Ухвала суду № 1404378, 13.11.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2007 року                                                                          м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.,

Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва на постанову господарського суду м.Києва від 5 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року у справі №32/152-А за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровторстальмет” до державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2006 року ТОВ “Дніпровторстальмет” звернулося в суд з позовом до ДПІ у Печерському районі м.Києва, в якому просив:

- визнати недійсними повідомлення-рішення відповідача №66221/0 від 02.12.2005р., №67221/0 від 02.12.2005р., №000067221/1 від 15.02.2006р. та №000066221/1 від 15.02.2006р.;

- зобов’язати відповідача скасувати повідомлення-рішення №66221/0 від 02.12.2005р., №67221/0 від 02.12.2005р., №000067221/1 від 15.02.2006р., та №000066221/1 від 15.02.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при складанні акта перевірки №62/22-1/33101486 від 25.11.2005р. працівники податкового органу вийшли за межі своїх повноважень та неправильно застосували п.7.2, 7.4, 7.5, 7.7 ст.7. ЗУ “Про податок на додану вартість” за №168/97-ВР від 03.04.1997р.

_______________________

Справа № К-31221/06                                                                                                                                               Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою господарського суду м.Києва від 05 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ДПІ у Печерському районі м.Києва звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у Печерському районі м. Києва 02.12.2005р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №66221/0, яким згідно з п.п. “б” п.п. 4.2.2 п. 4.2ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 ЗУ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування”, п. 11 ст. 11 ЗУ “Про державну податкову службу в Україні” позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ у загальному розмірі 62495 грн., в тому числі 41663 грн. основного платежу та 20832 грн. штрафних санкцій по ПДВ;

- №67221/0, яким згідно з п.п. “б” п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 ЗУ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.7 ст.11 ЗУ “Про державну податкову службу в Україні”, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ за грудень 2004 року на 3850872 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач направив скаргу до ДПІ у Печерському районі м.Києва з вимогою скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін та 15.02.2006р. прийняті податкові повідомлення-рішення №000067221/1 та №000066221/1, які за змістом співпадають з податковими повідомленнями-рішеннями від 02.12.2005р.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки від 25.11.2005р. “Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість ТОВ “Дніпровторстальмет” за період з 01.12.2004р. по 31.12.2004р.”, в якому вказується про завищення позивачем податкового кредиту за грудень 2004 року на 3850872 грн.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ЗУ “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР встановлювалось, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Виходячи зі змісту названої норми ЗУ “Про податок на додану вартість” дозволяється включення до складу податкового кредиту як сплаченого, так і нарахованого податку.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість” обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги) є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів  в  оплату  вартості  таких робіт  (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної на момент перевірки.

Судами попередніх інстанцій залучено до матеріалів справи належним чином засвідчені податкові накладні, що підтверджують податковий кредит позивача за грудень 2004 року, які занесені позивачем у книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Видані позивачу податкові накладні враховані контрагентами у складі податкових зобов'язань та відображені у податковій звітності з ПДВ. Зазначені обставини встановлені судами та підтверджуються наявними в справі матеріалами зустрічних перевірок контрагентів - ВАТ “Втормет”, АТЗТ МОП “Втормет”, ВАТ “Херсонвтормет”, ВАТ “Житомирвтормет”, ВАТ “Черкаси втормет”, ЗАТ “Вінницявтормет” з питань взаємовідносин з позивачем, а також листами цих підприємств, адресованими позивачу.

Крім того, згідно довідки від 07.06.2005 № 6/23-17/33101486, складеної відповідачем за результатами перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого позивачем до відшкодування ПДВ за період з 01.12.2004р. по 31.12.2004р., порушень формування позивачем податкового кредиту за грудень 2004 року не встановлено.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 ЗУ “Про податок на додану вартість” податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 ЗУ “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Як обґрунтовано встановлено господарськими судами, згідно поданої відповідачу податкової декларації з ПДВ за грудень 2004 року позивачем задекларовано 41663 грн. податкових зобов'язань, 3892535 грн. податкового кредиту. Сума податкового зобов'язання позивача за цей податковий період має від'ємне значення і становить 3850872 грн. Податковий кредит позивача за грудень 2004 року підтверджений документально належним чином оформленими податковими накладними та складається з сум податку, сплаченого у складі вартості придбаних основних фондів.

Право платника на віднесення сум податку по таким господарським операціям прямо передбачене п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”.

Ні в п.п. 7.4.1, ні в п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, на порушення яких посилається відповідач, не ставить у залежність право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту від сплати контрагентами в бюджет сум податкових зобов'язань виключно грошовими коштами.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, сума податкових зобов'язань може мати як позитивне, так і від'ємне значення в залежності від результатів діяльності платника - показників його зобов'язань та податкового кредиту за певний податковий період.

Отже, сам факт наявності у контрагентів платника податку від'ємного значення ПДВ не може бути підставою для висновку про неправомірність включення таким платником сум податку до податкового кредиту та притягнення його до відповідальності.

Відповідно до ст. 9 та 10 ЗУ “Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. № 1251-XII зі змінами і доповненнями для платника податку не передбачено обов'язку та не надано права вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). ЗУ “Про податок на додану вартість” також не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Пунктом 17.1 ст. 17 ЗУ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку, про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд  касаційної  інстанції  відхиляє  касаційну  скаргу  і залишає рішення без змін,  якщо відсутні підстави  для  скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва – відхилити.

Постанову господарського суду м.Києва від 5 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Судді: