Ухвала суду № 140500458, 12.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"12" жовтня 2026 р.Справа № 916/4179/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву Приватного підприємства "Злагода плюс" про забезпечення позову до подання позовної заяви

особи, які можуть отримати статус учасників справи:

позивач: Приватне підприємство "Злагода плюс" (код ЄДРПОУ 39689108, 12235, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Зороків, вул. Перемоги, буд. 57 А)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропром поставка" (код ЄДРПОУ 44585077, 65045, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, б. 76, оф. 2)

в с т а н о в и в:

До Господарського суду Одеської області звернувся заявник Приватне підприємство "Злагода плюс" із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "Агропром поставка", у межах суми позову в розмірі 9563760,00 грн., що знаходяться на всіх розрахункових рахунках у банківських та інших фінансових установах підприємства.

Заявник зазначає, що він має намір звернутись до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром поставка" про стягнення 9563760,00 грн. заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням ТОВ "Агропром поставка" договору поставки від 01.06.2026 № АП00177.

ПП "Злагода плюс" наголошує, що свої зобов`язання за договором в частині оплати товару ним виконано у повному обсязі та сплачено на користь товариства 12034770,00 грн., проте товариством умови договору виконано частково та поставлено підприємству товар на суму 2471010,00 грн. Оскільки зобов`язання з поставки товару на залишок суми (9563760,00 грн.) або повернення сплачених коштів товариством не виконано, заявник 01 вересня 2026 року звернувся до товариства з претензією, яку останнім було проігноровано.

Заявник зазначає, що наразі товариство грошові кошти підприємству не повернуло, поставку товару згідно договору не здійснило.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову Приватне підприємство "Злагода плюс", зазначає що:

- тривала бездіяльність та ігнорування вимог заявника на суму майже 10 млн. грн. вказує на очевидний ризик незбереження цих коштів до моменту ухвалення судового рішення;

- заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 9563760,00 грн. становить понад 72% від загальної вартості всіх активів ТОВ "Агропром поставка", що свідчить про те, що таке фінансове навантаження на товариство є значним. За відсутності накладення арешту на рахунки відповідач, усвідомлюючи неминучість стягнення, має безперешкодну можливість та прямий економічний інтерес перерахувати наявні кошти на користь третіх осіб чи пов`язаних структур під виглядом поточних господарських операцій, залишивши підприємство без коштів;

- згідно з інформацією з державних реєстрів, за ТОВ "Агропром поставка" не зареєстрована нерухомість, транспортні засоби чи інше ліквідне майно, а отже грошові кошти на банківських рахунках є єдиним реальним активом підприємства;

- невжиття заходів забезпечення позову може призвести до виведення грошових коштів з рахунків відповідача до закінчення судового розгляду. У такому разі фактичне виконання судового рішення стане неможливим через потенційну відсутність активів та майна боржника, що нівелює право позивача на реальний судовий захист;

- додатковим підтвердженням нестабільного фінансового стану товариства та наявності реальних ризиків ухилення від виконання зобов`язань є той факт, що контролюючими органами було зупинено реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної. Зупинення реєстрації податкової накладної свідчить про відповідність товариства критеріям ризиковості платника податку, наявність у нього невирішених податкових проблем та загрозу блокування господарської діяльності підприємства;

- запропонований спосіб забезпечення позову є повністю співмірним із заявленими вимогами, оскільки стосується накладення арешту на грошові кошти виключно в межах суми основного боргу - 9563760,00 грн., із збереженням за відповідачем права вільного користування іншими коштами, які надходитимуть на його рахунки понад цю суму.

З урахуванням вище викладеного, позивач просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у cправі №904/1045/22).

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин тощо.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову Приватне підприємство "Злагода плюс", зазначає що:

- тривала бездіяльність та ігнорування вимог заявника на суму майже 10 млн. грн. вказує на очевидний ризик незбереження цих коштів до моменту ухвалення судового рішення;

- заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 9563760,00 грн. становить понад 72% від загальної вартості всіх активів ТОВ "Агропром поставка", що свідчить про те, що таке фінансове навантаження на товариство є значним. За відсутності накладення арешту на рахунки відповідач, усвідомлюючи неминучість стягнення, має безперешкодну можливість та прямий економічний інтерес перерахувати наявні кошти на користь третіх осіб чи пов`язаних структур під виглядом поточних господарських операцій, залишивши підприємство без коштів;

- згідно з інформацією з державних реєстрів, за ТОВ "Агропром поставка" не зареєстрована нерухомість, транспортні засоби чи інше ліквідне майно, а отже грошові кошти на банківських рахунках є єдиним реальним активом підприємства;

- невжиття заходів забезпечення позову може призвести до виведення грошових коштів з рахунків відповідача до закінчення судового розгляду. У такому разі фактичне виконання судового рішення стане неможливим через потенційну відсутність активів та майна боржника, що нівелює право позивача на реальний судовий захист;

- додатковим підтвердженням нестабільного фінансового стану товариства та наявності реальних ризиків ухилення від виконання зобов`язань є той факт, що контролюючими органами було зупинено реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної. Зупинення реєстрації податкової накладної свідчить про відповідність товариства критеріям ризиковості платника податку, наявність у нього невирішених податкових проблем та загрозу блокування господарської діяльності підприємства;

- запропонований спосіб забезпечення позову є повністю співмірним із заявленими вимогами, оскільки стосується накладення арешту на грошові кошти виключно в межах суми основного боргу - 9563760,00 грн., із збереженням за відповідачем права вільного користування іншими коштами, які надходитимуть на його рахунки понад цю суму.

Одночасно, в контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи. Не надано заявником також і будь-яких доказів, що підтверджують наявність у відповідача відкритих виконавчих проваджень, арештів, наявності податкового боргу/застави, тощо.

Окрім того, твердження заявника про відсутність у товариства нерухомого майна чи транспортних засобів є суто декларативним та не підкріпленим жодним належним й допустимим доказом.

Також суд зауважує, що саме по собі зупинення реєстрації податкових накладних контролюючими органами не є належним та достатнім підтвердженням ризику невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів, оскільки забезпечення позову в господарському процесі допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Зупинення реєстрації податкової накладної є заходом превентивного податкового контролю, спрямованого на перевірку законності операції, який прямо не зупиняє господарську діяльність підприємства, не заважає йому здійснювати розрахунки та не може свідчити про ухилення від сплати боргу чи банкрутства.

При цьому, ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду має бути реальним, конкретним і підтвердженим доказами, а не ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або загальних міркуваннях про можливу поведінку відповідача. Суд не може підміняти доказування логічними припущеннями, навіть якщо вони видаються вірогідними.

Суд наголошує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.

В свою чергу, жодних доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, заявником також до заяви не додано. Наведені у заяві про забезпечення позову обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст.136, 137 ГПК України.

Крім того, заявник посилається на те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами та майном) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду, а також на висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 зазначено, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Висновок щодо необхідності належного тлумачення правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, через призму необхідності доведення за допомогою належних та допустимих доказів факту існування обґрунтованих підстав для забезпечення позову, відображений у постановах Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 та від 18.06.2025 у справі №918/73/25.

Суд бере до уваги, що для вжиття заходів забезпечення позову важливим є момент об`єктивного існування ризиків, які визначені, зокрема, у частині другій статті 136 ГПК України, та необхідності їх підтвердження відповідними доказами.

Застосування арешту грошових коштів у кожному спорі про їх стягнення фактично означало б запровадження загального правила про автоматичне забезпечення позову, що прямо суперечить положенням процесуального закону та правовим висновкам Верховного Суду щодо виключного характеру таких заходів. Хоча заявлений захід формально кореспондує із майновим характером позовних вимог, сам по собі цей факт не є достатнім для його застосування без доведення необхідності такого втручання, оскільки визначальним є не лише вид заходу, а й наявність об`єктивних підстав для його застосування у конкретних обставинах справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, за захистом яких він планує звернутися до суду, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову із врахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін, не доведеність заявником обставин, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Приватного підприємства "Злагода плюс" про забезпечення позову.

За приписами частин 6, 8 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу; ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 73, 74, 86, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви Приватного підприємства "Злагода плюс" про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову відмовити.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала підписана 12.10.2026.