Рішення № 140506881, 12.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/15939/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 09 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.05.2026 № 046350022821 про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити їй з 05.05.2026 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.05.2026 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених Списком № 2. За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке рішенням від 13.05.2026 № 046350022821 відмовило в призначенні пенсії з тих підстав, що позивач не досягла пенсійного віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає таку відмову протиправною. Зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційною статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, та встановлено, що для осіб, які працювали до 01.04.2015 на відповідних роботах, застосуванню підлягає стаття 13 цього Закону в редакції до внесення зазначених змін. Згідно з цією редакцією жінки мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 після досягнення 50 років за наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

На думку позивача, з 23.01.2020 пенсійний вік для призначення такої пенсії одночасно визначають дві норми однакової юридичної сили, які суперечать одна одній: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (50 років) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (55 років). Посилаючись на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та рішення Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України» і «Серков проти України», позивач вважає, що в такому разі має застосовуватися норма, найбільш сприятлива для особи, тобто вік 50 років.

Позивач наголошує, що відповідач в оскаржуваному рішенні сам визнав її страховий стаж тривалістю 32 роки 6 місяців 26 днів і пільговий стаж за Списком № 2 тривалістю 30 років 10 місяців 24 дні. Отже, єдиною підставою для відмови стало недосягнення 55-річного віку. Оскільки на дату звернення позивач досягла 50 років, вона вважає, що набула право на пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити їй пенсію на підставі заяви від 05.05.2026.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

26 червня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що пенсійне забезпечення громадян здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), а умови і порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначає розділ XIV-1 цього Закону, яким його доповнено Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV жінки, зайняті на роботах за Списком № 2, мають право на таку пенсію після досягнення 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За результатами розгляду поданих документів відповідач установив, що вік заявниці становить 50 років 24 дні, страховий стаж - 32 роки 6 місяців 26 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 30 років 10 місяців 24 дні. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 26.12.1999 по 29.06.2000 та з 30.06.2005 по 18.12.2005 згідно з довідкою від 19.02.2026 № 279, оскільки між атестаціями робочих місць була перерва. У призначенні пенсії відмовлено через відсутність необхідного пенсійного віку 55 років.

На думку відповідача, після доповнення Закону № 1058-IV статтею 114 умови призначення пенсій за Списком № 2 одночасно регламентують два закони. Колізію між ними слід вирішувати за принципом «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), тобто на користь Закону № 1058-IV. Крім того, відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства у відповідність із цим Законом інші закони застосовуються в частині, що йому не суперечить. Отже, на думку відповідача, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можна застосовувати лише тоді, коли це не суперечить Закону № 1058-IV. Відповідач також посилається на статтю 58 Конституції України, згідно з якою закони не мають зворотної дії в часі, і зазначає, що норми Закону № 1058-IV неконституційними не визнавалися, є чинними та обов`язковими для пенсійного органу.

Посилаючись на рішення Верховного Суду від 21.04.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, яке Велика Палата Верховного Суду постановою від 03.11.2021 змінила в мотивувальній частині, а в решті залишила без змін, відповідач зазначає, що дія Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 поширюється на осіб, які працювали до 01.04.2015 на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до 01.04.2015, та досягли визначеного цією статтею віку на момент звернення. Водночас відповідач стверджує, що позивач не досягла пенсійного віку, установленого статтею 13 цього Закону, а тому підстав для призначення їй пенсії немає.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З огляду на викладене суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває, пенсію не отримує.

Згідно з даними трудової книжки та формою РС-право позивач з 18.05.1994 працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, тобто була зайнята на таких роботах до 01.04.2015.

05.05.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Розглянувши заяву та додані до неї документи, ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення від 13.05.2026 № 046350022821 про відмову в призначенні позивачу пенсії. Підставою для відмови стало недосягнення позивачем пенсійного віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV. На думку відповідача, позивач набуде право на призначення пенсії після досягнення 55-річного віку.

В оскаржуваному рішенні відповідач установив, що на дату звернення вік позивача становив 50 років 24 дні, страховий стаж - 32 роки 6 місяців 26 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 30 років 10 місяців 24 дні.

