Ухвала суду № 140505316, 12.10.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1775/26

Провадження № 2-др/945/11/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Павленко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сербиної К.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Островської О.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бартошук В.О. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві заяву представника відповідача адвоката Бартошук В.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

16 липня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Островську Оксану Володимирівну, через систему «Електронний суд», звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

04.08.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бартошук В.О. надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Островської О.В. про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

29 вересня 2026 року представник відповідача адвокат Бартошук В.О., через систему «Електронний суд», подала до суду заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Обґрунтовуючи вимоги посилається на те, що у відзиві на позовну заяву, поданому 04.08.2026 року, Відповідач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у розмірі 30 000,00 грн, просив стягнути зазначену суму з Позивача та подав до суду договір про надання правничої допомоги, розрахунок суми гонорару від 28.07.2026 року і рахунок № 1 від 28.07.2026 року. Отже, розмір витрат та документи, якими підтверджується обов`язок Відповідача їх сплатити, були повідомлені суду та наявні у матеріалах справи ще до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду. У даній справі Заявник вбачає необґрунтованість дій Позивача насамперед у тому, що вже на момент звернення до суду існувала очевидна та юридично визначальна обставина - вік дитини. ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та досягла чотирнадцятирічного віку ще ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто майже за два роки до подання позову 16.07.2026 року. Частина третя статті 160 СК України прямо передбачає, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Це правове регулювання не було новим або непередбачуваним. Позивач, а тим більше її професійний представник - адвокат, об`єктивно мали можливість і повинні були врахувати цю обставину при виборі способу судового захисту. Після отримання розгорнутого відзиву Відповідача, в якому прямо було поставлено питання про неможливість судового визначення місця проживання дитини після досягнення нею 14 років, Позивач не підтримала подальший розгляд заявленої вимоги і звернулася із заявою про залишення позову без розгляду, пославшись лише на відсутність потреби у подальшому судовому розгляді спору. З огляду на сукупність зазначених обставин Заявник просить оцінити поведінку Позивача не через сам факт реалізації нею права на залишення позову без розгляду, а через попереднє ініціювання судового процесу за наявності відомої наперед юридично визначальної обставини, що виключала обраний спосіб захисту, та покладення внаслідок цього на Відповідача необхідності понести витрати на правничу допомогу.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30 вересня 2026 року вказана заява розподілена та передана головуючому судді (судді-доповідачу) Павленко І.В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника відповідача про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача в цивільній справі № 945/1775/26. Призначено розгляд заяви на 10 годину 35 хвилин 12 жовтня 2026 року.

12.10.2026 від представника позивача адвоката Островської О.В. надійшли заперечення на клопотання (заяву) проти заяви відповідача про вирішення питання про судові витрати де вказано, що як убачається з матеріалів заяви Відповідача, на підтвердження витрат долучено виключно розрахунок суми гонорару від 28.07.2026 року та Рахунок № 1 від 28.07.2026 року. Зазначені документи є лише первинними або розрахунковими документами, що відображають намір чи нарахування суми, проте не підтверджують фактичного здійснення оплати (понесення витрат) Відповідачем на користь адвоката (відсутні платіжна інструкція, квитанція до прибуткового касового ордера, виписка з банківського рахунку тощо). Заявлена сума у розмірі 30 000,00 грн є явно неспівмірною та заввишки завищеною з огляду на наступні обставини: 1. За час перебування справи в суді представником відповідача було складено лише один процесуальний документ відзив на позовну заяву. 2. Представник відповідача не брала участі у жодному судовому засіданні: 17.08.2026 р. засідання не відбулося через нез`явлення сторін; 21.09.2026 р. представник відповідача подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю в іншій справі. 3. Справа про визначення місця проживання дитини є типовою категорією цивільних справ, яка не вимагала дослідження надскладних обсягів законодавства чи проведення багаторазових експертиз на підготовчій стадії. Згідно з ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Однак Позивачка звернулася із заявою про залишення позову без розгляду з метою захисту інтересів та збереження психологічного стану неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та повнолітньої доньки ОСОБА_4 . Необхідність залишення позову без розгляду виникла саме через дії Відповідача, який у відзиві на позовну заяву ініціював виклики та допити дітей у судовому засіданні (у тому числі в режимі відеоконференції) без отримання їх попередньої згоди, що спричинило суттєве емоційне та психологічне напруження, хвилю обурення з боку дітей щодо батька, а також погіршення між ними сімейних стосунків. З метою відвернення подальшої травматизації дитини, враховуючи лист Органу опіки та піклування від 19.08.2026 р. про неможливість надати висновок (через проживання дитини з матір`ю за кордоном у Канаді), Позивачка діяла добросовісно та в найкращих інтересах дитини, скориставшись процесуальним правом на залишення позову без розгляду. За таких обставин відсутні підстави вважати дії Позивачки необґрунтованими у розумінні ч. 5 ст. 142 ЦПК України, а вимоги Відповідача про стягнення 30 000,00 грн є безпідставними та морально необґрунтованими.

У судове засідання з`явились представник позивача ОСОБА_1 адвокат Островська О.В., представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бартошук В.О., та надали суду пояснення, які за змістом відповідають поданим до суду письмовим заявам.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення сторін, дійшов такого висновку.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яке само по собі не підтверджує наявність необґрунтованих дій позивача.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.

