Ухвала суду № 140414246, 05.10.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

У Х В А Л А

Справа №466/6887/26

Провадження № 2/338/1352/26

05 жовтня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді Битківського Л.М.,

з участю секретаря Микитюк А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом ТзОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Кошельок» звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

До початку судового засідання 02 жовтня 2026 року представник позивача подав суду заяву про відмову від позову та клопотав про закриття провадження у справі, оскільки відповідач добровільно задовольнив вимоги позивача. Також клопотав стягнути з відповідача сплачену суму судового збору та витрати на правову допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, клопотання позивача про закриття провадження у справі, вважає, що таке клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Судом встановлено, що позивач, відповідно до положень ст. 49, 206 ЦПК України, відмовився від позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , відмова від позову не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує права сторін.

За таких обставин суд вважає за необхідне прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі.

Передбачені у пункті 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстави закриття провадження у справі передбачають різні наслідки в частині вирішення питання розподілу судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Частина третя ст. 142 ЦПК України установлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Аналіз змісту відповідних положень статей 141 та 142 ЦПК України у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачив можливість відшкодування витрат позивача зі сплати судового збору за рахунок відповідача, якщо відповідач виконав позовні вимоги після пред`явлення позову до суду. У цьому випадку положення саме частини третьої статті 142 ЦПК України є спеціальними і підлягають застосуванню під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

Тобто, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат саме з відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Щодо вимоги представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Представником позивача подано заяву про розподіл судових витрати, в якій просить стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача до матеріалів справи долучено копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року, копію акту №1 приймання-передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Сума гонорару адвоката повинна бути такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціні позову. Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи понесено витрати на правничу допомогу, то такі витрати підлягають стягненню з відповідача. Разом з тим, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи. На думку суду, стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги. Справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом має шаблонний характер, виокремлення послуг, щодо оформлення документів, збір та аналіз доказів, формування правової позиції, формування додатків, тощо, які включені до переліку є штучним і охоплюється послугою зі складання позовної заяви. Тому стягненню з відповідача підлягає вартість послуги щодо складання позовної заяви у розмірі 4000 грн. В задоволенні вимог про відшкодування інших послуг слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

п о с т а н о в и в:

Закрити провадження в справі за позовом ТзОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТОВ «Кошельок» (ЄДРПОУ 40842831) 2662,40 грн. сплаченого судового збору та 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.М. Битківський