Вважаючи рішення від 13.05.2026 № 046350022821 протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII). Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII у зазначеній редакції на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії вік, необхідний для призначення жінкам пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, по-різному визначали два закони однакової юридичної сили, що регулюють одне й те саме коло відносин: 50 років - пункт «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 та 55 років - пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

Суд доходить висновку, що ці норми явно суперечать одна одній.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Такий підхід ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, зокрема на рішеннях від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України».

Саме з цього виходив Верховний Суд у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 (зі зміною мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду, констатувавши, що зазначені норми явно суперечать одна одній, дійшла висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV, а відмова пенсійного органу в призначенні пенсії з мотивів недосягнення віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.

У зазначеному рішенні Верховний Суд визначив ознаки типових справ, у яких: а) позивач - особа, яка звернулася до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону № 1788-XII, на момент звернення досягла віку (чоловіки - 55 років, жінки - 50 років) і набула стажу роботи, визначеного цією статтею; б) відповідач - орган Пенсійного фонду України, уповноважений вирішувати питання призначення пенсії. При цьому до осіб, на яких поширюється дія Рішення № 1-р/2020, належать особи, які працювали до 01.04.2015 на відповідних роботах, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, та досягли визначеного цією статтею віку на момент звернення до пенсійного органу.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повертаючись до обставин справи.

Суд установив, що позивач відповідає всім наведеним ознакам для призначення пільгової пенсії.

Так, ОСОБА_1 працювала на роботах за Списком № 2 до 01.04.2015 (з 18.05.1994).

Позивачка звернулася до пенсійного органу 05.05.2026, тобто після 23.01.2020.

На дату звернення досягла 50-річного віку (50 років 24 дні); має страховий стаж 32 роки 6 місяців 26 днів, тобто понад 20 років, у тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 30 років 10 місяців 24 дні, тобто понад 10 років.

Ці обставини встановив сам відповідач в оскаржуваному рішенні, і він їх не заперечує.

Отже, ця справа є типовою щодо зразкової справи № 360/3611/20.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Доводи про пріоритет Закону № 1058-IV як пізнішого закону (lex posterior), а також посилання на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону Велика Палата Верховного Суду оцінила у зразковій справі № 360/3611/20 і відхилила.

Порядок виконання Рішення № 1-р/2020, тобто коло осіб, до яких застосовується стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, визначив сам Конституційний Суд України.

Відповідно до частини першої статті 151-2 Конституції України рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Посилання відповідача на статтю 58 Конституції України є безпідставним.

Позивач звернулася за призначенням пенсії 05.05.2026, тобто після ухвалення Рішення № 1-р/2020, отже, спірні правовідносини виникли в період його дії, і питання про зворотну дію закону в часі не виникає.

Твердження відповідача про те, що позивач не досягла пенсійного віку, установленого статтею 13 Закону № 1788-XII, спростовується змістом оскаржуваного рішення.

У ньому відповідач сам визначив вік позивача на дату звернення - 50 років 24 дні, тобто вік, з досягненням якого пункт «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII пов`язує виникнення в жінок права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Незарахування до пільгового стажу періодів роботи з 26.12.1999 до 29.06.2000 та з 30.06.2005 до 18.12.2005 позивач не оскаржує.

На вирішення спору це не впливає, оскільки й без цих періодів пільговий стаж позивача значно перевищує необхідні 10 років.

Отже, відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії з мотивів недосягнення нею пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.

На час звернення із заявою про призначення пенсії позивач досягла 50-річного віку, мала страховий стаж 32 роки 6 місяців 26 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 30 років 10 місяців 24 дні, і набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020.

З огляду на викладене рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 13.05.2026 № 046350022821 є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідач установив наявність у позивача необхідного страхового і пільгового стажу, а вік, визначений пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, на дату звернення позивач досягла.

Отже, усі визначені законом умови для призначення пенсії виконано, а прийняття такого рішення не належить до дискреційних повноважень відповідача.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 05.05.2026, тобто з дати, визначеної позивачем у межах заявлених позовних вимог (частина друга статті 9 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина четверта статті 77 КАС України). Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, правомірності оскаржуваного рішення не довів.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України та врахувавши висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України в разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Під час звернення до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код: 20490012, місцезнаходження: 69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-б) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 13.05.2026 № 046350022821 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 05.05.2026 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код: 20490012, місцезнаходження: 69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон