Рішення № 140425013, 28.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1984/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Онищук Мар`яна Борисівна (в режимі відеоконференції)

відповідача: Худякова Наталія Олександрівна (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»(Україна, 01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ЄДРПОУ 30019801)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" (Україна, 61057, місто Харків, провулок Театральний, будинок 4, ЄДРПОУ 32337278)

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" про стягнення 3% річних в сумі 454 778,17 грн та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 гривень.

Підставою позову слугує не належне виконання відповідачем, у квітні 2017 року, умов договору №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахалінське» (далі за текстом Відповідач) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі за текстом Позивач) 1 741 622,40 грн заборгованості з оплати вартості послуг розподілу потужності ТОВ «Сахалінське» за квітень 2017 року на підставі договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621.

Позивач у позові акцентує увагу, що при прийнятті рішення у справі №922/2090/25 Господарський суд Харківської області виснував, що строк для оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року є таким, що настав 03.04.2017. Однак, Відповідачем здійснено оплату лише 16.12.2025 у сумі 1 741 622,40 грн, що є оплатою вартості послуг розподілу потужності ТОВ «Сахалінське» за квітень 2017 року згідно договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621, на виконання судових рішень у справі №922/2090/25.

Отже, до моменту фактичного погашення грошового зобов`язання, а саме до 16.12.2025, на думку позивача, має місце прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання згідно договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621, у зв"язку з чим, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний за період з 03.04.2017 по 16.12.2025 сплатити три проценти річних від простроченої суми у розмірі 454 778,17 грн та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026, справу № 922/1984/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2026, відкрито провадження у справі № 922/1984/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 22.06.2026.

20.06.2026, через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив (вх. № 15054 зареєстровано судом 22.06.2026), який судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, було встановлено також, що між сторонами договору №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016 не було оформлено Акту наданих послуг за квітень 2017 року, у зв`язку з чим, в обліку АТ «Укртрансгаз» не була відображена заборгованість по контрагенту ТОВ «Сахалінське», тоді як таку заборгованість відображено на тимчасовому контрагенті «невизначений власник».

На думку відповідача, оскільки грошове зобов`язання у сумі 1 741 622,40 грн за даними бухгалтерського обліку позивача, не було оформлене належним чином та не було відображено по контрагенту ТОВ «Сахалінське» в обліку АТ «Укртрансгаз», то до набрання чинності рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі №922/2090/25, правових підстав для сплати грошового зобов`язання у сумі 1 741 622,40 грн. у Відповідача не було.

Також відповідач акцентує увагу у відзиві, що після набрання чинності рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі №922/2090/25, Відповідач невідкладно вжив заходи щодо сплати 1 741 622,40 грн позивачу - на виконання судових рішень у справі № 922/2090/25.

Відповідач у відзиві зазначає, що в умовах зупинки дії тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 348 від 28.03.2017, що діяв у правовідносинах з Відповідачем лише у періоді з 01.04.2017 до 27.04.2017, не оформлення саме позивачем належних первинних документів щодо господарської операції за квітень 2017 року, існування грошового зобов`язання з 27.04.2017 до моменту набрання чинності рішення Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі №922/2090/25, не підтверджене позивачем. З моменту зупинення дії постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі 826/5621/17, зокрема з 27 квітня 2017 року у Відповідача не було жодних правових підстав для сплати АТ «Укртрансгаз» коштів у сумі 1 741 622,40 грн.

На думку відповідача, оскільки 27.04.2017 дію постанови НКРЕКП від 28.03.2017 № 348 було зупинено ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/5621/17, Відповідач не може вважатися таким, що прострочив грошове зобов`язання 1 741 622,40 грн. у періоді, який заявлено позивачем, оскільки позивач не мав права застосовувати тариф, який був встановлений постановою НКРЕКП № 348 від 28.03.2017 у правовідносинах із відповідачем з 27.04.2017, тим більше нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних. Таким чином, відповідач вважає, що нарахування позивачем трьох процентів річних у розмірі 454 778,17 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 299 834,60 грн. на суму богу 1 741 622,40 грн. за період з 03.04.2017 по 31.12.2025, в умовах, коли з 27.04.2017 дія тарифу була зупинена, є неправомірним.

Крім того, відповідач звертає увагу, що Позивач листом 1001ВИХ-17-6156 від 28.11.2017 повідомив ТОВ «Сахалінське», що у зв`язку із реорганізацією ПАТ «Укртрансгаз» реквізити Оператора з 28 листопада 2017 року вважати такими: «Оператор ПАТ «Укртрансгаз» в особі Філії «Оператора газотранспортної системи України» Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу Філії «Оператор газотранспортної системи України»): 41635376». У подальшому, фінансово-господарські взаємовідносини за Договором транспортування природного газу №1604000621 від 01.03.2016 до моменту його розірвання з 01.03.2019, існували між Відповідачем та Філією «Оператор газотранспортної системи України». Таким чином, на думку відповідача, враховуючи зміну реквізитів Оператора за договором, Позивач понад 8 років жодного разу не звертався до відповідача щодо наявності грошового зобов`язання щодо оплати вартості послуг розподілу потужності за квітень 2017 року, не повідомляв Відповідачу банківські реквізити для сплати такого грошового зобов`язання, що свідчить про недобросовісність саме позивача у даних правовідносинах.

Відповідач вважає, що позивачем не доведені обставини щодо періоду існування грошового зобов`язання, за який позивачем неправомірно нараховано три проценти річних у розмірі 454 778,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 грн., а також обставини прострочення його виконання відповідачем, а тому підстави для застосування статті 625 ЦК України - відсутні, а позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 22.06.2026, суд на підставі п. 1 ч. 2 ст. 183 ГПК України, постановив про відкладення підготовчого засідання на 13.07.2026.

22.06.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", як учасника у справі № 922/1984/26, що підготовче засідання у справі відбудеться 13.07.2026.

29.06.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 15813), яка прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

В означеній заяві по суті справи, позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, встановлено виникнення у квітні 2017 року у Відповідача обов`язку здійснити оплату за надані послуги по договору №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016, продовження існування такого обов`язку на момент розгляду справи та відсутність жодних перешкод для виконання такого (оплати) у строк.

Крім того, позивач зазначає, що факт невиконання Відповідачем основного зобов`язання по договору №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016 не повинен доказуватися у межах цієї справи з огляду на положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а доводи наведені відповідачем у відзиві, фактично зводяться до повторного встановлення обставин, вже встановлених у справі №922/2090/25.

Як вказує позивач у відповідь на відзив, оплата Відповідачем основного боргу, що здійснена вже після отримання судового рішення у справі №922/2090/25, жодним чином не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум за період прострочення. Адже вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

13.07.2026, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшло клопотання (вх. № 16945) про відкладення розгляду справи, через хворобу його представника.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа від 13.07.2026, задоволено клопотання відповідача (вх. № 16945 від 13.07.2026) про відкладення розгляду справи, підготовче засідання відкладено на 27.07.2026.

13.07.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", як учасника у справі № 922/1984/26, що підготовче засідання у справі відбудеться 27.07.2026.

20.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 17756), які, з урахуванням ст. 119 ГПК України, прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Відповідач у даній заяві по суті справи не погоджується з твердженнями позивача, що доводи відповідача наведені у відзиві фактично зводяться до повторного встановлення обставин вже встановлених у справі №922/2090/25. Свою позицію обґрунтовує тим, що предметом позову у справі №922/2090/25 було стягнення з відповідача вартості послуги замовленої (гарантованої) потужності за квітень 2017 року на умовах 100% попередньої оплати, а у даній справі суду належить встановити правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, коли грошове зобов`язання фактично не існувало, враховуючи, що дія постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348, на підставі якої нараховане грошове зобов`язання, була зупинена ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі 826/5621/17.

Зокрема, відповідач зазначає у запереченнях на відповідь на відзив, що позивач просить стягнути з нього три проценти річних у розмірі 454 778,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 грн, за період, в який було зупинено ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі 826/5621/17 дію тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 348 від 28.03.2017, а тому вважає, що у періоді з 27.04.2017 до набрання чинності рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, у позивача відсутні правові підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

У судовому засіданні 27.07.2026, присутня представниця відповідача зазначила, що 27.07.2026, нею, через кабінет підсистеми "Електронний суд", подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Присутня у судовому засіданні 27.07.2026, представниця позивача клопотала перед судом про надання їй додаткового часу для ознайомлення із поданим відповідачем клопотанням, з метою формування власної правової позиції щодо порушеного відповідачем питання про застосування у цій справі строку позовної давності.

В той же час у судовому засіданні 27.07.2026, суд зауважив, що строк підготовчого провадження має присічну дату 03.08.2026 (з урахуванням вихідних днів).

Присутня в судовому засіданні 27.07.2026 представниця позивача заявила усне клопотання про продовження строку підготовчого провадження у даній справі.

Представниця позивача та представниця відповідача зазначили, що не заперечують проти розгляду судом питання про продовження строку проведення підготовчого провадження, поза межами судового засідання.

27.07.2026, ухвалою суду задоволено усне клопотання представниці Акціонерного товариства «Укртрансгаз»" щодо продовження строку підготовчого провадження у справі №922/1984/26. Постановлено продовжити строк підготовчого провадження у справі № 922/1984/26 в межах строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

27.07.2026, ухвалою суду, яка постановлена в судовому засіданні без оформлення окремого процесуального документа, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України, відкладено підготовче засідання на 24.08.2026.

26.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшло клопотання/заява (вх. № 18203, зареєстровано судом 27.07.2026) про застосування строків позовної давності, яка судом прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

У заяві відповідач вважає, що пред`явлення позову про стягнення суми 2 754 612,77 грн з восьмирічною затримкою є проявом недобросовісної поведінки позивача та відбулося із пропущенням строків позовної давності.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що під час розгляду справи №922/2090/25 у суді першої інстанції та надалі, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, ТОВ «Сахалінське» послідовно стверджувало про наявність підстав для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення грошових коштів. При цьому відповідач, зазначаючи про пропуск позивачем строку позовної давності, посилається на наступний текст постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №922/2090/25: «З огляду на те, що тариф затверджений постановою НКРЕП вступив в дію та став оплатним лише з 01.04.2017 (дата набрання чинності постановою), то зобов`язання відповідача сплатити вартість послуг за договором виникли теж 01.04.2017, оскільки встановлений договором порядок (попередня оплата) не міг бути застосований в даному випадку, що визнається і позивачем і відповідачем. Водночас, 01.04.2017 був вихідним днем (субота), отже відповідач мав здійснити оплату за договором № 160400621 саме 03.04.2017 (понеділок-перший робочий день за днем виникнення такого зобов`язання (01.04.2017), а тому перебіг строку позовної давності почався на наступний день 04.04.2017 та, відповідно, сплив 04.04.2020. Поряд з цим суд зазначає, що в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Перебіг строків позовної давності було відновлено з 04.09.2025, коли набув чинності Закон № 4434-ІХ, який виключив з пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норму про зупинення строків на період дії воєнного стану. З урахуванням викладеного, Господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки останній було продовжено на час дії карантину та зупинено на час дії воєнного стану і станом на 17.06.2025 (дата звернення з позовом до суду) такий строк не сплинув, а отже позовна давність щодо визнаних судом у цій справі обґрунтованими позовних вимог не спливла, тому доводи апелянта в цій частині не підлягають задоволенню». На переконання відповідача, у позивача станом на 02 квітня 2020 року, коли відбулося продовження строків позовної давності, до повного закінчення трирічного строку позовної давності залишалося 3 дні (02.04.2020- 04.04.2020). Таким чином, на думку відповідача, оскільки перебіг строку позовної давності було відновлено з 04.09.2025, то враховуючи залишок строку позовної давності у кількості 3 дні, такий строк для позивача закінчився 06.09.2025 року, а станом на 03.06.2026 року - дату звернення Позивачем з позовом до суду у даній справі є таким, що сплив.

24.08.2026, через систему «Електронний суд» до суду позивачем надано клопотання/заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності (вх. № 20656), яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Позивач вважає, що у даному випадку позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, зважаючи на те, що момент виникнення грошового зобов`язання Відповідача з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року пов`язаний із моментом набрання чинності тарифом на послуги розподілу потужності для точок входу. Так, позивач, зокрема, зазначає, що оскільки тариф на послуги розподілу потужності для точок входу набув чинності лише 01.04.2017 відповідно до постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348, послуга замовленої потужності стала оплатною лише з 01.04.2017 у зв`язку із вступом в дію прийнятих тарифів. Водночас дата набрання чинності тарифу 01.04.2017 є датою виникнення зобов`язання здійснити оплату, однак 01.04.2017 припадає на вихідний день (01.04.2017 є субота, відповідно перший за ним робочий день понеділок 03.04.2017).

Зважаючи на наведене, позивач вважає, що прострочення виконання грошового зобов`язання Відповідачем може датуватися не раніше 04.04.2017. Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/5621/17 в забезпечення позову зупинено дію Постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348. В той же час, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року в справі № 826/5621/17.

Також, позивач у запереченні на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності констатує, що під час зупинення дії постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 строк позовної давності був зупинений з 27.04.2017, та на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025 Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності, строк позовної давності продовжився з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Як наслідок, позивач не погоджується із доводами Відповідача, що строк позовної давності для подання позову у цій справі - закінчився 06.09.2025 року, адже, вважає, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, було здійснено в межах в силу застосованих законодавцем правових конструкцій щодо перебігу строку позовної давності з 02.04.2020 та моменту виникнення у Відповідача зобов`язання щодо здійснення оплати послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року.

Судове засідання, призначене на 24.08.2026, не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Юрченко В.С. на лікарняному.

26.08.2026, ухвалою суду, призначено у справі судове засідання на "28" серпня 2026 р.

27.08.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. № 21090), які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи. В даних письмових поясненнях відповідачем фактично дублюється його правова позиція, викладена у заяві про застосування строку позовної давності.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа від 28.08.20266, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 07.09.2026.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа від 07.09.2026, оголошено перерву у розгляді справи по суті відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України на 28.09.2026.

Позивач в судове засідання по розгляду справи по суті 28.09.2026 з`явився, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання по розгляду справи по суті 28.09.2026 з`явився, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також застосувати строк позовної давності.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі «Осіпов проти України», де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

У судовому засіданні, 28.09.2026, судом оголошено скорочений текст (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

За матеріалами справи встановлено, що ухвалено рішення Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі №922/2090/25, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахалінське» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 1 741 622,40 грн заборгованості з оплати вартості послуг розподілу потужності ТОВ «Сахалінське» за квітень 2017 року на підставі договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25 набрало законної сили 09.12.2025 та було виконано відповідачем в повному обсязі згідно з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції від 16.12.2025 №793_00000/а5сс14bf-bab9-407e-89d5-ab5756129bb8 на суму 1 741 622,40 грн.

Позивач вважає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621, що встановлено рішенням у справі № 922/2090/25, він має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу. У зв`язку з чим, позивачем, за загальний період прострочення з 03.04.2017 по 16.12.2025, нараховано 3% річних в сумі 454 778,17 грн та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 гривень, які просить суд стягнути з Відповідача.

Відповідач не погоджується з вимогами позивача та просить суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на сплив строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 454 778,17 грн та інфляційні втрати в сумі 2 299 834,60 гривень за неналежне виконання відповідачем, у квітні 2017 року, умов договору №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, суд встановив, що предметом позову виступає вимога позивача про стягнення похідних вимог за невиконання відповідачем обов`язків по оплаті платежів за договором №1604000621 транспортування природного газу від 01.03.2016, основна заборгованість по якому вже стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Згідно з частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Наведені приписи статей 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно з частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахалінське» (далі за текстом Відповідач) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі за текстом Позивач) 1 741 622,40 грн заборгованості з оплати вартості послуг розподілу потужності ТОВ «Сахалінське» за квітень 2017 року на підставі договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621.

В межах справи № 922/2090/25 преюдицію утворюють обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судами, та які знайшли відображення в мотивувальній частині судового актів, а саме розмір боргу який підлягав оплати відповідачем 1 741 622,40 грн та обов`язок його сплатити до 03.04.2017.

Крім того, у справі №922/2090/25, суд дійшов висновку, який підтриманий апеляційною інстанцією, що позивачем не пропущеного строк позовної давності, оскільки останній було продовжено на час дії карантину та зупинено на час дії воєнного стану і станом на день звернення з позовом до суду (17.06.2025) позовна давність за стягнення основної заборгованості за квітень 2017 року на підставі договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621 не сплила.

Отже, вказаним вище судовим рішенням у справі №922/2090/25, яке набрало законної сили, встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем відповідачу товару.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п.111 Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі №921/542/20: ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов`язку безпосередньо примусового характеру. Однак судове рішення не створює того матеріально-правового обов`язку, зміст якого становитиме таке виконання. Відповідно до п.116-118 цієї ж Постанови, наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов`язання продовжує існувати. Законна сила судового рішення - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає в його незмінності і виключності. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється в наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність, обов`язковість.

Як свідчать матеріали справи, здійснення відповідачем оплати у розмірі 1 741 622,40 грн вартості послуг розподілу потужності ТОВ «Сахалінське» за квітень 2017 року на підставі договору транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621, вчинено лише 16.12.2025 на виконання судових рішень у справі №922/2090/25.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З огляду на те, що право позивача на отримання вчасної (до 03.04.2017 року) оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621 у сумі 1 741 622,40 грн порушено відповідачем, що встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 у справі № 922/2090/25, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, останній зобов`язаний сплатити не лише суму боргу, а також нарахований на підставі ст. 625 ЦК України індекс інфляції та три проценти річних від простроченої суми виконання.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільним кодексом України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Позивач у даній справі, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, формує нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати у період з 03.04.2017 по дату фактичного виконання відповідачем основного грошового зобов`язання до 15.12.2025 (включно).

В той же час, відповідачем, в межах розгляду справи, сформовано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, з цього приводу суд зазначає наступне.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, прийнятій у зв`язку з неоднаковим застосування судами ст.625 ЦК України щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі №642/493/17-ц, від 12.02. 2020 у справі № 917/1421/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Відтак спростовуються доводи відповідача щодо безпідставного заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних втрат через сплив строку позовної давності до основної вимоги оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621 у сумі 1 741 622,40 грн.

Фактичне погашення Відповідачем грошового зобов`язання відбулось 16.12.2025, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією від 16.12.2025 №793_00000/а5сс14bf-bab9-407e-89d5-ab5756129bb8.

Так, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 16 грудня 2025 року (дата оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу від 01.03.2016 №1604000621 у сумі 1 741 622,40 грн.) і є датою, коли зобов`язання припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням річних відсотків та інфляційних втрат за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум процентів річних та втрат від інфляції щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за позовом заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що Позивач визначив період для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат із 04 квітня 2017 року по 15 грудня 2025 року, з позовом звернувся 03 червня 2026 року, тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення 3 % річних за період з 15 грудня 2022 по 15 грудня 2025 (включно) у розмірі 156 889,16 грн та суми інфляційних втрат за період з 15.12.2022 по 15.12.2025 (включно) у розмірі 481 963,61 грн. У стягненні 3 % річних у сумі 297 889,01 грн за період із 04.04.2017 по 14.12.2022 та інфляційних втрат у сумі 1 817 870,99 грн за період із 04.04.2017 по 14.12.2022, слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються пропорційно розміру задоволених вимог на відповідача, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у випадку подання процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" (Україна, 61057, місто Харків, провулок Театральний, будинок 4, ЄДРПОУ 32337278) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз»(Україна, 01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ЄДРПОУ 30019801, IBAN: НОМЕР_1 в АБ «Укргазбанк», код банку 320478) 3% річних в сумі 156 889,16 грн, інфляційні втрати в сумі 481 963,61 грн та судовий збір в розмірі 5 321,52 грн.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "08" жовтня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко