Ухвала суду № 140448248, 08.10.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/4290/26

Провадження № 1-кп/539/364/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за № 12024170570000764, щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лубен Полтавської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, інваліда другої групи, працює директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгаз 2018», раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Лубенського міськрайонного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за № 12024170570000764, за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожного - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 КК України. Обвинувальний акт затверджено старшим групи прокурорів - прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_3 31 серпня 2026 року. Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 , будучи директором ТОВ «Науково-виробнича фірма «ЛІДВЕР» (далі - ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР»), та ОСОБА_5 обвинувачуються в тому, що вони, діючи за попередньою змовою групою осіб, у період з 01 січня до 31 серпня 2024 року в місті Лубнах Полтавської області, в умовах воєнного стану, шляхом несанкціонованого відбору природного газу з газорозподільної мережі АТ «Оператор газорозподільної системи «Лубнигаз» (далі - АТ «Лубнигаз») працівниками ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР», які не були обізнані зі злочинними намірами співучасників, таємно викрали природний газ загальним обсягом 297 911,3 куб. м, чим заподіяли майнову шкоду в особливо великому розмірі на суму 2 210 501,85 грн, а також змінили форму цього газу шляхом стиснення та розпорядилися ним, вчинивши правочини з його купівлі-продажу на АГНКС, що призвело до отримання коштів на загальну суму 10 022 435,5 грн, тобто вчинили легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, у великому розмірі.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 15 серпня 2025 року у справі № 554/8210/24 клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_4 , який на той час підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативи у вигляді застави в розмірі 730 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 210 440 грн) задоволено частково. До ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн, та покладено на нього строком на два місяці обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України): прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з підозрюваними та свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.

Застосовуючи запобіжний захід, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри та визнав доведеними ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та іншого підозрюваного у кримінальному провадженні. Ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення слідчий суддя визнав недоведеними. Визначаючи вид запобіжного заходу та розмір застави, слідчий суддя врахував позицію сторони захисту, яка просила застосувати особисте зобов`язання, а також вік підозрюваного, наявність у нього інвалідності другої групи, його соціальну адаптованість, наявність постійного місця проживання, відсутність судимостей, майновий стан, який слідчий суддя визнав достатнім для того, щоб протягом певного часу матеріально утримувати себе, та, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Істоміна проти України», стримувальну функцію застави.

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 17 від 19 серпня 2025 року заставу в сумі 242 240 грн внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області заставодавцем - ОСОБА_6 .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8 подав клопотання, в якому просить у порядку частини третьої статті 315 КПК України змінити запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 242 240 грн, застосований до ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді від 15 серпня 2025 року, на особисте зобов`язання; покласти на обвинуваченого строком на два місяці обов`язки прибувати до суду за кожною вимогою, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні з приводу обставин, що є предметом судового розгляду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; повернути заставу в розмірі 242 240 грн заставодавцю - ОСОБА_6 .

Клопотання обґрунтоване такими доводами.

Застава діє з 15 серпня 2025 року, тобто понад тринадцять місяців, і за цей час ОСОБА_4 не допустив жодного порушення покладених на нього обов`язків: з`являвся за кожним викликом, брав участь у процесуальних діях, зокрема у допиті 26 серпня 2025 року та одночасних допитах, здав на зберігання паспорт для виїзду за кордон, не відлучався без дозволу. За твердженням захисника, в окремі періоди строк дії покладених на обвинуваченого обов`язків закінчувався, проте він і далі належним чином брав участь у провадженні, що є найпереконливішим свідченням достатності особистого зобов`язання.

Захисник вважає, що вже 15 серпня 2025 року, одразу після повідомлення про підозру, коли ризики мали бути найвищими, слідчий суддя відмовив у застосуванні тримання під вартою, а отже, оцінив ризики як незначні, і відтоді вони лише зменшилися. Посилаючись на частину першу статті 194 КПК України та рішення Європейського суду з прав людини у справах «Штепа проти України» (заява № 16349/17, рішення від 24 жовтня 2019 року) і «Харченко проти України» (заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року), захисник зазначає, що тягар доведення актуальних, а не встановлених рік тому ризиків покладається на прокурора, а обґрунтування обмеження не може залишатися незмінним і шаблонним з плином часу.

Ризик переховування, на думку захисника, не підтверджується поведінкою обвинуваченого, який має постійне зареєстроване місце проживання в місті Лубнах, а вік (68 років) та інвалідність другої групи об`єктивно виключають реальну можливість переховування. Обставини, передбачені пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 178 КПК України, а також дотримання обвинуваченим умов запобіжного заходу свідчать на його користь.

Ризик знищення доказів, обґрунтований свого часу невстановленим місцезнаходженням ряду оригіналів документації, втратив актуальність, оскільки сторона обвинувачення провела обшуки та десятки експертиз, завершила досудове розслідування, матеріали відкрито в порядку статті 290 КПК України, а обвинувальний акт із реєстром матеріалів перебуває в суді. Ризик впливу на свідків є абстрактним: за тринадцять місяців не зафіксовано жодного факту контакту чи тиску, ОСОБА_4 більше не обіймає посаду директора ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР» і не має службових важелів впливу на працівників товариства, а обов`язок утримуватися від спілкування зі свідками, про покладення якого просить сама сторона захисту, разом із допитом свідків у судовому засіданні після попередження про кримінальну відповідальність повністю нейтралізує цей ризик. Захисник посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії» (заява № 12718/87, рішення від 12 грудня 1991 року), за яким ризик перешкоджання провадженню зменшується в міру просування розслідування. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення слідчий суддя визнав недоведеним ще 15 серпня 2025 року, і нових обставин щодо нього не виникло.

Захисник наголошує, що обставини, з урахуванням яких застосовувалася застава, істотно змінилися: постановою від 11 серпня 2026 року сторона обвинувачення відмовилася від кваліфікації за частиною п`ятою статті 191 КК України, центральним елементом якої був статус ОСОБА_4 як службової особи, і в цій постанові визнала, що в ході досудового розслідування не встановлено юридичного зв`язку обвинувачених з конкретним майном - природним газом ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Сторона обвинувачення неодноразово змінювала особу, якій нібито заподіяно шкоду, особа, названа в обвинувальному акті потерпілою, відмовилася від участі в провадженні, а цивільний позов не заявлено. Не просячи суд оцінювати докази, захисник вважає зміну обвинувачення та непослідовність позиції сторони обвинувачення новими обставинами в розумінні статті 201 КПК України, які суд має врахувати при оцінці пропорційності застави.

На думку захисника, застава не є засобом забезпечення відшкодування шкоди (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ноймайстер проти Австрії» від 27 червня 1968 року, «Мангурас проти Іспанії» від 28 вересня 2010 року, «Істоміна проти України»). Для ОСОБА_4 , який не працює та є особою з інвалідністю другої групи, сума 242 240 грн є значною, а її подальше утримання за бездоганної процесуальної поведінки вже не виконує стримувальної функції та набуває ознак непропорційного майнового обтяження. Судовий розгляд справи з великим обсягом матеріалів триватиме тривалий час, що означатиме багаторічне вилучення значної суми в особи, яка вважається невинуватою (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України), а тривале утримання коштів, внесених заставодавцем, обмежує і його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Мети запобіжного заходу, як вважає захисник, можна досягти особистим зобов`язанням із зазначеними в клопотанні обов`язками.

У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_4 підтримали клопотання з наведених у ньому підстав і просили його задовольнити. Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 клопотання підтримали.

Прокурор ОСОБА_3 заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що ризики, встановлені ухвалою слідчого судді, не зменшилися, обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого та тяжкого злочинів. Належна процесуальна поведінка обвинуваченого свідчить про ефективність саме застави, а не про відсутність потреби в ній. Наведені захисником доводи є недоведеними. Обраний обвинуваченому запобіжний захід не обмежує пересування.

Заслухавши учасників підготовчого судового засідання, дослідивши клопотання та додані до нього документи, суд дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За змістом частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною першою статті 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому суд оцінює в сукупності обставини, передбачені частиною першою статті 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, його вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність родини і утриманців, наявність постійного місця роботи, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення вона обвинувачується.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу (частина перша статті 182 КПК України). Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина четверта статті 182 КПК України). Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 3 частини п`ятої статті 182 КПК України). Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою (частина одинадцята статті 182 КПК України).

Відповідно до статті 179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов`язки та роз`яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом і полягає лише в покладенні на обвинуваченого обов`язку виконувати покладені на нього судом обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України, з роз`ясненням, що в разі їх невиконання до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення. Отже, на відміну від застави, особисте зобов`язання не містить жодного майнового стимулу до належної поведінки і ґрунтується виключно на самодисципліні обвинуваченого.

Кримінальний процесуальний закон не визначає вичерпного переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту. Разом з тим за усталеним підходом судової практики зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про його застосування нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, або ж наявність обставин, які існували раніше, але не були відомі та не були предметом оцінки під час застосування запобіжного заходу. Тому, розглядаючи клопотання про зміну запобіжного заходу, суд не переглядає ухвалу слідчого судді від 15 серпня 2025 року, яка є чинною, і не перевіряє її законність та обґрунтованість, а встановлює, чи виникли нові обставини і чи свідчать вони про зменшення встановлених ризиків настільки, що більш м`який запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Суд погоджується із захисником у тому, що обов`язок доведення наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, покладається на сторону обвинувачення, а обґрунтування подальшого застосування запобіжного заходу має бути актуальним, а не шаблонним. Суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Штепа проти України» та «Харченко проти України», про те, що з плином часу національні суди мають наводити актуальні та індивідуалізовані підстави для подальшого обмеження прав особи. Водночас ці рішення стосувалися тримання під вартою - найсуворішого запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням свободи, тоді як застава свободи особи не обмежує. Вимогу актуальної оцінки ризиків суд виконує в цій ухвалі, перевіряючи кожен із доводів сторони захисту з урахуванням стадії кримінального провадження та обставин, що існують на час розгляду клопотання, а не механічно відтворюючи мотиви ухвали слідчого судді.

Суд не погоджується з твердженням захисника про те, що 15 серпня 2025 року слідчий суддя «оцінив ризики як незначні». Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається протилежне: слідчий суддя визнав доведеними три ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 177 КПК України, а в застосуванні тримання під вартою відмовив не через незначність цих ризиків, а через те, що сторона обвинувачення не довела недостатності більш м`якого запобіжного заходу, яким слідчий суддя визнав саме заставу. При цьому слідчий суддя заслухав сторону захисту, яка вже тоді просила застосувати до ОСОБА_4 особисте зобов`язання, і цієї позиції не прийняв, дійшовши висновку, що саме застава «зможе достатнім чином забезпечити належну процесуальну поведінку». Отже, питання про достатність особистого зобов`язання вже було предметом судової оцінки. Відмова в застосуванні найсуворішого запобіжного заходу не є висновком про можливість застосування найм`якшого.

Крім того, слідчий суддя визначив розмір застави на нижній межі, встановленій пунктом 3 частини п`ятої статті 182 КПК України для особливо тяжких злочинів, - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у понад дев`ять разів меншому розмірі, ніж просила сторона обвинувачення. Таким чином, вік обвинуваченого, стан його здоров`я, інвалідність, відсутність судимостей та майновий стан уже були враховані на користь ОСОБА_4 при визначенні розміру застави, і їх повторне врахування як «нових» обставин є безпідставним.

Суд враховує, що впродовж дії застави ОСОБА_4 не порушував покладених на нього обов`язків, з`являвся за викликами та брав участь у процесуальних діях. Сторона обвинувачення цього не заперечує, і ця обставина відповідно до пункту 9 частини першої статті 178 КПК України підлягає врахуванню. Однак вона не має того значення, якого їй надає захисник. Належна процесуальна поведінка є обов`язком обвинуваченого і вона забезпечувалася саме в умовах дії застави. Застава за своєю правовою природою впливає на поведінку особи через загрозу звернення внесених коштів у дохід держави (частина восьма статті 182 КПК України) і її стримувальний ефект проявляється якраз у тому, що обвинувачений виконує свої обов`язки. Тому сумлінне виконання обов`язків під час дії застави свідчить насамперед про ефективність цього запобіжного заходу, а не про те, що потреба в ньому відпала. Протилежний підхід означав би, що будь-який запобіжний захід, який досягає своєї мети, підлягає скасуванню саме тому, що він її досягає.

Не спростовує цього висновку і посилання захисника на те, що в окремі періоди строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого відповідно до частини п`ятої статті 194 КПК України, закінчувався. Строк дії таких обов`язків не може перевищувати двох місяців (частина сьома статті 194 КПК України), тоді як сам запобіжний захід у вигляді застави таким строком не обмежений і після закінчення строку дії обов`язків продовжує діяти. Із закінченням строку дії обов`язків в обвинуваченого не відпадала загроза звернення застави в дохід держави у разі неявки без поважних причин за викликом до слідчого, прокурора, суду, оскільки частина восьма статті 182 КПК України пов`язує такий наслідок із самим фактом неявки, а не лише з порушенням додаткових обов`язків. Отже, і в зазначені періоди належна поведінка обвинуваченого забезпечувалася стримувальним впливом застави, а тому ця обставина не може свідчити про достатність особистого зобов`язання, яке такого стимулу не містить.

Щодо зміни правової кваліфікації, то суд погоджується, що на час застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, а обвинувальний акт складено за частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 КК України, водночас зміна кваліфікації сама по собі не свідчить про зменшення ризиків. Для оцінки ризиків, насамперед ризику переховування, значення має не юридична конструкція обвинувачення, а тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, покарання, яке загрожує обвинуваченому, та фактичні обставини, з якими пов`язане обвинувачення.

Санкція частини п`ятої статті 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, тобто такий самий за видом і розміром основного покарання, як і санкція частини п`ятої статті 191 КК України, за якою ОСОБА_4 підозрювався під час застосування застави. Відповідно до частини п`ятої статті 12 КК України інкриміноване кримінальне правопорушення, як і раніше, є особливо тяжким злочином. Крім того, обвинуваченому додатково інкриміновано ще одне кримінальне правопорушення - легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, у великому розмірі, вчинену за попередньою змовою групою осіб (частина друга статті 209 КК України), санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років і яке відповідно до частини четвертої статті 12 КК України є тяжким злочином. Отже, обсяг обвинувачення не зменшився, а збільшився: замість одного особливо тяжкого злочину ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності особливо тяжкого і тяжкого злочинів, а сума, яку сторона обвинувачення визначає як розмір легалізованого майна, становить 10 022 435,50 грн.

Фактичні обставини, з якими пов`язувалася підозра на час застосування застави і з якими пов`язане обвинувачення нині, по суті не змінилися: йдеться про той самий період (січень - серпень 2024 року), те саме місце (АГНКС ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР» у місті Лубнах), той самий предмет посягання (природний газ обсягом близько 297,9 тис. куб. м), той самий механізм (відбір газу без обліку з подальшим стисненням і реалізацією як автомобільного палива через працівників ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР») та співмірний розмір шкоди (близько 2,21 млн грн). Відмова сторони обвинувачення від ознаки використання службового становища змінила правову оцінку діяння, але не зменшила ні тяжкості обвинувачення, ні обсягу фактичних обставин, на яких ґрунтувалися встановлені ризики. Тому твердження захисника про те, що ризики оцінювалися «щодо іншого обвинувачення», не відповідає дійсності.

Посилання захисника на неодноразову зміну особи, якій, за версією сторони обвинувачення, заподіяно шкоду, відмову юридичної особи від участі в провадженні та відсутність цивільного позову також не свідчать про зменшення ризиків. Питання щодо особи, якій заподіяно шкоду, наявності та розміру шкоди, належності майна є питаннями оцінки доказів і застосування матеріального закону, які вирішуються під час ухвалення вироку. Ті самі доводи, наведені як підстава для зміни запобіжного заходу, за своєю суттю є запереченням обґрунтованості обвинувачення. Захисник сам зазначає, що не просить оцінювати докази на цій стадії, однак без такої оцінки ці доводи не можуть свідчити ні про зменшення вагомості доказів, ні про зменшення ризиків. Суд досліджує докази безпосередньо під час судового розгляду (частина перша статті 23 КПК України) та оцінює їх за правилами статті 94 КПК України, а тому на стадії підготовчого провадження не вправі робити висновків щодо доведеності обвинувачення ні на користь, ні на шкоду обвинуваченому. Кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення, а запобіжний захід застосовано не для забезпечення цивільного позову, тому відмова юридичної особи від участі у провадженні та відсутність цивільного позову на наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, не впливають.

Ризик переховування від суду зберігається. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, хоча сама по собі тяжкість обвинувачення не може бути єдиною підставою для обмеження прав особи і має оцінюватися разом з даними про її особу. Обвинуваченому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Із завершенням досудового розслідування, відкриттям матеріалів, направленням обвинувального акта до суду, призначенням підготовчого судового засідання перспектива можливого засудження не стала менш реальною, а обвинувачений ознайомлений з усім обсягом доказів, на які посилається сторона обвинувачення. За таких обставин мотив уникнути кримінальної відповідальності не зменшився.

Вік обвинуваченого та наявність у нього інвалідності другої групи не є новими обставинами: вони були відомі слідчому судді, враховані ним у ухвалі від 15 серпня 2025 року, і попри них слідчий суддя визнав ризик переховування доведеним. Сторона захисту не надала жодного медичного документа, який би свідчив про погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 після серпня 2025 року або про такий його стан, що об`єктивно унеможливлює зміну місця перебування. Вік 68 років та інвалідність другої групи самі по собі не позбавляють особу фізичної можливості переховуватися, у тому числі в межах території України, а тому твердження захисника про те, що ці обставини «об`єктивно виключають» переховування, є припущенням.

Не підтверджуються матеріалами і твердження захисника про те, що обвинувачений не працює, не обіймає жодних посад та має постійне зареєстроване місце проживання в місті Лубнах Полтавської області. Згідно з відомостями про особу обвинуваченого, наведеними в обвинувальному акті та в ухвалі суду від 08 жовтня 2026 року, ОСОБА_4 працює директором ТОВ «Інвестгаз 2018», його зареєстроване місце проживання - місто Київ, а в місті Лубнах він проживає фактично. Жодних документів про відсутність у обвинуваченого доходів, майна чи заощаджень, про розмір його пенсії, про зміну місця роботи або місця реєстрації сторона захисту не надала. Отже, обставини, передбачені пунктами 4, 5, 7 частини першої статті 178 КПК України, не свідчать про зміцнення соціальних зв`язків обвинуваченого чи погіршення його майнового стану порівняно з серпнем 2025 року, коли слідчий суддя визнав майновий стан обвинуваченого достатнім для того, щоб протягом певного часу утримувати себе.

Здача на зберігання паспорта для виїзду за кордон усуває лише можливість легального перетину державного кордону, проте не усуває можливості переховування на території України, тому ця обставина не нівелює ризик переховування і не робить заставу надмірною.

Суд погоджується з доводами захисника про те, що із завершенням досудового розслідування, відкриттям матеріалів сторонам і направленням обвинувального акта до суду ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, істотно зменшився. Однак ця обставина не є підставою для зміни застави на особисте зобов`язання. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 194 КПК України для застосування запобіжного заходу достатньо наявності хоча б одного з ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Заставу як запобіжний захід, спрямований передусім на забезпечення присутності обвинуваченого в суді, слідчий суддя обрав з урахуванням сукупності ризиків, серед яких ризик переховування є визначальним, і встановив її в мінімальному розмірі. Зменшення ризику знищення доказів за збереження ризиків переховування та незаконного впливу на свідків не свідчить про те, що застава в мінімальному розмірі стала надмірною.

Ризик незаконного впливу на свідків та іншого обвинуваченого також зберігається. Відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Отже, показання свідків, отримані під час досудового розслідування, доказового значення для суду не мають, а завершення досудового розслідування цей ризик не зменшує: до моменту допиту свідків безпосередньо в судовому засіданні обвинувачений зберігає реальну можливість впливати на них з метою зміни показань або відмови від їх давання. Судовий розгляд ще не розпочато, і жоден свідок судом не допитаний.

Як зазначено в обвинувальному акті, відбір, стиснення газу та заправку транспортних засобів здійснювали працівники ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР», тобто особи, які перебували в підпорядкуванні ОСОБА_4 як директора цього товариства. Твердження захисника про те, що обвинувачений більше не обіймає зазначену посаду, жодними документами не підтверджене. Але й у разі його звільнення можливість впливу на свідків не пов`язана виключно зі службовими важелями: особиста обізнаність обвинуваченого щодо кола свідків, їх анкетних даних і обставин, про які вони можуть дати показання, та попередні відносини підпорядкування, що тривали роками, зберігають можливість впливу на цих осіб.

Відсутність зафіксованих фактів тиску на свідків не спростовує існування ризику, оскільки ризик оцінюється як обґрунтована ймовірність певної поведінки в майбутньому, а не як доведений факт, і КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково вчинить відповідні дії. Відсутність таких фактів у період дії застави є свідченням саме того, що застава виконує свою функцію.

Покладення на обвинуваченого обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками, про яке просить сторона захисту, не є рівноцінною заміною застави. За умови застосування особистого зобов`язання виконання цього обов`язку не забезпечене жодним реальним майновим стимулом, а наслідки його порушення (застосування більш жорсткого запобіжного заходу та грошове стягнення) настають уже після того, як вплив на свідка відбувся і шкода для встановлення істини у справі може стати непоправною. Попередження свідків про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань чи відмову від їх давання так само не усуває ризику, який полягає саме в спонуканні свідків до такої поведінки.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення суд зазначає, що він не встановлювався слідчим суддею і не був підставою застосування застави. Отже, посилання захисника на його відсутність не свідчить про зміну обставин, які зумовили застосування запобіжного заходу, і на висновки суду не впливає.

Суд погоджується з позицією, на яку посилається захисник, про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, має на меті забезпечити не відшкодування збитків, а присутність обвинуваченого в судовому засіданні, і розмір застави має визначатися передусім з огляду на особу обвинуваченого, його майно та його відносини з особами, які надали забезпечення, тобто за ступенем впевненості, що перспектива втрати застави буде достатнім стримувальним чинником. Саме з цього виходив слідчий суддя, який, прямо посилаючись на рішення у справі «Істоміна проти України», відмовився визначати заставу в розмірі, співмірному з розміром шкоди, як просила сторона обвинувачення (2 210 440 грн), і встановив її на нижній межі, передбаченій законом. Отже, застава в цьому кримінальному провадженні не застосовувалася і не застосовується як засіб забезпечення відшкодування шкоди, а відсутність цивільного позову на необхідність її подальшого застосування не впливає.

Довід захисника про непропорційне майнове обтяження обвинуваченого не підтверджений. Сторона захисту не надала жодних відомостей про доходи, майно, заощадження чи зобов`язання обвинуваченого, а твердження про те, що він не працює, суперечить відомостям обвинувального акта. Заставу внесено не обвинуваченим, а заставодавцем ОСОБА_6 , на четвертий день після постановлення ухвали слідчого судді, тобто у строк, встановлений частиною шостою статті 182 КПК України. До суду не подано доказів щодо обтяження власних коштів обвинуваченого, а своєчасне внесення застави в повному обсязі не свідчить, що її розмір був завідомо непомірним. Жодних нових обставин, які б свідчили про погіршення майнового стану обвинуваченого після серпня 2025 року, не наведено.

Не може бути прийнятий і довід про порушення права заставодавця на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Заставодавець добровільно, за власним волевиявленням вніс кошти на депозитний рахунок, будучи обізнаним з умовами застави та можливими наслідками невиконання обвинуваченим своїх обов`язків, а його право на повернення застави після припинення дії запобіжного заходу гарантоване частиною одинадцятою статті 182 КПК України. Тимчасове перебування коштів на депозитному рахунку ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя і є пропорційним цій меті з огляду на розмір застави.

Посилання захисника на можливу тривалість судового розгляду має характер припущення. Суд зобов`язаний забезпечити розгляд кримінального провадження в розумні строки (стаття 28 КПК України). Тривалість застосування застави сама по собі не є підставою для її зміни, якщо ризики, які вона покликана запобігти, зберігаються. У разі виникнення нових обставин, які свідчитимуть про зменшення ризиків або про те, що застава стала непропорційною, сторона захисту не позбавлена права повторно звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Застосування запобіжного заходу не суперечить презумпції невинуватості, оскільки запобіжний захід не є покаранням і не має карального характеру, а його метою є лише забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Запобіжні заходи за своєю природою застосовуються саме до осіб, винуватість яких не встановлена обвинувальним вироком суду.

Оцінюючи в сукупності обставини, передбачені статтею 178 КПК України, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності особливо тяжкого та тяжкого злочинів, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна; розмір шкоди, у завданні якої він обвинувачується, становить 2 210 501,85 грн, а розмір легалізованого майна, за версією обвинувачення, - 10 022 435,5 грн; ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків і іншого обвинуваченого зберігаються; судовий розгляд не розпочато і свідки судом не допитані. Водночас суд враховує вік обвинуваченого, наявність у нього інвалідності другої групи, відсутність судимостей, фактичне проживання в місті Лубнах Полтавської області та належне дотримання ним умов застави.

Співставивши ці обставини, суд дійшов висновку, що особисте зобов`язання, яке не містить майнового стимулу, а наслідки порушення якого є менш відчутними, ніж загроза втрати 242 240 грн, не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим ризикам. Застава у визначеному слідчим суддею розмірі, передбаченому пунктом 3 частини п`ятої статті 182 КПК України, є запобіжним заходом, який на цій стадії забезпечує справедливий баланс між інтересами належного здійснення правосуддя та правами обвинуваченого і не є для нього непропорційним обтяженням (протилежного суду не доведено).

Отже, обставини, на які посилається сторона захисту, або не є новими і вже були враховані слідчим суддею, або не свідчать про зменшення встановлених ризиків до рівня, за якого особисте зобов`язання могло б забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Стороною захисту не доведено наявності підстав, передбачених статтею 201, частиною третьою статті 315 КПК України, для зміни запобіжного заходу.

Оскільки дія запобіжного заходу у вигляді застави не припиняється, підстав для повернення застави заставодавцю відповідно до частини одинадцятої статті 182 КПК України немає. Вимога про покладення на обвинуваченого обов`язків, заявлена у зв`язку із застосуванням особистого зобов`язання, також задоволенню не підлягає.

Суд наголошує, що висновки цієї ухвали не містять оцінки доказів, доведеності обвинувачення чи правильності кримінально-правової кваліфікації і не впливають на вирішення кримінального провадження по суті. Обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (стаття 62 Конституції України, частина перша статті 17 КПК України).

Керуючись статтями 177, 178, 179, 182, 194, 201, 315, 369 - 372, 392 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання, покладення обов`язків та повернення застави заставодавцю залишити без задоволення.

Запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 15 серпня 2025 року у справі № 554/8210/24, залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Суддя ОСОБА_1