Рішення № 140424578, 07.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2026Справа № 910/4001/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос"

про стягнення 144233,21 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" про стягнення за договором поставки від 05.06.2023 №115 основного боргу в розмірі 89 702,26 грн., 25% річних у розмірі 21995,49 грн., інфляційних втрат у сумі 5425,72 грн., неустойки в розмірі 27 109,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду доставлена відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи. Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.06.2023 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено Договір поставки №115, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язується передавати Покупцю будівельні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості, які погоджуються Сторонами в накладних (далі-товар), а Покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним Договором.

Згідно з п.1.3. Договору право власності на товар переходить до Покупця на дату підписання уповноваженими представникам обох сторін документа, що підтверджує фактичне передання товару від Постачальника до Покупця.

Ціни на товар визначаються Сторонами в гривні та зазначаються у розрахункових та товарно супровідних документах (товарна видаткова накладна), що надаються Постачальником в момент передачі партії товару (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.4. Договору Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строк, що не перевищує 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії.

У пункті 3.7. Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата зазначена у видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Відповідно до п.3.6 Договору плата за доставку товару нараховується Постачальником окремо або за рішенням Постачальника може бути включена до вартості товару.

Згідно з п.9.1, 9.2 Договору з метою оптимізації документообігу між Сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що міститься в них, а також заміни паперових юридично значущих первинних документів, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення на електронні документи (далі- ЕД, Сторони домовились здійснювати документообіг в електронному вигляді та обмін первинними документами (рахунки, видаткові накладні, акти прийому-передачі наданих послуг, акти звірки взаємних розрахунків, заявки, специфікації тощо) у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного цифрового підпису (далі - ЕЦІ) засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою відповідних систем електронного документообігу. У разі використання Сторонами різних систем електронного документообігу або ЕЦІ різних Центрів сертифікації ключів - зазначені системи або ЕЦП повинні мати можливість взаємної роботи та верифікації ключів один з одним. Формування документів здійснюється з застосуванням положень чинного законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері кваліфікованого електронного підпису (далі -КЕП).

Відповідно до п. 9.7 Договору ЕД, який відправлений, підписаний КЕП/ЕЦІ, має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для Сторін, може бути представлений до суду в якості належного доказу та визнається рівнозначним документу на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі уповноваженими представниками Сторін і не вимагає додаткового доказування. ЕД, підписаний Стороною з використанням КЕП/ЕЦП і внесений в Систему (переданий Стороні-одержувачу) вважатиметься в усіх випадках підписаним уповноваженим представником Сторони відправника, в межах наданих повноважень, що не потребуватиме щоразу перевірки документів на представництво.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виставив рахунок-фактуру №13270 від 14.04.2025 та здійснив поставку відповідачу товару та послуг на загальну суму 89 702,26 грн. із ПДВ, що підтверджується підписаними КЕП обома сторонами видатковими накладними №1327001 від 18.04.2025, №1327003 від 18.04.2025, а також актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1327002 від 18.04.2025 року.

Водночас, оплату поставленого товару та наданих позивачем послуг на суму 89 702,26 грн. відповідач не здійснив.

При цьому, сторонами підписано акт звіряння за період 01.01.2025-30.11.2025, в якому відповідач підтвердив наявність боргу на суму 89 702,26 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом установлено, що позивач здійснив поставку відповідачу товару та надав послуги на загальну суму 89 702,26 грн., що підтверджується підписаними КЕП обох сторін видатковими накладними №1327001 від 18.04.2025, №1327003 від 18.04.2025, а також актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1327002 від 18.04.2025 року.

Проте, відповідач у встановлений п. 2.4. Договору строк, а саме протягом 14 календарних днів, оплату товару та послуг не здійснив.

При цьому, між сторонами підписано акт звіряння за період 01.01.2025-30.11.2025, в якому відповідач підтвердив наявність боргу на суму 89 702,26 грн.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 89 702,26 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем нараховано на суму боргу 89702,26 грн. за період із 14.04.2025 по 06.04.2026 інфляційні втрати в сумі 5425,72 грн., 25% річних у розмірі 21995,49 грн., пеню в розмірі 27 109,74 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.3. Договору у випадку затримки оплати товару Покупець на вимогу Постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення.

За порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, Покупець сплачує на користь Постачальника 25% річних від суми боргу (п. 5.4. Договору).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Отже, сторонами в договорі погоджено інший розмір процентів річних, ніж встановлений у частині 2 статті 625 ЦК України.

Із розрахунку позивача вбачається, що початок періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання визначено з 14.04.2025, у той час як неоплачені видаткові накладні та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) датовані 18.04.2025 року.

Суд зауважує, що згідно з п. 2.4., 3.7 Договору Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строк, що не перевищує 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії, чим вважається дата, зазначена у видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Отже, за арифметичним перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню за період із 03.05.2025 до 06.04.2026 інфляційні втрати в сумі 6 370,39 грн. та 25 % річних у сумі 20 828,13 грн., а також пеня в розмірі 14 094,31 грн., нарахована за період із 03.05.2025 до 03.11.2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, судом розглянуто вимоги про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9500 грн.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

02.02.2026 між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правової допомоги №1/02-ПД, у п. 5.5. якого визначена вартість адвокатських послуг у розмірі 3000 (три тисячі) гривень за 1 годину роботи адвоката.

У додатковій угоді №4 до Договору визначено, що, не зважаючи на пункт 5.5. Договору, гонорар за представництво інтересів Позивача у справі про стягнення боргу за договором поставки з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (Код ЄДРПОУ 31174467) становитиме 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок без ПДВ.

07.04.2026 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі правничих послуг №4 до Договору з детальним описом наданих послуг на суму 9500 грн.

На підтвердження оплати наданих адвокатом за Договором послуг до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію від 06.04.2026 № 4365 на суму 9500 грн.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України не заявлялося.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, будинок 13; ідентифікаційний код 31174467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України» (03170, м. Київ, вул. Перемоги, будинок 9, офіс 1/7; ідентифікаційний код 43362385) 89702 (вісімдесят дев`ять тисяч сімсот дві) грн. 26 коп. основного боргу, 6 370 (шість тисяч триста сімдесят) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 20 828 (двадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 13 коп. 25 % річних, 14 094 (чотирнадцять тисяч дев`яносто чотири) грн. 31 коп. пені, 3022 (три тисячі двадцять дві) грн. 55 коп. витрат зі сплати судового збору, а також 8628 (вісім тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 06 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова