Ухвала суду № 140456009, 09.10.2026, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/1674/26

Провадження № 2-з/526/10/2026

У Х В А Л А

іменем України

09 жовтня 2026 року суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Черков В.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в:

Заявник звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, яку мотивував тим, що в провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області перебуває справа № 526/1674/26 (провадження № 2-п/526/13/2026) за його заявою про перегляд заочного рішення вказаного суду від 08.07.2026. Ухвалою суду вказану заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання. На теперішній час приватним виконавцем Кармазіною Н.Є. здійснюється примусове виконання вищевказаного заочного рішення суду у виконавчому провадженні № 81931521 та постановою виконавця від 11.09.2026 повністю заблоковано його банківські рахунки в АТ КБ «Приватбанк». Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до безповоротного примусового списання коштів на користь стягувача до моменту розгляду заяви. Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 81931521, що ведеться приватним виконавцем Кармазіною Н.Є. на підставі виконавчого листа № 526/1674/26 від 02.09.2026 до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а також зупинити будь-які видаткові операції та примусові списання коштів з його рахунків на користь стягувача в межах виконавчого провадження № 81931521.

Розгляд заяви про забезпечення позову проводиться в порядку ст. 153 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Так, згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У заяві про забезпечення позову, зокрема, повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, а також чи не перешкоджає такий вид забезпечення здійсненню господарської діяльності юридичної особи чи фізичної особи-підприємця.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна/закриття рахунків чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач як на підставу вжиття заходів забезпечення позову посилається на те, що на даний час в провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області перебуває його заява про перегляд заочного рішення вказаного суду від 08.07.2026 та її розгляд призначений на 29.10.2026.

В той же час, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачається у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (Hornby v. Greece, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

ЄСПЛ вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (ZHOVNER v. UKRAINE, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

У пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" судам роз`яснено, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Отже, суд не має правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, використовуючи такий інститут цивільного процесуального права, в межах відкритого виконавчого провадження, не пов`язаного з оскарженням виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Полтавського апеляційного суду безпосередньо.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складений 09.10.2026.

Головуючий: В. Г. Черков