Ухвала суду № 140438263, 07.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11973/14-ц

Провадження № 4-с/357/36/26

У Х В А Л А

іменем України

07 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхов О. І. ,

при секретарі Кича М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою, заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання, обґрунтовуючи тим, що йому на праві власності належить нерухоме майно, а також грошові кошти на банківських рахунках. Ще у 2019 році ДВС в м. Біла Церква було відкрито ВП № 60511574 на підставі виконавчого листа від 12.09.2016 № 357/11973/14-ц провадження 2/357/67/15, який видано Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення коштів на користь ПАТ КБ «Надра». Державний виконавець, під час виконавчого провадження, виніс постанову про арешт майна боржника (все рухоме та нерухоме майно) від 11.11.2019, звернення стягнення на кошти на рахунках боржника. 04.05.2020 державний виконавець повернув ВД стягувачу на підставі п. 9 ч. ст. 37 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). Строк повторного пред`явлення встановлено до 04.05.2023. Заборгованість ним перед стягувачем ПАТ КБ «Надра» була погашена в добровільному порядку у 2021 році, внаслідок чого було припинено іпотеку нерухомого майна квартири. На сьогодні, ВП № 60511574 від 07.11.2019 завершено, інших виконавчих проваджень щодо нього не існує, що підтверджується інформацією із АСВП. Для вирішення питання він звернувся до Білоцерківського ВДВС 13.08.2026 з заявою про зняття арешту, а саме скасувати арешт з коштів у банківських установах, який було накладено постановою від 11.11.2019, але отримав відповідь про відсутність підстав для зняття арешту з майна. Тому, звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Білоцерківського ВДВС та зобов`язання їх скасувати арешт накладений постановою про арешт коштів боржника у ВП 60511574 від 11.11.2019 шляхом винесення постанови про скасування арешту з коштів боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), які містяться на рахунках відкритих у АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 09.09.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання. Розгляд справи було призначено на 18.09.2026.

18.09.2026 розгляд справи було відкладено до 07.10.2026 у зв`язку з неявкою заінтересованих осіб та отримання ними кореспонденції з суду менші ніж за п`ять днів до судового засідання.

07.10.2026 від скаржника отримано заяву про розгляд справи без його участі, скаргу просив задовольнити.

Заінтересовані особи Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в судове засідання своїх представників не направили, повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 18.09.2026, яка доставлена до електронного кабінету 23.09.2026 Білоцерківському ВДВС та поштове повідомлення про вручення, отримання з судової повістки ПАТ КБ «Надра» 22.09.2026, завчасно у відповідності до ч. 5 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, скаржник скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Заяв, клопотань та пояснень з боку заінтересованих осіб на адресу суду не надходило.

Частина 2 статті 450 ЦПК України передбачає, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю скаржника та заінтересованих осіб, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року № 904/51/19.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.01.2015 у справі № 357/11973/14-ц за позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 18/П/13/2008/840 від 07.02.2008 в розмірі 90615,94 доларів США та 10 000 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3303,05 грн, в іншій частині позовних вимог, відмовлено.

З доданого рішення апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року у справі № 357/11973/14-ц вбачається, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.01.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено.

Крім того, додано рішенням апеляційного суду Київської області від 23 червня 2015 року у справі № 22ц/780/2209/15, яким рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.01.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 18/П/13/2008/840 від 07.02.2008 в розмірі 66624,02 дол. США непогашеного кредиту, 18413,27 дол. США несплачених відсотків та 10 000 грн пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 100 гривень.

Згідно інформації про виконавче провадження від 08.07.2026, під час виконавчого провадження ВП № 60511574, винесено головним державним виконавцем постанову про арешт майна боржника (все рухоме та нерухоме майно) від 11.11.2019, звернення стягнення на кошти на рахунках боржника. 04.05.2020 повернуто ВД стягувачу на підставі п. 9 ч. ст. 37 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

На сьогодні, ВП № 60511574 від 05.11.2019, видане на підставі виконавчого листа від 12.09.2016 № 357/11973/14-ц 2/357/67/15 Білоцерківським міськрайонним судом завершено, інших виконавчих проваджень щодо скаржника не існує, що підтверджується інформацією із АСВП.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 29.09.2021, припинено іпотеку нерухомого майна квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Для вирішення питання щодо зняття арешту з грошових коштів на банківських рахунках, скаржник звернувся до Білоцерківського ВДВС 13.08.2026, який було накладено постановою від 11.11.2019, але отримав відповідь про відсутність підстав для зняття арешту з майна.

Звертаючись до суду з даною скаргою, скаржник вважає протиправною бездіяльність посадових осіб Білоцерківського ВДВС у зв`язку з не зняттям арешту та необхідністю скасувати арешт накладений постановою про арешт коштів боржника у ВП 60511574 від 11.11.2019 шляхом винесення постанови про скасування арешту з коштів боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), які містяться на рахунках відкритих у АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570 ).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", скарги на, рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Станом на 2014 рік в Україні діяв Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (у редакціях, чинних протягом 2014 року).

Цей закон (№ 606-XIV) був замінений новим Законом України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, який набрав повної чинності на початку 2017 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 цього Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення ( п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII ).

Вимогами статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав, які передбачають зняття арешту з майна/коштів боржника.

Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Частиною 5 ст. 59 цього Закону, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, суд зауважує, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 04 листопада 2022 у справі № 686/6010/14-ц, , від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Звертаючись з даною скаргою, скаржник посилається на безпідставність після повернення ВД стягувачу наявність постанови про арешт коштів боржника у ВП № 60511574 порушують його права.

В скарзі ОСОБА_1 зазначав про те, що заборгованість перед стягувачем ПАТ КБ «Надра» ним була погашена в добровільному порядку ще у 20221 році, але не зрозуміло в якому саме році було погашена така заборгованість у 2022 чи 2021.

До того ж, доказів на підтвердження зазначеному, скаржником не надано.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ч. 4 ст. 12 ЦПК України ).

За позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постановах від 14.05.2025 та 26.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11), повернення виконавчого документа стягувачу не є автоматичною підставою для зняття арешту з майна чи рахунків боржника.

Повернення виконавчого документа стягувачу ( ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження») і закінчення виконавчого провадження мають різні наслідки. При поверненні документа виконавче провадження не вважається завершеним остаточно, оскільки стягувач зберігає право повторно пред`явити його до виконання в межах установлених строків.

Закон не покладає на державного чи приватного виконавця обов`язок знімати арешт з майна/рахунків щоразу, коли документ просто повертається стягувачу (за винятком окремих випадків, передбачених ч. 3 ст. 37 Закону - наприклад, у разі повернення виконавчого документа за заявою стягувача тощо).

Посилання скаржника на припинення іпотеки нерухомого майна, лист про виключення запису про іпотеку, серія та номер: 55/2/02/2377959, виданий 29.09.2021, видавник: ТОВ «Укрдебт Плюс» не свідчить про виконання з боку скаржника заборгованості перед стягувачем ПАТ КБ «Надра» за судовим рішенням.

Крім того, матеріали справи не містять інформації та підтверджень, що стягувач ПАТ КБ «Надра» після повернення йому виконавчого документа, строки пред`явлення виконавчого документа спливли і він не має наміру поновлювати вказані строки чи повторно пред`являти виконавчий документ до примусового виконання. Після повернення йому виконавчого документа рішення суду у справі № 357/11973/14-ц за позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору було виконано відповідачем в повному обсязі, добровільно, шляхом сплати повної суми заборгованості. Будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру у нього до відповідача ОСОБА_1 немає.

Тому, наразі підстави для скасування арешту накладеного постановою про арешт коштів боржника у ВП 60511574 від 11.11.2019 шляхом винесення постанови про скасування арешту з коштів боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), які містяться на рахунках відкритих у АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570 ), відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, при розгляді скарги судом встановлено, що в даному випадку державний виконавець не мав повноважень щодо зняття арешту з майна боржника, а відтак відсутні підстави для визнання протиправними дій посадових осіб Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ) м. Київ) щодо відмови у знятті арешту накладеного на майно боржника.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Оцінюючи належність, достовірність, а також достатній взаємозв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 11, 30, 47, 49, 50, 57, 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) № 1404-VIII, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 18, 19, 81, 89, 128, 211, 247, 263, 450, 447-451 ЦПК України, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", п.18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року №5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», суд,

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання, - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов