Рішення № 140516921, 12.10.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/24909/24

Провадження № 2/947/158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В., Швидкої В.М.,

за участі:

- позивачки - ОСОБА_1 ,

- представника позивачки ОСОБА_1 - Грішиної Валентини Олександрівни ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_3

до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:

державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса

Ігнатенко Марини Миколаївни,

про встановлення факту проживання однією сімєю без шлюбу,

про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя,

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

виключення запису про право власності,

визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2024 року позивачка - ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Грішину Валентину Олександрівну, звернулася до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою, яка сформована та скерована в електронній формі через підсистему «Електронний суд», до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , требя особа Державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марина Миколаївна, в якій, з урахуванням уточнень наданих в порядку усунення недоліків пред`явленого позову, просить суд:

- визнати факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та померлого, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2007 року по 08.11.2023 року;

- визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право на спадщину, серії та номер: 3-855 та 3-860, видані 12.06.2024, ОСОБА_7 , Малиновська державна нотаріальна контора у місті Одеса, Одеський міський нотаріальний округ за заповітом ОСОБА_6 ;

- виключити запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 ;

- визначити додатковий строк для прийняття спадщини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та померлого, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати, пов`язані з розглядом справи;

- стягнути на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу пов`язану з розглядом справи у розмірі 40 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що з 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розпочали фактичні сімейні стосунки. З 2007 року по 2013 рік проживали разом однією сім`єю та вели спільне господарство у АДРЕСА_3 . в двокімнатній квартирі.

За доводами представника позивача, 05.07.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 спільно було придбано нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 42,6 кв.м., в місті Одесі, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_6 . В подальшому, за доводами позивача, син ОСОБА_3 разом зі своєю бригадою допомагав робити ремонт у даній квартирі, який здійснювався за кошти ОСОБА_3 , приймаючи, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_6 з 01.03.2006 року по 09.07.2008 року останній взагалі не працював, в подальшому працював пару тижнів водієм автотранспортного засобу з 09.07.2008 року по 23.07.2008 року, а тому, за доводами позивача, він не мав фінансової змоги оплачувати ремонт.

Надалі, за доводами викладеними у позові, після проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_1 , позивачка разом з ОСОБА_6 переїхала до цієї квартири, де мешкали та вели спільне господарство з серпня 2013 року по день смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник позивачки стверджує, що факт спільного проживання в зазначеній квартирі підтверджується довідкою Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-24». Після смерті ОСОБА_6 , як вказує представник, позивачка продовжує мешкати в цій квартирі та сплачує всі комунальні послуги, як і раніше. Також представник зазначає, що для того, щоб забезпечувати нормальні умови для життя з 2013 року по 2022 рік, ОСОБА_3 працювала нянею в Агенції по підбору домашнього персоналу «Домашній затишок».

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 працювала та отримувала стабільний дохід, як зазначає представник позивача, позивачка з ОСОБА_6 прийняли рішення зробити внески на квартиру, щоб в подальшому дана квартира від здачі в оренду приносила їм пасивний дохід. З 01.04.2013 року по 31.12.2018 року ОСОБА_6 працював водієм, а тому його дохід значно відрізнявся від доходу ОСОБА_3 , у зв`язку з цим більшу частину внесків на квартиру АДРЕСА_2 , вносила саме ОСОБА_3 .

Представник позивачки стверджує, що 04.03.2014 року відповідно до свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий Овідіопольським районним управлінням юстиції в Одеській області право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_6 , ремонт в якій за доводами сторони позивача також здійснювався за кошти ОСОБА_3 та з допомогою її сина.

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , через злоякісне новоутворення сигмовидної кишки. Представник позивачки зазначає, що за весь період спільного проживання позивачки з померлим, про стан про здоров`я ОСОБА_6 піклувалась саме ОСОБА_3 , а його рідний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був весь цей час відсутній та навіть не телефонував йому, тому що вони вже довгий час не спілкувались між собою. Похованням ОСОБА_6 , за доводами позивачки, також займалась ОСОБА_8 , як і несла витрати за нього.

Після смерті ОСОБА_6 , як зазначає представник позивача, для отримання свідоцтва в порядку спадкування за законом (право на обов`язкову частку), позивачка звернулась до Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса, однак 28.11.2023 року листом державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса Ігнатенко М.М. № 743/02-14 ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, з підстав того, що спадкова справа № 817/2023 до майна ОСОБА_6 заведена на підставі поданої заяви ОСОБА_3 та відповідно до вимог закону, ОСОБА_3 не входить до кола спадкування, тому що не має документів, що підтверджують родинні відносини, а, відтак, і не має права на спадкування частки у спадковому майні відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України.

За наслідком чого, позивачка вказує, що ОСОБА_3 , проживала з померлим з 2007 року по день його смерті однією сім`єю, як чоловік та дружина, тому вважає, що вищевказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_6 , а також позивачка має право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України , зокрема 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Приймаючи вищевказані обставини, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.08.2024 року вказану позовну заяву залишено без руху.

Одночасно з позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

За наслідком розгляду вказаної заяви, 16.08.2024 року судом постановлено ухвалу, якою заяву представника позивача ОСОБА_3 - Грішиної Валентини Олександрівни про забезпечення позову про забезпечення позову - задоволено. Вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/24909/24, а саме:

- накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 315287551237;

- накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2952741751100.

20.08.2024 року представником позивача на виконання ухвали суду від 16.08.2024 ркоу про залишення позову без руху, надано заяву про усунення недоліків разом з квитанцією про сплату судового збору та уточненою позовною заявою.

Оглянувши матеріали справи, суддею встановлено, що позивачем усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали судді від 16.08.2024 року, позовна заява відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України. Підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 17.09.2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

16.10.2024 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, у задоволенні якого судом відмовлено у підготовчому судовому засіданні 21.01.2025 року, з підстав пропуску строку на вчинення відповідної процесуальної дії та не надання доказів на підтвердження скерування відповідних документів іншим учасникам справи.

17.10.2024 року до суду від представника позивача надійшла до суду заява про виклик і допит в якості свідків: ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 , яку судом задоволено у підготовчого судовому засіданні 21.01.2025 року.

12.11.2024 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

18.11.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Беринди Д.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на його необґрунтованість та не доведеність.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Беринда Д.О. посилається на те, що доводи позивачки про спільне придбання спірного майна не находить свого підтвердження, а на момент придбання квартири за адресою: АДРЕСА_4 , померлий проживав одією сімєю із жінкою на ім`я ОСОБА_14 . Представник зазначає що працевлаштування позивача не доведено, факт спільного проживання чоловіка і жінки не є достатнім доказом перебування у фактичних шлюбних відносинах та не є правовою підставою для зміни черговості спадкування, а також що поважних обставин непереборної сили, які б перешкоджали здійсненню реалізації спадкових прав, позивачем не доведено.

21.11.2024 року представником відповідача надано до суду заяву про виклик і допит в якості свідків: ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 , яку судом у підготовчому судовому засіданні 21.01.2025 року задоволено частково в частині виклику та допиту в якості свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18

17.12.2024 року судом було відкладено підготовче судове засідання з підстав неналежного сповіщення відповідачки ОСОБА_5 , за наслідком повернення надісланої судом судової кореспонденції на адресу відомого місця проживання останньої через засоби поштового зв`язку АТ «Укрпошта», без вручення з підстав «за закінченням терміну зберігання», у зв`язку з чим судом також було надіслано листа на адресу АТ «Укрпошта» щодо належного виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року в частині вручення судової кореспонденції з відміткою «судова повістка».

25.12.2024 року до суду від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, в якому представник вважає доводи сторони відповідача безпідставними та наявними підстави для задоволення позову.

Так, представник позивачки зазначає, що з приводу доводів, що ОСОБА_3 не було подано позовну заяву про встановлення факту спільного проживання раніше, тобто, лише, 13.08.2024 року, тобто, майже, через рік після смерті спадкодавця, представник стверджує, що ОСОБА_3 не є юристом та не має юридичної освіти, а про спірні обставини які зумовили її звернення до суду вона дізналась лише після отримання 28.11.2023 року листа від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса Ігнатенко М.М. № 743/02-14, та після чого звернулась до адвоката Грішиної В.О. за правничою допомогою. Також представник звертає увагу суду, що, відповідно до офіційного листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торговельно-промислової палати України, збройна військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є загальновизнаною обставиною непереборної сили.

Додатково представник позивачки стверджує, що відповідно до заповіту від 04.09.2023 року, ОСОБА_6 , заповів усе своє майно, де б воно не було, та з чого не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що законом матиме право заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто своєму сину. 12.06.2024 року запис про право власності на спірні квартири в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено на підставі видачі свідоцтва про право на спадщину.

Однак, як стверджує представник позивачки, ОСОБА_3 відповідно до пенсійного посвідчення є пенсіонером та на даний час непрацездатною вдовою після смерті ОСОБА_6 , відповідно до положень ст. 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов`язкова частка), вона має право, тому вважає належними вимоги щодо оспорення свідоцтв про право на спадщину.

Поважністю причини пропуску строку для прийняття спадщини, представник позивачки вважає те, що тільки з рішенням суду буде доведено факт спільного проживання та ведення спільного господарства між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Крім того, у відповіді на відзив, представник позивачки стверджує, що доводи сторони відповідача про те, що фотографії, довідки не є достатніми доказами для підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу, не знаходить ніякого обґрунтування, оскільки довідка Вендинчанської селищної ради та ЖБК «Приморський-34» є офіційними документами, які містять інформацію про спільне проживання та ведення спільного господарства між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , мають підписи посадових осіб та відповідні печатки. Також, за доводами представника позивача, в матеріалах справи містяться договір побутового підряду на ремонт квартири АДРЕСА_1 за номером АДРЕСА_5 від 08.08.2012 року та Договір підряду на ремонт квартири АДРЕСА_2 , за номером 8 від 20.03.2014 року, які були укладені з ОСОБА_3 , що на її думку підтверджує те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 склались усталені відносини притаманні подружжю, а також підтверджується факт того, що ОСОБА_3 вкладала свої особисті кошти у вищевказані квартири. Таким чином, представник позивача стверджує, що з 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не звертались до державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу. В період спільного проживання сторони вели постійно спільне господарство, вели спільний бюджет, купували майно, товари для сумісного користування, спільно проводили свята, що підтверджується показами свідків, фотографіями та іншими документами, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивачки також зазначає, що їй не зрозуміло, яким ще чином ОСОБА_3 повинна доказувати факт спільного проживання з ОСОБА_6 без укладення шлюбу, якщо всі ті вимоги, які навела представник відповідача, відповідно до позиції Верховного Суду, містяться в матеріалах справи.

Щодо доводів представника відповідача, що ОСОБА_3 не зазначено квитанції отримання своїх доходів, представник позивача зауважила, що в той період ОСОБА_3 отримувала заробітну плату нарочно, а тому не має можливості, наразі, надати квитанції з банківських установ, але може забезпечити показами свідків надання інформації про її доходи, а саме у людей, у яких вона працювала нянею.

Щодо доводів сторони відповідача, що ОСОБА_3 не надала квитанції про сплату виконаних робіт за договорами побутового підряду на ремонт двох квартир, представник позивача повідомила суду, що ОСОБА_3 було сплачено в готівковій формі підрядчику - ОСОБА_9 , а також в матеріалах справи містяться акти приймання передачі виконаних робіт, які б не були би підписані, якщо б ОСОБА_3 не оплатила гроші за дані послуги. Також представник позивача вважає неналежними докази сторони відповідача з приводу їх доводів, що проводила поховання померлого ОСОБА_6 , теща ОСОБА_6 , якій брат ОСОБА_6 надіслав кошти на ці цілі.

