Ухвала суду № 140466028, 09.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

09 жовтня 2026 року № 520/13165/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), які полягають у виплаті з 01.11.2025 пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), перерахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі №520/13299/25 із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.11.2025 після її перерахунку на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 20.08.2025 у справі №520/13299/25 у нарахованому розмірі без застосування при виплаті пенсії Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю, з наступних підстав.

Позивач посилався на те, що після виконання рішення суду від 20.08.2025 у справі №520/13299/25 всупереч ст.55, п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.05.2016 №1402-ІІІ, ст.ст.14, 370, 372 Кодексу адміністративного судочинства України не забезпечено проведення виплати пенсії у повному розмірі, натомість застосовано норми Порядку №821, належний розмір пенсії розділено на кілька частин: на частину пенсії, що виплачувалася позивачеві до перерахунку на виконання судового рішення, та яка виплачується регулярно і щомісячно, і на частину пенсії як різницю між пенсією після виконання судового рішення про перерахунок пенсії та пенсією до виконання судового рішення про перерахунок, який не виплачується щомісячно, а включається до окремого реєстру із подальшими виплатами після отримання відповідного фінансування. Зазначив, що рішення суду про перерахунок пенсії залишається фактично не виконаним. Вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області неправомірно застосовано положення Порядку №821 при перерахунку та виплаті пенсії позивача на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі №520/13299/25.

Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом, не погоджуючись з виплатою пенсії за наслідком виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/13299/25 з урахуванням Порядку № 821.

Враховуючи викладене, спір у цій справі виник у зв`язку з виконанням судового рішення та застосуванням суб`єктом владних повноважень під час його виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Постанова № 821).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у адміністративній справі № 580/490/26 дійшов висновку про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, та зазначив наступне.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України Про виконавче провадження.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України Про виконавче провадження дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Спірні правовідносини у даному випадку виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №520/13299/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

При цьому, сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого рішенням суду. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого рішення суду.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

Застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього рішенням суду обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання рішення суду у справі №520/13299/25.

Отже, застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання рішення суду у справі №520/13299/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду.

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги стосуються порядку виконання рішення суду в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, в даному випадку наявні підстави для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 15.09.2026 року по справі № 580/490/26.

Відповідно до ст. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у адміністративній справі №520/13165/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії підлягає закриттю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 238, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у адміністративній справі №520/13165/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Бабаєв А.І.