Рішення № 140424811, 08.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/548/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/548/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (54001, м. Миколаїв, вул. Набережна, 29; код ЄДРПОУ 34606844)

до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42а; код ЄДРПОУ 31821381)

про стягнення заборгованості у розмірі 54832,46 грн.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Авантес звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення заборгованості за договором № 16064, в сумі 54832,46 грн., яка станом на 12.05.2026 року що складається з: основної заборгованості - 54158,32 грн., інфляційних - 252,74 грн., 3% - річних 139,48 грн. та пені 281,92 грн., посилаючись на наступне.

11 лютого 2026 року між Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» «Машпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» укладено договір про надання послуг № 16064, відповідно до умов п. 1.1, 1.2 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника, в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги з технічного та сервісного обслуговування двох парових котлоагрегатів фірми Вuderus: SНD 815 WТ 10000 та SНD 815 WТ 16000 у котельні основного виробничого майданчика цеху № 75 АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» відповідно до ДК 021:2015- 50531100-7: Послуги з ремонту і технічного обслуговування котлів (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим договором та технічною специфікацією (додаток № 1 до договору). Позивач вказує, що об`єктами надання послуг є: паровий котел Вuderus SНD 815 WТ 10000 № 4 (інв. № 003322) та паровий котел Вuderus SНD 815 WТ 16000 № 2. (інв. № 003323) з допоміжним обладнанням (насосним, вентиляційним обладнанням, деаератором, пальниками, автоматикою керування та безпеки котлів) та трубопроводами в межах котлів. Межами розподілу мереж, що обслуговуються виконавцем, вказані в п. 3 технічної специфікації (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.4 договору № 16064 до складу повного технічного обслуговування входять роботи, що передбачаються з метою забезпечення безперебійної, безпечної роботи котлів, запобігання передчасного спрацювання обладнання та/або котлів і підтримання їх належного технічного стану, попередження та ліквідація аварійних ситуацій цілодобово на весь період обслуговування з дотриманням строків та відповідно нормативно-правовим документам та актам згідно чинного законодавства.

У відповідності до п. 2.1 договору № 16064 виконавець зобов`язаний надати послуги у строк з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору № 16064 ціна договору складає 433266,43 грн., в тому числі ПДВ 72211,07 грн., яка включає відшкодування всіх витрат виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною (додаток 2 до договору). Договірна ціна є твердою. Сума за договором сплачується різними частками, щомісячно у період д з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року в розмірі 36105,54 грн., в тому числі ПДВ 6017,59 грн.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору № 16064 оплата замовником за надані послуги в розмірі 100% вартості послуги за отриманого рахунку виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-в) та довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення виконавцем реєстрації податкової накладної з Єдиному реєстрі податкових накладних. Оплата замовником послуг здійснюється у національній валюті України, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця.

Так, за ствердженням позивача, на виконання умов п.п. 7.2, 7.3 договору № 16064 виконавцем були надані замовнику послуги, в тому числі в період з лютого по березень 2026 року, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та довідками про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) на загальну суму 54158,32 грн., підписані обома сторонами, що підтверджує належне виконання послуг виконавцем, а саме:

- акт № 69 від 27.02.2026 року на суму 18052,78 грн., приймання наданих послуг за лютий 2026 року - 18052,78 грн. (форма КБ 2в), довідку про вартість наданих послуг та витрати за лютий 2026 р. від 27 лютого 2026 року (форма № КБ-3);

- акт № 85 від 27.03.2026 року на суму 36105,24 грн. приймання наданих послуг за березень 36105,24 грн. (форма КБ 2в), довідку про вартість наданих послуг та витрати за березень 2026 р. від 27 березня 2026 року (форма № КБ-3).

В подальшому, як зауважує позивач, на виконання п.п. 4.1., 4.2 договору № 16064 виконавцем було виставлено рахунки № 85 від 27.02.2026 р. на суму 18052,78 грн. та № 110 від 27.03.2026 р. на суму 36105,54 грн. Також на виконання п.п. 4.1., 4.2 договору № 16064 виконавцем зареєстровано податкові накладні № 51 від 27.02.2026 року на суму 18052,78 грн. № 19 від 27.03.2026 року на суму 36105,54 грн.

Водночас, як стверджує позивач, в порушення вимог п.п. 4.1, 4.2 договору № 16064, оплата від замовника не пізніше 25 календарних днів після оформлення акта приймання передачі наданих послуг (за формою КБ-в) та довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення виконавцем реєстрації податкової накладної з Єдиному реєстрі податкових накладних, на розрахункові рахунки виконавця не надійшла, у зв`язку з чим у відповідача існують невиконані зобов`язання по сплаті по вищевказаним актам приймання-передачі наданих послуг, а саме:

- по акту № 69 від 27.02.2026 року на суму 18052,78 грн. (дата реєстрації податкової накладної та виставлення рахунку - 27.02.2026 року) з урахуванням 25 календ.днів на оплату строк оплати сплив 24.03.2026р.;

- по акту № 85 від 27.03.2026 року на суму 36105,54 грн. (дата реєстрації податкової накладної та виставлення рахунку - 27.03.2026 року) з урахуванням 25 календ.днів на оплату строк оплати сплив 21.04.2026р.

Відтак, за ствердженням позивача, борг відповідача станом на 12.05.2026 року становить 54158,32 грн.

Крім того, як зазначає позивач, 30.04.2026 року на адресу замовника було направлено претензію, в тому числі й з приводу невиконання умов договору № 16064 по оплаті, яку замовник проігнорував, оскільки відповідь не надав та борг не сплатив.

Також за порушення зобов`язань за договором позивачем нараховано відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (вх. № 7158/26 від 13.05.2026 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення приписів ч. 7 ст. 162, ч. 7 ст. 164 ГПК України не зазначено рахунку позивача в банку або небанківському надавачі платіжних послуг та не надано відповідний документ, що підтверджує наявність такого рахунку. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

22.05.2026 р. від представника позивача Колесника Ю.В.. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. № №7639/26), в якій заявник зазначає реквізити рахунку позивача в АТ Ощадбанк. Також заявником додано до заяви документ, що підтверджує наявність такого рахунку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2026 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (вх. № 7158/26 від 13.05.2026 р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/548/26 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 251 ГПК України з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

01.06.2026 р. від представника відповідача - Фуртатова К.М. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. №8137/26), в якому відповідач вказує, що не заперечує факт укладення договору № 16064 від 11.02.2026 року. Також відповідач підтверджує, що послуги за лютий та березень 2026 року були надані, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг № 69 від 27.02.2026 року на суму 18052,78 грн. та № 85 від 27.03.2026 року на суму 36105,54 грн. Однак, як стверджує відповідач, тимчасова затримка в оплаті виникла у зв`язку з об`єктивними обставинами, пов`язаними з поточним фінансовим станом підприємства, однак відповідач не відмовляється від своїх зобов`язань.

При цьому, відповідач зауважує, що категорично не погоджується з орієнтовним розміром витрат на правову допомогу у сумі 14 000,00 грн. та заявляє клопотання про їх зменшення. Так, відповідач вважає, що справа стосується стандартного стягнення заборгованості за двома типовими актами приймання-передачі (форма КБ-2в), не потребує вивчення великого обсягу доказів, пошуку складної судової практики чи проведення експертиз. Відповідач також зауважує, що загальна ціна позову становить 54832,46 грн. Заявлені витрати на правову допомогу (14000,00 грн.) становлять понад 25% від суми позову, що є надмірним та непропорційним тягарем для відповідача. Відповідач вказує, що складання позовної заяви на 11 аркушах, яка здебільшого містить цитування умов договору № 16064 та загальних норм Цивільного кодексу України, для кваліфікованого адвоката не може вимагати оплати у розмірі 6000,00 грн. Відтак, відповідач вважає, що справедливим та співмірним розміром компенсації витрат на правову допомогу у даній категорії справ є сума, що не перевищує 2000,00 грн.

29.07.2026 р. від представника позивача Колесника Ю.В.. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №11056/26), в якому заявник просить суд долучити до матеріалів справи докази понесення витрат на правову допомогу, а також при винесенні рішення, здійснити розподіл витрат на правничу допомогу за результатами розгляду справи № 915/548/26 та стягнути з Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» витрати на правничу допомогу у справі в сумі 8000,00 грн.

У клопотанні позивач зазначає, що фактично понесені витрати складаються зі складення та подання позовної заяви - 1,5 години 6000,00 грн. та складення і подання заяви про залучення доказів понесення витрат на правничу допомогу - 0,5 години 2000,00 грн., всього 8000,00 грн. Разом з цим, позивач вважає, що витрати на правову допомогу є пов`язаними з розглядом справи, є необхідними, неминучими та обов`язковими: складення та подання позовної заяви: 1,5 години: 6000,00 грн., без подання якої не було відкрито провадження та розглянуто справу; складення та подання заяви про залучення доказів понесення витрат на правничу допомогу 0,5 години: 2000,00 грн., адже позивач не міг передбачити процесуальні дії відповідача по справі до подання позовної заяви. За ствердженням позивача, розмір таких витрат не перевищує 15% від ціни позову, є обґрунтованим умовам договору № 27-26 від 27.02.2026 року та фактично наданими послугами. Також позивач вказує, що представник відповідача не сприяв швидкому розгляду справи, адже фактично подаючи відзив не надав суттєвих аргументів в заперечення позовної заяви, однак і не визнав позовні вимоги. Відтак, на переконання позивача підстав для зменшення витрат на правничу допомогу - не вбачається.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні та подальших Указів Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі Штеґмюллер проти Авторії).

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі Walchli v. France, заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; ТОВ Фріда проти України, заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

11.02.2026 між Акціонерним товариством Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Авантес (виконавець) було укладено договір про надання послуг №16064 від 11.02.2026 р., відповідно до умов п. 1.1. якого позивач як виконавець зобов`язується за завданням замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги по сервісному обслуговуванню двох парових котлоагрегатів фірми Вuderus: SНD 815 WТ 10000 та SНD 815 WТ 16000 у котельні основного виробничого майданчика цеху № 75 АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (далі об`єкт) відповідно до ДК 021:2015- 50531100-7: Послуги з ремонту і технічного обслуговування котлів (далі-- послуги), а відповідач як замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим договором та технічною специфікацією (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 1.2. договору об`єктами надання послуг є:

- паровий котел Вuderus SНD 815 WТ 10000 № 4 (інв. № 003322) та паровий котел Вuderus SНD 815 WТ 16000 № 2. (інв. № 003323) з допоміжним обладнанням (насосним, вентиляційним обладнанням, деаератором, пальниками, автоматикою керування та безпеки котлів) та трубопроводами в межах котлів. Межами розподілу мереж, що обслуговуються виконавцем, вказані в п. 3 технічної специфікації (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.4. договору до складу повного технічного обслуговування входять роботи, що передбачаються з метою забезпечення безперебійної, безпечної роботи котлів, запобігання передчасного спрацювання обладнання та/або котлів і підтримання їх належного технічного стану, попередження та ліквідація аварійних ситуацій цілодобово на весь період обслуговування з дотриманням строків та відповідно нормативно-правовим документам та актам згідно чинного законодавства.

Згідно з п. 1.6. договору результатом надання виконавцем замовнику послуг є працездатна, безперебійна та безпечна робота котлів, допоміжного обладнання та трубопроводів, що обслуговуються виконавцем.

Пунктом 2.1. договору визначено, що виконавець зобов`язаний надати послуги у строк з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року.

Згідно з п. 3.1. договору ціна договору складає 433266,43 грн., в тому числі ПДВ 72211,07 грн., яка включає відшкодування всіх витрат виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною (додаток №2 до договору).

Відповідно до п. 3.2. договору сума за договором сплачується рівними частками, щомісячно у період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року в розмірі 36105,54 грн., в тому числі ПДВ 6017,59 грн.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що вартість надання послуг виконавця по заміні частин обладнання входить до вартості повного технічного обслуговування за цим договором і додатковій оплаті не підлягає.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата замовником за надані послуги в розмірі 100 % вартості послуги за місяць має бути здійснена згідно отриманого рахунку виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-в) та довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення виконавцем реєстрації податкової накладної з Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 4.2. договору оплата замовником послуг здійснюється у національній валюті України, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідно до п. 4.4. договору датою оплати замовником наданих послуг вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.

Пунктом 6.2.1 договору визначено, що виконавець має право отримувати плату за надані послуги у розмірах та у строки, передбачені договором.

Згідно з п. 7.2. договору приймання-передача наданих послуг після їх закінчення здійснюється сторонами щомісячно у періоди з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року і оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та довідкою про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3).

Відповідно до п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов чинного законодавства України.

Згідно з п. 9.2. договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктами 9.8, 9.9 передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності надання зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 13.1. договору останній набирає чинності з дати укладення та діє до 31.03.2027 р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань за даним договором.

Згідно з п. 13.2. договору сторони погодили, що відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України дія договору поширюється на правовідносини, що виникли до укладення договору, а саме з 01.01.2026 р.

Невід`ємними частинами договору є: технічна специфікація (додаток №1) (п. 14.14.1 договору), договірна ціна (додаток №2) (п. 14.14.2. договору).