Таким чином, представник позивачки вважає, що наявні докази свідчать про те, що з 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не звертались до державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу, в період спільного проживання чого, вони вели постійно спільне господарство, вели спільний бюджет, купували майно, товари для сумісного користування, спільно проводили свята, тому ОСОБА_3 , пенсіонерка, має право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України, зокрема 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

31.12.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Беринди Д.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача вважає доводи сторони позивача викладені у відповіді на відзив на позовну заяву, також необґрунтованими, безпідставними, а також такими, що не свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

13.01.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

21.01.2025 року судом у підготовчому судовому засіданні, було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2025 року о 10год. 30хв.

27.01.2025 року та 13.02.2025 року до суду надійшли відповіді від АТ «Укрпошта» на лист суду з приводу порушень вимог постанови Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року під час вручення судової кореспонденції надісланої судом на ім`я ОСОБА_5

25.02.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника та закриття підготовчого судового засідання.

25.02.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Беринди Д.О. надійшло до суду клопотання про відкладення судового засідання та вирішення питання: щодо можливості визначення письмової форми показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 ; щодо можливості надання судового доручення Гусятинському районному суду Тернопільської області для опитування свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 .

Судове засідання призначене на 26.02.2025 року з підстав неявки сторін по справі та приймаючи вищевказані клопотання, було відкладено судом на 24.04.2025 року о 11 год. 00 хв.

28.02.2026 року до суду надійшла письмова заява від особи ОСОБА_16 про неможливість з`явитись до суду в якості свідка для надання свідчень.

10.03.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

21.04.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Беринди Д.О. надійшло до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_16 та вирішення питання щодо можливості визначення письмової форми показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18

22.04.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 24.04.2025 року о 11 год.00хв.

23.04.2025 року судом постановлено ухвалу, якою клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - Беринди Дар`ї Олександрівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - задоволено. Судове засідання по цивільній справі №947/24909/24, яке призначене на 24 квітня 2025 року о 11 годині 00 хвилин, постановлено провести в режимі відео конференції, за участі свідків та доручено Гусятинському районному суду Тернопільської області, забезпечити проведення відеоконференції за участю за участі свідків: ОСОБА_18 та ОСОБА_16 з Київським районним судом м. Одеси 24 квітня 2025 року о 11 годині 00 хвилин.

24.04.2025 року до судового засідання з`явилась представник позивача, а також в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Гусятинському районному суду Тернопільської області, прийняв участь свідок - ОСОБА_16 , за наслідком чого, судом у відповідності до приписів ч.8 ст. 223 та ч.4 ст. 240 ЦПК України було здійснено допит свідка, який прибув для його допиту, та з урахуванням відсутності сторони позивача судом було відкладено судове засідання на 02.06.2025 року о 10 год. 00 хв.

24.04.2025 року до суду в електронній формі від Гусятинського районного суду Тернопільської області надійшла підписана присяга свідка ОСОБА_16 .

25.04.2025 року головуючому судді по справі Калініченко Л.В., передано клопотання від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О., яке скеровано в електронній формі через підсистему Електронний суд та зареєстровано судом 24.04.2025 року, в якому представник позивачки заперечує проти задоволення заяви представника ОСОБА_4 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі.

08.05.2025 року до суду в електронній формі через підсистему Електронний суд від третьої особи - державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла частина документів зі спадкової справи №814/2023 заведеної до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

27.05.2025 року представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Грішиною Валентиною Олександрівною було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд» заяву про відвід головуючого судді по даній справі - Калініченко Л.В. у відповідності до п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України, з підстав наявності сумнівів щодо об`єктивності та неупередженості судді.

Вказана заява зареєстрована в суді 28.05.2025 року та передана головуючому по справі.

За наслідком її розгляду, судом, в складі головуючого судді Калініченко Л.В., 28.05.2025 року постановлено ухвалу, в якій суд дійшов до висновку, що заява представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної Валентини Олександрівни, про відвід головуючого - судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №947/24909/24, є необґрунтованою, за наслідком чого постановлено передати вказану заяву до канцелярії Київського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Калініченко Л.В.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 року, заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної Валентини Олександрівни про відвід головуючого судді Калініченко Л.В. від участі по справі №947/24909/24, розподілено судді Огренич І.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Огренич І.О. від 30.05.2025 року заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної Валентини Олександрівни про відвід головуючого судді Калініченко Л.В. від участі по справі №947/24909/24 - залишено без задоволення.

30.05.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 02.06.2025 року о 10 год.00хв.

02.06.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло чергове клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 02.06.2025 року о 10 год.00хв.

Судове засідання призначене на 02.06.2025 року не відбулось та було перепризначено на іншу дату - 17.07.2025 року о 12 год. 00 хв., з підстав перебування головуючого судді у частині щорічної відпустки, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 02.06.2025 року.

20.06.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

10.07.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про повторний допит в якості свідка - ОСОБА_16

17.07.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшла заява про надання до суду документів на підтвердження викладених підстав у клопотанні щодо відкладення судового засідання призначеного на 02.06.2025 року.

17.07.2025 року судом в судовому засіданні за участі позивача, її представника та представника ОСОБА_4 , судом було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою клопотання представника позивача про повторний допит свідка - ОСОБА_16 - задоволено та відкладено судове засідання на 18.08.2025 року о 14 год. 30 хв., для повторного виклику свідка.

Тієї ж датою, судом постановлено ухвалу, якою судове засідання по цивільній справі №947/24909/24, яке призначене на 18 серпня 2025 року о 14 годині 30 хвилин, постановлено провести в режимі відео конференції, за участі свідка ОСОБА_16 , та доручено Гусятинському районному суду Тернопільської області, забезпечити проведення відеоконференції за участю за участі свідка ОСОБА_16 з Київським районним судом м. Одеси 18 серпня 2025 року о 14 годині 30 хвилин.

29.07.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

18.08.2025 року в судовому засіданні за участі позивача, її представника та представника ОСОБА_4 , було проведено допит свідка - ОСОБА_16 , який приймав участь в режимі відеоконференції в приміщенні Гусятинського районного суду Тернопільської області, а також проведено в приміщенні Київського районного суду міста Одеси допит свідків: ОСОБА_11 , та ОСОБА_14 , після чого судом було відкладено судове засідання на 11.09.2025 року о 14год. 30 хв.

