Ухвала суду № 140409497, 05.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35461/17

Провадження № 6-а/761/7/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі судді Савчук Ю.Н., при секретарі Фортуні М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача в порядку ст. 382 КАС України у справі №761/35461/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2018 року у справі № 761/35461/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії, задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 07 жовтня 2009 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

28.08.2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заява представника позивача про зобов`язання Головного управління ПФУ в м.Києві подати звіт про виконання рішення суду по справі № 761/35461/17 , яке мотивовано його неналежним виконанням.

В заяві представник позивача зазначає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2018 року у справі № 761/35461/17 до цього часу не виконане. Понад 8 років після набрання ним законної сили відповідач не вжив заходів щодо виконання рішення суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2025 року була передана до провадження судді Юзькова О.Л.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-1423 від 20.04.2026 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 року в провадження судді Савчук Ю.Н. надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.05.2026 року було призначено заяву до розгляду.

В судове засідання учасник справи не з`явились, про дату і час повідомлялись належним чином. Від представника заявника надійшла заява про проведення засідання без його участі.

06.09.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві подано пояснення щодо виконання судового рішення. Пояснення обгрунтовано тим, що на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2018 року у справі № 761/35461/17 Головним управлінням ПФУ поновлено виплату та здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Щодо виконання рішення суду за період з 07.10.2009 року по 22.05.2018 року утворилася заборгованість в розмірі 174 935,29 грн., яка була виплачена ОСОБА_1 в липні 2020 року. Для подальшої виплати пенсії позивачу необхідно було звернутись до найближчого сервісного центру ПФУ із відповідною заявою та документами після відкриття рахунку в установі банку. Листами № 20278-2205/С-02/8-2600/20 від 08.09.2020 року; № 26094-27019/с-02/8-2600/20 було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність надання банківських реквізитів. Станом на дату надання пояснень такі реквізити ОСОБА_1 подано не було. Крім того, з врахуванням того, що ОСОБА_1 проживає за межами території України, йому необхідно провести фізичну ідентифікацію.

09.09.2026 року ОСОБА_1 подано заперечення, які обгрунтовано тим, що відповідачем не доведено факт виконання судового рішення. Як вбачається з розрахунку, наданого раніше самим же відповідачем ,Головне управління нарахувало компенсацію втрати частини доходів за період з 07.10.2009 по 22.05.2018 у розмірі 190 197,74 грн на виплачені в липня 2020 року 174935,29 грн пенсії, проте досі не здійснило її виплату.

Відповідач обмежився вказівкою на те, що заборгованість за період з 07.10.2009 по 22.05.2018 у сумі 174 935,29 грн. була виплачена у липні 2020 року. Жодних пояснень щодо виплати пенсії за наступний період - з 23.05.2018 по 30.06.2020 та з 01.01.2026 по теперішній час - Відповідач не наводить. Водночас рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 у справі № 640/13470/22 визнано протиправними саме дії Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.09.2026 3 Головного управління щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з липня 2020 року, і Головне управління зобов`язано поновити нарахування і виплату пенсії з липня 2020 року. Тобто компетентний суд вже встановив, що припинення виплат з боку відповідача було незаконним. Посилання відповідача на нібито необхідність особистого звернення пенсіонера з поданням банківських реквізитів як на обставину, що виправдовує затримку виконання рішення, не має правового значення, оскільки власна протиправна поведінка боржника не може розглядатися як підстава, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення. Відповідач у Поясненнях повідомляє про нарахування, але не виплату ним пенсії за період з 01.07.2020 по 31.12.2025 в сумі 230084,64 грн. Орган Пенсійного фонду не має правових підстав відносити весь розмір пенсії або всю суму нарахованої заборгованості до бюджетної різниці та ставити її виплату в залежність від надходження окремого фінансування з Державного бюджету. Твердження відповідача про те, що вся сума заборгованості потребує окремого бюджетного фінансування, є голослівним і не підтвердженим належними та допустимими доказами. Якщо фактичний розмір пенсії позивача протягом спірного періоду не перевищував установленого на відповідний час розрахункового розміру пенсії із солідарної системи, бюджетна різниця за відповідний період дорівнює нулю. Відповідно, очікування окремого фінансування з Державного бюджету не стосується такої виплати та не може бути законною підставою для її затримки. Джерело фінансування повинно визначатися не за загальною сумою заборгованості, накопиченою за декілька років, а помісячно - виходячи з розміру пенсії, належного особі в кожному відповідному місяці, та розрахункового розміру пенсії із солідарної системи, чинного у цьому самому місяці. Складання невиплачених щомісячних сум в одну загальну суму не перетворює солідарну складову пенсії на бюджетну різницю. Якщо в кожному окремому місяці фактичний розмір пенсії не перевищував відповідного солідарного рівня, то й сукупна заборгованість, утворена з таких щомісячних виплат, не містить різниці, яка потребувала б окремого фінансування з Державного бюджету України. Відповідач не може змінити встановлене законом джерело фінансування шляхом внутрішнього бухгалтерського обліку, включення заборгованості до окремого реєстру, присвоєння їй статусу виплати за окремою бюджетною програмою або посилання на черговість бюджетного фінансування. Внутрішні організаційні, програмні, бухгалтерські рішення або способи обліку Пенсійного фонду не можуть змінювати зміст статті 7 Закону №2262- XII, Порядку №1168 та постанови Кабінету Міністрів України №1719 і створювати бюджетну різницю там, де за встановленим законодавством механізмом вона дорівнює нулю. За таких обставин посилання відповідача на статтю 8 Закону №2262-XII, відсутність бюджетних асигнувань або необхідність очікування окремого фінансування є юридично неспроможним, якщо відповідач не довів наявності конкретного перевищення фактичного розміру пенсії Позивача над відповідним розрахунковим розміром пенсії із солідарної системи. Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 є безпідставним. Вказана постанова передбачає, що «особами, які тимчасово проживають за межами України» є громадяни, які «не оформляли документів для постійного проживання за кордоном». Однак це посилання спростовує позицію самого відповідача: якщо Позивач виїхав на ПМП (що встановлено преюдиціальними рішеннями судів) і не підпадає під визначення Порядку №299, то вимоги цього Порядку до нього взагалі не застосовуються. Позивач, який є громадянином України і виїхав на ПМЖ у 1991 році, має право на поновлення пенсії на підставі загальних норм Закону №1058-IV (ст. 7, 46, 49) та Рішення КСУ №25-рп/2009, а не на підставі спеціальних норм для осіб, які тимчасово виїхали у зв`язку з агресією РФ. Змішування цих двох правових режимів у відзиві свідчить про юридичну непослідовність позиції Відповідача. Між Україною та Ізраїлем дійсно не укладено міжнародного договору про пенсійне забезпечення. Однак це не означає позбавлення права на пенсію - це лише означає, що пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до національного законодавства України, яке, за рішенням КСУ №25-рп/2009, гарантує це право незалежно від місця проживання. Щодо нібито відсутності у відповідача даних банківського рахунку Позивача, звертаємо увагу суду, що відповідач у своїх же поясненнях вказує, що ним у липні 2020 року здійснено часткову виплату пенсії позивача, що підтверджується наданим ним же до пояснення витягом зі списку №1 на зарахування пенсій на поточні карткові рахунки. Із самих же пояснень відповідача вбачається, що станом на 03.09.2026, тобто через понад 8 років після ухвалення судового рішення та понад 8 років після набрання ним законної сили: - відповідач не здійснив належного розрахунку поновленої пенсії позивача за вислугу років за період з 07.10.2009 року по теперішній час на підставі даних оновленого розміру грошового забезпечення позивача та з врахуванням індексації; - заборгованість пенсії не доведена та не виплачена; - компенсація втрати частини доходів у розмірі щонайменше 190 197,74 грн (за раніше визнаним самим відповідачем розрахунком) взагалі не виплачена, і Відповідач навіть не звітує про цю частину рішення; - компенсація втрати частини доходів на нараховані суми пенсії за період з 07.10.2009 року по теперішній час не нарахована та не виплачена; - відсутні будь-які відомості про нарахування та виплату поточної (щомісячної) пенсії позивачу.

Дослідивши матеріали заяви, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частини друга - четверта статті 13 Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначають, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відтак рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).

З огляду на викладене, суд акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення.

З набранням чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення. При цьому, слід зважати на те, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Судом встановлено, що на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2018 року у справі № 761/35461/17 Головним управлінням ПФУ поновлено виплату та здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Щодо виконання рішення суду за період з 07.10.2009 року по 22.05.2018 року утворилася заборгованість в розмірі 174 935,29 грн., яка була виплачена ОСОБА_1 в липні 2020 року. Доказів подальшої виплати пенсії позивачу відповідачем не подано.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань як на підставу невиконання рішення, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що ГУ ПФУ у м.Києві є державною установою та фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, наданих відповідно до бюджетного призначення.

Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

У постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.

Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначав, що невиконання пенсійним органом судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначено, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відсутність бюджетних асигнувань може бути поважною причиною невиконання рішення суду. Однак доказів того, що вся сума заборгованості потребує окремого бюджетного фінансування не підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, причини невиконання рішення мають бути викладені суб`єктом владних повноважень у звіті й оцінюватися судом під час його розгляду. Дослідження цих питань на стадії вирішення заяви про подання звіту є передчасним (Ухвала ВС від 28 липня 2026 року у справі № 990/29/22 ).

У постанові від 30.06.2026 року у справі № 9901/459/21 ВП ВС зазначила, що підставою для зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є обставини, які ставлять під сумнів виконання цим суб`єктом судового рішення. У такому разі йдеться не про будь-якого суб`єкта владних повноважень і не про будь-який обов`язок, який може виникнути у зв`язку з набранням судовим рішенням законної сили, а саме про виконання відповідачем в адміністративній справі обов`язку (обов`язків), який (які) покладено на нього судовим рішенням.

Отже, підставою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень щодо подання звіту про виконання судового рішення є обставини, які ставлять під сумнів виконання цим суб`єктом судового рішення.

У постанові ВП ВС від 30.06.2026 року у справі № 9901/459/21 ВП ВС зазначено, що задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення має на меті встановлення, зокрема, таких обставин: чи виконано рішення суду, якщо так, то у який строк, порядок та спосіб.

В Ухвалі від 28 липня 2026 року у справі № 990/29/22 Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання про зобов`язання подати звіт суд має встановити лише наявність ознак невиконання або неповного виконання рішення. Сам факт невиконання є достатньою і самостійною підставою для встановлення судового контролю. Заявник не повинен додатково доводити намір боржника ухилитися від виконання рішення чи неминучість його невиконання в майбутньому.

Відповідачем доказів виконання рішення суду в повному обсязі не надано.

При цьому судом береться до уваги той факт, що з часу ухвалення ріщення суду у справі сплило понад 8 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 КАС України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 0640/3719/18.

Таким чином, враховуючи надані суду докази, подана заява підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 243, 248, 382 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача в порядку ст. 382 КАС України у справі №761/35461/17 за позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2018 року у справі № 761/35461/17 та зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду у м.Києві (код ЄДРПОУ 42098369) надати Шевченківському районному суду міста Києва протягом 1 місяця з дати отримання цієї ухвали звіт про його виконання.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її складання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя