Рішення № 140483705, 09.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/17356/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) через представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач) №0110400-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 45 900грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №0110399-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 80 265грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №0110402-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 99 450грн.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов.

Разом з відзивом відповідачем подане клопотання про залишення без розгляду позовної заяви, обґрунтоване тим, що на виконання вимог статті 42 ПК України, ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснено направлення рекомендованого листа №5150003516911 з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями за останньою відомою податковою адресою позивача, який повернуто адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Відповідач обраховує строк від дати позначки про повернення 31.07.2023.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що 27.04.2026 року звернувся до Павлоградської державної податкової інспекції головного управління ДПС у Дніпропетровській області зі заявою про надання копій податкових повідомлень-рішень, прийнятих відносно нього, посилаючись на те, що такі податкові повідомлення-рішення ним не отримувалися та, відповідно, є неузгодженими.

Вказане підтверджується реєстрацією 27.04.2026 за вхідним №51837/6 від 27.04.2026 ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

У відповідь на цю заяву позивачу надані копії оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 зробила висновок, що строк у 1095 днів, встановлений ст.102 Податкового кодексу України, є строком давності, а строк звернення до суду з питань оскарження рішень податкового органу обчислюються так:

· без досудового оскарження якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку строк звернення до суду становить 6 місяців (ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України);

· після адміністративного оскарження (немайнового характеру) якщо це не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування податкових накладних, присвоєння ризикового статусу тощо) строк звернення до суду становить 3 місяці (ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

· після адміністративного оскарження (фінансових зобов`язань) якщо платник податків оскаржував у досудовому порядку рішення, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (зокрема, податкове повідомлення-рішення), строк звернення до суду становить 1 місяць (п. 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України).

Як зазначив відповідач, на конверті-поверненні міститься позначка оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», а не «відсутній за зареєстрованою адресою».

Відповідач не довів жодними доказами, що позивач дізнався або міг дізнатись про оспорювані податкові повідомлення-рішення у 2023 році.

Отже, позивач дізнався про оспорювані податкові повідомлення-рішення саме при отриманні їх на своє звернення до податкового органу 27.04.2026.

Відтак, позивачем дотримано строк звернення до суду з позовною заявою.

За змістом відзиву на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на таке.

За даними інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Павлоградська ДПІ) станом на винесення податкових повідомлень-рішень, як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є власником об`єктів нерухомості а саме:

інша будівля за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 3060м2, дата державної реєстрації права власності - 14.09.2018.

інша будівля за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 5351м2, дата державної реєстрації права власності - 14.09.2018.

Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, ГУ ДПС, в автоматичному режимі сформовано податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі ППР), за 2021-2022 роки а саме:

від 31.03.2023 №0110400-2415-0413 за період 2021 року, яким нараховано податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 45900 грн.

від 31.03.2023 №01103999-2415-0413 за період 2021 року, яким нараховано податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 80265 грн.

від 31.03.2023 №0110402-2415-0413 за період 2022 року, яким нараховано податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 99450 грн.

Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 за 2021-2022 роки проводився в автоматизованому режимі за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

На виконання вимог статті 42 ПК України, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області здійснено направлення рекомендованого листа №5150003516911, який містив в собі податкові повідомлення-рішення №0110400-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 45 900грн, №0110399-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 80 265грн., №0110402-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 99 450грн за адресою 51500, Тернівка, Перемоги 23-57.

Згідно з довідкою про причини повернення/досилання до поштового відправлення №5150003516911, лист було повернуто адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині оскарження:

- податкового повідомлення-рішення № 1079805-2415-0413-UA12140070000025486 від 30.04.2024 року на суму 179 258грн. 50коп.;

- податкового повідомлення-рішення №0110401-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 173 907грн. 50коп.;

- податкового повідомлення-рішення №1079804-2415-0413-UA12140070000025486 від 30.04.2024 року на суму 102 510грн. 00коп.;

- податкового повідомлення-рішення №0110398-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 11 583грн. 35коп.;

- податкового повідомлення-рішення №0110397-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 6624грн. 01коп.

Позивач стверджує, що всупереч приписам ст.42 ПК України всі оспорювані податкові повідомлення-рішення не були направлені відповідачем за місцем реєстрації позивача, а саме: за адресою АДРЕСА_2 до 01.07.2022 року.

Позивач наполягає, що зареєстрований саме за адресою АДРЕСА_2 . Не дивлячись на те, що чинне законодавство України передбачає можливість для фізичної особи мати кілька місць проживання, водночас адреса зареєстрованого місця проживання набуває статусу офіційної, і особа вправі очікувати, що саме за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятися інші юридично значимі дії, які пов`язані з місцем її проживання.

Відповідно до пункту 266.3.1, 266.3.2 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, позивач наполягає, що при обчисленні вказаного податку на нежитлове нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 слід керуватися витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є правовстановлюючим документом та є результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації праві підтверджує прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Позивач зазначає, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2018 року індексний № 138324092 площа об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Шевченкове, вул. Голондія 147 складає 388,6м2.

В інтересах позивача адвокатом Ужвою К.В. було здійснено адвокатський запит та отримано відповідь від 29.06.2026 року вих. № 999/0-26 від Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельніківського району Дніпропетровської області відповідно до якого виконавчий комітет повідомив, що дійсно загальна площа нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Шевченкове, вул. Голондія 147 складає 388, 6 м2, а вул.Голондія 148 складає 191, 3 м2 згідно відомостей ДРРП та знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Позивач стверджує, що відповідачем при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень невірно визначено загальну площу об`єкта в м2, а саме: без урахування інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також, не враховано право на 100% пільгу із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки позивач займався сільськогосподарською діяльністю шляхом прийняття участі у Селянське (фермерському) господарстві «Прогрес», де був єдиним засновником. 100% пільга встановлена відповідно до рішення Дубовиківської сельської ради Васильківського району Дніпропетровської області «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Дубовиківської сільської ради до якої відноситься с. Шевченкове з 01.01.2022 року фізичним особам для гаражів наземних, будівель для зберігання зерна та будівель сільськогосподарського призначення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 6 ПК України надано визначення понять «податок» та «збір». Так, податок - це обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Підпунктом 14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Податковим зобов`язанням в розумінні ПК України, визначається, як сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України. (п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пеня сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Тобто, узгоджена сума податкового зобов`язання, не сплачена платником в строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Пунктом 42.1, 42.2 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з п.42.4 ст.42 ПК України, платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті.

Датою вручення платнику податків або фінансовому агенту документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків/фінансовому агенту. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків/фінансового агента рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків/фінансовому агенту (його представнику).

При цьому, строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом п`ятим цього пункту, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.

Доказів того, що відповідач як платник податку подавав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, матеріали справи не містять.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Доказів направлення податкових повідомлень рішень на адресу проживання позивача у м. Дніпро матеріали справи не містять.

Таким чином, рішення про нарахування податкових зобов`язань відправлені контролюючим органом за адресою, де відповідач не проживав, і така інформація була наявна у ГУ ДПС.

За встановлених обставин податкові повідомлення-рішення є неузгодженими, оскільки контролюючим порушено порядок надіслання таких податкових повідомлень-рішень. Вказані податкові повідомлення-рішення надсилались на іншу адресу, а ніж зареєстроване місце проживання відповідача, тому не можуть вважатися належним чином врученими платнику податків.

Положеннями пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, пункт 59.5 цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2018 року індексний № 138324092 площа об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 388,6м2. Водночас відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2018 року індексний №138351088 площа об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 191,3м2.

Отже при обчисленні вказаного податку на нежитлове нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 слід керуватися витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є правовстановлюючим документом та є результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації праві підтверджує прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Зазначене також підтверджується відповіддю на адвокатський запит адвоката Ужва К.В., що діє в інтересах ОСОБА_1 від 29.06.2026 року вих. № 999/0-26 від Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельніківського району Дніпропетровської області. Відповідно до цієї відповіді виконавчий комітет підтвердив, що загальна площа нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 388,6м2, а вул.Голондія, 148 складає 191,3м2 згідно відомостей ДРРП та знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

З викладеного видно, що квадратура об`єктів нерухомості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , що зазначалася у якості об`єкту оподаткування ГУДПС Дніпропетровської області нічим не підтверджена. Твердження ГУДПС Дніпропетровської області про те, що згідно даних інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу та відомостями ДРРП на нерухоме майно площа об`єкту нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 3060 м2, а об`єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 5351м2 не знайшло свого підтвердження матеріалами справи.

Отже, нарахування ГУДПС Дніпропетровської області податкового зобов`язання ОСОБА_1 , були здійснені з порушенням підпунктів 266.3.1, 266.3.2. Податкового кодексу України оскільки податковим органом невірно визначена база оподаткування.

Крім зазначеного, судом встановлено наявність у позивача права на пільгу із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки матеріалами справи підтверджено, що Позивач здійснював сільськогосподарську діяльність шляхом прийняття участі у Селянське (фермерському) господарстві «Прогрес», де був єдиним засновником.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Судом встановлено, що позивач був власником нежитлових будівель, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, с.Шевченкове, вул.Голондія, 147, АДРЕСА_3 .

Згідно з підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, згідно із п.п.«ж» п.п 266.2.2. п.266.2. ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Згідно із Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

В свою чергу, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років»).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України».

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV нього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»: виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно- правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України»,

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року (справа № 560/168/19).

Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відтак, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Отже, на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Зазначений вище висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 лютого 2020 року в справі №820/3706/17.

Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року в справі № 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року в справі № 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року в справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року в справі №823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ "Податок на майно").

Водночас, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України. Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації. Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2021 в справі № 140/2700/19.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону, (ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господарство»),

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у період, за який йому нараховані податкові зобов`язання, що ним оскаржуються був єдиним засновником Селянського (фермерського) господарства «ПРОГРЕС», предметом діяльності якого є у тому числі вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, допоміжна діяльність у рослинництві, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин. Отже вид діяльності, яким займався засновник, якому належало нерухоме майно за адресою Дніпропетровська області, Синельниківський район, с.Шевченкове, вул.Голондія, 147, вул.Голондія 148 сільськогосподарська діяльність.

З урахуванням вказаних обставин суд погоджується з доводами позивача, що належні йому на праві власності будівлі використовуються для ведення фермерського господарства, а саме зерносклад для зберігання зерна, гаражі - для зберігання сільськогосподарської техніки, що необхідна для обробітку полів, майстерня - для ремонту сільськогосподарської техніки, нафтобаза - для зберігання пального для власних потреб (заправки сільськогосподарської техніки), для виконання робіт монтажу ангарів на сільськогосподарську продукцію.

Відтак, суд доходить висновку, що позивачем до суду надано належні та достатні докази на підтвердження того, що на належний йому на праві приватної власності об`єкт нежитлової нерухомості, щодо яких прийняті оскаржувані рішення, поширює свою дію податкова пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин, позовна заява підлягає задоволенню, оскільки відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень №0110400-2415-0413 від 31.03.2023, №0110399-2415-0413 від 31.03.2023, №0110402-2415-0413 від 31.03.2023, № 1079805-2415-0413-UA12140070000025486, №0110401-2415-0413 від 31.03.2023, №1079804-2415-0413-UA12140070000025486від 30.04.2024, №0110398-2415-0413 від 31.03.2023, №0110397-2415-0413 від 31.03.2023, а тому оспорювані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі: 2256грн. 15коп., що підтверджується квитанцією ID 1952-6739-0894-0656 від 06.07.2026 та 4738грн. 83коп., що підтверджується квитанцією ID 0293-2173-2723-3128 від 09.09.2026.

Оскільки позов задоволено, то на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 6994грн. 98коп.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області:

- №0110400-2415-0413 від 31.03.2023 на суму 45 900грн. 00коп.;

- №0110399-2415-0413 від 31.03.2023 на суму 80 265грн. 00коп.;

- №0110402-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 99 450грн. 00коп.;

- № 1079805-2415-0413-UA12140070000025486 від 30.04.2024 року на суму 179 258грн. 50коп.;

- №0110401-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 173 907грн. 50коп.;

- №1079804-2415-0413-UA12140070000025486від 30.04.2024 року на суму 102 510грн. 00коп.;

- №0110398-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 11 583грн. 35коп.;

- №0110397-2415-0413 від 31.03.2023 року на суму 6 624грн. 01коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А; код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована адреса: АДРЕСА_4 ; фактична адреса: АДРЕСА_5 ; код рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6994 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 98коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В. Луговська