Ухвала суду № 140436711, 08.10.2026, Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/979/26

Провадження № 2-з/508/16/26

У Х В А Л А

Іменем України

"08" жовтня 2026 р.

селище Миколаївка

Суддя Миколаївського районного суду Одеської області Горобець В.Л., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє їх представник, адвокат Жмурко Світлана Леонідівна про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє їх представник, адвокат Жмурко Світлана Леонідівна до ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Міністерство оборони України про перерозподіл одноразової грошової допомоги та стягнення незаконно отриманих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

06.10.2026 року до Миколаївського районного суду Одеської області через підсистему «Електронний Суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє їх представник, адвокат Жмурко Світлана Леонідівна до ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Міністерство оборони України про перерозподіл одноразової грошової допомоги та стягнення незаконно отриманих коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.07.2024 року поблизу населеного пункту Новотягинка Херсонського району Херсонської області, під час виконання військового обов`язку по захисту держави України в Російсько-Українській війні, загинув ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 2001 року по 2013 рік проживали однією сім*єю, шлюб не реєстрували, за час спільного проживання у них народилися діти: донька ОСОБА_2 , 2008 року народження, донька ОСОБА_8 , 2009 року народження, діти були зареєстровані на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном ОСОБА_2 , 2008 року народження, донька ОСОБА_8 , 2009 року народження призначено ОСОБА_1 , рідну сестру загтблого ОСОБА_6 , сам загиблий мав намір оформити опіку на себе але так і не встиг.

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту батьківства. Рішенням суду від 12.06.2025 року, яке набрало законної сили 14.07.2025 року було встановлено факт того, що ОСОБА_6 , є батьком ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ..

ОСОБА_3 та Міністерство оборони України були повідомлені про додаткових претендентів на виплату одноразової грошової допомоги.

Позивачка після отримання рішення звернулась в інтересах, неповнолітніх дітей до Міністерства оборони з заявою про призначення дітям ОГД в зв`язку з загибеллю їх батька однак отримала відмову у зв`язку з тим, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно яких рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 11.06.2025 року по справі №508/336/25 встановлено факт батьківства загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 у період дії воєнного стану матроса ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 22.10.2024 року та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 14.05.2025 року №321/КЦ/6844, згідно з пунктом 65 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.06.2025 року №124/168 ОГД призначено дружині та двом синам загиблого ОСОБА_6 , в сумі 15 000 000 гри (П`ятнадцять мільйонів) гривень у рівних частках кожному.

Просить суд: Перерозподілити одноразову грошову допомогу у сумі 15000000 гривень яка була призначена ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на всіх членів сім`ї ОСОБА_6 , який загинув при виконанні військових обов`язків, а саме на :

-Призначити: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , одноразову грошову допомогу у розмірі 1/5 частки, що становить 3 000 000 гривень;

- ОСОБА_4 , одноразову грошову допомогу у розмірі 1/5 частки, що становить 3 000 000 гривень;

- ОСОБА_5 , одноразову грошову допомогу у розмірі 1/5 частки, що становить 3 000 000 гривень;

- ОСОБА_2 , яка с донькою загиблого, одноразову грошову допомогу у розмірі 1/5 частки, що становить 3 000 000 гривень;

- ОСОБА_8 , яка є донькою загиблого, одноразову грошову допомогу у розмірі 1/5 частки, що становить 3 000 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 , неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 солідарно 3 000 000 гривень незаконно отриманих коштів.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 солідарно 3 000 000 іривень незаконно отриманих коштів.

08.10.2026 року до Миколаївського районного суду Одеської області через підсистему «Електронний Суд» адвокатом Жмурко С.Л., подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що 03.07.2024 року поблизу населеного пункту Новотягинка Херсонського району Херсонської області, під час виконання військового обов`язку по захисту держави України в Російсько-Українській війні, загинув ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 жовтня 2026 року позивачі звернулись до Миколаївського районного суду з позовною заявою про перерозподіл одноразової грошової допомоги та стягнення безпідставно отриманих коштів. Ціна даного позову становить 6 116 624 (шість мільйонів сто шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири гривні).

Як вбачається з відповіді Міністерства оборони грошові кошти в сумі 15 000 000 гривень одноразової грошової допомоги в зв`язку з загибеллю ОСОБА_6 , розподілені в повному обсязі відповідачці та двом неповнолітнім синам. В зв`язку з чим в позивачів виникла необхідність в зверненні з даною заявою задля дотримання балансу інтересів сторін у справі. Отже існує реальна, об`єктивна можливість того, що відповідача до винесення рішення по суті справи та набрання ним законної сили, можуть розпорядитися коштами на власний розсуд, що об`єктивно унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Просить: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Відповідачам ( ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 та неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та знаходяться на будь-яких рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України, у межах суми позовних вимог у розмірі 6 116 624 (шість мільйонів сто шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири гривні) грн.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Оскільки невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову, а застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права позивачки, яка діє в інтересах малолітньої дитини тому вона змушена звернутись до суду з цією заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, сторони у судове засідання не викликалися, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 4 ст. 150 ЦПК України, не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.

Частиною 10 ст. 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 509/2765/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 21.02.2024 в справі № 201/9686/23, провадження № 61-18173св23).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2022 року у справі №522/1514/21.

Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який, на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду, винесеного на його користь.

Відповідно до ч. 6 8 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Як зазначено у ч. 1, 2, 4 ст. 157 ЦПК України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Зі змісту позовної заяви та доданих документів убачається існування між сторонами спору щодо розподілу одноразової грошової допомоги між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

У постанові від 12 липня 2022 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів, при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі №916/10/18.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, зауважував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі №915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі №923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що знаходяться на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про накладення арешту на кошти, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повернути постанову виконавця без виконання в частині накладення арешту на такі кошти, що знаходяться на рахунках, із зазначенням причини її повернення.

Відповідно до пункту 12 ч. 3, ч. 4-1 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.07.2022 року №162, поточний рахунок - рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки із спеціальним режимом використання відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що виконуючи судове рішення, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 цього Закону.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Викладені обставини, виходячи з положень ст. 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Вказане вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2019 року (справа № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19).

Враховуючи викладене, предмет позову у цій справі суд уважає застосування заявлених стороною позивача заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти відповідачів у межах суми заявлених позовних вимог обґрунтованим та співмірним, а невжиття вказаних заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав дітей, в інтересах яких діє позивачка.

Отже, суд зробив висновок про задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 153 ЦПК України, підстави для зустрічного забезпечення відсутні.

Керуючись ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє їх представник, адвокат Жмурко Світлана Леонідівна про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє їх представник, адвокат Жмурко Світлана Леонідівна до ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Міністерство оборони України про перерозподіл одноразової грошової допомоги та стягнення незаконно отриманих коштів задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 та неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та знаходяться на будь-яких рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України, у межах суми позовних вимог у розмірі 6 116 624 (шість мільйонів сто шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири гривні) грн.

Роз`яснити всім учасниками справи, що у відповідності до ч.7-10 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Горобець В.Л.