Рішення № 140466156, 09.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

09 жовтня 2026 року №520/29283/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька, буд. 52, 49000, ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» (адреса: 61166, Харківська обл., місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 30, А-1, 21, ЄДРПОУ 44800842) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ», у якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 135081,26 грн.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за рік склала 11 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становить одне робоче місце, тоді як середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність, склала 0 осіб. Розрахунок надіслано відповідачу у формі електронного документа через його електронний кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, однак адміністративно-господарські санкції у розмірі 135081,26 грн, які відповідач повинен був самостійно сплатити до 15.04.2026, не сплачено. Указав також, що відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2025 № 4219-IX нарахування та сплата адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік здійснюється у порядку, що діяв до введення в дію цього Закону, а позов подано в межах шестимісячного строку, встановленого Законом України від 21.08.2024 № 3911-IX.

Позовну заяву подано засобами підсистеми «Електронний суд» 15.09.2026. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі № 520/29283/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), про що просив позивач у позовній заяві, відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних в нього доказів, що стосуються предмету спору, та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відзиву на позовну заяву, пояснень чи інших заяв по суті справи відповідач до суду не подав. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні сторони не заявляли.

Відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Частиною 4 цієї статті встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Згідно з частиною 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» (код ЄДРПОУ 44800842) є юридичною особою, яка використовує найману працю.

Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2025 рік, сформованим позивачем щодо відповідача, у якому керівником територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю зазначено ОСОБА_1 , середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 11 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 робоче місце, фонд оплати праці штатних працівників - 2971787,8 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 270162,53 грн, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 135081,26 грн.

Згідно з квитанцією від 10 березня 2026 року зазначений розрахунок за 2025 рік розміщено в електронному кабінеті роботодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10.03.2026 о 11:40:59.

Доказів сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік, як і відомостей про оскарження відповідачем зазначеного розрахунку, матеріали справи не містять. Доказів створення відповідачем у 2025 році робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, подання до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН з позначкою про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю, а також будь-яких інших доказів вжиття заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю матеріали справи також не містять.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII). Оскільки предметом спору є адміністративно-господарські санкції за 2025 рік, до спірних правовідносин суд застосовує статті 18, 19 і 20 Закону № 875-XII у редакції, чинній до 01 січня 2026 року.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду суд зазначає таке.

Абзацом другим частини 2 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Статтею 20 Закону № 875-XII у редакції Закону України від 21.08.2024 № 3911-IX передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Наведена норма Закону № 875-XII є спеціальною щодо тримісячного строку, встановленого абзацом другим частини 2 статті 122 КАС України, оскільки сама процесуальна норма допускає встановлення іншими законами інших строків звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Позивач послався на те, що пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2025 № 4219-IX для санкцій за 2025 рік збережено порядок їх нарахування та сплати, що діяв до введення в дію цього Закону. Саме на цьому порядку ґрунтується як розрахунок сум санкцій, доданий до позовної заяви, так і строк їх самостійної сплати - до 15 квітня 2026 року. Строк пред`явлення позову про стягнення таких санкцій є невід`ємною складовою механізму їх сплати, оскільки саме з ним закон пов`язує примусове виконання обов`язку, не виконаного у строк для самостійної сплати. Позбавлення відділення Фонду шестимісячного строку для санкцій за 2025 рік означало б, що до одного й того самого обов`язку застосовано правила різних редакцій закону, а спеціальна норма, чинна протягом усього року порушення, втратила б значення саме на стадії її застосування. За наведеного суд доходить висновку, що до позовів про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік застосовується шестимісячний строк, установлений статтею 20 Закону № 875-XII у редакції Закону № 3911-IX.

Строк для самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік закінчився 15 квітня 2026 року, а позов подано 15 вересня 2026 року, тобто в межах шестимісячного строку. Отже, строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, а підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Щодо суті спору суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 сформував висновок про те, що з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2025 у справі № 400/3796/24.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2026 у справі № 160/11423/23 зазначив, що визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, Фонд хоч і здійснює в автоматизованому режимі, однак не самостійно, а на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності; належними та допустимими засобами доказування, на підставі яких суд може встановити фактичні обставини щодо дійсної середньооблікової чисельності працівників, є саме дані цих реєстрів.

Передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції має наставати або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону № 875-XII, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Роботодавець звільняється від відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, зокрема створено робочі місця для таких осіб, своєчасно та в повному обсязі проінформовано про них державну службу зайнятості і не допущено відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Матеріалами справи підтверджено, що за даними розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік, сформованого позивачем з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2025 році становила 11 осіб, а отже, відповідач зобов`язаний був забезпечити працевлаштування однієї особи з інвалідністю. Середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача, яким встановлено інвалідність, у 2025 році становила 0 осіб, тобто норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано.

Розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10.03.2026, однак адміністративно-господарські санкції у строк до 15 квітня 2026 року відповідачем не сплачено.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, показників розрахунку не спростував і не надав суду жодних доказів створення у 2025 році робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН з позначкою про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю чи вжиття інших залежних від нього заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць, хоча ухвалою суду від 18.09.2026 його зобов`язано надати суду всі наявні в нього докази, що стосуються предмету спору. За таких обставин підстави для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII, відсутні.

Оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2025 році становила від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначено позивачем у розмірі половини середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача (270162,53 грн), що становить 135081,26 грн.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведеного суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 135081,26 грн.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Таких витрат позивач не поніс, тому судовий збір, сплачений позивачем, розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 122, 139, 159, 162, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька, буд. 52, 49000, ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» (адреса: 61166, Харківська обл., місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 30, А-1, 21, ЄДРПОУ 44800842) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСТРОЙТЕХ» (адреса: 61166, Харківська обл., місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 30, А-1, 21, ЄДРПОУ 44800842) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька, буд. 52, 49000, ЄДРПОУ 25005978) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 135081,26 грн (сто тридцять п`ять тисяч вісімдесят одна гривня 26 копійок).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар