Рішення № 140438798, 08.10.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/1096/26

Провадження № 2/379/873/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

08 жовтня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Шабрацького Г.О.,

з участю секретаря судового засідання Гопкало О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 46200,00 грн та понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту № 1747185, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» надало відповідачці кредит в сумі 12000,00 грн. із сплатою процентів за користування кредитом за кожен день користування кредитом.

10.12.2020 року ТОВ «Мілоан» уклало з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договір відступлення прав вимоги 55 - МЛ, за яким ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1747185.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 1747185 в розмірі 46200,00 грн з яких: 12000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 27000,00 грн. - заборгованість за процентами; 1200,00 грн заборгованість за комісією; 6000,00 грн заборгованість по штрафах/пені та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 16.06.2026 позовну заяву ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі суду.

24.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 25.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та витребувано в АТ «Універсал Банк» інформацію.

30.07.2026 від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана інформація.

Представник позивача ТОВ ФК «Кредит-Капітал» в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, згодні на винесення заочного рішення.

Відповідачка неодноразово будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки не повідомила, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалася та заяву про розгляд справи без її участі не подала.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи позицію позивача, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (AlimentariaSandersS.A.v.Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.01.2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №1747185 згідно з умовами якого відповідачка отримала 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії, що передбачена кредитним договором.

Договір підписаний одноразовим ідентифікатором V93801.

За умовами договору позичальнику надано кредит в розмірі 12000 грн. строком на 30 днів.

Згідно п.1.4. договору, позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 04.02.2020.

Комісія за надання кредиту становить 1200 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Проценти за користування кредитом 9000 грн., нараховуються за ставкою 2,50 % в день. Тип процентної ставки фіксована.

Підтвердженням добровільного укладення ОСОБА_1 даного договору є Анкета позичальника від 05.01.2020 року, що заповнена позичальником.

Відповідно до відомостей АТ «Універсал Банк» від 21.07.2026 в АТ «Універсал Банк» емітовано картку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

На виконання умов договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 12000 грн., що підтверджується платіжним дорученням 13410176 та листом АТ «Універсал Банк» від 21.07.2026.

Згідно виписки з особового рахунка за кредитним договором №1747185 від 05.01.2020, загальна заборгованість за кредитним договором складає 46200 грн., з яких: прострочене тіло 12000 грн., прострочені відсотки 27000 грн., заборгованість за комісіями 1200 грн., заборгованість за штрафами /пенею 6000,00 грн.

10.12.2020 року ТОВ «Мілоан» уклало з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договір відступлення прав вимоги № 55- МЛ, за яким ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1747185 від 05.01.2020.

Факт набуття прав вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до відповідача підтверджується витягом з реєстру боржників, що є додатком до договору відступлення прав вимоги № 55-МЛ від 10.12.2020 року.

Відповідно до реєстру боржників загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 1747185 від 05.01.2020 року становить 46200 грн., з яких: прострочене тіло 12000 грн., прострочені відсотки 27000 грн., заборгованість за комісіями 1200 грн., заборгованість за штрафами /пенею 6000,00 грн.

Оплата відступлення права вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 20391 від 10.12.2020 року.

Про відступлення прав вимоги та обов`язок погашення наявної заборгованості відповідача було повідомлено досудовою вимогою від 01.04.2026 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи положення ч.1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч. 1, 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

На підтвердження укладення договору про споживчий кредит № 1747185 від 05.08.2020 року позивачем надано довідку про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 та анкету-заяву на кредит № 1747185 від 05.01.2020 року, з якої вбачається послідовність укладення цього договору, де зазначено, що 05.01.2020 відбулося підписання ОСОБА_1 договору аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора V93801.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір про споживчий кредит № 1747185 від 05.01.2020 між позивачем та відповідачем не був би укладеним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином встановлено, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором №1747185 від 05.01.2020 належним чином не виконала, у передбачений в договорі строк суму позики та нараховані проценти за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів протилежного суду не надано. Відповідачкою не спростовано факт укладення зазначеного кредитного договору та наявність простроченої заборгованості за кредитом.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором кредиту до ОСОБА_1 , а саме: - договір відступлення права вимоги № 55- МЛ від 10.12.2020, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»; - витяг з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги; - платіжну інструкцію (безготівковий переказ в національній валюті) за якою ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» плату за відступлення права вимоги згідно з Договором відступлення права вимоги № 55-МЛ від 10.12.2020.

Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за вказаним кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У кредитному договорі сторони обумовили, що розмір процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,50%; строк кредиту становить 30 днів.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, що строк користування відповідачкою кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять належних доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачкою кредитом.

Із розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», слідує, що проценти за користування кредитом у сумі 18 000,00 грн нараховані відповідачці ТОВ «Мілоан» за період з 05.01.2020 по 04.04.2020, тобто поза межами строку кредитування, визначеного вказаним договором.

У постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний висновок, зроблений у постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Разом з тим, жодних доказів направлення ОСОБА_1 повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення) та доказів погодження відповідачкою нового строку користування кредитом чи доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом, матеріали справи не містять.

Право кредитодавця ТОВ «Мілоан» нараховувати передбачені указаним договором проценти за користування кредитом припинилося 04.02.2020 року, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця та його правонаступників забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у сумі 12000,00 грн та заборгованість за процентами у сумі 9000,00 грн ( 12000,00 грн х 2,50% х 30 днів).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 6000,00 грн. суд зазначає наступне. Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаної в п 1.4. цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимального можливого розміру визначеного цим пунктом. Суд враховує, що кредитний договір було укладено до введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України, який діє дотепер, у зв`язку з цим позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 6000,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 12, 76 - 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно зі ст. ст. 13, 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено факт невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору з повернення суми кредиту, заборгованості за відсотками і комісією за видачу кредиту, а тому порушене право підлягає судовому захисту. У зв`язку з цим позов необхідно задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 28200,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, що заявлені позивачем в розмірі 8000 грн., суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано, договір про надання правової допомоги від 01.07.2025 року, де загальний розмір наданих послуг адвоката становить 8000,00 грн., акт надання послуг, детальний опис наданих послуг до акту за договором про надання правової допомоги та ордер на надання правничої допомоги.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача, 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначаючи розмір суми наданої правничої допомоги, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, зважаючи на категорію даної справи, яка є малозначною, та існує багато судової практики в даній категорії спору, а також, враховуючи, що розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без участі представника позивача, а також враховуючи виконання роботи адвокатом, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., який буде достатнім, співмірним і справедливим, з огляду на категорію та складність цієї справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, з відповідача на користь позивача підлягають частковому стягненню понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1625,10 грн. (28200,00 грн. * 2662,40 грн. / 46200,00 грн.) пропорційно до розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.10, 12, 19, 81,141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, № 1, корп. № 28, ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ "Креді Агріколь Банк") заборгованість за Кредитним договором №1747185 від 05.01.2020 року в розмірі 28200 (двадцять вісім тисяч двісті) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, № 1, корп. № 28, ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ "Креді Агріколь Банк") судовий збір в розмірі 1625 (одна тисяча шістсот двадцять п`ять) гривень 10 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення,якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит- Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, адреса місцезнаходження: вул. Смаль - Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79029.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 08.10.2026.

Суддя Таращанського районного суду

Київської області Григорій ШАБРАЦЬКИЙ