Рішення № 140518516, 12.10.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ_____

Справа №495/1000/26

Пр. №2/521/4509/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Вороні А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі прокурора Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, посилаючись на те, що вона є рідною матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та бабусею малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які на даний час проживають разом з нею, перебувають на її самостійному вихованні та утриманні.

Зазначала, що відповідно до свідоцтв про народження матір`ю малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_2 , відповідачка у справі.

Батько у свідоцтві про народження малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначений зі слів матері, батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зазначений ОСОБА_6 .

Вказувала, що відповідачка на протязі останнього року не надає жодних грошових коштів на утримання дітей та не піклується про фізичний і духовний їх розвиток, не цікавиться їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дітей, та взагалі з ними не спілкується.

Фактично відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дітей.

Крім того, останні півроку місцезнаходження відповідачки не відоме.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2026 року вказану цивільну справу передано до Хаджибейського районного суду м. Одеси за підсудністю (а.с.22).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24 березня 2026 року справу передано на розгляд судді Сегеді О.М

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 29-30)

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради та прокурора Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси (а.с.81-82).

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 81-82).

Позивачка та її представник, діюча за дорученням №2-15-2026-001888 від 12 червня 2026 року в судове засідання не з`явились, про час і місце слухання справи були повідомлені відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, надали заяву про слухання справи за їх відсутністю (а.с.73,74).

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про час і місце слухання справи була повідомлена відповідно до вимог ст.128 ЦПК України (а.с. 33,39, 40, 65, 66).

Представник виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи був повідомлений відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше надав висновок виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради щодо позбавлення батьківських прав № 02-32/3824 від 07 серпня 2026 року (а.с.52-54).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Малиновського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, суд зі згоди представника позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від своїх обов`язків по вихованню дитини.

За положеннями ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що матір`ю малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_2 , відповідачка у справі, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.14,15,16,17-18).

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2332427 від 12 лютого 2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21).

Встановлено, що малолітні: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають з рідною бабусею ОСОБА_1 , позивачкою у справі та знаходяться повністю на її утриманні.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є інвалідом 2 групи загального захворювання та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується пенсійним посвідченням та витягом з реєстру територіальної громади (а.с.11,13).

Встановлено, що відповідачка на протязі останнього року не надає жодних грошових коштів на утримання дітей та не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавиться їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дітей, та взагалі з ними не спілкується. Фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Отже, діти повністю знаходяться на вихованні та утриманні бабусі ОСОБА_1 .

До висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийшов і виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, як орган опіки та піклування від №02-32/3824 від 07 серпня 2026року (а.с.52-53).

Отже, в процесі судового розгляду встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , участі у вихованні та утриманні малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не приймає, матеріальної допомоги не надає, не піклується про фізичний та духовний їх розвиток, не займається їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків.

Доказів, що спростовують зазначене відповідачкою суду не надано.

У відповідності до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За положеннями ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч. ч. 2 та 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка з дітьми не спілкується і добровільно матеріальну допомогу на їх утримання не надає.

За таких обставин, суд вважає необхідним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки судом достовірно встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймаючи участі у вихованні та утриманні малолітніх дітей.

Таким чином, позивачка обґрунтовано звернулася до суду з даним позовом, оскільки позовні вимоги відповідають інтересам малолітніх дітей.

Відповідно до ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

У відповідності до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статі 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 статті 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до статті 181 СК України.

Статтею 182 СК України передбачено, що обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів є: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів, відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частина 3 статті 182 СК України передбачає, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача, суд враховує положення ч.1 ст.182 СК України, визначений законодавством прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, а також встановлені фактичні обставини в справі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років складає 2817,00 грн. для дітей віком від 6 до 18 років - 3512,00 грн.

Відповідно до частити 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно роз`яснень, які містять в пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідачки необхідно стягнути аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі в розмірі частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 10 лютого 2026 року, та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 ; з 26 червня 2026 року стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 26 червня 2026 року, та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 включно; з 09 березня 2032 року стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09 березня 2032 року та до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 включно.

Що стосується вимог позивачки про призначення її опікуном над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , то при вирішенні даного питання суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Згідно ст.61 ЦК України орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Відповідно до статті 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Таке саме визначення дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитини-сироти міститься в частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Відповідно до статті 244 ЦК України опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Відповідно до пункту 1. 1 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила), опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (пункт 1. 3 Правил).

Рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов`язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (пункт 1.8 Правил).

Згідно з пунктом 3.1 Правил при призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім`ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування.

Аналогічні положення закріплені в пункті 42 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір по справі становить 1331,20 грн., які сплачено позивачкою при зверненні до суду (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 284, 288, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі прокурора Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 10 лютого 2026 року, та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання малолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 26 червня 2026 року, та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 включно.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09 березня 2032 року та до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 включно.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда