Рішення № 140422177, 08.10.2026, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2626/26

08 жовтня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Левчук В.В.

секретар судового засідання Ковальська А.А.

за участі:

позивача не з`явився

представника позивача ОСОБА_1

відповідачів не з`явилися

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Костопільського районного суду Рівненської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №564/2626/26 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , в інтересах якого діяв законний представник ОСОБА_5 , звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що постановою Костопільського районного суду Рівненської області у справі №564/2998/25, залишеною без змін Рівненським апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Він у вказаній справі є потерпілим, внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, потребував медичної допомоги.

Під час лікування та реабілітації законним представником придбавалися медичні препарати на загальну суму 4433,85 грн. Таким чином, адміністративним правопорушенням йому завдано майнової шкоди на вказану суму.

Також, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 потерпілому заподіяно моральної шкоди, яку оцінено у 100000,00 грн. Наявність та розмір моральної шкоди обгрунтовує душевними стражданнями, фізичним болем, обмеженні спілкування з рідними та знайомими. Найтяжчим наслідком є наявність великого рубця, що залишився після відкритої рани лівого плеча, який суттєво впливає на фізичні рухи, є естетичним недоліком, що викликає фізичний та психологічний дискомфорт.

Окрім того, ОСОБА_4 мріяв вступити після закінчення школи до Національної Академії СБУ, що имагало відповідного стану здоров`я для здачі фізичних нормативів. ДТП стала на заваді його мрії.

Також зазначає, що внаслідок ДТП порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя.

У момент ДТП він пережив значний емоційний стрес, змушений був пристосовуватися до негативних умов існування. Стрес спровокував погіршення здоров`я, його емоційні реакції змінилися.

Наслідки ДТП негативно відбилися на моральному та фізичному здоров`ї близьких йому людей, членів сім`ї, перед якими він відчуває свою провину. Так, його матір є інвалідом 2 групи внаслідок онкозахворювання, і через ДТП вона змушена була відкласти оперативне втручання та лікування.

При визначенні розміру моральної шкоди просить також врахувати, що у матері потерпілого крім пенсії по інвалідності відсутнє будь яке інше джерело доходів, стан її здоров`я не дозволяє заробити кошти на лікування та проживання сина, також на утриманні у неї ще одна неповнолітня дитина.

Просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 4433,85 грн, 100000 грн моральної шкоди, судовий збір та 12500 витрат на правову допомогу.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині, що перевищує обгрунтований та доведений розмір шкоди, істотно зменшити розмір моральної шкоди, врахувавши легкий характер тілесних ушкоджень, грубу необережність потерпілого, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Обгрунтовуючи свою позицію зазначає про субсидіарну відповідальність ОСОБА_2 , оскільки його цивільно-правова відповідальність застрахована. Також звертає увагу на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між ДТП та станом здоров`я матері потерпілого, а також на той факт, що майновий стан родини не є критерієм для визначення шкоди.

Також зазначає, що твердження позивача про перешкоди у реалізації життєвих планів спростовуються матеріалами справи.

Крім того, звертає увагу на безпідставність доводів про відсутність каяття відповідача. Пояснює, що відповідач приносив свої вибачення позивачу, цікавився його станом здоров`я, під час зустрічі із законною представницею відхилив її пропозицію відшкодувати 3000 дол США, оскільки вважає таку суму неспівмірною.

У відповіді на відзив представник позивача заперечує доводи відповідача.

За клопотанням відповідача судом було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія».

ПрАТ «УПСК» 19.08.2026 здійснило виплату страхового відшкодування на користь позивача, а саме 4433,85 грн майнової шкоди (витрат на лікування), а також 443,38 грн моральної шкоди, розмір якої визначено із врахуванням приписів ст.24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Просить у частині позовних вимог до ПрАТ «УПСК» закрити провадження у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає, що після залучення у якості співвідповідача ПрАТ «УПСК» позивач не скористався своїм правом уточнити позовні вимоги стосовно кожно зі співвідповідачів. Таким чином, відсутні визначені ст.255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі відносно одного співвідповідача.

У ході розгляду справи позивач ОСОБА_4 досяг повноліття.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позові. Додатково зазначила, що при визначенні розміру моральної шкоди також враховано, що позивач у майбутньому має намір провести косметичні операції, спрямовані на видалення чи маскування рубця, що залишився на руці внаслідок ДТП.

Представник відповідача вцілому щодо відшкодування моральної шкоди не заперечував, однак пояснив, що зі своїм довірителем конкретний розмір відшкодування не узгодили. Заявлену до стягнення суму вважає надмірною та недоведеною.

Щодо планів позивача у майбутньому проводити операції, спрямовані на зменшення рубця, вказав, що такі маніпуляції охоплюються поняттям лікування та реабілітації, та не є моральною шкодою, а тому позивач може скористатися страховим відшкодуванням.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановив наступне.

Постановою Костопільського районного суду Рівненської області у справі №564/2998/25, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18.02.2026, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Судом встановлено, що 03.07.2025 о 20 год. 40 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Skoda д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою між с.Мала Любаша та м.Костопіль, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого допустив зіткнення з пішоходом ОСОБА_4 , який біг по краю дороги у попутному напрямку, в наслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження, чим порушив п.12.1 Правил дорожнього руху.

У постанові зазначено, що в даному випадку водій ОСОБА_2 порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України, оскільки він, усвідомлюючи, що видимість попереду транспортного засобу обмежена сонячним промінням, не зменшив швидкість транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, а самовпевнено продовжив рух далі не зменшуючи швидкість руху.

Також, у постанові вказано, що потерпілий ОСОБА_4 рухався по краю проїзної частини дороги попутно руху ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд у постанові дійшов висновку, що в діях потерпілого вбачається порушення п.4.3 Правил дорожнього руху.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, Рівненський апеляційний суд вказав, що покликання скаржника на наявність у діях ОСОБА_4 порушень ПДР, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки останній у цьому провадженні не обвинувачуються, а отже вирішення питання про його винуватість виходить за межі судового розгляду у даній справі.

Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав забійні гематоми волосистої частини голови та лобної ділянки, струс головного мозку, забійну рану лівого плеча, забої та осаднення живота та грудної клітки, кінцівок. ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «РОДЛ» 03-05.07.2025, було проведено ПХО рани плеча. Зазначене підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №8253 від 05.07.2025 та Консультаційним висновком спеціаліста від 07.07.2025.

Доказів того, що проводилася судово-медична експертиза для визначення тяжкості отриманих ОСОБА_4 тілесних ушкоджень суду не надано. Однак, виходячи з того, що у разі отримання потерпілим тілесних ушкоджень хоча б середньої тяжкості, відповідальність ОСОБА_2 настала би за ч.1 ст.286 КК України, твердження представника позивача про те, що отримані ОСОБА_4 тілесні ушкодження не є легкими не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та відображають суб`єктивне сприйняття.

Сума витрат на лікування становить 4433,85 грн., що підтверджується наданими чеками та не заперечується сторонами.

Співвідповідач ПрАТ «УПСК», як страховик цивільно-правової відповідальності водія ОСОБА_2 за полісом № ЕР/226604371 під час розгляду справи виплатив позивачу 4433,85 грн майнової шкоди та 443,38 грн моральної шкоди із врахуванням приписів ст.24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Частина перша ст. 2 ЦПК України вказує, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами першою-другою ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Нормами ст. ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив висновок, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Тому доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків (п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП) не є реабілітуючою підставою та не спростовує факту вини особи. Постанова суду є належним та достатнім доказом протиправності поведінки відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У ч.1, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. ст. 1187, 1188 ЦК України школа, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно приписів ч.2 ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

ПрАТ «УПСК» повністю виконало свої зобов`язання в межах ст. 21 та ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», покривши 4433,85 грн витрат на лікування та виплативши регламентні 10% моральної шкоди в сумі 443,38 грн.

У зв`язку з цим позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків з відповідача не підлягають задоволенню, оскільки вони вже погашені страховиком. Решта суми моральної шкоди підлягає стягненню безпосередньо з водія ОСОБА_2 як фактичного заподіювача шкоди на підставі ч.1, п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19 зазначено, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні трансформують шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування обчислює шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата ВС звернула увагу, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд, керуючись ст. 23 ЦК України, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, суд заначає, що завдана позивачу моральна шкода полягала в душевних та фізичних стражданнях, він був вимушений лікуватися, вживати заходів щодо реабілітації, тілесні ушкодження спричинили погіршення фізичних здібностей на певний час, внаслідок ДТП позивачу спричинено стрес, переживання болю, відбулася зміна звичайного укладу життя.

При цьому, при визначенні розміру моральної шкоди суд не враховує посилання на онкологічне захворювання та інвалідність матері потерпілого, оскільки вони не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із ДТП. Крім того, твердження позивача про те, що його матір внаслідок ДТП змушена була відкласти оперативне втручання та лікування нічим не підтверджені, а з доданої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що матір позивача проходила лікування та дослідження у липні 2025 року, тобто, незадовго після ДТП.

Також суд не враховує доводи позивача про відсутність у матері інших джерел доходу та наявність на утриманні ще однієї неповнолітньої дитини, оскільки такі обставини не є критеріями для визначення розміру моральної шкоди.

Твердження про неможливість вступу до ВНЗ СБУ суд вважає суто гіпотетичними та припущеннями, оскільки позивачем не надано доказів прямого причинно-наслідкового зв`язку між дводенним лікуванням після ДТП та результатами іспитів в розумінні ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Так, на підтвердження даної обставини позивачем надано заяву матері про підтримку наміру на вступ, яка датована квітнем 2025 року, направлення на медичний огляд №235 за грудень 2024 року та розписку Національної академії СБУ про отримання документів №0407151100, при цьому із останньої вбачається, що документи на вступ було подано вже після ДТП, а саме 08.07.2025. Доказів того, що позивачем не складено вступні іспити саме в частині фізичної підготовки, що пов`язано із отриманими внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями, суду не надано та судом не здобуто

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилається на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження, після загоєння яких на його тілі залишився видимий рубець, що спричиняє йому додаткові душевні страждання, психологічний дискомфорт та призводить до істотних змін у звичайному способі життя.

Разом з тим, наявність на тілі людини рубців, шрамів чи інших стійких змін анатомічної цілісності тканин, які виникли саме внаслідок отриманої в ДТП травми, є обставиною, що потребує підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами. Такими доказами в розумінні процесуального закону можуть слугувати: висновок судово-медичної експертизи, медична документація (довідки, виписки з медичної карти амбулаторного/стаціонарного хворого з описом об`єктивного статусу пацієнта після завершення лікування), або, щонайменше, фотофіксація наявних ушкоджень.

Однак, позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу, який би свідчив про формування у нього рубця внаслідок травми, отриманої у ДТП, його локалізацію, розмір, характер чи невідворотність.

Долучені до матеріалів справи фотознімки фіксують наявність та характер тілесних ушкоджень на момент їх отримання.

Вцілому, суд визнає, що факт участі у ДТП та отримання тілесних ушкоджень безумовно завдали позивачу фізичного болю та душевних страждань. Водночас, оцінюючи обсяг цих страждань, суд виходить виключно з тих ушкоджень, які належним чином задокументовані.

Крім того, суд враховує наявність у діях ОСОБА_4 порушення п. 4.3 ПДР України (щодо обов`язку рухатися назустріч транспорту), яке хоч і не є причиною ДТП, однак враховується судом в силу приписів ст.1193 ЦК України.

В свою чергу, суд не приймає до уваги подані відповідачем висновок експерта від 07.11.2025 №СЕ-19/118-25/12854-ІТ, скріншоти із камери відеореєстратора, фото ушкоджень автомобіля та відеозапис моменту ДТП, оскільки останнім вже було надано оцінку у межах справи про адміністративне правопорушення, а вина водія ОСОБА_2 встановлена судовим рішенням та не є предметом доказування у даній справі.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним розмір моральної шкоди, завданої позивачу, у сумі 15000 гривень. Цю суму суд вважає обґрунтованою з огляду на характер правопорушення, а також глибину фізичних та душевних страждань позивача.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.

Оскільки страховиком було частково відшкодовано моральну шкоду відповідачу, а саме 443,38 грн, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає до стягнення 14556,62 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, то з другої сторони стягуються судові витрати.

За приписами п.2 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Ця пільга поширюється як на майнову, так і на похідну моральну шкоду згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 2662,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.06.2026 року та 02.07.2026 року.

Тому сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 247,60 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то суд враховує наступне.

Позивачем заявлено про відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 грн

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч.2 ст.133 ЦПК України).

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу та квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 12500 грн.

Оскільки позовні вимоги судом задоволено частково, то до стягнення підлягає 2325 грн. понесених витрат на правничу допомогу з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача.

Керуючись ст. 3, 4, 10-13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 14556 /чотирнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість/ гривень 62 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2325,00 /дві тисячі триста двадцять п`ять/ гривень.

Повернути ОСОБА_4 з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн згідно з платіжними інструкціями від 28.06.2026 року та 02.07.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 247,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про позивача: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

Відомості про відповідача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3

Відомості про відповідача: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місцезнаходження: вул.Кирилівська 40, м.Київ, ЄДРПОУ 20602681.

Дата складення повного судового рішення 08.10.2026.

СуддяВ. В. Левчук