Рішення № 14049568, 21.02.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2011 р.

Справа № 28/165-10-5529

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАЛМА ГРУП-УКРАЇНА";

до відповідача Приватне підприємство "ДІСТРІБ'ЮТ СЕЛЕКТ"

про стягнення 64422,5грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: Грабовенко-Ворсуляк Д.М. –за дорученням;

Суть спору: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „ПАЛМА ГРУП УКРАЇНА” (далі позивач) звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємства „ДІСТРІБ’ЮТ СЕЛЕКТ" (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 10 384,19 гривень, штрафу в сумі 22 137,30 гривень, пені 15 011,11 гривень 3% річних в сумі 1 973,03 гривень, інфляційні в сумі 14 916,87 гривень та судові витрати.

21 лютого 2011 року представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача визнає частково на суму 10 384,19 гривень.

Представник позивача в судове засідання не з’явився.

Представник відповідач в судове засідання з’явився, заперечує проти вимог позивача та просить суд у задоволені позову відмовити повністю з підстав викладених у відзиві на позов.

Судом встановлено: 20 липня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ПАЛМА ГРУП УКРАЇНА” /продавець/ та приватне підприємство „ДІСТРІБ’ЮТ СЕЛЕКТ" /дистриб’ютор/ був укладений договір №20-07/09. За умовами якого продавець зобов’язався на умовах вказаного договору здійснити поставу дистриб’ютору продукцію на підставі письмових замовлень дистриб’ютора, дистриб’ютор зобов’язується прийняти продукцію з метою подальшої її реалізації на умовах передбачених договором, а також своєчасно та у повному об’ємі здійснити оплату поставленої продукції.

На виконання вказаного договору позивачем було здійснено поставку продукції відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №1-0000009 від 18 серпня 2009 року. Факт отримання продукції відповідачем не заперечується.

13 січня 2010 року сторони уклали угоду №1 про розірвання дистриб’юторського договору №20-07/09 від 20.07.2009 року.

За умовами вказаної угоди відповідач зобов’язався повернути весь товар отриманий за дистриб’юторським договором на протязі 3 –х днів, п.2.1 годи №1 від 13.01.2010 року.

Сторона яка має заборгованість після підписання акту взаєморозрахунків зобов’язана здійснити оплату на протязі 3 –х банківських днів.

Згідно видаткових накладних №ДС-003637 від 09.11.2009 року, № ДС-003533 від 09.11.2009 року, №ДС-003751 від 25.12.2009 року, №ДС-003752 від 25.12.2009 року , №ДС-0000821 від 31.03.2010 року, всього відповідачем було повернуто продукції на суму 209 361,33 гривень.

Заборгованість відповідача за неповернуту продукцію складає 10 384,19 гривень, яку відповідач визнав повністю.

Крім того позивачем було нараховано штрафні санкції у вигляді штрафу в сумі 22 137,30 гривень та пеню в сумі 15 011,11 гривень згідно п.10.3 договору, 3% річних в сумі 1 973,03 гривень та інфляційні в сумі 14 916,87 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні 21 лютого 2011 року пояснив, що сторони станом на 13 січня 2010 року підписавши угоду №1 прийшли згоди про повернення нереалізованої продукції позивачу, жодного посилання про застосування штрафних санкцій в угоді відсутні, тому представник відповідача вважає що вимоги позивача щодо нарахування штрафу, пені річних та інфляційних безпідставна та не може бути задоволена судом.

Крім того представник відповідача зазначає, що сторони 4 серпня 2009 року уклали договір №04/08-2009-2 FE про надання послуг, прийняли виконанні роботи за актом прийому-передачі робіт від на суму 48 200 гривень та 34 300 гривень, які позивачем не сплачені.

Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім цього, як вбачається з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами своїх зобов'язань, про що свідчить вимоги ст. 629 цього ж Кодексу.

Так угодою №1 укладеною сторонами 13 2010 року передбачено, що дистриб’ютор на протязі 3- х календарних днів передає перевізнику залишки продукції для подальшої передачі продавцю.

Відповідачем на виконання вказаної угоди було здійснено повернення товару на загальну суму 209 361,33 гривень з порушенням строків, а саме повернення продукції за видатковою накладною №ДС-0000821 31 березня 2010 року на суму 2 260,72 копійки та продукцію на суму 10 384,19 гривень повернуто взагалі не було.

Таким чином суд доходить висновку про правомірність вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 10 384,19 гривень.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені на підставі п.10.3 договору, суд зазначає, що вимога не підлягає задоволенню, оскільки сторони добровільно уклали угоду №1 від 13 січня 2010 року про повернення продукції та жодним з пунктів не передбачено нарахування штрафних санкцій.

Таким чином суд у задоволені вимог щодо стягнення пені та штрафу згідно п.10.3 договору, який розірваний.

Відповідно до п.2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняється, таким чином сторони підписали угоду №1 та припинили свої зобов’язання за договором .№20-07/09 від 20.07.2009 року –13 січня 2010 року.

Відповідно до п. 2.1 угоди №1 від 13.01.2010 року, відповідач повинен був повернути всю продукцію продавцю, але не виконав належним чином взяте зобов’язання, повернув частину продукції у березні місяці на суму 2 260,72 гривни, а решту на суму 10 384,19 гривень не повернув на час розгляду справи, що представник відповідача визнає

Відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та вважає його нарахованим невірно, оскільки початок виникнення заборгованості встановлено в угоді №1 тобто після 3 денного строку після підписання угоди –16 січня 2010 року.

За розрахунком суду 3% річних в період з 17 січня 2010 року по 31 березня 2010 року складає 43,65 гривень та станом на час розгляду справи тобто до 21.02.2011 року 3% річних складає 278,24 гривень, всього підлягає стягненню з відповідача 3% річних в сумі 312,89 гривень.

Також слід звернути увагу позивача на розрахунок інфляційних, який здійснений нерівно, розмір інфляційних складає за період з 17 січня 2010 року по 31 березня 2010 року 356,22 гривни, а за період з 1 квітня 2010 року по 21 лютого 2011 року 547,54 гривень, всього сума інфляційних яка підлягає стягненню складає 903,76 гривень.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем доказів належного виконання зобов’язання на день розгляду справи суду не надано, відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналізуючи положення чинного законодавства, матеріали справи і викладене вище, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита, послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, в межах задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „ДІСТРІБ’ЮТ СЕЛЕКТ" (65055 місто Одеса вул.. Балківська, 40 А, кв. 90, код ЄДРПОУ 34921258 п/р26000260711 у ВАТ „МТБ” м. Іллічівськ МФО 328168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАЛМА ГРУП УКРАЇНА” (01054 місто Київ вул.. Павлівська, 9, адреса для листування: 03150 місто Київ вул.. Горького, 172, офіс 13164, код ЄДРПОУ 36351689, п/р 260021132606 в ПАТ „Райффайзен Банк” м. Київ МФО 380805) заборгованість в сумі 10 384 (десять тисяч триста вісімдесят чотири) гривни 19 копійок, 3% річних в сумі 312 (триста дванадцять) гривень 89 копійок, інфляційні в сумі 903 (дев’ятсот три) гривни 76 копійок, витрати по сплаті державного мита в сумі 116 (сто шістнадцять) гривень 1 копійка, витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 42 (сорок дні) гривни 48 копійок.

3. В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст..85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст..116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 25 лютого 2011 року.

Суддя Гуляк Г.І.