02 вересня 2025 року, через систему «Електронний суд», до суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_4 - Беринди Дар`ї Олександрівни про проведення судового засідання в режимі відео конференції, в якому представник просила суд надати свідку ОСОБА_18 , можливість прийняти участь в судовому засіданні по вказаній цивільній справі в режимі відео конференції, забезпечення проведення якої просить доручити Гусятинському районному суду Тернопільської області.

Ухвалою суду від 05.09.2025 року вказане клопотання задоволено та постановлено провести судове засідання по цивільній справі №947/24909/24, яке призначено на 11 вересня 2025 року о 14 годині 30 хвилин, в режимі відеоконференції за участі свідка ОСОБА_18 , та доручено Гусятинському районному суду Тернопільської області, забезпечити проведення відеоконференції за участю за участі свідка ОСОБА_18 з Київським районним судом м. Одеси 11 вересня 2025 року о 14 годині 30 хвилин.

05.09.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

08.09.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшла заява про виклик і допит в якості свідка - ОСОБА_20

11.09.2025 року в судовому засіданні за участі позивача, її представника та представника ОСОБА_4 , було проведено допит свідка - ОСОБА_18 , яка приймала участь в режимі відеоконференції в приміщенні Гусятинського районного суду Тернопільської області, а також задоволено заяву представника позивача про виклик і допит в якості свідка ОСОБА_20 . За наслідком чого, судове засідання було відкладено на 14.10.2025 року о 14год. 30 хв.

11.09.2025 року до суду в електронній формі від Гусятинського районного суду Тернопільської області надійшла підписана присяга свідка ОСОБА_18

19.10.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 14.10.2025 року о 14 год. 30 хв.

За наслідком неявки сторін у справі до судового засідання призначеного на 14.10.2025 року, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 19.11.2025 року о 14 год. 00 хв.

31.10.2025 року до суду від державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

19.11.2025 року в судовому засіданні за участі позивача, її представника та представника ОСОБА_4 , було проведено допит свідка - ОСОБА_20 , після чого судове засідання було відкладено на 17.12.2025 року о 10год. 00хв.

16.12.2025 року до суду від позивачки ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 17.12.2025 року о 10год. 00 хв.

Тієї ж дати, 16.12.2025 року до суду також надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. про відкладення судового засідання призначеного на 17.12.2025 року о 10год. 00 хв.

За наслідком неявки сторін у справі до судового засідання призначеного на 17.12.2025 року, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 09.02.2026 року о 12 год. 00 хв.

06.02.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 09.02.2026 року о 12 год. 00 хв., з приєднанням сканової копії клопотання від ОСОБА_3 про відкладення судового засідання.

09.02.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - Беринди Дар`ї Олександрівни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

За наслідком неявки сторін у справі до судового засідання призначеного на 09.02.2026 року, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 12.03.2026 року о 12 год. 00 хв.

11.03.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження по справі.

12.03.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 12.03.2026 року о 12 год. 00 хв.

За наслідком неявки представника позивача до судового засідання призначеного на 12.03.2026 року о 12 год. 00 хв., судом, з урахуванням клопотання позивачка, яка прибула до судового засідання, було ухвалено відкласти судове засідання на 20.04.2026 року о 14 год. 30 хв. та зобов`язано представника позивача надати до наступного судового засідання докази на підтвердження викладених у клопотання підстав неможливості з`явитись до судового засідання.

16.04.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 20.04.2026 року о 14 год. 30 хв.

За наслідком неявки сторін у справі до судового засідання призначеного на 20.04.2026 року , судом було ухвалено відкласти судове засідання на 21.05.2026 року о 14 год. 00 хв.

20.04.2026 року та 21.05.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - Беринди Дар`ї Олександрівни надійшли заяви про розгляд справи за її відсутності, в яких представник також просить суд відмовити у задоволенні позову.

Судове засідання призначене на 21.05.2026 року не відбулось та було перепризначено на іншу дату - 24.06.2026 року о 12 год. 00 хв., з підстав відсутності вільного залу судового засідання для проведення судового засідання, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 21.05.2025 року.

17.06.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - Беринди Дар`ї Олександрівни надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій представник також просить суд відмовити у задоволенні позову.

24.06.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Грішиної В.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, з підстав хвороби ОСОБА_3 ,

За наслідком неявки сторін у справі до судового засідання призначеного на 24.06.2026 року, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 20.08.2026 року о 14 год. 00 хв.

03.07.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява щодо зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Судове засідання призначене на 20.08.2026 року не відбулось та було перепризначено на іншу дату - 29.09.2026 року о 14 год. 00 хв., з підстав перебування головуючого судді у щорічній відпустці, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 20.08.2026 року.

У судове засідання призначене на 29.09.2026 року з`явились:

- позивачка - ОСОБА_1 та її представник - Грішина Валентина Олександрівна , які позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити.

Відповідачі та третя особа до судового засідання призначеного на 29.09.2026 року не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Від представника відповідача ОСОБА_4 та третьої особи в матеріалах справи наявні заяви про розгляд справи за їх відсутності, що узгоджується з приписами статті 211 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_5 про причини неявки суд не повідомила, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до приписів статті 223 ЦПК України судом не встановлено.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Відповідно до норм ч.ч.1,3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи вищевикладене в цілому, з урахуванням строків розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 29.09.2026 року за наявною явкою учасників по справі.

В судовому засіданні 29.09.2026 року судом було відмовити у задовольнити клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження у справі.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 12.10.2026 року о 15 год. 30 хв.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, сторони повідомлялись належним чином.

За наслідком чого, заслухавши пояснення сторін та їх представників, здійснивши допит свідків, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_3 не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом у відповідності до наданих до суду доказів встановлено, що згідно з наявними відомостями у Реєстрі прав власності, за громадянином ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , належна на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М,, зареєстрованого в реєстрі за №2865, відносно якої (квартири) - 15.10.2007 року приватним нотаріусом Сорокою Л.З. було зареєстровано обтяження у виді заборони на нерухоме майно у відповідності до іпотечного договору віл 12.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сорокою Л.З., зареєстрованого в реєстрі за №1931, заборона №63, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №388365806 від 25.07.2024 року

Відповідно до копії трудової книжки, заведеної 21.10.1977 року, на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявні записи про працевлаштування останнього починаючи з 24.10.1977 року. Зокрема, у спірний період за правовідносинами у даній справі починаючи з 2007 року вбачається, що ОСОБА_6 був працевлаштований: з 15.03.2005 року по 01.03.2006 року в магазині №5 на посаді охранка; потім з 09.07.2008 року по 23.07.2008 року працював водієм автотранспортного заводу Одеської дільниці; з 12.09.2008 року по 27.12.2012 року працював водієм 1-го класу в ПП «Інтербус-Рубикон»; з 01.04.2013 року по 31.12.2018 року працював водієм автобусу в ПП «Фаворіт»; з 01.03.2019 року по 30.04.2019 року працював водієм автобусу в ПП «Фаворіт».

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер у віці 63 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданим 08.11.2023 року, у відповідності до якого 08.11.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено актовий запис №10757.

У відповідності до довідки про причину смерті №344 до форми №106/о, виданої 08.11.2023 року, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 63 років від злоякісного новоутворення сигмовидної кишки.

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі за №74754546 від 15.11.2023 року вбачається, що державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі 15.11.2023 року заведено спадкову справу №817/2023 до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер у спадковому реєстрі за №71569347.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №388365806 від 25.07.2024 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка у відповідності до запису у Реєстрі прав власності була зареєстрована на праві власності за громадянином ОСОБА_6 , в подальшому 12.06.2024 року право власності на цю квартиру було зареєстровано за громадянином ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданим 12.06.2024 року державним нотаріусом Малиновською державною нотаріальною конторою у місті Одесі, зареєстрованим в реєстрі за №3-855.

Також в матеріалах цивільної справи наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №388366998 від 25.07.2024 року з якої вбачається, що 12.06.2024 року за громадянкою ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12.06.2024 року державним нотаріусом Малиновською державною нотаріальною конторою у місті Одесі, зареєстрованого в реєстрі за №3-860.

Судом встановлено, що позивачка у даній справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, на ім`я якої 30.01.2023 року органом №0518 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , зі строком дії по №30.01.2033 року, яка у відповідності до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1497888-2023 від 17.10.2023 року зареєстрована з 02.02.1984 року за адресою: АДРЕСА_6 . У відповідності до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , серії НОМЕР_5 , виданого 18.10.2023 року, зі строком довічно, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком.

Так, позивачка у даній справі - ОСОБА_3 зазначає, що проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 2007 року по день його смерті, за період чого, за спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , а також переважно за її кошти квартиру АДРЕСА_2 , в яких за її кошти та за допомогою її сина було зроблено ремонт, з посиланням на що, а також на наявність підстав для обов`язкової частки у спадщини до майна померлого, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

На підтвердження відповідних доводів, позивачкою крім вищевказаних доказів, на підставі яких встановлено обставини, також надано копію договору замовлення, укладеного в день смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме 08.11.2023 року між громадянкою ОСОБА_3 та ОСОБА_21 , з приводу надання товару та послуг для поховання ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , за умовами якого вартість організації та поховання на кладовищі Гусятин становить 22710,00 грн.

Відповідно до копії фіскального чеку №4000203295 від 08.11.2023 року підтверджується сплата грошових коштів в сумі 22710,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_21 за організацію поховання і надання послуг, яка була надана позивачем у справі - ОСОБА_3 .

Згідно з копією довідки виданої старостою Лучинецького старостинського округу Людмилою Чебуніною, яка зареєстрована 05.02.2024 року у Виконавчому комітеті Могилів-Подільського району Вінницької області Вендичанської селищної ради за вих. №40, вбачається, що довідка видана на ім`я ОСОБА_3 про те, що 2007 року по серпень 2013 року разом з нею за адресою: АДРЕСА_3 , проживав та вів спільне господарство ОСОБА_6 .

У відповідності до копії довідки ЖБК «Приморський-24» від 09.05.2024 року за №6, за підписом виконавчого директора ОСОБА_22 , зазначено про спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що вони дійсно проживали за адресою: АДРЕСА_4 , і вели спільне господарство з серпня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також судом оглянуто надані позивачкою до позову вісім копій фотознімків, з яких, на сьома, зображений чоловік, та з яких на п`яти з них, одночасно зображений з жінкою, яка відповідає позивачці, яка приймала участь у справі. Відповідні п`ять копій фотознімків не містять, ані їх дати виконання, ані місця обставин які вони засвідчують, ані підтверджень відомостей про осіб, які на них зображені.

Відповідно до документів наданих під час розгляду справи третьою особою - державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі Ігнатенко М.М. вбачається, що 15.11.2023 року громадянка ОСОБА_3 звернулась до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі з заявою про прийняття спадщини за законом, яка була зареєстрована за №2167 у спадковій справі №817/2023, у відповідності до якої ОСОБА_3 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік - ОСОБА_6 , який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , та вона - ОСОБА_3 приймає спадщини після його смерті.

28.11.2023 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі Ігнатенко М.М. видано лист на ім`я ОСОБА_3 за вих. №4731/02-14, яким повідомлено, що на підставі її заяви заведена спадкова справа №817/2023 до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також повідомлено, що вона - ОСОБА_3 не входить до переліку осіб, у відповідності до повідомлених норм чинного законодавства щодо черги спадкоємців, та роз`яснено, що ОСОБА_3 у відповідності до норм ЦПК України має право на звернення до суду з питань встановлення факту, що має юридичне значення.

У відповідності до наданих стороною відповідача ОСОБА_4 до суду копій скріншотів щодо грошових переказів №37322288, №34570136, №38447530, №38007791, №36618191, вбачається, що: 07.10.2023 року здійснено переказ коштів в сумі еквівалентній 12570,99 грн., в графі відправлено зазначено інформацію про ОСОБА_23 ; 09.07.2023 року здійснено переказ коштів в сумі еквівалентній 9000,30 грн., в графі відправлено зазначено інформацію про ОСОБА_23 ; 12.11.2023 року здійснено переказ коштів в сумі еквівалентній 16757,58 грн., в графі відправлено зазначено інформацію про ОСОБА_24 ; 29.10.2023 року здійснено переказ коштів в сумі еквівалентній 4976,70 грн., в графі відправлено зазначено інформацію про ОСОБА_23 ; 14.09.2023 року здійснено переказ коштів в сумі еквівалентній 4315,96 грн., в графі відправлено зазначено інформацію про ОСОБА_23 .

Також відповідачем ОСОБА_4 надано до суду роздруківки на іноземній мові, без її перекладу на державну мову, з якої не можливо встановити відповідні обставини.

Судом оглянуто надану стороною відповідача ОСОБА_4 до відзиву на позовну заяву копію фотознімку, на якому зображена жінка та чоловік, яка не містять, ані дати її виконання, ані місця обставин які вона засвідчує, ані підтверджень відомостей про осіб, які на них зображені.

Також під час розгляду справи судом за заявами позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 було допитано в якості свідків наступних осіб, які за наслідком їх допиту повідомили наступні обставини:

Свідок ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зазначив, що є відчимом померлого, мав з останнім довірливі стосунки, що у період 2007-2008 р.р. останній проживав однією сім`єю з жінкою на ім`я ОСОБА_14 і купував у той період квартиру, на яку витратив близько 50 000 доларів США. Зазначив що кохання між Позивачем та померлим не було. Померлий постійно працював водієм рейсових автобусів, заробляв самостійно, а після смерті його похороном займалася теща брата померлого - ОСОБА_25 . Також зазначив що брат померлого надсилав гроші на лікування померлого та похорон. Зазначив що Позивач запитувала у свідка про те, де знаходяться ключі від сейфу.

Свідок ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка є тещею брата померлого, зазначила, що знайома з померлим 15 років, з моменту як його брат одружився на доньці свідка. Зазначила що померлий працював увесь час, окрім останнього місяця життя через хворобу, працював водієм на рейсових автобусах, скільки заробляв не знає. Зазначила що померлий часто приїжджав до Тернополю зустрічатись із родичами, із Позивачем приїздив лише одного разу. Зазначила також що брат померлого надсилав гроші на лікування та поховання брата, загалом - більше 30 000. Зазначила що Позивач не брала участь в організації похорон, окрім того, що привезла у труні померлого. Свідок зазначила що самотужки займалася похороном, витрачала в тому числі свої особисті кошти на купівлю хреста, покривал, корзини з квітами, їжу, проведення відповідних служб (панехіда, тощо), оплачувала послуги бригади, яка перевозила труну з померлим з дому до церкви, до цвинтара, а також за послуги з викопання місця поховання, тощо.

Свідок ОСОБА_20 заначив, що знайомий із Позивачем та померлим з кінця 2016 року, працював з 2017 року головою правління кооперативу "Приморський - 24", проживав у сусідньому будинку за АДРЕСА_7 , мав з померлим не дружні, але сусідські відносини. Зазначив що не знає хто оплачував ремонт у квартирі, квитанції про оплату комунальних послуг приносила Позивач у прийомні дні, за чиї саме кошти здійснювались оплати не знає, зазначив що Позивач займалася і платила за проект, який надавався до " ОСОБА_26 " стосовно проведення опалення до квартири, за чиї саме кошти здійснювлась оплата не знає. Зазначив що померлий говорив свідку що втратив роботу, де працювала Позивач не знає, сина Позивача не бачив. Хто займався організацією похорон не знає.

Свідок ОСОБА_11 зазначила що є сусідкою Позивача та померлого, проживає за адресою: АДРЕСА_8 , є членом ЖБК. Зазначила що знає зі слів що Позивач та померлий проживали в селі, де Позивач працювала в дитячому садку. Зазначила, що невідомі їй люди купили квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , певний час ніхто не проживав, робився ремонт, після закінчення якого Позивач та померлий стали мешкати у вказаній квартирі. Зазначила що Позивач безкоштовно допомагала прибирати будинок. В той же час зазначає що син Позивача займався організацією ремонту. Зазначила також що померлий пропонував Позивачу переїхати до ОСОБА_27 , де мешкають його родичі, але остання відмовилася. Зазначила що з моменту коли померлий захворів Позивач була змушена звільнитися з високооплачуваємої роботи та піти на роботу прибиральницею в магазин "Таврія" біля дому.

Свідок ОСОБА_14 зазначачила що є сусідкою Позивача та померлого, проживає за адресою: АДРЕСА_9 . Зазначила що Позивача знає більше 10-ти років, що остання проживала з померлим, допомагала прибирати будинок безкоштовно, наглядала за прибудинковою територією. Зазначила що жодного разу не була в спірній квартирі. Також зазначила що бачила Позивача з маленькою дитиною та зрозуміла що Позивач працювала нянею. Зазначила що не знає скільки заробляла Позивач, а також те, що померлий працював водієм на своїй автівці, а також здійнював перевезення людей на великих автівках, скільки заробляв не знає. Також зазначила що після того, як померлий захворі Позивач почала працювати в супермаркеті "Таврія" біля дому. Зазначила що не була близькою людиною з Позивачем, тому не вхожа до квартири, але вказує на те, що Позивач була добрим сусідом. Щодо поховання спадкодавця зазначила що Позивач перевезла тіло на батьківщину померлого. З родичами Позивача та померлого не знайома.

Будь-яких інших доказів, наданих до суду або витребуваних в порядку і строки передбаченому норами Цивільного процесуального кодексу України, до суду не надано.

