Ухвала суду № 140451023, 05.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/20131/24

1-кс/308/6038/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю «Ріна Груп» - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2024 у справі №308/20131/24 (провадження 1-кс/308/7532/24) у кримінальному провадженні №12024078170000435 від 13.11.2024,

встановив:

Представник ТОВ «Ріна Груп» - адвокат ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням, у якому просить скасувати арешт із забороною відчуження та розпорядження, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2024 у справі №308/20131/24 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2482121821100, яке на праві приватної власності належить Товариству.

В обґрунтування клопотання посилається на те, що Товариство набуло право власності на вказане домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2024, укладеного з ТОВ «Діджи Фінанс» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №1462, право власності зареєстровано 24.09.2024. ТОВ «Діджи Фінанс» у свою чергу набуло право власності на це майно як на предмет іпотеки 20.10.2021 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Зазначає, що спір щодо правомірності вибуття домоволодіння з власності ОСОБА_5 був предметом розгляду в цивільній справі №308/18113/24 за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Діджи Фінанс», ТОВ «Ріна Груп» та Тячівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2025 у задоволенні позову відмовлено, постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.05.2026 рішення залишено без змін, і воно набрало законної сили 12.05.2026. Вважає, що заява ОСОБА_5 , яка стала приводом для кримінального провадження, стосується цивільно-правового спору, а фактична основа, на якій ґрунтувалась необхідність арешту, істотно змінилась.

Вказує, що арешт накладено необґрунтовано, оскільки в ухвалі від 23.12.2024 не зазначено, у чому полягає протиправна діяльність Товариства, не обґрунтовано зв`язку між Товариством та особами, які замінили замки й встановили сигналізацію, домоволодіння як об`єкт нерухомості не відповідає ознакам речового доказу відповідно до ст. 98 КПК України, а розмір шкоди не визначено. Також стверджує, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба: з моменту його накладення минув значний проміжок часу, жодних слідчих чи процесуальних дій, для яких потрібне збереження арешту, а також ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, стороною обвинувачення не обґрунтовано, а збереження арешту фактично обмежує право Товариства розпоряджатися належним йому майном.

До клопотання додано, зокрема: виписку з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2021 №280141366; витяг з Державного реєстру речових прав від 24.09.2024 №396239201; договір купівлі-продажу від 24.09.2024; рішення єдиного учасника Товариства №01/22 від 28.09.2022 та наказ №01-22-к від 29.09.2022 про призначення директора; ордер та свідоцтво адвоката; рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2025 та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12.05.2026 у справі №308/18113/24.

У судове засідання представник заявника адвокат ОСОБА_3 не з`явився, подав до суду клопотання в якому просив розглянути справу без участі представника заявника

Прокурор у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, носить у собі тимчасовий характер.

Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні.

Між тим, при розгляді клопотання, поданого в порядку статті 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.

Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України, власник майна, який не був присутнім при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею. Оскільки заявником таке клопотання про часткове скасування арешту заявлено одночасно зі скаргою на бездіяльність слідчого, така скарга розглядається слідчим суддею та клопотання про скасування арешту майна віднесено до компетенції слідчого судді, в зв`язку з цим, клопотання може бути розглянуто в даному провадженні з метою економії процесуального часу.

Арешт майна може бути скасовано повністю ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника майна, якщо він доведе, що арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст.172 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

У свою чергу, слідчий суддя звертає увагу на норми ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном.

Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2024 у справі №308/20131/24 (провадження 1-кс/308/7532/24), накладено арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2482121821100, яке згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (№406251764 від 02.12.2024) на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріна Груп», код ЄДРПОУ: 37268927, заборонивши розпорядження та відчуження вищевказаним..

З ухвали вбачається, що підставою для звернення з клопотанням стало повідомлення ОСОБА_5 від 12.11.2024 про те, що невідомі особи самовільно замінили замки у будинку, де він проживає, та встановили сигналізацію, що заподіяло йому шкоду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.

З матеріалів клопотання слідує, що Товариство є власником домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2024, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 (реєстровий №1462), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 24.09.2024 №396239201. Раніше, з 20.10.2021, це майно перебувало у власності ТОВ «Діджи Фінанс», яке набуло його як предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2025, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.05.2026 у справі №308/18113/24, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 колишнього власника та заявника у кримінальному провадженні про витребування цього майна. Рішення набрало законної сили 12.05.2026.

Слідчий суддя не вирішує питання про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, однак зазначені обставини мають значення для оцінки того, чи зберігається об`єктивна потреба в обмеженні права власності Товариства. Предметом досудового розслідування, відповідно до ухвали від 23.12.2024, є дії невстановлених осіб, які самовільно замінили замки у будинку та встановили сигналізацію. Органом досудового розслідування не надано відомостей, які б свідчили про причетність Товариства чи його посадових осіб до цих дій, а договір купівлі-продажу, на підставі якого Товариство набуло право власності, предметом розслідування не є і недійсним у встановленому порядку не визнаний.

Прокурор у судове засідання не з`явився, обґрунтування подальшої необхідності арешту майна не надав, будь-яких заперечень проти клопотання на адресу суду не направляли.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження розпорядження майном можуть бути застосовані лише тоді, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до такого наслідку. Таких обставин стороною обвинувачення суду не повідомлено, будь-яких даних про дії Товариства, спрямовані на приховування чи знищення майна, немає.

Слідчий суддя враховує, що з часу накладення арешту 23.12.2024 до звернення з клопотанням минуло майже два роки, протягом яких, як вбачається з матеріалів, жодній особі не повідомлено про підозру, особу, яка вчинила дії, не встановлено, а відомостей про проведення слідчих дій щодо арештованого майна суду не надано.

За таких обставин подальше збереження арешту фактично перетворює тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження на безстрокове обмеження права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту для третіх осіб, а згідно з ч. 4 цієї статті застосовувати найменш обтяжливий спосіб арешту, який не призведе до надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження і забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Відповідно до ст. ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності, а її обмеження допускається лише на підставі вмотивованого судового рішення.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, а відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Враховуючи наведене, слідчий суддя доходить висновку, що стороною обвинувачення не доведено необхідність подальшого застосування арешту майна, а Товариством доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, тому таке втручання у право власності вже не відповідає потребам досудового розслідування і клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 16, 170, 173, 174, 309, 376, 394, 395 КПК України, слідчий суддя

постановив:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт майна у вигляді заборони відчуження та розпорядження, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2024 у справі №308/20131/24 (провадження 1-кс/308/7532/24) на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2482121821100, що належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю «Ріна Груп» (код ЄДРПОУ 37268927).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1