Ухвала суду № 140436585, 08.10.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/20102/13-к

Номер провадження:1-кп/521/12/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Дата і місце постановлення ухвали:

08 жовтня 2026 року, м. Одеса.

Назва та склад суду, секретар судового засідання:

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі судді ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2

Найменування (номер) кримінального провадження:

Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013170470005971.

Прізвище, ім`я і по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місця проживання:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Новомиколаївка, Комінтернівського району, Одеської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення:

Кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст. 307 КК України.

Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

Прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєї ініціативи воно розглядається:

Прокурор у судовому засіданні просив продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Сторона захисту у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні клопотання.

Встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів:

ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, що підтверджується обвинувальним актом.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався:

У рішенні ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами. Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними».

Судом встановлено, що ОСОБА_3 01.08.2025 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та він перебуває під вартою, тобто вже більше року та, таким чином, тяжкість кримінального правопорушення сама по собі не може бути виправданням для позбавлення ОСОБА_3 свободи, а під час судового розгляду прокурор зволікає в наданні доказів по кримінальному провадженню, а саме забезпечення явки свідків сторони обвинувачення для допиту у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що подальше тримання ОСОБА_3 під вартою повинно бути вмотивовано іншими підставами, проте прокурором у судовому засіданні не зазначені вагомі підстави для його тримання під вартою та суд не може прийняти загальні й абстрактні аргументи для тримання особи під вартою.

За таких обставин, суд не вбачає наявності чітких ознак того, що подальше перебування ОСОБА_3 під вартою вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.

Таким чином, з урахуванням часу, який ОСОБА_3 тримається під вартою та способом здійснення прокурором своїх повноважень, тривалість тримання ОСОБА_3 під вартою не є розумною.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Акіліна проти Мальти» Суд повторює, що п.3 ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, захист від свавільного чи необґрунтованого позбавлення свободи.

Також, у рішенні ЄСПЛ «Корнєв і Карпенко проти України» Суд зазначив, що п.3 ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» містить як процесуальну, так і матеріально-правову вимоги. Процесуальна вимога покладає на «посадову особу» обов`язок особисто заслухати доставлену до неї особу; матеріально-правова вимога покладає на неї обов`язок проаналізувати обставини «за» і «проти» рішення про позбавлення свободи, вирішити, посилаючись на юридичні критерії, чи існують підстави для позбавлення свободи, та винести рішення про звільнення, якщо таких підстав немає.

Аналізуючи обставини «за» і «проти» подальшого позбавлення ОСОБА_3 свободи, судом не знайдено підстав для його подальшого позбавлення свободи та за відсутності вказаних підстав, суд вважає за необхідне винести рішення про звільнення обвинуваченого.

За таких обставин, судом було встановлено, що подальше тримання ОСОБА_3 під вартою є необґрунтованим та строк його тримання під вартою не є розумним.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_3 , обвинувачується, у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення. У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення тяжких злочинів на початковому етапі розслідування виправдовує тримання під вартою. Хоча, поряд з цим Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).

Таким чином, тяжкість покарання на даному етапі ще може свідчити про наявність ризику переховування від суду (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України) та, з урахуванням обставин кримінального провадження, вже не може свідчити про наявність підстав для тримання ОСОБА_3 під вартою та у відношенні ОСОБА_3 необхідно обрати менш обтяжливий запобіжний захід, а саме домашній арешт.

При цьому, суд враховує, що ОСОБА_3 декілька разів оголошувався у розшук за кримінальним провадженням, що свідчить про його ухилення від суду, проте перебування його під вартою більш ніж одного року без надання стороною обвинувачення будь-яких доказів за кримінальним провадженням не є пропорційним обмеженням його прав.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження прав ОСОБА_3 , в даному випадку, не є збалансованим, так як сторона обвинувачення не вчиняє активних дій щодо надання доказів за кримінальним провадженням.

З моменту обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 , судом, за клопотанням сторони обвинувачення, сім разів продовжувався строк тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому, з моменту обрання запобіжного заходу, а саме 01.08.2025 року, прокурором лише у судовому засіданні 31.03.2026 року було надано запис та відтворено покази свідка. Будь-яких інших доказів за кримінальним провадженням, прокурором за цей час надано не було.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання сторони обвинувачення та обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Метою застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 є: запобігання спробам переховуватись від суду.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обвинувачення у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду. Більш м`які запобіжні заходи, на думку суду не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.

Суд вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для обвинуваченого ОСОБА_3 , буде достатнім, необхідним для належної поведінки обвинуваченого і таким, що зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу під час розгляду клопотання судом не встановлено.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд також враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання винуватим; вік 40 років та стан здоров`я обвинуваченого відсутність скарг; міцність соціальних зв`язків в місці постійного проживання обвинуваченого; відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи; майновий стан обвинуваченого; відсутність судимостей у обвинуваченого.

За вказаних підстав суд вважає, що достатнім запобіжним заходом для обвинуваченого, який забезпечить виконання покладених на нього обов`язків є домашній арешт.

При встановленні процесуальних обов`язків, які необхідно покласти на обвинуваченого, суд бере до уваги ч.5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. 331 КПК України, суд, -

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

Висновки суду:

В задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з забороною обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 22 години 00 хвилин по 06 годину 00 хвилин, строком на два місяця, до 08.12.2026 року.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 з під варти, негайно 08.10.2026 року. Зобов`язати ОСОБА_3 негайно прибути за адресою: АДРЕСА_1 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що він може покидати житло у разі сигналів повітряної тривоги, проте, після відміни повітряної тривоги, зобов`язаний одразу повернутися до місця проживання.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки строком на два місяці, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України:

1)прибувати за кожною вимогою до суду;

2)не відлучатися з Одеської області без дозволу суду;

3)повідомляти про зміну свого місця проживання;

4)здати на зберігання до сторони обвинувачення свій паспорт для виїзду за кордон.

Контроль за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом покласти на співробітників Березівського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області.

Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження:

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення.

Апеляційна скарга, на ухвалу суду, щодо обрання запобіжного заходу, може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Головуючий суддя: ОСОБА_1