Ухвала суду № 140506623, 09.10.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення

09 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4553/25Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л, розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року, яке набрало законної сили 29 жовтня 2025 року, позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ГУ ПФУ у Волинській області) щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон №796-ХІІ) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року №230/96-ВР Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон №230/96-ВР); зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 листопада 2024 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року задоволено заяву позивача про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі. Встановлено відповідачу (боржнику) ГУ ПФУ у Волинській області 40 календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання до Волинського окружного адміністративного суду звіту про виконання судового рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №140/4553/25.

Представником ГУ ПФУ у Волинській області 25 вересня 2026 року подано звіт про виконання рішення суду, у якому повідомлено, що на виконання рішення суду від 20 червня 2025 року у справі №140/4553/25, яке набрало законної сили 29 жовтня 2025 року, в частині перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, управління прийняло рішення №032950000803 про перерахунок пенсії. В результаті перерахунку розмір пенсії з 01 листопада 2024 року становив 24077,76 грн (з доплатами і підвищеннями), з них 18888,00 грн - пенсія особам з інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС (2361,00 грн х 8). З 01 січня 2025 року загальний розмір пенсії (з доплатами і підвищеннями) становить 21476,76 грн, з них пенсія особам з інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС - 18888,00 грн (2361,00 грн х 8). З рішення про перерахунок пенсії від 27 лютого 2026 року №032950000803 слідує, що з 01 березня 2026 року загальний розмір пенсії (з доплатами і підвищеннями) становить 21710,76 грн, з них пенсія особам з інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС 18888,00 грн.

Рішення суду у даній справі за позовом ОСОБА_1 виконане в частині здійснення перерахунку пенсії та часткової виплати коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Порядок №821): з 01 грудня 2025 року по 30 червня 2026 року ОСОБА_1 було проведено виплату частини заборгованості в сумі 12 036,42 грн. У вересні поточного року позивачу проведено виплату частини заборгованості в сумі 865,60 грн, визначеній пропорційно до виділених бюджетних призначень відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2025 року №157, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року №1046 Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання). З метою повного виконання судового рішення, Головне управління листом від 18 вересня 2026 року №0300-0502-5/77078 звернулось до Пенсійного фонду України з питання виділення коштів для виплат за рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/4553/25. Станом на дату подання звіту відповіді від Пенсійного фонду України не отримано.

Згідно із частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З урахуванням наведеного, звіт про виконання судового рішення розглянуто судом в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8 частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

У Рекомендації Rec(2003)16 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у ділянці адміністративного права, ухваленій 09 вересня 2003 року, наголошено: Держави-члени мають забезпечити, щоб адміністративні органи виконали судові рішення в межах розумного строку. Для того, щоб надати цим рішенням цілковитої ефективності, ці органи повинні вжити всіх потрібних заходів відповідно до приписів актів права (пункт II. 1.a); у випадках невиконання адміністративним органом судового рішення має бути встановлено відповідну процедуру, завдяки якій це рішення буде виконано, зокрема, за допомогою судової заборони або накладення штрафу (coercivefine) (пункт II.l.b).

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2024 року у справі №380/12153/20 зазначив, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо в разі, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб, який має бути дієвим, а не ілюзорним юридичним механізмом забезпечення виконання судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень від 21 листопада 2024 року №4094-IX (далі Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3 набрав чинності 19 грудня 2024 року.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Відтак, розгляд звітів про виконання судового рішення здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом №4094-ІХ.

За приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України (тут і надалі в редакції Закону №4094-ІХ) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

За приписами частини першої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;

5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;

6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;

7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

До звіту додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;

2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу (частини друга, третя статті 382-2 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

На думку суду, відсутні правові та фактичні підстави для прийняття звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №140/4553/25, оскільки з поданого звіту та документів слідує, що вказане судове рішення не виконано. При цьому, відповідач як суб`єкт владних повноважень не навів обґрунтовані обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення.

З матеріалів справи, а також з поданого звіту судом встановлено, що на дату складання звіту залишок невиплаченої заборгованості на виконання рішення суду складає 236681,58 грн та облікований в підсистемі Реєстр судових рішень інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ). Окрім того, відповідачем не заперечується той факт, що щомісячна виплата пенсії позивачу проводиться у розмірі 11661,36 грн, (замість перерахованого на виконання рішення суду 21710,76 грн), тобто рішення суду у даній справі виконане в частині здійснення перерахунку пенсії та часткової виплати коштів відповідно до чинного на той час Порядку №821.

При цьому суд враховує, що відсутність належного фінансування з боку держави, взятих на себе зобов`язань щодо пенсійного забезпечення окремих категорій громадян, не залежить від волі Пенсійного фонду України та його структурних підрозділів, що й зумовлює несвоєчасне виконання рішень судів.

Грошові кошти у вигляді заборгованості з грошового забезпечення, які належать позивачу, не є власністю ГУ ПФУ у Волинській області, не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України, після отримання їх від головного розпорядника коштів. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від волі ГУ ПФУ у Волинській області.

Аналогічного висновку, а саме про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 13 червня 2018 року у справі №757/29541/14-а, від 07 листопада 2019 року у справі №420/70/19, від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19.

Водночас суд не погоджується з доводами відповідача про те, що визнання Постанови № 821 протиправною та нечинною зумовило виникнення правової невизначеності, яка сама по собі може бути підставою для обмеження розміру пенсії позивача.

Визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним означає припинення його дії як правової підстави для регулювання відповідних правовідносин. Відтак після визнання Постанови №821 протиправною та нечинною положення, якими передбачався відповідний механізм поетапної виплати фактично належних пенсіонеру сум, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Не свідчить про інше й пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», відповідно до якого, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що її предметом є виключно порядок здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України та визначення відповідних напрямів і джерел їх фінансування. Зазначена норма не встановлює обмежень щодо розміру пенсії, не передбачає можливості зменшення сум, визначених за результатами перерахунку пенсії на виконання судового рішення, та не надає органам Пенсійного фонду України повноважень виплачувати пенсію в меншому розмірі, ніж той, що випливає із судового рішення та вимог закону.

Саме по собі визначення законодавцем того, що відповідні видатки здійснюються «за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати», не означає, що кожна виплата пенсії, перерахованої на виконання судового рішення, обов`язково повинна здійснюватися із застосуванням окремого механізму її фінансування, який призводить до обмеження чи зменшення розміру пенсії. Така норма регулює бюджетно-фінансовий аспект здійснення відповідних видатків, а не матеріальне право пенсіонера на отримання пенсії у належному розмірі.

Інше тлумачення пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично означало б можливість обмеження набутого особою права на пенсію виключно з огляду на спосіб організації бюджетного фінансування відповідних виплат. Однак відсутність або зміна механізму бюджетного фінансування не може бути підставою для зменшення розміру пенсії, встановленого відповідно до закону та судового рішення.

19 серпня 2026 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1046 Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) , якою визнав такою, що втратила чинність Постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (Офіційний вісник України, 2025 р., № 64, ст. 4367).

Також, вказаною постановою внесено зміни до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2025 р. №157 Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України і внесення змін до Порядку покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій (Офіційний вісник України, 2025 р., № 22, ст. 1446), зокрема, постановлено доповнити Порядок пунктом 5-1 такого змісту:

5-1. Для здійснення розподілу бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у підпунктах 12 і 13 пункту 4 цього Порядку, Фонд та його органи здійснюють облік нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду в базах даних одержувачів відповідних виплат (електронних пенсійних справах/електронних справах одержувачів) на підставі рішень про призначення (перерахунок) відповідних виплат на виконання рішень суду та формують на їх підставі перелік пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання рішень суду (далі перелік).

Розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у підпунктах 12 і 13 пункту 4 цього Порядку, здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рішенням суду, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку. Під час розподілу бюджетних коштів за напрямом, зазначеним у підпункті 12 пункту 4 цього Порядку, на виплату пенсій, призначених на виконання рішень суду про зобов`язання органу Фонду призначити пенсію, враховується, що щомісячний розмір таких виплат повинен бути не меншим за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом.

До звіту суду не надані відомості про виконання рішення суду у справі №140/4553/25 відповідно до Постанови №1046 .

На думку суду, відсутні правові та фактичні підстави для прийняття звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 у цій справі, оскільки з поданого звіту та документів слідує, що вказане судове рішення не виконано. Незважаючи на перерахунок пенсії, здійснений відповідачем з метою виконання рішення суду у цій справі та обчислення пенсії у новому розмірі, виплата пенсії позивачу здійснюється в значно меншому розмірі ніж визначено у рішенні відповідача про перерахунок пенсії на виконання рішення суду, різниця невиплаченої пенсії включена у заборгованість внаслідок відсутності бюджетних коштів та порядку їх використання.

Основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

За приписами частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.

На думку суду, відсутні правові та фактичні підстави для прийняття звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №140/4553/25, оскільки з поданого звіту та документів чітко видно, що вказане судове рішення не виконано.

За встановлених обставин, на підставі частин другої, третьої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, та додатково встановлює новий строк подання звіту, - шістдесят днів з дня отримання відповідної ухвали.

Керуючись статтями 243, 248, 370, 382 382-3 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Встановити відповідачу Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області новий строк для подання до Волинського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №140/4553/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії шістдесят днів з дня отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області відповідної ухвали.

Роз`яснити, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має відповідати вимогам, встановленим частинами другою, третьою статті 382-2 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В. Л. Шепелюк