Договір з додатками підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з обставин справи, між сторонами погоджено надання послуг з сервісного обслуговування газових печей.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг №16064 від 11.02.2026 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1.6. договору результатом надання виконавцем замовнику послуг є працездатна, безперебійна та безпечна робота котлів, допоміжного обладнання та трубопроводів, що обслуговуються виконавцем.

Згідно з п. 7.2. договору приймання-передача наданих послуг після їх закінчення здійснюється сторонами щомісячно у періоди з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року і оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та довідкою про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3).

Судом встановлено, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 54158,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання наданих послуг, а саме:

- акту №69 від 27.02.2026 р. приймання наданих послуг за лютий 2025 на суму 18052,78 грн.;

- акту №85 від 27.03.2026 р. приймання наданих послуг за березень 2026 р. на суму 36105,54 грн.

Вказані вище акти підписано сторонами та скріплено печатками сторін без зауважень.

На підтвердження факту надання послуг за договором позивачем подано до суду також довідки про вартість наданих послуг та витрат за березень 2026 на суму 36,10554 тис. грн. і за лютий 2026 р. на суму 18,05278 тис. грн., а також розрахунки загальновиробничих витрат до локального кошторису №02-01-01 та підсумкові відомості ресурсів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання вимог податкового законодавства та умов п. 6.1.15 договору позивачем складено та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 54158,32 грн., а саме:

- податкову накладну №51 від 27.02.2026 на суму 18052,78 грн.;

- податкову накладну №19 від 27.03.2026 на суму 36105,54 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем за спірним договором послуг з сервісного обслуговування двох парових котлоагрегатів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на оплату наданих позивачем послуги відповідачу були виставлені рахунки №85 від 27.02.2026 р. на суму 18052,78 грн. і №110 від 27.03.2026 р. на суму 36105,54 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата замовником за надані послуги в розмірі 100% вартості послуги за місяць має бути здійснена згідно отриманого рахунку виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-в) та довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення виконавцем реєстрації податкової накладної з Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наразі судом встановлено, що позивачем надані послуги за договором №16064 від 11.02.2026 р. на загальну суму 54158,32 грн., які було прийнято відповідачем шляхом підписання актів приймання наданих послуг без зауважень, а саме: акту №69 від 27.02.2026 р. на суму 18052,78 грн. та акту №85 від 27.03.2026 р. на суму 36105,54 грн.

Враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був оплатити надані позивачем послуги у наступні строки:

- по акту № 69 від 27.02.2026 року на суму 18052,78 грн. (дата реєстрації податкової накладної та виставлення рахунку - 27.02.2026 року) з урахуванням 25 календ.днів на оплату до 24.03.2026р.;

- по акту № 85 від 27.03.2026 року на суму 36105,54 грн. (дата реєстрації податкової накладної та виставлення рахунку - 27.03.2026 року) з урахуванням 25 календ.днів на оплату - до 21.04.2026р.

Вказані строки на день звернення до суду позивача із заявленим позовом сплили.

З метою отримання оплати за надані послуги позивачем було направлено відповідачу претензію №29-04/2026/1 від 29.04.2026 р., в якій позивач просив у 10-денний строк сплатити заборгованість у розмірі 224713,22 грн., що виникла за договором підряду №16066 від 11.02.2026 р., договором надання послуг №16064 від 11.02.2026 р. та за договором про надання послуг №16211 від 03.03.2026 р., на банківські реквізити позивача, що зазначені у претензії. На підтвердження факту направлення претензії позивачем подано до суду копію 1 сторінки претензій з печаткою відповідача щодо отримання та реєстрації претензії за вхід. №1877 від 30.04.2026 р.

Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що в силу положень ст. 854 Цивільного кодексу України та умов п. 4.1., 4.2. договору у відповідача існує невиконане зобов`язання перед позивачем щодо оплати наданих послуг на суму 54158,32 грн.

Наразі суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг в сумі 54158,32 грн. При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем за спірним договором або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим судом відхиляються посилання відповідача на те, що тимчасова затримка в оплаті виникла у зв`язку з об`єктивними обставинами, пов`язаними з поточним фінансовим станом підприємства. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг.

Між тим несплатою позивачу у повному обсязі вартості наданих послуг в межах спірного договору відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, а тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій позивачем в сумі 54158,32 грн., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем наданих позивачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов чинного законодавства України.

Згідно з п. 9.2. договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктами 9.8, 9.9 передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності надання зобов`язань за договором.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором №16064 від 11.02.2026 р. позивачем було правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 281,92 грн. за зобов`язаннями по акту №69 від 27.02.2026 р. за період з 24.04.2026 по 12.05.2026 на суму боргу 18052,78 грн., суд зазначає, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням умов п. 9.2 договору та діючої облікової ставку НБУ у спірний період за який нараховується пеня, відповідно розмір пені становить 281,92 грн. (18052,78 грн. х 15% х 2 /365 дн. х 19 дн. /100). Вказаний розрахунок пені відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 281,92 грн.

Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 139,48 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, а саме:

- за зобов`язаннями по акту №69 від 27.02.2026 р. за період з 24.03.2026 по 12.05.2026 на суму боргу 18052,78 грн. 3% річних становлять 74,19 грн. (18052,78 грн. х 3% х 50 дн. / 365 дн.);

- за зобов`язаннями по акту №85 від 27.03.2026 р. за період з 21.04.2026 по 12.05.2026 на суму боргу 36105,54 грн. 3% річних становлять 65,29 грн. (36105,54 грн. х 3% х 22 дн. / 365 дн.).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 139,48 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Так, у позовній заяві позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 18052,78 за актом №69 від 27.02.2026 р. за період з 24.03.2026 по 12.05.2026 р.. у розмірі 252,74 грн. Дослідивши та перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат у розмірі 252,74 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем обґрунтовано на існуючу суму заборгованості у розмірі 18052,78 грн. (18052,78 грн. х 1,014000 18052,78 грн. = 252,74 грн.). Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 252,74 грн.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що в позові заявником заявлено клопотання про розподіл судових витрат та зазначено, що орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу становлять 14000,00 грн. Разом з цим в клопотанні про долучення доказів понесення витрат на правову допомогу (вх. №11056/26 від 29.07.2026 р.) представником позивача заявлено до стягнення з Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект витрати на правничу допомогу у справі в сумі 8000,00 грн.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №27-26 від 27.02.2026 р., додаткова угода №1 від 23.04.2026 р., акт прийняття-передачі наданих послуг №5 від 29.07.2026 р., детальний опис робіт №5 від 29.07.2026 р., платіжна інструкція №385 від 13.05.2026 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХС № 000190, виданого Радою адвокатів Херсонської області 11.12.2018 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВЕ №1076033 від 16.03.2026 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю Авантес як клієнтом та адвокатом Колесником Юрієм Володимировичем було укладено договір № 27-26 про надання правничої допомоги, відповідно до предмету якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу та юридичну допомогу по підготовці матеріалів, представництву і захисту матеріальних та нематеріальних прав клієнта в судах будь-якої інстанції та ланки, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, об`єднаннях, незалежно від організаційно-правової форми, та від громадян за їх згодою, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та їх фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 2.3., 2.4. договору у рамках даного договору адвокат зобов`язується: підготувати необхідні процесуальні документи для подання в суд і здійснити представництво інтересів клієнта в судовому процесі; використовувати всі передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів клієнта.

Пунктом 6.1 договору визначено, що даний договір є платним. Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, у розмірі, що зазначений в додатку № 1 до даного договору, котрий є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 6.3 договору оплата здійснюється авансом перед наданням послуги у безготівковому порядку на рахунок адвоката.

Згідно з п. 6.4 договору по завершенню роботи/послуги сторони підписують Акт прийому-передачі виконаних робіт. У разі якщо клієнт відмовляється підписувати Акт прийому-передачі виконаних робіт, акт направляється на адресу клієнта, яка зазначена в договорі про надання юридичної допомоги. Після спливу 10 днів з моменту отримання листа чи повернення листа без вручення клієнту Акт прийому-передачі виконаних робіт вважається підписаним клієнтом.

Умовами п. 7.1 договору передбачено, що даний договір діє з моменту підписання і до моменту фактичного виконання доручення або до моменту припинення договору або його розірвання.

Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги № 27-26 від 27.02.2026 сторони погодили, зокрема, що вартість послуг / гонорар за договором складає 4000,00 грн. за годину роботи адвоката.

Крім того, 23.04.2026 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 27-26 від 27.02.2026 про надання правничої допомоги, за умовами якої сторони погодили викласти п. 6.3 договору в новій редакції, а саме:

Оплата за послугу написання та подання позовної заяви здійснюється авансом перед наданням послуги у безготівковому порядку на рахунок адвоката, а остаточна сума гонорару оплачується після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг відповідно до п. 6.4 Договору та винесення рішення судом в 10-денний строк.

Договір з додатком та додатковою угодою підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору, або визнання його недійсним.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №385 від 13.05.2026 р. позивачем було перераховано кошти у розмірі 6000,00 грн. за призначенням платежу Написання та подання позовної заяви за позовом ТОВ Авантес до АТ НВКГ Зоря-Машпроект по договору 16064 до Господарського суду Миколаївської області.

Відповідно до детального опису робіт №1 від 29.07.2026 р. виконаних адвокатом, необхідних для надання професійної допомоги ТОВ Авантес по договору № 27-26 від 27.02.2026, в якому наведено перелік виконаних адвокатом послуг по справі № 915/548/26:

- 13.05.2026 - написання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості по договору № 16064 в сумі 54832,46 грн., яка станом на 12.05.2026 року, що складається з: основної заборгованості 54158,32 грн., інфляційних 252,74 грн., 3% - річних 139,48 грн. та пені 281,92 грн. (справа №915/548/26); вартість послуги 6000,00 грн.

- 30.04.2026 - написання та подання клопотання про залучення доказів та розподіл судових витрат у справі №915/548/26; вартість послуги 2000,00 грн.

Вказаний детальний опис робіт № 1 підписаний адвокатом акт клієнтом без будь-яких зауважень та заперечень.

Також відповідно до акту від 29.07.2026 № 5 прийому-передачі виконаних робіт по договору №27-26 від 27.02.2026 адвокат виконав умови договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.02.2026 р. № 27-26 та надав клієнту правничу допомогу, що включає в себе:

- 13.05.2026 - написання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості по договору № 16064 в сумі 54832,46 грн., яка станом на 12.05.2026 року, що складається з: основної заборгованості 54158,32 грн., інфляційних 252,74 грн., 3% - річних 139,48 грн. та пені 281,92 грн. (справа №915/548/26); витрачений час: 1,5 год.;

- 27.04.2026 - виконані роботи: написання та подання клопотання про залучення доказів та розподіл судових витрат у справі №915/548/26; витрачений час: 0,5 год.;

Клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Відтак, за вказаним актом позивачу надані послуги на правову допомогу у справі № 915/548/26 на суму 8000,00 грн., виходячи з розрахунку 4000 грн. за годину роботи адвоката (2 год. х 4000,00 грн.).

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України(а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України(а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правиламистатті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір(позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи опії договору № 27-26 про надання правничої допомоги від 27.02.2026 р., додаткової угоди № 1 до договору № 27-26 від 27.02.2026, платіжної інструкції №385 від 13.05.2026 р., детального опису робіт №5 від 29.07.2026 р., акту від 29.07.2026 № 5 прийому-передачі виконаних робіт по договору №27-26 від 27.02.2026 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23 сформульовано правову позицію, відповідно до якої такі дії як надання консультацій щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду касаційної скарги з урахуванням судової практики та правових висновків, підготовки відзиву (ознайомлення, визначення предмета та підстав відзиву, доказів на обґрунтування відзиву) є складовою процесу підготовки відзиву на касаційну скаргу.

Разом з цим, суд вважає за доцільне відмовити у відшкодуванні витрат на написання та подання клопотання про залучення доказів та розподіл судових витрат у справі №915/548/26, оскільки подання вказаного клопотання є правом, а не обов`язком учасника справи.

В свою чергу з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що вище встановлений необхідно неминучий розмір витрат на правову допомогу у даній справі в сумі 6000,00 грн. (1,5 год х 4000 грн. за подання позову) може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі.

Відтак, дослідивши надані позивачем ТОВ «Авантес» докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у справі № 915/548/26 в розмірі 8000,00 грн., керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати позивача за надані послуги правової допомоги.

Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи № 915/548/26, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України в розмірі 6000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення заборгованості у розмірі 54832,46 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42а; код ЄДРПОУ 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (54001, м. Миколаїв, вул. Набережна, 29; код ЄДРПОУ 34606844) суму основного боргу у розмірі 54158/п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят вісім/грн. 32 коп., пеню в розмірі 281/двісті вісімдесят одна/грн. 92 коп., 3% річних в розмірі 139/сто тридцять дев`ять/грн. 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 252/двісті п`ятдесят дві/грн. 74 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 2662/дві тисячі шістсот шістдесят дві/грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000/шість тисяч/грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» в заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Ільєва