Ухвала суду № 140460854, 09.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в залишенні позову без розгляду

09 жовтня 2026 рокуСправа № 160/23690/26Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Чернявської Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Шикіром Дмитром Олександровичем, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач), поданим в його інтересах адвокатом Шикіром Дмитром Олександровичем (далі представник позивача), до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), у якому представник позивача, з урахуванням уточненої позовної заяви без дати та без номеру, що додана до заяви про усунення недоліків від 15 серпня 2026 року б/н, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного, належного та документально підтвердженого розрахунку та невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за квітень 2025 року в частині сум, право на які виникло до 19 травня 2025 року та фактична виплата яких не підтверджена належними платіжними документами;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та/або невиплати ОСОБА_1 основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за фактично прослужений період з 1 травня 2025 року по 18 травня 2025 року включно;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо поширення правових наслідків призупинення виплати грошового забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини 19 травня 2025 року на основні види грошового забезпечення та інші суми, право на які виникло у ОСОБА_1 до 19 травня 2025 року, крім тих видів виплат, щодо яких законодавством прямо встановлено спеціальні наслідки вчинення СЗЧ у відповідному місяці;

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене відповіддю за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , зареєстрованого 3 липня 2026 року за вхідним № Ж-186, у частині висновку про повне нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 та відсутність підстав для проведення додаткового документально підтвердженого розрахунку;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести повний помісячний та за необхідності поденний розрахунок усіх основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, належних ОСОБА_1 за період з 1 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року включно та з 1 травня 2025 року по 18 травня 2025 року включно, із визначенням щодо кожного виду виплати суми, яка була нарахована, суми, яка фактично виплачена, та суми заборгованості;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 встановлену за результатами такого розрахунку заборгованість із грошового забезпечення за квітень 2025 року, включаючи належні основні та додаткові види грошового забезпечення, право на які виникло у позивача, з урахуванням сум, фактична виплата яких буде підтверджена належними платіжними документами;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 травня 2025 року по 18 травня 2025 року включно належні йому основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення пропорційно фактично прослуженому часу, зокрема: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; надбавку за особливості проходження військової служби, з урахуванням фактично проведених та документально підтверджених виплат;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі первинних бойових, стройових та облікових документів визначити кількість підтверджених днів безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях та/або здійсненні заходів, які відповідно до законодавства надавали право на збільшену додаткову винагороду у квітні 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100000,00 грн у розрахунку на місяць, за квітень 2025 року пропорційно підтвердженому часу безпосередньої участі у відповідних бойових діях та заходах, з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити сумарне обчислення всіх документально підтверджених днів виконання ОСОБА_1 до 19 травня 2025 року бойових або спеціальних завдань, які відповідно до законодавства підлягають врахуванню для виплати одноразової винагороди у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів сумарно обчисленого виконання відповідних завдань;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 за наявності встановленої законодавством сукупності умов нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну одноразову винагороду у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів сумарно обчисленого виконання відповідних бойових або спеціальних завдань до 19 травня 2025 року з урахуванням раніше фактично виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 детальний письмовий розрахунок, у якому зазначити: усі враховані періоди; кожну складову грошового забезпечення; належну суму за кожною складовою; фактично виплачену суму; дату виплати; реквізити платіжних документів; кількість днів фактичної військової служби; кількість підтверджених днів безпосередньої участі у бойових діях; кількість днів виконання відповідних бойових або спеціальних завдань; кількість днів, врахованих для одноразової винагороди 70000,00 грн; суму встановленої невиплаченої заборгованості.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 серпня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07 вересня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від 05 вересня 2026 року б/н, у якому відповідач серед іншого просить залишити позов без розгляду з огляду на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідач вважає, що оскільки позивач продовжує військову службу, застосування строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КАС України), є нерелевантним. До позовних вимог, заявлених у цій справі, слід застосовувати строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, який обчислюється з моменту, коли позивач дізнався або мав дізнатись про порушення свого права. Такий строк щодо виплат у цьому позові має обчислюватись з першого дня місяця, наступного за місяцем переміщення позивача на службу до Військової частини НОМЕР_3 , тобто з 01 вересня 2025 року. Такий тримісячний строк закінчився 01 грудня 2025 року.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Водночас, відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, ураховуючи що станом на момент порушення прав позивача у період з 01 вересня 2025 року частина перша статті 233 КЗпП України ще діяла та втратила чинність лише 11 грудня 2025 року, тримісячний строк звернення до суду має застосовуватись до зазначеного періоду.

Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд виходить з такого.

У частині першій статті 123 КАС України регламентовано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена (частина третя статті 240 КАС України).

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Спірним у цій справі серед іншого є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого серед іншого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 1 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

З огляду на наведені висновки, правовідносини за період невиплати спірних сум грошового забезпечення за період з 01 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року, врегульовуються приписами статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинна в період спірних правовідносин.

Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період з 01 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З архівної довідки Військової частини НОМЕР_1 від 28 серпня 2026 року № 1665/22275 судом установлено, що позивача з 18 липня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18 липня 2025 року № 141 у зв`язку із направленням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 .

З викладеного слідує, що позивач 18 липня 2025 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_2 не у зв`язку зі звільненням з військової служби, а у зв`язку із подальшим проходженням військової служби в іншій військовій частині.

Оскільки позивач не звільнений з військової служби, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме частина перша статті 233 КЗпП України, а не частина друга статті 233 КЗпП України.

Отже, період з 01 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року охоплюється частиною першою статті 233 КЗпП України, яка до 12 грудня 2025 року визначала, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

11 грудня 2025 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 1-р/2025, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У пункті 2 Рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 12 грудня 2025 року тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат не застосовується.

Відповідач у заяві про залишення позову без розгляду не зазначає дату, з якою частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857, суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№ 85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року, відповідач повинен довести суду виконання ним передбаченого статтею 110 КЗпП України обов`язку щодо позивача (із підтвердженням форми повідомлення), та надати суду документи, які підтверджують дату, коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

Відповідач не довів суду виконання ним передбаченого статтею 110 КЗпП України обов`язку щодо позивача (із підтвердженням форми повідомлення) за період з 01 квітня 2025 року до 19 травня 2025 року та не надав суду документи, які підтверджують дату, коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, у зв`язку з чим клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду визнається судом необґрунтованим та залишається без задоволення.

Керуючись статтями 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Шикіром Дмитром Олександровичем, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Т.І. Чернявська