Рішення № 140429304, 21.09.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17359/25

Провадження № 2/161/175/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання Хилько О.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Довгун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Волинського національного університету імені Лесі Українки про спонукання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, Волинського національного університету імені Лесі Українки, про спонукання вчинити певні дії, в якій, з урахуванням поданої уточненої заяви, просить суд: визнати дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до п. 12 Договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 264-з від 10.08.2023 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 221-з від 31.05.2024 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 214-з від 19.05.2025 року; зобов`язати Волинський національний університет імені Лесі Українки встановити оплату за його навчання у розмірі, встановленому для громадян України, починаючи з 23.09.2023 року та провести перерахунок плати за його навчання, починаючи з вересня 2023 року, з урахуванням раніше сплачених ним коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він є громадянин Федеративної Республіки Німеччина та постійно проживає в Україні, маючи посвідку на постійне проживання. З 2022 року є студентом Волинського національного університету імені Лесі Українки, що підтверджується договором від 30.08.2022 року, де навчається на денній формі навчання за спеціальністю «Медицина» для здобуття вищої освіти «Магістр». Так, відповідно до договору, вартість навчання для нього у 2022 році становила 95000,00 грн. на рік, тоді як для українських студентів становила 26000,00 грн. на рік. Проаналізувавши ціни за 2022 рік та за наступні роки, він виявив, що його 2 навчання є значно дорожчим. Фактично, на його думку, це є дискримінацією. Зазначає, що вартість його навчання, як іноземного громадянина, є суттєво вищою, ніж вартість навчання для громадян України, які навчаються на аналогічних спеціальностях. Ця різниця в оплаті, на його думку, є необґрунтованою та порушує права як особи, яка постійно проживає на території України. При вивченні документів, які є на сайті Волинського національного університету імені Лесі Українки було з`ясовано, що в публічному доступі відсутні будь-які документи, які обґрунтовують ціну для іноземців для здобуття вищої освіти у ВНУ імені Лесі Українки. Крім того, відповідач не надав відповідь на адвокатський запит щодо обґрунтування ціни навчання саме для іноземців. Вказує, що він є активним членом українського суспільства: він активно провадить медичну практику на території Волинської області, є волонтером і тому вважає несправедливою завищену плату за навчання. Вважає, що такі дії відповідача є дискримінаційними та порушують принцип рівності, який має застосовуватися до всіх студентів, незалежно від їхнього громадянства. Крім цього зазначає, що на момент вступу у жовтні 2022 року перебував в Україні на підставі тимчасового дозволу на проживання, а тому вступав та укладав договір на умовах, передбачених для цієї категорії іноземців. Разом з тим, вже станом на 2022 рік для такої категорії іноземців не існувало окремих норм законодавства. У серпні 2023 року йому було видано посвідку на постійне проживання в Україні, що є юридичним фактом, який кардинально змінив його правовий статус перебування в країні та, відповідно, режим реалізації ним права на освіту. Ця посвідка разом із заявою про перерахунок оплати була пізніше ним надана працівникам Волинського національного університету імені Лесі Українки. З моменту отримання дозволу на постійне проживання він фактично опинився в однаковому правовому становищі з громадянами України щодо реалізації права на здобуття вищої освіти. При цьому навчання на денній формі, об`єктивно виключало можливість поєднувати навчання з роботою, виїжджати за кордон для заробітку чи харчування та проживання поза межами України через наявність суттєвих навчальних обов`язків студента денної форми. З моменту отримання посвідки на постійне проживання він набув права, передбаченого частиною 2 статті 4 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якого іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевого бюджету (за умови зарахування на місця державного або регіонального замовлення) або, принаймні, на тих самих фінансових умовах, що й громадяни України, при навчанні на контрактній основі. Незважаючи на зміну правового статусу, відповідач не вжив жодних заходів для приведення умов оплати за навчання у відповідність до нового статусу та продовжив застосовувати до нього підвищену вартість навчання, встановлену для іноземців, які не мають права на постійне проживання. Така поведінка відповідача призвела до порушення його прав у частині рівних умов здобуття освіти після отримання дозволу на постійне проживання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30.09.2025 року відповідач, Волинський національний університет імені Лесі Українки, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних відмовити. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач у справі, ОСОБА_1 , влітку 2022 року виявив бажання навчатися у Волинському національному університеті імені Лесі України та здобувати вищу освіту за спеціальністю «Медицина». На момент подання документів для вступу, останній не мав права постійного проживання в Україні, а тому на нього поширювалися умови вступу та здобуття вищої освіти, у категорії «інші іноземці», що визначено у абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про вищу освіту», які здобувають бажану ними освіту за власні кошти (на умовах укладеного договору) та не на умовах, що надаються громадянам України. Зазначає, що вирішуючи питання про наявність дискримінації в діях університету при визначенні вартості за навчання, як складової частини умов здобуття вищої освіти, слід враховувати правовий статус ОСОБА_1 на момент вступу та укладення договору про навчання від 30.09.2022 року, а саме той статус, відповідно до якого на нього не поширювався принцип рівності здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України. Вказує, що зі сторони університету не було застосовано жодних обмежень до позивача, котрі б давали підстави вважати, що є невизнання його права на освіту, чи обмежували б реалізацію такого права і його використання. Навпаки, коли ОСОБА_1 звернувся до університету та висловив бажання реалізувати своє право на освіту, університет сприяв йому в цьому. Зокрема, було видано запрошення, як іноземцю, на навчання в закладі освіти від 11.07.2022 року, що є складовою частиною процесу забезпечення права на освіту іноземцям та регламентовано наказом МОН №1541 від 01.11.2013 року «Деякі питання організації набору та навчання (стажування) іноземців та осіб без громадянства». Також, університетом створено усі умови для складання вступних іспитів, виконання останнім умов та правил вступу і здійснювався супровід останнього як іноземця. Жодних обмежень у реалізації ОСОБА_1 свого права на освіту (в розумінні здобуття вищої освіти отримання освітньої послуги на умовах оплатності) останній не зазнавав та й таких обмежень не наведено у позовній заяві, а тому в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відсутня ситуація, яку можна розцінювати як дискримінація. Зазначає, що наведена у позові єдина обставина (ситуація) так званої дискримінації у вигляді завищеної вартості навчання для позивача, як іноземця, у порівняні з громадянами України, не є дискримінаційною в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Надання платних освітніх послуг та визначення вартості навчання є прерогативою закладу вищої освіти та не є складовою права на освіту, а є умовою за якою освітня послуга може надаватися, якщо особа бажає реалізувати своє право на освіту та отримати освітню послугу в тому чи іншому закладі вищої освіти. Право закладу вищої освіти визначати окремо вартість освітньої послуги для студентів громадян України і для студентів із числа іноземців, диференціювати вартість такого навчання виключає можливість існування ознак дискримінації як такої взагалі. І потенційний здобувач, бажаючи реалізувати своє право на вищу освіту, обирає чи бажає він його реалізовувати на умовах отримання платної послуги, а в розглядуваному випадку освітньої послуги на умовах оплатності. З огляду на те, що здобуття вищої освіти не є обов`язковим в Україні, остання здобувається виключно по бажанню особи, то, відповідно, запропоновані умови для здобуття такої освіти на умовах надання освітньої послуги (в частині вартості навчання) не може розцінюватися крізь призму дискримінаційних ознак. Вказує, що освіта це не товар. Освіта це, в першу чергу, процес, процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок. Професійна освіта це цілеспрямований процес навчання потенційних працівників професійних знань та вмінь з метою набуття навичок, необхідних для виконання певних видів завдань в конкретній спеціальності. Заклад вищої освіти, при наданні освітньої послуги, зобов`язаний забезпечити якість освіти, під якою розуміється відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством та відповідним стандартом освіти. Ця якість забезпечується для іноземців додатковими функціями: як викладання на іноземній мові, забезпечення більшої кількості викладачів на певну кількість студентів, закупівля літератури, тощо. ОСОБА_1 , виявивши бажання здобувати освіту в Україні, обрав для цього Волинський національний університет імені Лесі Українки. Останньому було доведено до відомо правила, умови вступу та вартість освітніх послуг. Такі умови та вартість за навчання були прийнятними для нього, відповідно він взяв участь у вступній компанії університету, виконав усі умови вступу та, керуючись свободою укладення договору, уклав відповідний договір про надання платних освітніх послуг з університетом. Позивач зобов`язувався виконувати обов`язки по навчанню та своєчасно вносити плату за освітню послугу в розмірах та в порядку, встановлених договором (пункт 8 Договору). У пункті 12 договору сторони погодили вартість навчання у закладі вищої освіти, згідно якого у 2022/2023 н.р. вартість становить 95 000 гривень, бо викладання останньому здійснювалося українською мовою. Після виконання останнім умов прийому та укладення договору університетом було видано наказ № 62-С (з) від 05.10.2022 року про зарахування ОСОБА_1 студентом 1 курсу медичного факультету за спеціальністю 222 «Медицина» магістерського рівня вищої освіти денної форми здобуття освіти за кошти фізичних та/або юридичних осіб. Вказує, що на момент вступу та укладення договору про надання освітніх послуг позивач не заявляв про моменти дискримінації по відношенню до нього саме як іноземця. Останній погодився на завчасно визначений розмір вартості навчання на обрану ним спеціальність, розумів, що вартість визначена саме як іноземцю, оскільки виключно після отримання посвідки на постійне проживання в Україні останній почав вказувати, що у нього виникло право на оплату освітніх послуг, виходячи з вартості, яку оплачують громадяни України. Тобто, останній знав і розумів, що вартість для іноземців, що постійно проживають в Україні, може бути на рівні з громадянами України. Останній контролював це питання і по факту оформлення посвідки на постійне проживання заявив про це університету. Таким чином, заявлена вимога про визнання дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до п. 12 договору про навчання у закладі вищої освіти №109(МЕД)2022 є безпідставною, оскільки укладення договору зі сторони позивача було вільним, індивідуально для ОСОБА_1 вартість за навчання не встановлювалася, розмір останньої було завчасно визначено для усіх іноземців по спеціальності «Медицина» в однаковому розмірі, що і відобразилося в укладеному договорі, а диференціація вартості навчання по суб`єктному складу (громадян України та іноземець) здійснюється у відповідності до положень чинного законодавства. З огляду на вищевикладені мотиви законності визначення вартості навчання, в т.ч. і окремо для іноземців, то і не підлягають до задоволення вимоги про визнання дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки №264-з від 10.08.2023, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки №221-з від 31.05.2024, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки №214-з від 19.05.2025. Більше того, позивачем не наведено, яким чином вказані накази порушують його права, оскільки зазначені у цих наказах розміри вартості за навчання для іноземців не застосовуються до останнього. ОСОБА_1 здійснював оплату на підставі укладеного договору, вартість за навчання у якому зазначено згідно наказу № 221-з за 2022 рік. Протягом 3 років навчання позивача в університеті вартість послуг була для останнього незмінною. У зв`язку із відсутністю правових підстав для визнання факту наявності в діях відповідача ознак дискримінації, то і відсутні підстави для задоволення похідної вимоги зобов`язання Волинського національного університету імені Лесі Українки встановити оплату за навчання ОСОБА_1 , у розмірі, встановленому для громадян України, починаючи з 2022 року та провести перерахунок плати за навчання ОСОБА_1 , починаючи з 2022 року, з урахуванням раніше сплачених Позивачем коштів.

Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.02.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та його представник, адвокат Стретович І.С., просили позовну заяву, з урахуванням її уточнення, задовольнити з підстав, які у ній зазначені.

Представник відповідача, Волинського національного університету імені Лесі Українки, адвокат Довгун Н.В., в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом Волинського національного університету імені Лесі Українки № 221-з від 29.06.2022 року було затверджено розмір плати за надання освітніх послуг здобуття вищої освіти для іноземців та осіб без громадянства 2022 року вступу за освітніми ступенями магістра спеціальністю 222 Медицина: денна форма навчання (з українською мовою викладання) 95000,00 грн. за рік; денна форма навчання (з англійською мовою викладання) 104000,00 грн. за рік.

30.09.2022 року між Волинським національним університетом імені Лесі Українки та Вошем Ремігіусом було укладено договір про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022с/маг, відповідно до якого: заклад взяв на себе зобов`язання зарахувати вступника на навчання на 1 курс після виконання вимог умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, правил прийому та укладення даного договору; здійснити підготовку вступника за денною формою здобуття освіти за освітньою програмою/спеціалізацією «медицина» за спеціальністю «222 медицина» для здобуття ступеня вищої освіти «магістр», терміном навчання 5 років 10 місяців. Вартість за навчання у закладі освіти: 1. 2022/2023 н.р. 95000,00 грн.; 2. 2023/2024 н.р. розмір плати 2022/2023 н.р. визначений у пп. 1 п. 12 цього договору х індекс інфляції 2022 року; 3. 2024/2025 н.р. розмір плати 2023/2024 н.р. визначений у пп. 1 п. 12 цього договору х індекс інфляції 2023 року; 4. 2025/2026 н.р. розмір плати 2024/2025 н.р. визначений у пп. 1 п. 12 цього договору х індекс інфляції 2024 року; 5. 2026/2027 н.р. розмір плати 2025/2026 н.р. визначений у пп. 1 п. 12 цього договору х індекс інфляції 2025 року.

Наказом Волинського національного університету імені Лесі Українки № 62-С(з) від 05.10.2022 року було зараховано ОСОБА_1 з 05.10.2022 року студентом 1 курсу медичного факультету за спеціальністю 222 Медицина освітньо-професійної програми «Медицина» магістерського рівня вищої освіти денної форми здобуття освіти за кошти фізичних та/або юридичних осіб.

11.08.2023 року позивач, ОСОБА_1 отримав Посвідку на постійне проживання в Україні.

14.02.2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до відповідача, Волинського національного університету імені Лесі Українки, з зверненням, в якому, посилаючись на зміну свого статусу та отримання посвідки на постійне проживання в Україні, просив зменшити йому плату за навчання до рівня, який сплачуються студенти з українським громадянством.

Листом № 221-з від 29.06.2022 року Волинським національним університетом імені Лесі Українки було відмовлено ОСОБА_1 у зменшенні плати за навчання. Відмовляючи у зменшенні плати за навчання, відповідач зазначив, що отримання позивачем посвідки на проживання в Україні після укладення договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022 с/маг від 30.09.2022 року та зарахування до складу студентів, не є підставою для внесення змін у договір в частині зменшення вартості за навчання.

Щодо позовних вимог про визнання дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до п. 12 Договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 264-з від 10.08.2023 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 221-з від 31.05.2024 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 214-з від 19.05.2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 3 Закону України «Про освіту» кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної, фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Частиною 7 статті 3 Закону України «Про освіту» передбачено, що іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та/або міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 9 ст. 3 Закону України «Про освіту» право на освіту не може бути обмежене законом. Закон може встановлювати особливі умови доступу до певного рівня освіти, спеціальності (професії).

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про вищу освіту» іноземці та особи без громадянства, у тому числі закордонні українці, які постійно проживають в Україні, особи, яких визнано біженцями, та особи, які потребують додаткового захисту, а також інші категорії іноземців та осіб без громадянства у передбачених законом та/або міжнародним договором України випадках, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевого бюджету. Інші іноземці та особи без громадянства можуть здобувати вищу освіту за кошти фізичних (юридичних) осіб, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законодавством або угодами між закладами вищої освіти про міжнародну академічну мобільність. Усі особи, які здобувають вищу освіту у закладах вищої освіти, мають рівні права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися державними і комунальними закладами вищої освіти, затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок надання платних освітніх та інших послуг, включаючи порядок визначення їх вартості для здобувачів вищої освіти, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку і торгівлі, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової, бюджетної, податкової політики.

Згідно ч. 7 ст. 73 Закону України «Про вищу освіту» розмір плати за весь строк навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти, підвищення кваліфікації встановлюється закладами вищої освіти в національній валюті. Заклад вищої освіти має право змінювати плату за навчання у порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік. Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг підлягає оприлюдненню у медіа, на офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб.

Відповідно до пп. 1, 10 п. 1 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 року, у сфері освітньої діяльності платні послуги можуть надаватися за: навчання понад державне (регіональне) замовлення в межах ліцензійного обсягу відповідно до договорів, укладених з фізичними або юридичними особами, студентів та курсантів невійськових закладів фахової передвищої та вищої освіти, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2015 р. № 506 Про затвердження Порядку надання окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових закладах фахової передвищої та вищої освіти, статусу курсанта (Офіційний вісник України, 2015 р., № 60, ст. 1964; 2020 р., № 23, ст. 862) (далі - студенти, курсанти), аспірантів, асистентів-стажистів і докторантів; навчання студентів, курсантів, аспірантів, асистентів-стажистів, докторантів, які перебувають в Україні на законних підставах, з числа іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні; осіб, яким надано статус біженця в Україні; осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту; осіб, яким надано статус закордонного українця (крім випадків, коли право на безоплатне здобуття ними фахової передвищої або вищої освіти передбачено законодавством).

Згідно п. 2.1 Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України № 736/902/758 від 23.07.2010 року, встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов`язаних з її наданням. Калькуляційною одиницею при цьому є вартість отримання відповідної платної освітньої послуги однією фізичною особою за весь період її надання у повному обсязі. У разі якщо строк надання платної освітньої послуги перевищує один календарний рік, а відповідно до чинних нормативно-правових актів замовник має право здійснювати оплату послуги частинами, у відповідному договорі (контракті) зазначаються всі поетапні суми та строки сплати. Відповідно до цього Порядку навчальний заклад може диференціювати розмір плати за надання платної освітньої послуги виходячи з ліцензованого обсягу, співвідношення попиту та пропозиції за конкретними напрямами (спеціальностями) навчання на державному (регіональному) ринку освітніх послуг.

Як випливає з вищезазначених норм, законодавець передбачив, як плату за освітні послуги, так і диференціацію її розміру, а також розмежував умови здобуття вищої освіти громадянами України та іноземцями. Більш того, законодавець розмежував умови здобуття вищої освіти іноземцями в Україні крізь критерії проживання: тимчасового чи постійного, прирівнявши умови здобуття вищої освіти для іноземців, які мають постійне місце проживання в Україні з умовами здобуття вищої освіти, які мають громадяни України, в тому числі й щодо оплати освітніх послуг.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на момент укладення позивачем договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022с/маг позивач мав посвідку на тимчасове проживання в Україні, тоді як посвідку на постійне проживання в Україні ним було отримано лише 11.08.2023 року.

Укладаючи договір про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022с/маг позивач погодився з його умовами, в тому числі й з умовами оплати освітніх послуг, які йому будуть надаватися навчальним закладом протягом всього періоду навчання, про що свідчить його особистий підпис.

Пунктом 12 даного Договору передбачено плату за навчання на весь його період, починаючи з навчального року 2022/2023 та закінчуючи навчальним роком 2026/2027, яка становить 95000,00 грн. на рік, а також передбачено підвищення такої плати на рівень інфляції за попередній календарний рік.

Також, в п. 19 Договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього періоду навчання.

Відповідно до п. 20 Договору, зміни до договору вносяться за згодою сторін шляхом підписання додатків, які є його невід`ємною частиною.

Однак, як встановлено судом, позивач не звертався до відповідача з пропозиціями внести зміни до даного Договору, в тому числі і до пункту 12, який передбачає плату за навчання, а лише звернувся до останнього з проханням зменшити плату за навчання, у зв`язку з зміною його статусу, а саме отримання посвідки на постійне проживання в Україні та отримав відмову від відповідача.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем вчиняється дискримінація відносно нього, так як він, маючи статус іноземця, має сплачувати за навчання майже втричі більше ніж студент, який має українське громадянство і навіть після зміни статусу з іноземця, який тимчасово проживає на території України та іноземця, який постійно проживає в Україні, позиція відповідача не змінилася.

Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Позивач стверджує, що через те, що він є іноземцем, плата за навчання для нього є більшою порівняно з українськими студентами, хоча послуги вони отримують однакові, з чим суд категорично не погоджується, так як відповідачем було надано суду розрахунок вартості підготовки фахівців (плати за надання освітніх послуг здобуття вищої освіти) у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки, затверджений ректором 27.06.2022 року, в якому зазначено, які складові впливають на кінцеву оплату навчання для студентів різних форм навчання та факультетів, в тому числі для іноземних студентів, в навчання яких закладається і їх супровід протягом всього їх перебування на території України. Даний розрахунок проводиться перед початком навчального року, не є персоналізований та діє для усіх студентів, які виявили намір навчатися в даному навчальному закладі. При цьому суд не надає оцінку правильності такого розрахунку та доцільності встановлення плати позивачу у розмірі, яка зазначена в договорі, так як це виходить за межі предмету спору.

Таким чином, відповідач належними доказами обґрунтував різницю між платою за навчання для українських студентів та платою за навчання для іноземних студентів, надав розрахунки з чого вона (плата) складається, які затрати несе університет для навчання одного студента українця та одного студента іноземця.

Все це дає можливість суду зробити висновок, що різниця між платою за навчання для іноземного студента та платою за навчання для українського студента виникає через різні затрати університету для їх навчання, яка і формує ту кінцеву плату, а не є проявом дискримінації зі сторони відповідача по відношенню до позивача.

Суд наголошує, що в даному випадку між сторонами виникли суто договірні відносини, в яких одна сторона надає освітні послуги, а інша їх отримує та сплачує за них плату відповідно до узгодженого сторонами розміру та про жодні прояви дискримінації мова не йде. Позивач не був позбавлений права з моменту отримання посвідки на постійне проживання в Україні звернутися до відповідача зі своїми пропозиціями на внесення змін в укладений ними договір, а вразі отримання відмови звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом зобов`язання внесення таких змін, посилаючись на імперативні норми закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до п. 12 Договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 264-з від 10.08.2023 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 221-з від 31.05.2024 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 214-з від 19.05.2025 року слід відмовити.

Враховуючи те, що позовні вимоги про зобов`язання Волинського національного університету імені Лесі Українки встановити оплату за навчання позивача у розмірі, встановленому для громадян України, починаючи з 23.09.2023 року та провести перерахунок плати за його навчання, починаючи з вересня 2023 року, з урахуванням раніше сплачених ним коштів є похідним від позовної вимоги про визнання дискримінацією встановлення плати на навчання для іноземців відповідно до п. 12 Договору про навчання у закладі вищої освіти № 109(МЕД)2022, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 264-з від 10.08.2023 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 221-з від 31.05.2024 року, наказу Волинського національного університету імені Лесі Українки № 214-з від 19.05.2025 року, в задоволенні якої судом відмовлено, то і дані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат сторонами перед судом не порушувалось, а тому судом не вирішується.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Волинського національного університету імені Лесі Українки про спонукання вчинити певні дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Волинський національний університет імені Лесі Українки, адреса місцезнаходження: 43025, Волинська область, м. Луцьк, просп. Волі, буд. 13, ЄДРПОУ 02125102.

Повний текст рішення складений 05.10.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович