Рішення № 140454222, 07.10.2026, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/4113/25

Провадження № 2/401/649/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року місто Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Андріянової С.М.

за участю секретаря судового засідання - Бойко Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Світловодському міськрайонному суді Кіровоградської області, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" представник позивача, адвокат Столітній М.М., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року в розмірі 26 312 грн. 50 коп., судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

В обґрунтуванні позову посилається на те, що 20 березня 2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено договір № 4486188 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно до умов договору, ТОВ "Лінеура Україна" надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 500 грн. 00 коп. строком на 360 днів, з кінцевою датою повернення 15 березня 2025 року. ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами договору. 25 жовтня 2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" укладено Договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до умов якого ТОВ "Лінеура Україна" відступило ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі. Згідно з Реєстром боржників від 25 жовтня 2024 року до вказаного договору відступлення права вимоги ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року становить 26 312 грн. 50 коп., з яких: 2 500 грн. 00 коп. - сума кредиту; 13 750 грн. 00 коп. - сума процентів за користування кредитом; 8 812 грн. 50 коп. - нараховані позивачем проценти за 141 календарний день; 1 250 грн. 00 коп. - штрафні санкції. Разом з позовом представник позивача подав до суду клопотання про витребування доказів. (а.с. 2-25, 26-28)

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року вирішено відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, надано відповідачу 15-денний термін на подання відзиву, а в разі його подання, позивачу 10-денний термін для подання відповіді на відзив. (а.с. 166-167)

Ухвалою від 09 березня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Вказану ухвалу виконано 13 квітня 2026 року. (а.с. 168-169, 174)

Відповідач своїм правом на подання відзиву, в порядку ст. 178 ЦПК України, не скористався.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просить суд про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує. (а.с. 24)

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений за місцем реєстрації та шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України. На адресу суду повернувся конверт з відміткою працівників пошти "Адресат відсутній". (а.с. 184, 186)

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином за місцем реєстрації.

У відповідності до вимог ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі письмових доказів, поданих позивачем разом із позовом до суду.

Оскільки сторони у справі не з`явилися в судове засідання для розгляду справи по суті, фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалася, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та зміст заяви позивача по суті справи, оцінивши у єдності та в сукупності надані докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 20 березня 2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено договір № 4486188 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно до п. 1.2 договору, відповідачу надано кредит у розмірі 2 500 грн. 00 коп., строком на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів (п. 1.3). Стандартна процентна ставка становить 2,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору (п. 1.4.1). Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 (п. 2.1). У випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф у розмірі 25 % від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання на кожен сьомий день кожного факту такого невиконання та/або неналежного виконання (п. 6.4). (а.с. 137-156)

Додатками № 1 та № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 4486188 від 20 березня 2024 року визначено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача і реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та інформаційне повідомлення. (а.с. 157, 158)

Відповідно до паспорта споживчого кредиту, ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису підтвердив, що отримав та ознайомився із інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. (а.с. 105-109)

21 лютого 2022 року між ТОВ "Пейтек Україна" та ТОВ "Лінеура Україна" укладено Договір про організацію переказу грошових коштів № 210222-1. (а.с. 73-78)

Факт переказу кредитних коштів у загальному розмірі 2 500 грн. 00 коп. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 підтверджується довідкою № 20241101-6075 від 01 листопада 2024 року, виданою ТОВ "Пейтек Україна". (а.с. 132)

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "Лінеура Україна", заборгованість відповідача за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року становить 17 500 грн. 00 коп., з яких: 2 500 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 13 750 грн. 00 коп. - проценти за користування; 1 250 грн. 00 коп. - штрафні санкції. (а.с. 113-121)

25 жовтня 2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" укладено Договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до умов якого ТОВ "Лінеура Україна" відступило ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі. (а.с. 79-96)

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року, ТОВ "Лінеура Україна" передав, а ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" прийняв Реєстр боржників кількістю 6 091, загальна сума заборгованості складає 113 270 252,85 грн. (а.с. 97)

Із платіжної інструкції № 3475 від 01 листопада 2024 року встановлено, що ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" сплатило ТОВ "Лінеура Україна" грошові кошти за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу № 25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року в розмірі 2 857 292,90 грн. (а.с. 35)

Згідно з Реєстром боржників від 25 жовтня 2024 року до Договору факторингу № 25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року, ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року в розмірі 17 500 грн. 00 коп., з яких: 2 500 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 13 750 грн. 00 коп. - проценти за користування; 1 250 грн. 00 коп. - штрафні санкції. (а.с. 128-131)

Крім того, позивачем у межах строку дії кредитного договору № 4486188 від 20 березня 2024 року, нараховані відповідачу проценти за 141 календарний день (26.10.2024-15.03.2025) у розмірі 8 812 грн. 50 коп. (а.с. 122-125)

З інформації, наданої на запит суду АТ "Універсал Банк", стосовно рахунків ОСОБА_1 , вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . 20 березня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_3 , банком-емітентом якої є АТ "Універсал Банк", було зарахування у сумі 2 500 грн. 00 коп. (а.с. 174-175)

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що у разі якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" - електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 4486188 від 20 березня 2024 року підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором "67174". Отже, після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у кредитодавця виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Відповідно до положень ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, враховуючи положення вказаних статей, ТОВ "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору № 4486188 від 20 березня 2024 року, що укладений між первісним кредитором ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 .

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Судом встановлено, що ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 2 500 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою ТОВ "Пейтек Україна".

Вказані обставини підтверджуються також інформацією, яка надана АТ "Універсал Банк", на виконання вимог ухвали про витребування доказів та не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року в розмірі 2 500 грн. 00 коп.

Разом з тим, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 13 750 грн. 00 коп., а також заборгованості за нарахованими позивачем процентами за 141 календарний день у розмірі 8 812 грн. 50 коп. підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватися чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату процентів у заявленому позивачем розмірі є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, зважаючи на заявлений позивачем період нарахування відсотків, а саме з 20 березня 2024 року по 15 березня 2025 року, а також на передбачену договором стандартну процентну ставку в розмірі 2,50 % за кожен день користування кредитними коштами (п. 1.4.1 договору) та реальну річну процентну ставку на дату укладення договору в розмірі 185 488,02 % річних (п. 4 паспорта споживчого кредиту), суд дійшов висновку, що укладення договору з такими умовами є несумісним із засадами добросовісності та розумності.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (2 500 грн. 00 коп.), є явно завищеною (у понад дев`ять разів перевищує суму тіла кредиту) та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суд дійшов висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" підлягає заборгованість у сумі 5 000 грн. 00 коп., з яких: 2 500 грн. 00 коп. - тіло кредиту, 2 500 грн. 00 коп. - відсотки за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом в постанові від 24 грудня 2025 року у справі № 361/6292/24, від 04 лютого 2026 року у справі № 378/322/25, від 07 квітня 2026 року у справі № 361/5672/25, від 19 травня 2026 року № 761/39715/25, від 03 червня 2026 року у справі № 363/6465/25, від 03 червня 2026 року у справі № 356/81/26, Хмельницьким апеляційним судом у справі № 689/563/25 від 24 листопада 2025 року.

Щодо стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 250 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.

Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22 зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, оскільки штрафні санкції за кредитним договором нараховані у період дії воєнного стану, то відповідач звільняється від обов`язку їх сплати на користь позивача, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 1 250 грн. 00 коп. слід відмовити.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року в розмірі 5 000 грн. 00 коп., з яких: 2 500 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 2 500 грн. 00 коп. - відсотки за користування кредитом.

Щодо вирішення питання про судові витрати та витрати пов`язані із правничою допомогою, суд виходить з наступного.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положеннями про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК України). Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру" та ст. 28 "Правил адвокатської етики", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19, від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19 викладено правову позицію, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України, від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

На підтвердження понесених судових витрат у вигляді професійної правової допомоги, позивачем подано: Договір № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року, укладений між адвокатом Столітній М.М. та ТОВ "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ"; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 від 18 вересня 2020 року; рахунок на оплату № 13499-04/12-2025 від 04 грудня 2025 року; Акт № 13499 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року; Заявка № 13499 на виконання доручення до Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року; ордер серії АІ № 2062885 від 04 грудня 2025 року. (а.с. 30-32, 47, 112, 126-127, 134-136, 159)

З урахуванням виконаної адвокатом роботи, враховуючи категорію справи, яка не представляє складності, обсяги виконаної роботи є незначними, а також з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. 00 коп., який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог, а саме 460 грн. 31 коп.

Керуючись ст. ст. 525-527, 530, 610, 628, 629, 638, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" заборгованість за кредитним договором № 4486188 від 20 березня 2024 року в розмірі 5 000 грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 460 грн. 31 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. 00 коп., а всього: 7 460 (сім тисяч чотириста шістдесят) грн. 31 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відповідачу протягом 2-х днів направити копію заочного рішення у справі, для відома.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ", місцезнаходження за адресою: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, ЄДРПОУ 44559822.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 02 липня 1998 року Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області, РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області С.М. Андріянова