Ухвала суду № 140467353, 09.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6956/26

Провадження № 2-с/357/108/26

У Х В А Л А

09 жовтня 2026 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ярмола О. Я. розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 23.06.2026 року по справі № 357/6956/26,

В С Т А Н О В И В:

07.10.2026 року на адресу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 23.06.2026 року по справі № 357/6956/26 за заявою Житлово-комунальновиробничого підприємства «Озернянське» Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період з жовтня 2024 року по березень 2026 року за надані послуги з управління побутовими відходами в розмірі 2659, 96 грн. (дві тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять грн. 96 коп.) та судовий збір в сумі 266 грн. 24 коп., а всього 2926 грн.20 коп. ( дві тисячі дев`ятсот двадцять шість гривень, 20 копійок).

ОСОБА_1 у заяві про скасування судового наказу зазначає, що він не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , а лише значиться зареєстрованим. Він не укладав жодних договорів із компанією-стягувачем. Посилаючись на ст. 322 ЦК України вказував, що обов`язок утримувати майно несе виключно його власник. Також зазначав, що послуги не надавалися належним чином, оскільки найближчий сміттєвий контейнер розташований на відстані 400м від будинку, що є грубим порушенням наказу МОЗ № 259 (норма до 100м), тобто виконавець не створив умов для отримання послуг. На підставі наведеного заявник просив суд скасувати судовий наказ, виданий 23.06.2026 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області по справі № 357/6956/26.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2026 року вказана заява була зареєстрована та передана судді Ярмолі О.Я..

Дослідивши матеріали цивільної справи № 357/6956/26, заяву про скасування судового наказу з додатками до неї, вважаю заяву такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що копія судового наказу разом із заявою стягувача та додатками до неї, направлялася ОСОБА_1 за зареєстрованою адресою його місця проживання та 14.07.2026 року вказане поштове відправлення суду з вкладенням було отримано боржником (а.с.110).

21.07.2026 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про скасування судового наказу.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.08.2026 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто без розгляду на підставі ч.6 ст. 170 ЦПК України.

26.08.2026 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про скасування судового наказу.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2026 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто без розгляду на підставі ч.6 ст. 170 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 4, 6 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Постанова КЦС ВС від 15.06.2022 у справі № 477/1366/20 містить висновок про те, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку апеляційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати зловживань та ухилення від отримання інформації про рух справи.

ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ «Перетяка та Шереметьев проти України», заяви № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) від 28 листопада 1999 року, пункт 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії), пункт 52).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України).

У справах «Osman v. the United Kingdom» (Осман проти Сполученого королівства) та «Kreuz v. Poland» (Креуз проти Польщі) ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 вперше звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу в межах 15-денного строку з дня отримання копії судового наказу, а друге та третє звернення боржника відбулося відразу після отримання ним ухвал суду від 17.08.2026 та 22.09.2026 про повернення його заяв, суд доходить до висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу.

Щодо суті поданої заяви, суд виходить з наступного.

В ч. 3 ст. 19 ЦПК України зазначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23 грудня 2012 року наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право та при цьому закон не зобов`язує перевіряти наявні матеріали справи, то відповідна заява боржника є єдиною підставою для скасування судового наказу.

Оцінивши викладені заявником обставини, вивчивши матеріали справи наказного провадження за заявою Житлово-комунальновиробничого підприємства «Озернянське» Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послугу з управління побутовими відходами, вважаю, що вимоги стягувача, з урахуванням обставин, зазначених боржником, повинні розглядатися у позовному провадженні, оскільки вони підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, останній підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 170, 171 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В :

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 23.06.2026 року по справі № 357/6956/26.

Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 23.06.2026 року по справі № 357/6956/26 задовольнити.

Скасувати судовий наказ, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 23.06.2026 року по справі № 357/6956/26 за заявою Житлово-комунальновиробничого підприємства «Озернянське» Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послугу з управління побутовими відходами.

Роз`яснити стягувачу, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано 09.10.2026 року.

СуддяО. Я. Ярмола