Рішення № 140459615, 15.09.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3415/26

Провадження № 2/488/2823/26

РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2026 року м. Миколаїв

Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" звернулося до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі загальному розмірі 82 229,32 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3328 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9 200 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що 05.06.2021 року між АТ «УКРСИББАНК» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 97729047000, за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору та Правил.

За умовами зазначеного договору АТ «УКРСИББАНК» надав відповідачу кредит на споживчі потреби у розмірі 35 995,71 гри., а відповідач взяв на себе зобов`язання щомісячно частинами повертати кредит, сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,00001 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом (за користування кредитом понад встановлений строк кредитування 7,00001 % річних), а також комісію. Дата повернення в повному обсязі до 31.12.2050.

Сторони узгодили у ньому усі істотні умови, договір укладено з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальником підписано договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами договору, Позичальник погоджується з викладеними у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків (далі - Правила), які розміщені для ознайомлення на сайті www.ukrsibbank.com/ua/personal/cTedits та на інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку та оприлюднені у газеті «Урядовий кур`єр» № 105, 09.06.2017 р. (із усіма змінами і доповненнями): - умовами падання споживчого кредиту Позичальнику, його обслуговування і погашення; рахунків. - умовами відкриття та розрахунково-касового обслуговування поточних карткових рахунків.

Договір укладено з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі.

09.06.2025 року між АТ «УКРСИББЛНК» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 290, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 97729047000 від 05.06.2021 року.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 09.06.2025 загальний розмір заборгованості становить 82 229,32 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 35 995,71 гри., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 39 502,21 гри., заборгованості по комісії в розмірі 6 731,40 грн.

Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку умови договору не виконує та не сплачує заборгованість, позивач був змушений звернутися в суд з даним позовом.

Ухвалою суду від 13.07.2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

21 липня 2026 року відповідач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що позивачем після закінчення пільгового періоду за кредитним договором нараховано проценти за ставкою 55 % річних, унаслідок чого сума нарахованих процентів у розмірі 39 502,21 грн є співмірною із сумою основної заборгованості, яка за розрахунком позивача, становить 35 995,71 грн. Зазначений розмір процентів відповідач вважав надмірним та непропорційним, у зв`язку з чим просив зменшити розмір нарахованих процентів та комісії.

Також відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги.

Орім того, відповідач зазначив, що з 2022 року перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та має складний майновий стан, який впливає на можливість виконання ним грошових зобов`язань.

За наведених обставин відповідач просив позов задовольнити частково, зменшити розмір стягуваної заборгованості шляхом зменшення нарахованих процентів та комісії, відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а судові витрати розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а також розглянути справу за його відсутності, за наявними у справі матеріалами та з урахуванням поданого відзиву на позовну заяву.

27 серпня 2026 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення, в яких підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, та доповнив їх.

Зокрема, відповідач зазначив, що позивачем не доведено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки конкретний розмір штрафу та пені у позовній заяві не зазначений, а відповідний розрахунок у матеріалах справи відсутній.

Також відповідач вказав, що комісія у розмірі 6 731,40 грн нарахована після 24 лютого 2022 року та пов`язана з простроченням виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим, посилаючись на положення пункту 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», вважав, що підстави для її стягнення відсутні.

Крім того, відповідач зазначив, що нараховані позивачем проценти у розмірі 39 502,21 грн є непропорційними сумі основної заборгованості у розмірі 35 995,71 грн, у зв`язку з чим просив відмовити у їх стягненні або суттєво зменшити їх розмір. Доводи відзиву щодо надмірності нарахованих процентів підтримав, додатково пославшись на заборону підвищення процентної ставки у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань у період дії воєнного стану.

Також відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи.

Крім того, відповідач зазначив, що з 2022 року перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та має складний майновий стан, на підтвердження чого подав скрінкопії з мобільного застосунку «Дія».

Враховуючи викладене, відповідач просив позов задовольнити частково, стягнути з нього не більше 35 995,71 грн основної суми заборгованості, відмовити у стягненні комісії у розмірі 6731,40 грн, відмовити у стягненні процентів у розмірі 39 502,21 грн або суттєво зменшити їх розмір, відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн, а судові витрати розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача адвокат Плачинда К.О. через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій зазначив, що довіряє складу суду та відводів не заявляє, права йому відомі та зрозумілі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.06.2021 між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 97729047000. Відповідно до умов договору банк відкриває клієнту та обслуговує на умовах тарифного плану «Картка з лімітом «Шопінг 55% Grace» поточний рахунок у національній валюті; встановлює ліміт овердрафту (надає кредит). Ліміт кредитування 25000 грн.; процентна ставка за користування кредитом 55 % річних; строк дії ліміту кредитування до 20.06.2023.

05.06.2021 між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору-анкети № 97729047000, відповідно до якої відповідачу надано кредит на споживчі потреби (придбання товару) в сумі 21988 грн. Процентна ставка за користування кредитом 0,00001 % рівних; комісія за управління кредитом 3 %; строк дії договору до 06.06.2023.

Надання кредиту відповідачу та фактичне користування останнім кредитними коштами позивач підтвердив випискою по рахунку. Із зазначеної виписки також вбачається збільшення розміру кредитного ліміту до 36 000,00 грн.

09.06.2025 року між клієнтом АТ «Укрсиббанк» та фактором ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 290, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку до договору.

Положеннями ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 527 ЦК України передбачено обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто зобов`язання за кредитним договором припиняється лише виконанням, проведеним відповідно до умов договору, а саме: поверненням кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у строки, в розмірі та валюті, передбаченими в кредитному договорі.

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 05.06.2021 року у розмірі 82 229,32 грн. з яких: тіло кредиту 35995,71 грн., заборгованість за відсотками - 39 502,21грн., заборгованість по комісії 6 731,40 грн.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» отримала право грошової вимоги до ОСОБА_1 , натомість АТ «УКРСИББАНК» таке право втратив.

З огляду на викладене у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договорами.

Розрахунку заборгованості, який би спростовував наданий позивачем розрахунок, відповідачем не надано. Доказів визнання договорів факторингу недійсними, а також доказів погашення заборгованості перед первісними кредиторами матеріали справи не містять.

Щодо заперечень відповідача про непропорційність нарахованих процентів та посилання на статтю 551 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Водночас частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення судом розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, зазначене положення стосується саме неустойки як міри цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання, а не процентів, що є платою за користування грошовими коштами.

Як встановлено судом, проценти, заявлені позивачем до стягнення, нараховані за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору. При цьому сторони не визначили такі проценти як штраф чи пеню, тобто як неустойку за порушення або прострочення виконання грошового зобов`язання. За своєю правовою природою зазначені проценти є платою за користування кредитними коштами, а тому положення статті 551 ЦК України до них не застосовуються.

Такий правовий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 179/530/16-ц, відповідно до яких підвищений розмір процентів за кредитом, які за своєю суттю є платою за користування кредитними коштами, не є пенею як мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а тому підстави для застосування до таких процентів частини третьої статті 551 ЦК України відсутні. Близькі за змістом висновки також сформульовані у 29.01.2020 №179/533/15.

Отже, саме по собі співвідношення суми нарахованих процентів із сумою основної заборгованості, на яке посилається відповідач, не є підставою для їх зменшення. Відповідачем не надано доказів неправомірності нарахування процентів, невідповідності їх розміру умовам договору або здійснення позивачем такого нарахування всупереч умовам кредитного договору.

За таких обставин посилання відповідача на статтю 551 ЦК України як на підставу для зменшення нарахованих процентів є безпідставним, а підстав для зменшення суми процентів за користування кредитними коштами з мотивів їх несправедливого чи непропорційного розміру суд не вбачає.

Таким чином, факт укладення між сторонами кредитного договору, наявність заборгованості у ОСОБА_1 за даним договором, у зв`язку з невиконанням ним як позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Крім того, відповідач посилається на перебування на обліку як внутрішньо переміщена особа, зазначаючи, що ця обставина створює для нього додатковий матеріальний тягар. Водночас сам факт перебування особи на обліку як внутрішньо переміщеної особи без наведення конкретних обставин та надання належних доказів на підтвердження їх впливу на можливість виконання грошових зобов`язань не є достатньою підставою для звільнення від їх виконання. Відповідачем не наведено належного обґрунтування того, яким чином зазначений статус унеможливлює або істотно обмежує виконання зобов`язань за договором.

З огляду на викладене, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за договором про надання банківських послуг за тілом кредиту в розмірі 35 995,71 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 39 502,21 грн.

При вирішенні вимоги про стягнення комісії суд виходить з наступного.

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.».

Щомісячна комісія, зазначена у додатку до договору передбачена за управління кредитом.

Оскільки банком у договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією немає, а пункти кредитного договору про сплату щомісячної комісії є нікчемними.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

У зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення комісії у сумі 6 731,40 грн.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 141 ЦПК України. Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем сплачений судовий збір в сумі 3 328,00 грн., а тому він підлягає до стягнення з відповідача.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача 82 229,32 грн., але суд дійшов висновку про часткове задоволення, а саме в розмірі 75 497,92 грн., відповідно з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 3 055,56 грн. судового збору.

Окрім заборгованості за кредитним договором, позивач також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 200,00 грн.

З огляду на це, суд вважає за необхідне зазначити, що до витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу до суду надано Договір № 24-02/26 про надання правничої допомоги від 24.02.2026 р., укладений між ТОВ Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 ; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6126 від 12.07.2018 р.; Акт приймання-передачі послуг, складений 26.03.2026 р., з якого встановлено, що загальна сума за надані послуги становить 9 200; платіжну інструкцію кредитного переказу коштів на суму 9200,00 грн. № 1368 від 30.03.2026 р. на сплату послуг за правову допомогу згідно договору № 24-02/26.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 (провадження N 12-171гс19)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Ураховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на корить позивача понесені у даній справі витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 258-259, 264, 265, 268, 274-275, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" (ІКЮО: 40340222, адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2) заборгованість за кредитним договором договором №97729047000 від 05.06.2021 року у розмірі 75 497,92 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3055,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс", ІКЮО: 40340222, адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 09.10.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська