Ухвала суду № 140429120, 08.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

08 жовтня 2026 року Справа № 520/26399/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позову без руху, про залишення позову без розгляду, про зупинення провадження у справі та про розгляд справи в порядку загального провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною и та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.10.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.10.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період:

з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.09.2026 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому містяться клопотання:

- позовну заяву розглянути у порядку загального позовного провадження;

- позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху через порушення вимог ст. 161 КАС України;

- позовні вимоги ОСОБА_1 в частині позовних вимог після 19.07.2022 залишити без розгляду, через порушення строків звернення до суду;

- розгляд позовних вимог ОСОБА_1 в частині з 29.01.2020 по 19.05.2023 зупинити до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у адміністративній справі № 240/401/26.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи клопотання відповідача, дійшов наступного.

Щодо клопотання в частині розгляду справи у порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (ч.4 ст.12 КАС України).

Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З аналізу наведених вище норм права слідує, що питання розгляду справи за правилами загального або спрощеного провадження вирішується саме судом під час відкриття провадження у справі, враховуючи складність справи та інші обставини, які є підставою для визначення форми адміністративного судочинства.

Постановляючи ухвалу про прийняття справи до розгляду, суд виходив з положень статті 12 КАС України.

При цьому, враховуючи предмет даного адміністративного позову, суд не встановив обставин, передбачених ч.4 ст.12 КАС України для призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Будь-яких інших обставин для розгляду справи за правилами загального позовного провадження судом, також, не встановлено.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. (ч.ч.5, 7 ст.262 КАС України).

За правилами ч.6 ст.262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Під час прийняття справи до розгляду судом не встановлено обставин, які вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, які є незначної складності.

Суд наголошує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні) не позбавляє та не обмежує учасників справи у наданні письмових заяв по суті та додаткових письмових пояснень у порядку, визначеному вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що значення справи для сторони не є безумовною підставою для її розгляду за правилами загального позовного провадження, а підлягає оцінці судом у сукупності з іншими критеріями, визначеними частиною третьою статті 257 КАС України, зокрема категорією та складністю справи, обсягом і характером доказів, необхідністю призначення експертизи, виклику свідків, кількістю учасників справи та наявністю значного суспільного інтересу.

Посилання відповідача на те, що військова частина фінансується з Державного бюджету України, не свідчить про особливу складність цієї справи та не зумовлює необхідності проведення підготовчого провадження і судових засідань. Бюджетне фінансування відповідача характеризує джерело забезпечення його діяльності, проте не впливає на характер спірних правовідносин, предмет доказування та процесуальний порядок розгляду справи.

Суд також критично оцінює твердження відповідача про значний розмір заявлених позивачем вимог, оскільки позовна заява не містить вимоги про стягнення конкретно визначеної грошової суми.

Крім того, дана справа не належить до справ, у яких разом із вимогою про оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень заявлено вимогу про відшкодування шкоди в сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не віднесена законом до інших категорій справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Зі змісту клопотання не вбачається, які саме обставини не можуть бути повно та всебічно встановлені на підставі наявних у справі письмових доказів. Відповідач не обґрунтував необхідності проведення підготовчого засідання, а також не зазначив про існування процесуальних дій, здійснення яких є неможливим у порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що доводи відповідача мають загальний характер, не підтверджують необхідності переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, у зв`язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання в частині залишення позову без руху через порушення вимог ст. 161 КАС України, суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що позивач не додав до позовної заяви архівних відомостей про розмір його грошового забезпечення за спірні періоди, хоча, на думку відповідача, мав можливість самостійно отримати та надати такі документи.

Відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що обов`язок позивача поширюється на докази, які фактично перебувають у його розпорядженні на час звернення до суду.

Водночас стаття 161 КАС України не покладає на позивача обов`язку до подання позову отримати від суб`єкта владних повноважень усі первинні, розрахункові та архівні документи, які перебувають у володінні такого суб`єкта.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Предметом цієї справи є правомірність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а також правильності визначення розміру його грошового забезпечення у відповідні періоди.

Нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення здійснював відповідач, а тому саме у Військової частини НОМЕР_1 мають зберігатися розрахунково-платіжні, архівні та інші документи, що містять відомості про складові, розміри й порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.

Отже, ненадання позивачем разом із позовною заявою документів, які перебувають або повинні перебувати у володінні відповідача, не свідчить про недотримання вимог статті 161 КАС України.

Суд також зазначає, що залишення позовної заяви без руху є процесуальним наслідком недотримання вимог до її форми, змісту або додатків, установлених статтями 160, 161 КАС України.

Натомість питання достатності, належності та допустимості поданих сторонами доказів, а також підтвердження ними обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, вирішується судом під час розгляду справи та оцінки доказів, а не шляхом залишення позовної заяви без руху.

Суд зауважує, що твердження відповідача про недостатність поданих позивачем доказів не є тотожним установленню недоліків позовної заяви та не може бути підставою для застосування відповідного процесуального наслідку.

При цьому позивачем у позовній заяві визначено зміст заявлених вимог, наведено обставини, якими вони обґрунтовуються, зазначено конкретні періоди, види спірних виплат та спосіб їх обчислення, а також додано наявні у позивача документи на підтвердження викладених обставин.

Крім того, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі судом уже перевірено позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2026 встановлено, що позовна заява відповідає зазначеним вимогам, прийнято її до розгляду та відкрито провадження у справі.

Наведені відповідачем доводи фактично стосуються розподілу обов`язку доказування між сторонами та достатності доказів для задоволення заявлених вимог, а не відповідності позовної заяви вимогам статті 161 КАС України.

За таких обставин суд не встановив порушення позивачем вимог статті 161 КАС України, яке зумовлювало б необхідність залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з чим клопотання Військової частини НОМЕР_1 у цій частині є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог після 19.07.2022, через порушення строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до жовтня 2023 року та щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав бути обізнаний із його розміром і складовими. На думку відповідача, щодо вимог, які стосуються періоду після 19.07.2022, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, та не навів поважних причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спірні правовідносини виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації й інших складових грошового забезпечення, належних йому у зв`язку з проходженням військової служби.

Строк звернення до суду з вимогами, пов`язаними з порушенням законодавства про оплату праці, визначається з урахуванням статті 233 Кодексу законів про працю України як спеціальної норми, яка регулює строки звернення до суду у спорах щодо належних працівникові виплат.

До 19.07.2022 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України було передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено в новій редакції.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України у зазначеній редакції встановлювався тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом із тим Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Конституційний Суд України зазначив, що встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 установлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Із цим адміністративним позовом позивач звернувся 24.08.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11.12.2025 №1-р/2025 та втрати чинності положенням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати й інших належних йому виплат.

Отже, на час звернення ОСОБА_1 до суду положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, на яке відповідач посилається як на підставу пропуску тримісячного строку, вже втратило чинність у відповідній частині та не могло бути застосоване судом для обмеження права позивача на судовий захист.

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Зазначена норма залишилася чинною після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 та застосовується у спорах про виплату всіх сум, належних особі саме у зв`язку зі звільненням із трудової або публічної служби.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 зазначив, що у спорах щодо виплати всіх сум, належних особі при звільненні зі служби, перебіг тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, починається з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Таким письмовим повідомленням може бути грошовий атестат за умови встановлення факту та дати його вручення особі.

Як убачається з позовної заяви та відзиву, у жовтні 2023 року позивач вибув із Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру.

Положенням про проходження військової служби громадянами України у Національній гвардії України, затвердженим Указом Президента України від 21.02.2024 №84/2024, переміщення військовослужбовця до нового місця проходження військової служби та звільнення з військової служби врегульовано як окремі за своїм змістом і правовими наслідками процедури. Військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, виключається зі списків особового складу однієї військової частини для подальшого проходження військової служби в іншій військовій частині.

Отже, виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням до Військової частини НОМЕР_4 не є звільненням із військової служби та не свідчить про припинення правовідносин публічної служби.

Посилання відповідача на отримання позивачем грошового забезпечення упродовж спірного періоду також не доводить факту повідомлення позивача про застосовані відповідачем розрахункові величини, базові місяці індексації, складові проведених нарахувань та суми.

Крім того, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі судом уже досліджувалося питання дотримання позивачем строку звернення до суду. Ухвалою від 27.08.2026 встановлено, що матеріали, додані до позовної заяви, не містять грошового атестата, письмового повідомлення про нараховані та виплачені позивачу при звільненні суми або доказів вручення позивачу відповідного документа. У зв`язку з невстановленням факту пропуску строку клопотання представника позивача про його поновлення повернуто без розгляду.

Поданий відповідачем відзив не містить доказів, які спростовують наведений висновок.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження висновок про визнання поважними причин пропуску строку був передчасним, і не знайде інших підстав для визнання причин пропуску поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Застосування наведених процесуальних наслідків можливе лише після встановлення судом факту пропуску позивачем визначеного законом строку звернення до суду.

Однак відповідачем не доведено, а судом не встановлено факту звільнення ОСОБА_1 з військової служби, отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, дати отримання такого повідомлення.

Доводи відповідача ґрунтуються на застосуванні тримісячного строку до позовних вимог за період після 19.07.2022 без урахування Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, відсутності факту звільнення позивача з військової служби та відсутності доказів одержання ним письмового повідомлення, з яким закон пов`язує початок перебігу строку у спорах про виплату всіх сум при звільненні.

За таких обставин передбачені частинами третьою, четвертою статті 123 та пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовних вимог ОСОБА_1 за період після 19.07.2022 без розгляду відсутні, у зв`язку з чим клопотання Військової частини НОМЕР_1 у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання в частині зупинення розгляду справи в частині з 29.01.2020 по 19.05.2023 до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у адміністративній справі № 240/401/26, суд зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 справу №240/401/26 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з існуванням різних підходів судових палат до застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

На думку відповідача, правовідносини у справі №240/401/26 є подібними до правовідносин у цій справі, а сформований об`єднаною палатою правовий висновок матиме істотне значення для вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що зупинення провадження із зазначеної підстави є правом, а не обов`язком суду.

Суд зауважує, що факт перегляду Верховним Судом іншої справи, у якій застосовуються ті самі або пов`язані норми матеріального права, не є безумовною підставою для зупинення провадження.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у межах позовних вимог, яких стосується клопотання відповідача, просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язати відповідача здійснити такий перерахунок і виплату.

Отже, останнім днем спірного періоду за цими вимогами є 19.05.2023.

Як убачається з ухвали Верховного Суду від 22.05.2026 у справі №240/401/26, у цій справі позивачем заявлено вимоги про перерахунок грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 15.06.2021 та з 03.10.2022 по 10.12.2025.

Судами першої та апеляційної інстанцій у справі №240/401/26 позов задоволено в частині вимог за періоди з 29.01.2020 по 15.06.2021, з 03.10.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 10.12.2025. У задоволенні вимог за період з 20.05.2023 по 17.06.2025 відмовлено у зв`язку із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

Касаційна скарга у справі №240/401/26 подана саме на судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.06.2025.

Передаючи справу №240/401/26 на розгляд об`єднаної палати, Верховний Суд виходив із наявності різних підходів судових палат до застосування статей 7, 265 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 у період її чинності.

Таким чином, правове питання, для вирішення якого справу №240/401/26 передано на розгляд об`єднаної палати, стосується нормативного регулювання обчислення грошового забезпечення у період дії змін, унесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, тобто починаючи з 20.05.2023.

Водночас заявлені ОСОБА_1 вимоги про перерахунок грошового забезпечення охоплюють період із 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, тобто повністю передують набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

За таких обставин положення постанови Кабінету Міністрів України №481 не регулювали правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, а питання щодо правових наслідків застосування цієї постанови у період її чинності не впливає на вирішення позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, предметом розгляду у справі №520/26399/26 є також вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 12.10.2023. Вирішення зазначених вимог не пов`язане з правовим питанням, переданим на розгляд об`єднаної палати у справі №240/401/26.

За таких обставин передбачені пунктом 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для зупинення провадження у справі відсутні, у зв`язку з чим клопотання Військової частини НОМЕР_1 у цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 12, 77, 122, 123, 161, 171, 236, 240, 241, 243, 248, 256, 257, 260, 262, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позову без руху, про залишення позову без розгляду, про зупинення провадження у справі та про розгляд справи в порядку загального провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Н.А. Полях