розрахунку заборгованості за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025 та довідки про стан заборгованості, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 07.04.2026 становить 13540,00 грн, яка складається із: 5700,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 4840,00 грн - суми прострочених платежів по процентах, 3000,00 грн - сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України.

Як зазначено вище у рішенні, 20.08.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір 512807-КС-004 про надання кредиту та п. 2.3, 2.4 якого визначено, що Строк, на який надається Кредит становить 16 тижнів та процентна ставка за кредитом є фіксованою і становить 1% в день, яка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору.

Пунктом 4.2.2 Договору, сторони встановили графік платежів.

Таким чином, за умовами договору № 522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 строк дії договору становить 169 днів (24 тижні) з 13.01.2025 до 30.06.2025 та у ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 6160,00 грн нарахована в межах строку кредитування.

Отже, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору у період з 13.01.2025 до 30.06.2025.

Також, слід зазначити, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% (тобто з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); починаючи з 21.08.2024 та надалі -1%.

Договір №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та згідно з п. 2.4 Договору розмір стандартної відсоткової ставки, яка є фіксованою, в межах строку кредитування (16 тижнів) складає 1,0% в день.

За даним договором ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» у період з 20.08.2025 до 10.12.2025 у межах строку кредитування (16 тижнів) нарахування відсотків відбувалося за процентною ставкою - 1,0%, що становить розмір 4840,00 грн та є правомірним.

Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 4840,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 3000,00 грн, слід зазначити наступне.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що у позивача були відсутні правові підстави для нарахування процентів у порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 3 000,00 грн, оскільки кредитні відносини між сторонами виникли і діяли під час воєнного стану, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд враховує зазначене твердження відповідача, виходячи з наступного.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України.

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»)

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №341/416/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Так, у п. 7.5 Договору передбачено, що у разі прострочення виконання Позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування Кредитом та/або Комісії та/або Комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього Договору передбачають сплату комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів) та/або суми Кредиту у визначені цим Договором терміни, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000 % (Сімсот тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, з розрахунку заборгованості за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025, вбачається, що сума заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України становить 3000,00 грн та нарахована позивачем у період з 02.10.2025 до 27.10.2025, тобто в межах строку користування кредитом.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює вказані нарахування, оскільки норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Крім того, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово було продовжено, зокрема і станом на час розгляду справи.

Враховуючи те, що кредитний договір укладено в період дії воєнного стану, позичальник ОСОБА_1 звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 3000,00 грн не підлягає до задоволення.

Також, суд звертає увагу на суперечливу поведінку сторони відповідача у даній справі, в контексті доктрини venire contra factum proprium та зловживання процесуальними правами. Оскільки сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення проти нарахування відсотків за цим договором, вказує на недоведеність факту невиконання умов кредитного договору відповідачем. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов`язань.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, сформульованих, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/2418/17 та від 21.11.2018 у справі № 910/8123/17, сторона, яка своєю поведінкою або процесуальними заявами створює у іншої сторони обґрунтоване уявлення про певний стан правовідносин, не вправі згодом займати протилежну позицію.

Отже, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо відсотків з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача є непослідовними та відхиляються судом.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025 у розмірі 10540,00 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 13540,00 грн, водночас позовні вимоги задоволено частково на суму 10540,00 грн.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а тому, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2072,50 грн.

Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором №512807-КС-004 про надання кредиту від 20.08.2025 у розмірі 10540,00 грн (десять тисяч п`ятсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2072,50 грн (дві тисячі сімдесят дві гривні 50 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, місто Київ, 01133.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення складено 12.10.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко