Рішення № 140460565, 09.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/12650/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 04 грудня 2025 року № 047050034346 про відмову у призначенні пенсії (на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії 047050034346 від 28 листопада 2025 року) ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код за ЄДРПОУ 21295057) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.05.1988 року, а саме: з 01.01.1992 року по 25.08.2001 рік та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2025 про призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.11.2025 позивач, який 07.10.2025 досяг 60-річного віку, звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, проте відповідач відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001. Позивач наполягає, що цей період підтверджений записами його трудової книжки, яка є основним документом про стаж роботи, що протягом усього спірного періоду він працював на одному підприємстві, послідовно переводився і призначався на посади в межах цього підприємства, а записи про це внесені роботодавцем, засвідчені печаткою і не містять неточностей. Позивач зазначає, що обраний ним спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки він просить зобов`язати відповідача зарахувати спірний період до страхового стажу і повторно розглянути його заяву, а не призначити пенсію.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позицію відповідача зведено до такого: заява позивача від 21.11.2025 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області; за результатами розгляду встановлено вік позивача 60 років 01 місяць 14 днів і страховий стаж 25 років 03 місяці 17 днів; період роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001 до страхового стажу не зараховано, оскільки в цей період позивач працював на підприємстві, розташованому на території російської федерації, а російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тоді як Україна припинила участь у цій Угоді з 19.06.2023; відтак, на думку відповідача, підстав для зарахування спірного періоду немає, а оскаржуване рішення є правомірним і скасуванню не підлягає.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги та зазначив, що спірний стаж набутий у період, коли відповідні міжнародні домовленості були чинними, а надані ним документи про стаж не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на пенсійне забезпечення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України та проживає в Україні.

21.11.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). За принципом екстериторіальності заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Станом на 21.11.2025 позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 60 років 01 місяць 14 днів, що відповідає відомостям, зазначеним у рішеннях відповідача.

На підтвердження стажу роботи позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_2 , заповнену 24.05.1988, диплом НОМЕР_3 від 24.03.1988 та військовий квиток НОМЕР_4 від 03.12.1988.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії № 047050034346 від 28 листопада 2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 32 років. Цим рішенням страховий стаж позивача визначено в 15 років 10 місяців 20 днів, а до страхового стажу не зараховано: за записами № 2 - № 14 трудової книжки період роботи з 24.05.1988 по 25.08.2001, за дипломом - період навчання з 01.09.1982 по 24.03.1988 і за військовим квитком - період служби в армії з 05.08.1982 по 31.05.1988. Мотивом відмови зазначено те, що заявник навчався, служив в армії та працював на підприємстві, яке розташоване на території російської федерації, а також те, що заявником не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат, у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу».

Це рішення відповідач переглянув і замість нього ухвалив рішення про відмову у призначенні пенсії № 047050034346 від 04 грудня 2025 року ("на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії № 047050034346 від 28 листопада 2025 року"). Цим рішенням до страхового стажу позивача зараховано період проходження служби з 05.08.1982 по 23.05.1988 та період роботи з 24.05.1988 по 31.12.1991, а страховий стаж визначено в 25 років 03 місяці 17 днів. Водночас, як дослівно зазначено в рішенні, «не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка набула чинності з 13.03.1992, при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР після 31.12.1991». У призначенні пенсії за віком відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 32 років.

Не погодившись із відмовою, позивач подав відповідачу скаргу (надійшла 26.01.2026 за вх. № 799/8), у якій просив рішення скасувати, зарахувати до страхового стажу періоди, підтверджені трудовою книжкою, і призначити пенсію з дати первинного звернення - 21.11.2025. За результатами розгляду цієї скарги відповідач ухвалив рішення № 4 від 23.02.2026, яким скаргу залишив без розгляду; у мотивувальній частині цього рішення відповідач виклав обставини перегляду рішення від 28.11.2025 та ухвалення рішення від 04.12.2025.

Повторну скаргу позивача, що надійшла 06.02.2026 за вх. № 1333/8, відповідач рішенням № 6 від 25.02.2026 відмовився прийняти до розгляду з тих мотивів, що не підлягає розгляду повторна скарга того самого заявника з того самого питання.

Супровідним листом від 24.02.2026 № 2100-0901-8/7651 відповідач надіслав позивачу рішення № 4 від 23.02.2026 та рішення від 04.12.2025 № 047050034346.

З наведеного суд встановлює, що рішення про відмову у призначенні пенсії №047050034346 від 28 листопада 2025 року відповідач самостійно замінив, а чинним актом індивідуальної дії, яким вирішено питання за заявою позивача від 21.11.2025 і який породжує для позивача правові наслідки, є рішення про відмову у призначенні пенсії №047050034346 від 04 грудня 2025 року. Саме це рішення є предметом судового контролю в цій справі, а єдиною підставою відмови за цим рішенням є незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001.

Щодо спірного періоду судом встановлено, що за записами трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач станом на 01.01.1992 перебував у трудових відносинах з Данковським хімічним заводом імені академіка К.А. Андріанова, який згідно із записом № 6 від 18.11.1992 (наказ № 595 від 17.11.1992) перетворено на акціонерне товариство відкритого типу «Силан», а згідно із записом № 13 від 16.08.2000 (наказ № 262 від 16.08.2000) перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Силан». Протягом спірного періоду позивач переводився і призначався на посади в межах цього самого підприємства: записом № 7 від 14.12.1992 (наказ № 318/к від 11.12.1992) - на посаду майстра зміни; записом № 8 від 01.03.1993 (наказ № 56/к від 22.02.1993) - до технологічної лабораторії виробництва на посаду інженера-технолога; записом № 9 від 06.04.1995 (наказ № 66/к від 06.04.1995) - до цеху № 4 на посаду старшого майстра; записом № 10 від 02.10.1995 (наказ № 207/к від 05.10.1995) - на посаду старшого майстра відділення синтезу та ректифікації цеху № 4; записом № 11 від 23.02.1996 (наказ № 44/к від 23.02.1996) - на посаду провідного інженера лабораторії мономерів; записом № 12 від 17.03.2000 (наказ № 36/к від 16.03.2000) - на посаду інженера-конструктора I категорії. Записом № 14 від 25.08.2001 (наказ № 143 від 07.08.2001) позивача звільнено з роботи за власним бажанням.

Зазначені записи внесені послідовно, з дотриманням нумерації і хронології, містять дати, зміст кадрових рішень та реквізити наказів, на підставі яких їх внесено, засвідчені підписом посадової особи та печаткою підприємства. Відповідач достовірності трудової книжки не спростував, про її підробність чи невідповідність не заявляв, зустрічних доказів того, що в спірний період позивач не працював, суду не надав. Не заявляв відповідач і про наявність у трудовій книжці неправильних, неточних чи неповних записів про періоди роботи: як убачається з оскаржуваного рішення, відповідач зарахував до страхового стажу період роботи з 24.05.1988 по 31.12.1991 за тими самими записами № 2 - № 14 тієї самої трудової книжки, і в зарахуванні наступного періоду відмовив виключно з мотивів, не пов`язаних зі змістом чи оформленням цих записів.

Вирішуючи спір по суті та надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною третьою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється в місяцях; неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Ключове значення для вирішення цього спору має частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV, згідно з якою періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Спірний період роботи позивача з 01.01.1992 по 25.08.2001 повністю передує набранню чинності Законом № 1058-IV (1 січня 2004 року), а отже, питання зарахування цього періоду до страхового стажу вирішується за правилами, передбаченими законодавством, що діяло раніше, - Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та прийнятими на його виконання актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 56 Закону № 1788-XII установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Отже, критерієм зарахування періоду до стажу роботи за цією нормою є сам факт виконання роботи на підставі трудового договору, а не місце розташування підприємства чи зміст міждержавних домовленостей.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 23 Порядку № 637 визначено, що документи, які подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Зі змісту наведених норм у їх сукупності випливає, що трудова книжка є первинним і самодостатнім документом про стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку. Інші документи (довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати тощо) є субсидіарним засобом доказування і витребовуються лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або тоді, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи. Так само і уточнюючі довідки, передбачені пунктом 20 Порядку № 637, подаються лише тоді, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.

У цій справі жодної з таких умов не встановлено. Трудова книжка позивача наявна, її подано відповідачу разом із заявою від 21.11.2025; записи № 2 - № 14 про весь період роботи, у тому числі про спірний період з 01.01.1992 по 25.08.2001, у ній наявні, викладені послідовно, містять дати, найменування підприємства, посади та реквізити наказів, підписані посадовою особою і засвідчені печаткою, тобто відповідають вимогам пункту 23 Порядку №637. Неправильних, неточних чи неповних записів про періоди роботи відповідач не виявив і на такі обставини не посилався. За таких умов у відповідача не було ні підстав вимагати від позивача будь-яких додаткових чи уточнюючих документів на підтвердження спірного періоду, ні підстав ставити під сумнів самі записи.

Суд додатково враховує, що обов`язок оформлення трудової книжки та внесення до неї записів про прийняття на роботу, переведення і звільнення покладено на роботодавця, а не на працівника. Працівник не має ні юридичної можливості, ні обов`язку впливати на повноту і правильність таких записів, а тому будь-які недоліки ведення трудової книжки роботодавцем не можуть погіршувати становище працівника і позбавляти його права на зарахування фактично відпрацьованого часу до стажу.

Оцінюючи мотив, з якого відповідач відмовив у зарахуванні спірного періоду, суд зазначає таке. Предметом доказування у питанні зарахування періоду роботи до страхового стажу є факт виконання особою роботи на підставі трудового договору протягом відповідного періоду. Цей факт у цій справі підтверджено належним і достатнім доказом - трудовою книжкою, а також тим, що сам відповідач за тими самими записами тієї самої трудової книжки зарахував до стажу суміжний період роботи з 24.05.1988 по 31.12.1991. Обставини, пов`язані з наявністю, чинністю або припиненням дії міжнародних домовленостей, до предмета доказування факту роботи не належать і не можуть заміняти собою оцінку доказів, поданих особою на підтвердження стажу. Відтак мотив оскаржуваного рішення не спростовує ні факту роботи позивача у спірний період, ні доказової сили його трудової книжки.

За розрахунком суду тривалість спірного періоду роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001 становить 09 років 07 місяців 25 днів. Зі змісту оскаржуваного рішення та розрахунку стажу, наявного в матеріалах справи, вбачається, що спірний період не перетинається з іншими врахованими відповідачем періодами (наступний зарахований період розпочинається 11.10.2001). Отже, у разі зарахування спірного періоду тривалість страхового стажу позивача на дату звернення 21.11.2025 перевищує 32 роки, тобто перевищує тривалість, встановлену частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV для осіб, які досягли 60-річного віку і звертаються за призначенням пенсії у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року. Це підтверджує, що незарахування спірного періоду безпосередньо зумовило відмову у призначенні пенсії і порушило право позивача на пенсійне забезпечення. Водночас остаточне обчислення страхового стажу і вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень органу, що призначає пенсію.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною другою цієї статті встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач цього обов`язку не виконав і правомірності оскаржуваного рішення не довів.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 04 грудня 2025 року № 047050034346 про відмову у призначенні пенсії (на заміну рішення від 28 листопада 2025 року № 047050034346) прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення, і не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Оскільки обчислення страхового стажу і призначення пенсії віднесені до компетенції органу, що призначає пенсію, належним і достатнім способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача та повторно розглянути його заяву від 21.11.2025 про призначення пенсії за віком. Такий спосіб захисту не підміняє дискреційних повноважень відповідача, а спрямовує їх реалізацію в межах закону.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 04 грудня 2025 року № 047050034346 про відмову у призначенні пенсії (на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії № 047050034346 від 28 листопада 2025 року) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 01.01.1992 по 25.08.2001 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.05.1988 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2025 про призначення пенсії за віком.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова