Рішення № 140466159, 09.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

09 жовтня 2026 року №200/2870/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті грошового забезпечення з 28.09.2020 по 19.01.2023.

За викладеними у позові твердженнями, позивач проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України: у військовій частині НОМЕР_5 - з 02.12.2015 до 14.05.2017, у військовій частині НОМЕР_2 - з 15.05.2017 до 27.09.2020. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 200/6483/25, яке набрало законної сили 19.03.2026, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію. 13.04.2026 на виконання цього рішення відповідач перерахував позивачу компенсацію втрати частини доходів, тому, на думку позивача, остаточний розрахунок з ним по виплаті грошового забезпечення здійснено 13.04.2026, і відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України: за період до 18.07.2022 - без обмеження строком, а з 19.07.2022, з дня набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», - не більше ніж за шість місяців, тобто по 19.01.2023.

Позовну заяву подано до Донецького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» 15 квітня 2026 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі відкрито провадження. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 з 01 червня 2026 року змінено територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/2870/26, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано довідку про середній заробіток (середньоденне грошове забезпечення) позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та розрахунково-платіжні відомості щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення, встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У цій ухвалі суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

05 жовтня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю та підтримує доводи раніше поданого відзиву, складеного на ім`я Донецького окружного адміністративного суду, копію якого додано. Відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 16.05.2017 по 26.08.2020, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 26.08.2020 № 472-ОС виключений зі списків особового складу та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де продовжує проходити військову службу. Наказ про звільнення позивача з військової служби Військова частина НОМЕР_2 не видавала і остаточного розрахунку при звільненні з ним не здійснювала. На переконання відповідача, виключення зі списків особового складу у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження служби не є звільненням з військової служби, тому підстав для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України немає; відповідач послався на постанови Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 та від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24. Відповідач також зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 200/6483/25 у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року відмовлено з аналогічних мотивів. Крім того, на думку відповідача, компенсація втрати частини доходів не входить до складу грошового забезпечення, а її виплата не є остаточним розрахунком при звільненні. Щодо витребуваних доказів відповідач повідомив, що з 26.08.2020 позивач не перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , звільнення позивача з військової служби ця частина не здійснювала, а тому надати витребувані документи неможливо.

07 жовтня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що підтримує позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.04.2026, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 середній заробіток за період з 27.08.2020 по 19.01.2023 у розмірі 112 507,67 грн.

Позивач також посилається на подані до Донецького окружного адміністративного суду відповідь на відзив від 15.05.2026 та заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 15.05.2026. По суті заперечень відповідача позивач зазначає, що не заперечує продовження військової служби в іншому органі Державної прикордонної служби України; припинення проходження служби та фінансового забезпечення саме у Військовій частині НОМЕР_2 відбулося 26.08.2020, а переведення до іншого органу не припинило обов`язку відповідача виплатити належні кошти за попередній період служби, що підтверджується виплатою 13.04.2026 компенсації втрати частини доходів у розмірі 78 043,24 грн. Позивач послався на пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а щодо ненадання витребуваних доказів - на особисті картки та архівні відомості за 2019-2020 роки, надані Військовою частиною НОМЕР_2 у відповідь на адвокатський запит, які, за твердженням позивача, підтверджують нарахування грошового забезпечення за червень 2020 року у сумі 19 707,15 грн і за липень 2020 року - 16 173,82 грн. Заявлену до стягнення суму позивач визначив, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 395,18 грн, з поділом періоду на частини з 27.08.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 і зі зменшенням розрахованої суми до 32,5 %.

Ту саму редакцію позовних вимог (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.08.2020 по 19.01.2023 у розмірі 112 507,67 грн) наведено і у відзиві, поданому відповідачем до Донецького окружного адміністративного суду, копію якого додано до відзиву від 05 жовтня 2026 року.

Оскільки наведена в заяві від 21.04.2026 редакція позовних вимог, як і первісна, ґрунтується на тій самій підставі - застосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виключенням позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та виплатою йому 13.04.2026 компенсації втрати частини доходів, суд надає оцінку позовним вимогам у кожній із наведених редакцій.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 09 вересня 2025 року № 3545 старшина ОСОБА_1 з 16 травня 2017 року по 26 серпня 2020 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 ; виключений зі списків особового складу наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 26 серпня 2020 року № 472-ОС та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26 серпня 2020 року.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_6 ) від 18 серпня 2025 року № 550 старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) з 27 серпня 2020 року по час видачі довідки.

Відомостей про звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять. У відповіді на відзив позивач не заперечує продовження ним військової служби в іншому органі Державної прикордонної служби України після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 200/6483/25, яке набрало законної сили 19 березня 2026 року, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити таку компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

На виконання цього рішення Військова частина НОМЕР_2 12 квітня 2026 року нарахувала, а 13 квітня 2026 року виплатила позивачу компенсацію втрати частини доходів у сумі 78 043,24 грн, що зазначено відповідачем у відзиві і не заперечується позивачем.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20 установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21.

Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі. Аналогічного підходу до обчислення строку звернення з позовами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні дійшов Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21.

Позивач пов`язує остаточний розрахунок із виплатою йому 13 квітня 2026 року компенсації втрати частини доходів на виконання рішення у справі № 200/6483/25. З цим позовом позивач звернувся до суду 15 квітня 2026 року, тобто в межах місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з дня виплати, з якою він пов`язує фактичний розрахунок. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, що встановлено і ухвалою суду від 18 вересня 2026 року. Відповідач на пропуск строку звернення до суду не посилається.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24 зазначив, що у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

Водночас, як наголосив Верховний Суд у цій постанові, межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Отже, обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

Оцінюючи обставини виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, Верховний Суд у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24 дійшов висновку, що встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Отже, застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 360/110/24. З урахуванням цих правових позицій Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 380/4195/25 щодо військовослужбовця Державної прикордонної служби України, виключеного зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення і направленого для подальшого проходження служби до іншого прикордонного загону, вказав на необхідність установити, чи настали підстави для застосування наслідків статті 117 КЗпП України (остаточність розрахунку при звільненні, який в ситуації військовослужбовця може мати місце при звільненні з військової служби).

Як встановлено судом, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 26 серпня 2020 року № 472-ОС позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач проходить військову службу з 27 серпня 2020 року. Відомостей про звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять, а сам позивач продовження ним військової служби не заперечує.

Отже, виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 не було пов`язане зі звільненням з військової служби, і на день такого виключення, як і протягом усього заявленого періоду з 27.08.2020 (28.09.2020) по 19.01.2023, проходження позивачем військової служби не закінчилося. За таких обставин відсутній юридичний склад, з яким частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України пов`язує обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу такого середнього заробітку і для зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити (стягнення з відповідача) середній заробіток за будь-який із заявлених періодів немає.

Суд не погоджується з доводом позивача про те, що припинення проходження служби та перебування на грошовому забезпеченні саме у Військовій частині НОМЕР_2 26.08.2020 є підставою для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Частина третя статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує закінчення проходження військової служби з виключенням зі списків особового складу у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, а виключення зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, як зазначив Верховний Суд у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24, саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої.

Посилання позивача на пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, суд відхиляє, оскільки позивач проходив військову службу не у Збройних Силах України, а в Державній прикордонній службі України, а наведене у відповіді на відзив положення, як його цитує сам позивач, стосується особи, звільненої з військової служби.

Не спростовує висновків суду і те, що Військова частина НОМЕР_2 після виключення позивача зі списків особового складу здійснила на виконання рішення суду у справі № 200/6483/25 виплату компенсації втрати частини доходів. Обов`язок виплатити військовослужбовцю належні йому за період служби кошти не залежить від його переміщення по службі, однак несвоєчасність виплати таких коштів військовослужбовцю, який не звільнений з військової служби, не утворює підстав для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Саме такий спосіб захисту позивач реалізував у справі № 200/6483/25, і саме цю компенсацію відповідач виплатив позивачу 13 квітня 2026 року.

Наведені у позові постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, висновків суду не спростовують, оскільки стосуються випадків звільнення працівника (військовослужбовця). Верховний Суд у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24 щодо, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначив: «Спірні правовідносини не є подібними до правовідносин, що розглядаються в цій справі, оскільки позивачі у наведених справах були звільнені, що, зокрема, вплинуло на застосування частини першої статті 117 КЗпП України у зазначених справах».

Щодо посилання відповідача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 200/6483/25 суд зазначає, що в тій справі позивач заявляв вимогу про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року, пов`язуючи фактичний розрахунок з виплатою індексації грошового забезпечення, тоді як у цій справі позивач пов`язує фактичний розрахунок з виплатою 13 квітня 2026 року компенсації втрати частини доходів, тобто з іншою обставиною. Отже, спір у цій справі не є тотожним спору, вирішеному рішенням у справі № 200/6483/25, і підлягає вирішенню по суті.

Оскільки підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, неподання відповідачем витребуваної довідки про середньоденне грошове забезпечення позивача та розрахунково-платіжних відомостей, а також наведений позивачем розрахунок суми середнього заробітку, поділ періоду з урахуванням Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX і застосоване позивачем зменшення суми на результат вирішення спору не впливають і окремої оцінки не потребують. З цих самих підстав не впливають на результат вирішення спору і доводи сторін про те, який орган Державної прикордонної служби України мав би провести з позивачем розрахунок при звільненні з військової служби.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач довів, що позивач не був звільнений з військової служби, а вибув для подальшого проходження служби до іншого органу Державної прикордонної служби України.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, про стягнення яких зазначає позивач, відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар