Рішення № 140425359, 08.10.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2293/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 жовтня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що «12.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Фін» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №18101294. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту - 3 500,00 грн, строк користування кредитними коштами - 365 днів, з 12.05.2025 до 11.05.2026, проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду - 1,00% за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 1,00% за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору. Строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 06.05.2026 укладено договір №06-05/26, відповідно до якого ТОВ «Еко Фін» відступило на користь ТОВ «Фактор Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №18101294. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №18101294. Загальний розмір заборгованості відповідача за договором №18101294 від 12.05.2025 становить 15 801,80 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 12 075,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 175,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами з моменту відступлення права вимоги, 51,80 грн - заборгованість за штрафами. Однак позивач не просить стягувати з відповідача заборгованість за пенею та/або штрафами в розмірі 51,80 грн. Тому просять стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором №18101294 від 12.05.2025 у загальному розмірі 15 750,00 грн, а також судові витрати, понесені на сплату судового збору та на правничу допомогу».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 03.06.2026 відкрив провадження у даній справі та призначив судовий розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

15.07.2026 відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що «вона не визнає позовні вимоги в частині нарахування відсотків, пені, а також заявлених витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх повну безпідставність, протиправність та очевидну недобросовісність дій кредитора. Її чоловік перебуває на службі у лавах Збройних Сил України, безпосередньо виконуючи обов`язки із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави в умовах воєнного стану. Ще попередньому (первинному) кредитору ТОВ «Еко Фін» вона в повному обсязі надала пакет документів, які підтверджують статус її чоловіка як військовослужбовця ЗСУ та право на отримання передбачених законом пільг. Проте, первинний кредитор, діючи всупереч імперативним вимогам закону та принципу добросовісності, проігнорував отримані документи й продовжив безпідставне нарахування відсотків та штрафів. Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс», як новий кредитор за договором факторингу, приймає права вимоги в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а отже, також зв`язаний встановленими законодавчими обмеженнями й не має жодних правових підстав вимагати виплати незаконно нарахованих сум. Навіть без урахування спеціального статусу родини військовослужбовця нарахування суми 15 750,00 грн при «тілі» кредиту в розмір 3 500,00 грн є грубим порушенням загальних норм матеріального права. Усі нараховані відсотки та штрафи за межами 50% від суми кредиту є незаконними та не підлягають судовому стягненню. Також позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн, що майже втричі перевищує суму основного боргу. Дана справа є малозначною та типовою (шаблонною), позовна заява є стандартною формою. Вимога стягнути 9 000,00 грн із дружини військовослужбовця, яка самостійно веде побут в умовах воєнного стану, суперечить принципам розумності, справедливості та є спробою покласти на неї надмірний фінансовий тягар. Тому просить повністю відмовити ТОВ «Факторинг Партнерс» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та штрафних санкцій, нарахованих у період дії військової служби її чоловіка, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; повністю або частково відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн через їх очевидну неспівмірність та скрутний стан родини захисника України».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 15.07.2026 задовольнив клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про витребування доказів та витребував з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» ??ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно, прізвище, ім?я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та інші відомості про власника вказаної картки; докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 3 500,00 грн, які було перераховано 12.05.2025, а саме: виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період з 12.05.2025 до 19.05.2025; інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 12.05.2025 до 19.05.2025; інформацію, чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

27.07.2026 на виконання вимог ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 15.07.2026 Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» подало інформацію щодо ОСОБА_1

28.07.2026 представник позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» - Сердійчук Я.Я. подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що «кредитний договір №18101294 було укладено 12.05.2025 та у період з 12.05.2025 до 11.05.2026, тобто протягом 365 днів погодженого сторонами строку кредитування, здійснювалось нарахування процентів, тоді як докази, надані відповідачем, підтверджують перебування її чоловіка на військовій службі у період з 27.06.2022 до 31.03.2025, тобто в період до моменту укладення кредитного договору та початку нарахування процентів за ним. До того ж, відповідачем не було надано всього переліку документів, необхідного для підтвердження права на пільгу, зокрема, витягу (завіреної копії) із наказу по особовому складу про призначення на посаду її чоловіка. У частині п`ятій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який згідно з вказаною нормою не може перевищувати 1%. Саме така процентна ставка передбачена умовами договору №18101294 від 12.05.2025, тобто жодної вимоги законодавства щодо розміру процентної ставки за користуванням кредитом умовами договору не порушено. Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем не заявлено до стягнення нараховану пеню, натомість позивач просить стягнути з відповідача заборгованість лише за тілом кредиту у сумі 3 500,00 грн та нарахованими процентами у сумі 12 250,00 грн. З огляду на викладене, усі нарахування за кредитним договором здійснені правомірно та відповідно до його умов, а відтак позовні вимоги є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. З урахуванням права позивача на отримання професійної правничої допомоги, гарантованого статтею 59 Конституції України, а також враховуючи, що саме неправомірні дії відповідача щодо неналежного виконання умов кредитного договору, які спричинили утворення певного розміру заборгованості, та небажання відповідача добровільно виконувати взяті на себе зобов`язання, стало підставою для звернення ТОВ «Факторинг Партнерс» до суду з відповідним позовом, заявлена до стягнення сума витрат позивача на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю даної справи, натомість, зворотного відповідачем не доведено, а тому підстави для відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн чи у зменшенні суми понесених витрат відсутні. Тому просять позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» задовольнити у повному обсязі».

Судовий розгляд відкладався з поважних причин.

У судове засідання 06.10.2026 учасники справи не з`явились, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлялись судом в установленому законом порядку.

Представник позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» у позовній заяві просить розгляд справи проводити без участі представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 попередньо подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати за її відсутності, відзив підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити частково, а саме: не заперечує щодо стягнення з неї тіла кредиту.

У частині третій статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 06.10.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що 12.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Фін» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №18101294, за умовами якого товариство приймає на себе зобов`язання надати, а позичальник має право отримати та зобов`язаний повернути кредит і сплатити плату за користування кредитом у вигляді нарахованих на суму кредиту процентів за фактичний строк користування кредитом у порядку, встановленому цим договором; сума кредиту - 3 500,00 грн, строк користування кредитними коштами - 365 днів, який починається з 12.05.2025 та закінчується 11.05.2026; дисконтний (пільговий) період складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 25.05.2025; поточний період складає 351 день, що настає з дня, наступного за днем завершення дисконтного періоду, і закінчується 11.05.2026; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою процентною ставкою в розмірі 365% річних (денна процентна ставка - 1% за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду; орієнтовна загальна вартість кредиту складе 16 275,00 грн, що підтверджується копією такого договору.

На підтвердження погодження між сторонами умов кредитування до позову долучено графік розрахунків, правила надання коштів та банківських металів у кредит Товаритства з обмеженою відповідальністю «Еко Фін», а також паспорт споживчого кредиту ТОВ «Еко Фін».

З копії квитанції №44705-22819-93754 від 12.05.2025 убачається, що на картку № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 3 500,00 грн, призначення платежу - « ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , кредитний договір №18101294 від 12.05.2025».

Відповідно до копії листа АТ «Перший Український Міжнародний Банк» від 19.07.2026, наданого на виконання вимог ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 15.07.2026, на ім`я ОСОБА_1 було випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_1 ; 12.05.2025 на картку № НОМЕР_1 було зараховано кошти в сумі 3 500,00 грн.

Згідно з копією виписки за кредитом перед ТОВ «Еко Фін», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №18101294 від 12.05.2025 за період з 12.05.2025 до 06.05.2026 складає 15 575,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 12 075,00 грн - заборгованість за процентами.

06.05.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Фін» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №06-05/26, за умовами якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору.

Згідно з копією реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №06-05/26 від 06.05.2026, ТОВ «Еко Фін» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість ОСОБА_1 за договором №18101294 від 12.05.2025, яка станом на момент відступлення права вимоги складає 15 575,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 12 075,00 грн - заборгованість за процентами.

З копії розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Факторинг Партнерс», убачається, що ТОВ «Факторинг Партнерс» у період з 07.05.2026 до 11.05.2026 здійснював нарахування процентів за кредитним договором №18101294 від 12.05.2025; станом на 19.05.2026 заборгованість ОСОБА_1 за договором №18101294 від 12.05.2025 складає 15 750,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 12 250,00 грн - заборгованість за процентами.

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 14.02.2017, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14 лютого 2017 року зареєстрували шлюб.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 (справа № 2-383/2010) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У Законі України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої та дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Нормами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Як убачається з копії кредитного договору №18101294 від 12.05.2025, ОСОБА_1 підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 (справа № 906/1174/18) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 (справа № 910/12525/20) зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

06.05.2026 між ТОВ «Еко Фін» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №06-05/26, за умовами якого ТОВ «Еко Фін» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість ОСОБА_1 за договором №18101294 від 12.05.2025, яка станом на момент відступлення права вимоги складає 15 575,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 12 075,00 грн - заборгованість за процентами.

Отже, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні за кредитним договором №18101294 від 12.05.2025.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установлено, що нарахування процентів ТОВ «Еко Фін» та ТОВ «Факторинг Партнерс» здійснювали за умовами договору №18101294 від 12.05.2025, з якими відповідач ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася.

Підписанням договору №18101294 від 12.05.2025 ОСОБА_1 надала згоду з його умовами, а також із положеннями усіх додатків до нього.

Положення укладеного договору №18101294 від 12.05.2025 є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 (справа № 559/1605/18) зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.

При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, у тому числі їх не оскаржила відповідач, вони не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню обох сторін.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту укладення договору №18101294 від 12.05.2025, а також факту отримання коштів та визнає позовні вимоги в частині стягнення з неї заборгованості за кредитом в розмірі 3 500,00 грн.

Водночас відповідач ОСОБА_1 не визнає позовні вимоги в частині стягнення процентів за кредитним договором №18101294 від 12.05.2025 в сумі 12 250,00 грн, оскільки на неї, як на дружину військовослужбовця, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: вона звільнена від нарахування і сплати процентів за кредитом.

Соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із положень статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Так, військовослужбовці, визначені у частині п`ятнадцятій статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та члени їх сімей, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме: 1) звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; 2) звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

У постанові від 18.01.2023 (справа № 642/548/21) Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014, статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У пункті 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 та триває до теперішнього часу.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08.2020 (справа № 813/402/17) дійшла висновку про те, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до ч. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим частина п`ятнадцята статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 (справа № 522/12270/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 (справа № 199/3051/14) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України № 322/2/7142 від 21.08.2014.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

ОСОБА_1 на підтвердження проходження військової служби її чоловіком ОСОБА_2 надала суду копію довідки №262 від 09.05.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 09.05.2024; копію витягу із послужного списку старшого лейтенанта ОСОБА_2 , з якого убачається, що ОСОБА_2 проходить військову службу з 27.12.2011 до теперішнього часу; копію довідки форми 5 №699 від 31.03.2025, у якій зазначено, що капітан ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_6 ; копію посвідчення серії НОМЕР_7 , виданого 28.05.2024, згідно з яким ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а також копію військового квитка, з якого убачається, що ОСОБА_2 з 07.04.2023 займає посаду начальника обслуги обслуговування авіаційно-технічного загону військової частини НОМЕР_6 .

Оскільки ОСОБА_1 , як дружина військовослужбовця ОСОБА_2 , має право на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже, має право на звільнення від нарахування процентів за користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами у розмірі 12 250,00 грн, оскільки на відповідача ОСОБА_1 поширюється дія положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» треба задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором №18101294 від 12.05.2025 у розмірі 3 500,00 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 591,64 грн (3 500,00 ? 2 662,40 / 15 750,00) треба стягнути з відповідача на користь позивача.

У частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У статті 59 Конституції України закріплено право кожної людини на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 (справа № 379/1418/18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом установлено, що 02.07.2024 між Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» було укладено договір про надання правової допомоги №02-07/2024.

Крім того, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до позову долучено копію заявки на надання юридичної допомоги №31 від 07.05.2026, а також копію витягу з акту №34 про надання юридичної допомоги від 18.05.2026, з якого убачається, що Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» правничу допомогу щодо боржника ОСОБА_1 на суму 9 000,00 грн.

Отже, стороною позивача подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» указано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 (справа № 686/5757/23) вказала, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Зважаючи на умови договору про надання правничої допомоги, виконані адвокатом роботи та надані послуги, а також те, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує напрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, беручи до уваги часткове задоволення даного позову, суд вважає, що заявлений розмір витрат сторони позивача не є співмірним зі складністю справи та виконаній адвокатом роботі, а тому з відповідача треба стягнути на користь позивача витрати, понесені останнім на правничу допомогу, в сумі 2 000 грн (3 500,00 ? 9 000 / 15 750,00).

Керуючись статтями 10, 12, 19, 81, 133, 137, 141, 211, 247, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором №18101294 від 12.05.2025 у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) 00 коп.

Решту позовних вимог - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 591 (п`ятсот дев`яносто одну) грн 64 коп. та на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф. 521.

Відповідач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного судового рішення - 08.10.2026.

СУДДЯ