Приймаючи викладене, в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 755/18296/17 (провадження № 61-18669св19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За положеннями статті 78 ЦПК України, яка врегульовує допустимість доказів, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ч.1 ст.90 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Приймаючи викладене, в межах заявлених позовних вимог щодо встановлення проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між позивачкою та ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вважає не обґрунтованими та недоведеними, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у тому числі про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Відповідно до статті 315 ЦПК України та п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку позовного провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц зробила висновок, що позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).».

У постанові від 19 червня 2026 року у справі № 278/3900/23 (провадження № 61-3550ск25) Верховний Суд зазначив, що вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, позивачка вказала, що це необхідно їй для визначення правового статусу майна, набутого ними у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном, а також для підтвердження і реалізації права на спадкування за законом відповідно до статті 1241 ЦК України, за наслідком чого вимоги про встановлення заявленого факту підлягають вирішенню в порядку позовного провадження.

Правовідносини з приводу встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном та його розподіл регулюються Сімейним Кодексом України.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 2 СК України, сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому.

Відповідно до ч.1, 2 ст.3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За приписами ч. 4 ст. 3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У відповідності до постанови Верховного Суду від 17.01.2024 року у справі №759/14906/18, встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (див.: постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Приймаючи вищевикладене в цілому, оцінюючи надані до суду докази в межах вирішення заявленої у цій справі позовної вимогу про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2007 року до дня смерті ОСОБА_6 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд доходить до висновку про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки в цій частині вимог.

Так, фактично позовні вимоги позивачки в цій частині вимог щодо факту спільного її проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , за заявлений період у більше ніж 15 років, ґрунтується фактично: лише на показах свідках; двох довідках щодо засвідчення спільного місця проживання з померлим однією сім`єю і ведення спільного господарства виданих після смерті ОСОБА_6 ; восьми копій фотознімків без визначеного періоду та місця і обставин їх вчинення; договору на здійснення організації поховання та понесення на них витрат.

Разом з тим, суд оцінюючи покази свідків погоджується, з тим, що факт особистого знайомства та наявність стосунків між позивачем та ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтверджується, поряд з цим, лише отримані показання свідків з наданими позивачем до позову доказами, на переконання суду не є спроможними доказами, які підтверджують саме факт спільного місця проживання позивачки з померлим ОСОБА_6 однією сім`єю і ведення ними спільного господарства, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу.

Так, суд зазначає, що позивачка стверджуючи, що нею та ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснювалось: введення спільного господарства; спільне проживання за різними адресами, спочатку з 2007 року по серпень 2013 року за адресою: АДРЕСА_3 , а потім з серпня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 ; крім довідки старости Лучинецького старостинського округу Людмилою Чебуніною, яка зареєстрована 05.02.2024 року у Виконавчому комітеті Могилів-Подільського району Вінницької області Вендичанської селищної ради за вих. №40, та довідки ЖБК «Приморський-24» від 09.05.2024 року за №6; не надано жодних інших належних доказів які б свідчили, що особи проживали за даною адресою, отримували поштову кореспонденцію, здійснювали виклик швидкої допомоги, ними спільно за п`ятнадцять років визначалось власне місце проживання за цьому адресами, здійснювалась сплата житлово-комунальних послуг, понесення інших витрат, наявність спільного бюджету, здійснення дій з взаємного піклування чи виконання обов`язків, притаманних подружжю, тощо.

Щодо вищевказаних довідок, суд також критично ставиться, оскільки останні засвідчують інформацію з приводу як спільного проживання ОСОБА_3 так і ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , так і ведення ними спільного господарства, поряд з цим, не містять жодної інформації на підставі чого суб`єктами їх видачі були встановлені відповідні обставини з приводу ведення зазначеними особами спільного господарства.

Одночасно суд враховує, що позивачка стверджуючи, що за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , спільно придбали два об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_1 ; не надано до суду жодних належних правовстановлюючих документів щодо цього майна, ані доказів на підтвердження понесення витрат з придбання цього майна, ані понесення витрат з його утримання, як і не надано доказів на підтвердження доводів щодо проведення в цьому майні ремонтних робіт, замовлення відповідних матеріалів, предметів побутового вжитку, тощо.

Жодних доказів на підтвердження наявності між нею та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , спільних витрат, спільного бюджету, переказу один одному грошових коштів, виникнення спільних прав і обов`язків, тощо, до суду також не надано.

Також, позивачка зазначаючи, що нею до дня смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснювались дії з піклування про його стан здоров`я, також не надано жодних належних доказів, у тому числі доказів на підтвердження супроводу до медичних установ, чи виклику швидкої медичної допомоги за адресою спільного проживання, наявності декларації з сімейним лікарем за спільною адресою, тощо.

Суд також враховує, що позивачкою не надано до суду жодних доказів на підтвердження адреси місця реєстрації ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період починаючи з 2007 року по день смерті останнього.

Оцінюючи надані позивачкою до суду докази на підтвердження доводів в обґрунтування заявленої цієї позовної вимоги, суд одночасно враховує, що в контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також зазначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Суд також враховує висновки наведені у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі 490/4949/17, де суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який вказував, що сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував й сам відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з 31 січня до 31 травня 2008 року) однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Також, під час надання оцінки наданим до суду копіям фотознімків, суд враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, відповідно до якої факт спільного відпочинку протягом 2001 року та до 2014 року, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідності до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 25.11.2019 року у справі №202/5003/16-ц, установлено, що наявність у позивача документів, пов`язаних із смертю та захороненням ОСОБА_5 не можуть бути взятими до уваги, оскільки сама їх наявність не підтверджує факт перебування позивача в фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків з померлим.

Одночасно суд зазначає, що положеннями статті 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже, особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені статтею 74 СК України, не набувають.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Саме до зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2025 року у справі №336/1978/23, в якій також зазначив, що наведена вище заборона встановлення факту спільного проживання при перебуванні в іншому зареєстрованому шлюбі є законовдачою, а не судовою. Судова практика лише роз`яснила (розтлумачила) наведені вище норми сімейного права.

Приймаючи вищевикладені висновки, враховуючи, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі, суд зазначає, що позивачкою в порушення приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України також не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження того, що у заявлений період з 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ані вона - ОСОБА_3 , ані померлий ОСОБА_6 , не перебував кожний з них у іншому зареєстрованому шлюбі.

Також суд зазначає, що у відповідності до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 15.06.2026 року у справі №643/10071/24, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Приймаючи викладені висновки суд зазначає, що в даній справі належними відповідачами за вимогами позивачки є спадкоємці до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , якими прийнято спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Позивачкою ОСОБА_28 в даній справі визначено відповідачами у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з посиланням що останні є спадкоємцями до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , якими прийнято спадщину, з посиланням на відомості наявні в інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №388365806 від 25.07.2024 року та за №388366998 від 25.07.2024 року.

Поряд з цим, суд зазначає, що у відповідності до положень статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

У відповідності до приписів ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов`язком спадкоємця.

У відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

У постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 зазначено, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Отже, вказані інформаційні довідки не є належними доказами на підтвердження кола спадкоємців до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , якими прийнято спадщину.

Належним чином завіреної копії спадкової справи №817/2023 заведеної до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , до суду позивачем не надано, щодо витребування яких стороною позивача під час розгляду справи не заявлялось жодного клопотання в порядку передбаченому ЦПК України, що позбавляє суд належним чином пересвідчитись, що позивачкою заявлено позовні вимоги до усіх належних відповідачів.

З приводу ОСОБА_5 , визначеної в якості відповідача, як спадкоємця до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою за доводами позивачки прийнято спадщину, суд вважає взагалі безпідставними, оскільки у відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №388366998 від 25.07.2024 року, наявна інформація що 12.06.2024 року за громадянкою ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12.06.2024 року державним нотаріусом Малиновською державною нотаріальною конторою у місті Одесі, зареєстрованого в реєстрі за №3-860. Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що вказане свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №3-860, було видано 12.06.2024 року державним нотаріусом Малиновською державною нотаріальною конторою у місті Одесі саме в межах спадкової справи №817/2023 заведеної до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і доказів, що вказане нерухоме майно відносно якого було видане це свідоцтво взагалі належало на праві власності ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Приймаючи вищевикладене в цілому, враховуючи, що у відповідності до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 в частині позовних вимог про встановлення факту проживання з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, починаючи з 2007 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 , необґрунтованими, недоведеними, за наслідком чого у задоволення даної позовної вимоги слід відмовити.

З приводу позовних вимог позивачки щодо визнання спільною сумісною власністю її ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступного нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 ; та квартири АДРЕСА_1 ; суд вважає також не підлягаючими задоволенню, за наслідком не доведення факту спільного проживання позивачки разом з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, починаючи з 2007 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, відповідно до змісту статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За наслідком чого, суд також додатково зазначає, що позивачем в порушення приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України взагалі не надано до суду жодних доказів на підтвердження не перебування ОСОБА_6 у спірний період у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, а так само не надано до суду належних доказів на підставі яких ОСОБА_6 набув право власності на спірне нерухоме майно, одночасно враховуючи взагалі відсутність жодних відомостей про реєстрацію за ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Також матеріали справи не містять жодних належних доказів з приводу прийняття позивачкою будь-якої матеріальної участі у придбанні вищевказаного нерухомого майна або у формуванні з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 спільного бюджету за рахунок якого воно придбано, одночасно враховуючи, що показання свідків на підтвердження цих обставин не можуть бути визнані належними та достатніми доказами, без наявності інших належних доказів на підтвердження матеріального стану особи, та/або прийняття нею участі в його придбанні, формування спільного бюджету.

Одночасно суд враховує, що у відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним.

З приводу інших позовних вимог позивачки про визнання свідоцтв недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину від 12.06.2024 року, зареєстрованих в реєстрі за №3-855, № 3-860, та вимог про виключення записів про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , суд вважає також не підлягаючими задоволеними, як похідні вимоги, які залежать від задоволення вимоги позивачки про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як жінки та чоловіка. Приймаючи, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги позивачки, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_28 не підтверджено наявність порушених прав вищевказаними спірними заявленими до скасування свідоцтвами, виданими 12.06.2024 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі Ігнатеко М.М., зареєстровані в реєстрі за №3-855 та №3-860, а і як наслідком проведеними подальшими державними реєстраціями права власності на підставі цих свідоцтв.

Також, приймаючи, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги позивачки про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд вважає недоведеними доводи позивачки, що остання взагалі належить до кола спадкоємців до майна померлого ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим вимоги позивачки про надання додаткового строку для прийняття спадщини, задоволенню також не підлягає.

Одночасно суд зазначає і про безпідставність доводів позивачки з посиланням на наявність заповіту, складеного ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки не є підтвердженими жодним належним доказом.

Разом з тим, слід зазначити, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/338/23, від 21 травня 2025 року в справі № 758/1133/22-ц).

Подібні висновки про застосування норм права викладено також у постанові Верховного Суду від 02 січня 2026 року у справі № 308/4969/24 (провадження № 61-6902св25), у якій колегія суддів констатувала, що: «проживання позивача однією сім`єю без шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_4 не є підставою для виникнення у нього права на спадкування за законом у першу чергу. Встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років (спадкування на підставі статті 1264 ЦК України є четвертою чергою), без зміни черговості, не призведе до виникнення у позивача права на прийняття спадщини, адже у встановлений шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини звернувся спадкоємець другої черги - відповідач ОСОБА_2».

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене, приймаючи вищевикладене в цілому, проаналізувавши зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ігнатенко Марини Миколаївни, про встановлення факту проживання однією сімєю без шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виключення запису про право власності, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, слід відмовити.

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи викладене, оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати понесені позивачкою ОСОБА_3 у відповідності до положення статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 90, 141, 263-265, 268, 271, 272, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_10 ) до ОСОБА_4 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_11 ), ОСОБА_5 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_11 ), третя особа - державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса - Ігнатенко Марина Миколаївна (місцезнаходження: 65008, м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка, 1), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виключення запису про право власності, визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 12.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко