Ухвала суду № 140463615, 08.10.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Єдиний унікальний номер 234/11801/14

провадження № 4-с/175/38/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 pоку Дніпровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Васюченко О.Г.,

при секретарі Кульпіній Л.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Слобожанське скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Лиманський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними дії та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Краматорськтеплоенерго» звернулося до суду зі скаргою, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Лиманський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними дії та скасування постанов.

В своїй скарзі заявник посилається на те, що.17.04.2015 року Краматорським міським судом Донецької області був виданий судовий наказ по справі № 234/11801/14-ц про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Краматорськтеплоенерго" заборгованість за опалення у розмірі 4229,63 грн. та судовий збір у розмірі 246,60 грн. Зазначений судовий наказ був пред`явлений для примусового виконання до Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. 02.09.2026 Лиманський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій та про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників ТОВ «Краматорськтеплоенерго» вважає дії Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України протиправними та незаконними.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28.09.2026 року скаргу призначено до розгляду.

Представник заявника у судовому засіданні скаргу підтримав, просив задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Представник Лиманського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, надав заперечення на скаргу та просив розглядати без його участі, в задоволенні скарги відмовити.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши представника заявника, дослідивши матеріали скарги, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 17 квітня 2015 року Краматорським міським судом Донецької області був виданий судовий наказ по справі № 234/11801/14-ц про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Краматорськтеплоенерго" заборгованість за опалення у розмірі 4229,63 грн. та судовий збір у розмірі 246,60 грн.

Зазначений судовий наказ був пред`явлений для примусового виконання до Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

02.09.2026 року державним виконавцем Лиманського відділу державної виконавчої служби Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 81870435 (ідентифікатор для доступу 39178Д99Б124).

02 вересня 2026 року Лиманський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій та про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників ТОВ «Краматорськтеплоенерго».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абз. 22 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», а саме: «зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій. Однак, відповідно до частини 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Згідно частини 1 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження, Стягувач та/або Боржник не повідомляв державного виконавця про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій на підставі абз. 22 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження». Закон України «Про виконавче провадження» не містить норму, згідно якої державний виконавець автоматично зупинення вчинення виконавчих дій, такої норми в чинному законодавстві не передбачено. Таким чином, Стягувач пред`явивши до виконання виконавчий лист правомірно очікувала примусове виконання судового рішення.

Принцип правомірних (легітимних) очікувань це складова частина загального принципу правової визначеності та верховенства права, яка вимагає від держави та її органів дотримуватися власних обіцянок, попередньої поведінки та не змінювати правила так, щоб руйнувати обґрунтовані надії громадян. Складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань. Відповідно до цього принципу органи публічної влади повинні не лише дотримуватися законів та інших нормативних актів, а й своїх обіцянок та правомірних очікувань людини. Ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати втрату надій щодо своїх легітимних (правомірних) очікувань. Однак нові обставини можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, які можуть спричинити виникнення відчуття невиправданих очікувань, проте таке можливо лише у виняткових випадках. Захист добросовісних дій: Особи, які діють чесно на підставі чинного законодавства, мають право розраховувати на стабільність та передбачуваність наслідків своїх вчинків

Обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у сукупності з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Остання у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права. У пункті 40 рішення ЄСПЛ «Hornsby v. Greece» (Горнсбі проти Греції) від 19.03. 1997, заява № 18357/91, Суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету. ЄСПЛ також зазначив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року). Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно статті 129-1 Конституції України, Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22, наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативноправових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби; державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Крім того, статтею 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Отже суд виходить з такого: - перелік підстав зупинення вчинення виконавчих дій визначений у статті 34 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" не є вичерпним; - інші підстави для зупинення вчинення виконавчих дій визначені у розділі XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження"; - за загальним правилом під час здійснення виконавчого провадження приймає рішення, зокрема, шляхом винесення постанов відповідно до статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

- у спірних правовідносинах підставою для зупинення вчинення виконавчих дій є отримання письмової інформації від Боржника у порядку, встановленому у частині четвертій статті 19 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження";

Абзац 22 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» передбачає: зупиння у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житловокомунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" не встановлює особливий порядок зупинення вчинення виконавчих дій.

Зокрема, абзац перший частини четвертої статті 19 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" встановлює, що сторони зобов`язані невідкладно, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Зазначені вимоги не застосовуються лише стосовно осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що встановлюється згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" на час позбавлення особи особистої свободи (абзац другий частини четвертої статті 19).

Відповідно до частини першої статті цього 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, сторона виконавчого провадження, зобов`язана невідкладно, письмово повідомити про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, виконавця, який має зупинити вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

У матеріалах справи та наданих доказах, відсутні докази, які б підтверджували, що стягувач та/або Боржник повідомляли державного виконавця про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій на підставі абз. 22 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження». Закон України «Про виконавче провадження» не містить норму, згідно якої державний виконавець автоматично зупинення вчинення виконавчих дій, такої норми в чинному законодавстві не передбачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Розглядаючи скаргу в межах наведених в ній доводів, проаналізувавши в сукупності надані докази і застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, судом було встановлено порушення права і законна інтереси стягувача у виконавчому провадженні, які підлягають захисту у спосіб задоволення скарги.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги заперечення заінтересованої особи, щодо вимог скарги стосовно її обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання та скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 258, 260, 261, 353-354, 447, 450-452 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Лиманський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними дії та скасування постанов задольнити.

Визнати протиправними дії Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у винесенні постанов від 02.09.2026 року за виконавчим провадженням № 81870435 про зупинення вчинення виконавчих дій та про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Скасувати постанову Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.09.2026 року за виконавчим провадження № 81870435 про зупинення вчинення виконавчих дій.

Скасувати постанову Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.09.2026 року за виконавчим провадження № 81870435 про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 09 жовтня 2026 року.

Суддя О.Г. Васюченко