У справі, що розглядалась, ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи це необхідністю представництва інтересів дитини в органах влади Канади, закладах освіти та медицини. При цьому позивачка послалась на те, що дитині виповнилось повних 15 років і вона висловила чітке та усвідомлене бажання продовжити проживати з матір`ю в безпечних умовах.

Як вказано представником відповідача адвокатом Бартошук В.О. у заяві про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача, «заявник просить оцінити поведінку позивача не через сам факт реалізації нею права на залишення позову без розгляду, а через попереднє ініціювання судового процесу за наявності відомої наперед юридично визначальної обставини, що виключала обраний спосіб захисту».

Так, суд встановив, що 22.09.2026 позивачем через представника адвоката Островську О.В. було подано до суду заяву про залишення позову без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи заява про залишення позовної заяви без розгляду була подана у зв`язку з відсутністю на цей час потреби в подальшому судовому розгляді спору.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Островська О.В. повідомила, що позивачка впродовж року намагалась вирішити вказане питання в позасудовому порядку, шляхом оформлення відповідних документів в нотаріальному порядку, однак відповідач ОСОБА_2 від вирішення вказаного питання ухилявся. Необхідність подання позову була викликана виключно інтересами дитини та необхідністю вирішувати питання, пов`язані з перебуванням дитини у Канаді.

Як вказано в запереченнях, поданих 12.10.2026, та озвучено у судовому засіданні, позивачка звернулася із заявою про залишення позову без розгляду з метою захисту інтересів та збереження психологічного стану неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та повнолітньої доньки ОСОБА_4 . Необхідність залишення позову без розгляду виникла саме через дії Відповідача, який у відзиві на позовну заяву ініціював виклики та допити дітей у судовому засіданні (у тому числі в режимі відеоконференції) без отримання їх попередньої згоди, що спричинило суттєве емоційне та психологічне напруження, хвилю обурення з боку дітей щодо батька, а також погіршення між ними сімейних стосунків. З метою відвернення подальшої травматизації дитини, позивачка діяла добросовісно та в найкращих інтересах дитини, скориставшись процесуальним правом на залишення позову без розгляду.

Отже, суд дійшов висновку, що з наявних у справі матеріалів та пояснень учасників справи вбачається, що ОСОБА_1 діяла виключно в інтересах дитини, маючи необхідність представництва інтересів дитини в органах влади Канади, закладах освіти та медицини.

При чому жодного негативного контексту, пов`язаного з відповідачем висловлено не було.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для висновку про те, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно чи його дії були необґрунтовані.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач скористався своїм правом, яке передбачене законом.

В той же час відповідач не довів, що підтвердження статусу законного опікуна на території Канади, яким може бути рішення суду про визначення місця проживання дитини не є необхідним для міграційних органів, освітніх закладів, соціальних та медичних служб і позивачка діяла виключно через «процесуальний контекст відносин між сторонами» на який є посилання в заяві про ухвалення додаткового рішення.

Також суд враховує, що відповідно п. 4.1. Договору № 02.08.25 про надання правничої допомоги від 18.08.2025, винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) виплачується у фіксованому розмірі, який становить 2000 грн (без ПДВ) за одну годину роботи.

Відповідно до п. 4.2. Договору, гонорар за виконання окремих доручень може бути узгодженим сторонами у фіксованому розмірі. У такому випадку розмір гонорару визначається сторонами в розрахунку суми гонорару за виконання кожного окремого доручення та/або відповідному Акті про надання правничої допомоги.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за правничу допомогу, надану в межах договору від 18.08.2025 № 02.08.25 про надання правничої допомоги від 28.07.2026 гонорар 30000 грн підлягає сплаті на розрахунковий рахунок виконавця у наступному порядку: 30000 грн протягом 30 робочих днів після набрання законної сили рішенням суду у справі № 945/1775/26.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Отже, термін судове рішення є відмінним від терміну рішення суду, а тому можливо зробити висновок, що обумовлена між ОСОБА_2 та АБ Бартошук Євролекс сума у розмірі 30000 грн мала бути сплачена у випадку ухвалення судом рішення у справі № 945/1775/26, в той час як позовна заява була ухвалою суду залишена без розгляду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України компенсації здійснених відповідачем витрат у розмірі 30000,00 грн, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Наведені підстави для відшкодування на користь відповідача судових витрат не підтверджують, що позивач в цій справі діяв недобросовісно, пред`явивши позов, чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору або мав протиправну мету, інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість його дій. Позивач не створював штучного спору, не приховував обставин справи, не подавав завідомо безпідставних заяв та не здійснював дій, спрямованих на затягування процесу.

Також суд звертає увагу, що представник відповідача подав «заяву про ухвалення додаткового рішення», в той же час як на підставу для компенсації відповідачу витрат у зв`язку із залишенням позовної заяви без розгляду послався на ст. 142 ЦПК України, як і перед прохальною частиною заяви. Тому суд розглядає вказану заяву саме враховуючи її зміст та суть, оскільки заявлені вимоги вирішуються в порядку, передбаченому ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України.

Керуючись статтями 55, 124 Конституції України, ст. 43, 49, 81, 133, 137, 141, 142, 270 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволені заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бартошук В.О. про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача в цивільній справі № 945/1775/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Ухвала набирає сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складено та підписано 12 жовтня 2026 року.

Суддя І.В. Павленко