Ухвала суду № 140513960, 12.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

12 жовтня 2026 року Справа № 520/30559/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Харкові заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду у справі №520/30559/26,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Харківський окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 28.09.2026 прийняв адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано докази у відповідача.

Позивач у заяві про поновлення строку подання адміністративного позову наводить аргументи про те, що згідно з положеннями статті 122 КАС України та статей 233 234 КЗпП України, до 19.07.2022 працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а після набрання чинності Законом №2352-ІХ від 01.07.2022 встановлено тримісячний строк для звернення з трудовим спором, який може бути поновлений у разі пропуску з поважних причин. При цьому Верховний Суд у низці постанов (зокрема від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 та інших) зазначив, що нова редакція статті 233 КЗпП поширюється лише на правовідносини, які виникли після 19.07.2022, а Велика палата Конституційного Суду України у рішенні №1-р/2025 від 11.12.2025 визнала тримісячний строк неконституційним, оскільки він звужує зміст і обсяг конституційних прав. Отже, враховуючи, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли у період з 29.01.2020 по 19.05.2023, строк звернення ОСОБА_1 до суду підлягає поновленню.

Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.

Суд вирішує клопотання сторони позивача у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Суд установив, позивач звільнений із військової служби 24.08.2025, що підтверджено відомостями військового квитка позивача.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 240/3609/23, від 04.05.2023 (справа №560/3294/22), від 19.01.2023 (справа № 460/17052/21), зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: " Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 2 статті 233 КЗпП України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 із застосуванням фіксованого показника в розмірі 1762,00 грн, а не із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.

Спірні правовідносини щодо строку звернення до суду із цим позовом за позовними вимогами з 19.07.2022 регулюються діючою нормою ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Зокрема, правила застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України були предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

У цій постанові, серед іншого, Судова палата сформувала підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та вказала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 520/6976/24.

Разом із тим, відповідно до висновку Верховного Суду, який зроблено у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.04.2024 по 31.10.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 240/21955/25.

Позивачем додано до позовної заяви лист відповідача від 06.06.2026 № 1060/8648 у якому вказано, що у заявлений період з 29.01.2020 по 19.05.2023 військова частина НОМЕР_1 застосовувала пункт 4 Постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прив`язкою до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Правові підстави для задоволення вимог, викладених у заявах від 08.05.2026 та 19.05.2026, щодо нарахування та виплати індексації-різниці, компенсації втрати частини доходів, перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та перерахунку похідних виплат, відсутні. Будь-яких додатків до цього листа сторонню позивача не надано при поданні позову до суду у даній справі.

Натомість, у адміністративній справі №520/23910/26 до позовної заяви стороною позивача до листа від 06.06.2026 також додано довідки-розрахунки грошового забезпечення від 15.01.2026 за період з січня 2017 року до серпня 2025 року. Дані обставини установлено із комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Харківського окружного адміністративного суду.

Отже про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з прошенням вимог чинного законодавства, про що стверджує сторона позивача, дізнався після звільнення із військової служби, отримавши довідки-розрахунки від 15.01.2026.

Сторона позивача не наводить аргументів про те, коли саме отримала такі довідки-розрахунки. Попри те, у адміністративному позові стверджує, що про порушення свого права дізналась 06.06.2026.

З огляду на те, що довідки-розрахунки від 15.01.2026 подані стороною позивача у адміністративній справі №520/23910/26 і в цій справі міститься також лист відповідача від 06.06.2026, а відтак суд дійшов висновку що про порушення свого права позивач дійсно дізнався 06.06.2026.

Отже дані обставини підтверджують, що на момент подання позову до суду у справі № 520/30559/26, тобто станом на 23.09.2026, позивачу було відомо з яких складових складається грошове забезпечення та їх розміри виражені у грошовому виразі, а відтак отримання листа від 06.06.2026 на адвокатські запити із доданими архівними відомостями про грошове забезпечення позивача, в томі числі за період, який є оспорюваним у цій справі, є подією, із якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Суд не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, а також про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак, таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 520/6976/24.

Суд також відмічає, що позивач уклав договір із адвокатом про надання правничої допомоги поза межами тримісячного строку, а саме 19.12.2025.

Отже дані обставини на переконання суду підтверджують, що вказана справа не потребувала значних зусиль, збирання доказів тощо, що унеможливило б звернутися до суду із позовом у межах визначеного законом процесуального строку звернення до суду.

Відтак реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою за оспорюваний період з 19.07.2022 до 19.05.2023 в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів, які б підтверджували поважність причин неможливості подання адміністративного позову у тримісячний строк у цій справі з моменту, коли він дізнався про порушення свого права, тобто з 06.06.2026, хоч ним щодо грошового забезпечення подано ряд позовів до Харківського окружного адміністративного суду у межах тримісячного строку (справа №520/23910/26, справа № 520/25252/26).

Стосовно доводів позивач у заяві про поновлення процесуального строку про те, що Велика Палата Конституційного Суду України у рішенні №1-р/2025 від 11.12.2025 визнала тримісячний строк неконституційним, оскільки він звужує зміст і обсяг конституційних прав, суд прийшов наступного.

Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, з 19.07.2022, врегульовано ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а рішенням Конституційного Суду України викладені від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, визнаною неконституційною частину 1 статті 233 КЗпП України.

Зазначена позивачем причина пропуску строку звернення до суду з позовом, не може бути віднесена до поважних, адже ця обставина не мали жодного впливу на фізичну можливість заявника вчинити процесуальну дію по зверненню до суду у тримісячний строк звернення до суд із позовом після отримання листа відповідача від 06.06.2026 та ураховуючи те, що було укладено договір про надання правничої допомоги 19.12.2025, який діяв на момент подання позову до суду у цій справі.

З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували об`єктивні обставини щодо позовних вимог, які створили перешкоди та унеможливили позивача вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано, а відтак суд прийшов висновку, що звернення до суду із позовом залежало виключно від волевиявлення позивача з момент коли він дізнався про порушення свого права, а саме 06.06.2026, звернувшись до суду із позовом у справі №520/30559/26 за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 поза межами процесуального строку.

Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду. На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема, задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.

Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що причини, які названі позивачем для поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, а тому у клопотанні сторони позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом необхідно відмовити.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, в якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, приходжу переконання, що оскільки адміністративний позов подано без додержання вимог ст. 122, 160 КАС України, а відтак такий необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху у відповідності до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Керуючись ст. 122, 161, 171, 248, 259, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

У клопотанні позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду - відмовити.

Адміністративний позов у справі №520/30559/26, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 - залишити без руху.

Надати позивачу строк протягом п`яти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позов буде залишено без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 12.10.2026.

Суддя М. І. Садова