Ухвала суду № 140405035, 02.10.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 02.10.2026Справа № 554/13812/26Провадження № 1-кс/554/11765/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2026 року м. Полтава

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР,

ВСТАНОВИВ :

22 вересня 2026 року до слідчого судді надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР.

На обґрунтування скарги зазначає, що 18 вересня 2026 року було направлено на офіційну електронну адресу Територіального управління ДБР у місті Полтаві заяву про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України.

У вказаній заяві містилися, на думку заявника, об`єктивні дані та докази вчиненого за попередньою змовою групої осіб головуючим суддею Індустріального районного суду м. Харкова ОСОБА_4 спільно з посадовими особами апарату суду, які мають доступ до системи авторозподілу справ правопорушення.

ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві отримало 18.09.2026 року заяву скаржниці. Станом на 22.09.2026 року заявниця відповіді не отримала. Жодного повідомлення про внесення відомостей до ЄРДР або витягу з ЄРДР за заявою не отримали. Відповідно, з боку уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Полтаві має місце незаконна бездіяльність, яка грубо порушує права на доступ до правосуддя та захист від кримінальних правопорушень.

Заявниця в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд скарги без участі, скаргу підтримала, просила задовольнити.

Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, будучи належним чином повідомленим про день час та місце розгляду скарги у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглядати скаргу у відсутність представника особи, бездіяльність якої оскаржується, оскільки це не є перешкодою для розгляду скарги.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно до вимог ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 303 КПК України передбачено право заявника оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

З наданих до скарги матеріалів встановлено, що 18 вересня 2026 року було направлено на офіційну електронну адресу Територіального управління ДБР у місті Полтаві заяву про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України.

У вказаній заяві, на думку заявника, містилися об`єктивні дані та докази вчиненого за попередньою групої осіб головуючим суддею Індустріального районного суду м. Харкова ОСОБА_4 спільно з посадовими особами апарату суду, які мають доступ до системи авто розподілу справ.

ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві отримало 18.09.2026 року заяву скаржниці. Станом на 22.09.2026 року заявниця відповіді не отримала. Жодного повідомлення про внесення відомостей до ЄРДР або витягу з ЄРДР за заявою не отримали. Відповідно, з боку уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Полтаві має місце незаконна бездіяльність, яка грубо порушує права на доступ до правосуддя та захист від кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР та їх перелік визначені ч.5 ст. 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 4, п. 5 ч. 5ст. 214 КПК України).

При цьому, виходячи зі змісту ст.214 КПК України повноваженням щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення наділені слідчий, прокурор.

Також, згідно з ч. 1 розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016, до Реєстру вносяться відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

За вищевикладених обставин та норм законодавства реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, а саме сукупності зовнішніх ознак вчиненого злочину (об`єктивна сторона): час, місце, спосіб, засоби, обстановка та й інші обставини вчинення злочину.

В даному контексті варто враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).

Відповідно до положень ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013, послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р.,Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 р. та інших.

Як зазначено в п.10. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всі території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийняті позовів та заяв з таким предметом.

Верховний Суд України в постанові від 15.04.2008 року у справі №21-319во07 зазначив: «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду».

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.

Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв`язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (пункти 10 і 11).

Вбачається, що заявник, звернувшись із заявою та оскаржуючи бездіяльність посадових осіб вказаного органу, фактично намагається втрутитися у діяльність суддів з використанням механізму оскарження бездіяльності слідчого, передбаченого ст.303 КПК України.

Беручи до уваги пов`язаність зазначених обставин, наведені заявником доводи зводяться до непогодження із процесуальними рішеннями, а порядок оскарження таких судових рішень передбачений процесуальним законодавством, а відтак не можуть слугувати підставами для внесення відомостей до ЄРДР, оскільки переслідують мету ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування поза межами належної правової процедури.

Між тим, з питань можливих порушень при здійсненні своєї професійної діяльності як судді, на чому наголошується у скарзі, то такі вимоги становлять самостійний предмет оскарження в порядку дисциплінарного провадження з питань можливої протиправності дій судді у зв`язку з обставинами, наведеними заявником, за наявності для цього підстав дисциплінарної відповідальності судді.

Зазначене вказує на те, що на теперішній час в достатній мірі не вичерпані правові можливості процесуального контролю та захисту заявником своїх прав та законних інтересів.

Як убачається зі змісту скарги, ОСОБА_3 пов`язує наявність ознак кримінального правопорушення з діями головуючого судді Індустріального районного суду м. Харкова ОСОБА_4 та посадових осіб апарату суду, які, на думку заявниці, мають доступ до системи автоматизованого розподілу судових справ.

Разом із тим, зі змісту наведеної заявницею інформації не вбачається конкретних фактичних даних, які б об`єктивно свідчили про вчинення зазначеними особами конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, заявницею не наведено конкретних обставин, які б достовірно вказували на те, коли, яким саме способом, у межах якої конкретної судової справи та які саме дії були вчинені суддею чи працівниками апарату суду з метою неправомірного впливу на автоматизований розподіл судових справ.

Сам по собі факт наявності у працівників апарату суду доступу до відповідної автоматизованої системи, як і незгода заявниці з результатами автоматизованого розподілу судових справ, не свідчить про втручання у роботу такої системи, умисне маніпулювання її результатами або вчинення іншого кримінально караного діяння.

Посилання заявниці на вчинення протиправних дій «за попередньою змовою групою осіб» також саме по собі не є об`єктивними даними про існування відповідної змови, оскільки не містить конкретизації спільного умислу, способу його реалізації, узгодженості дій конкретних осіб та інших фактичних обставин, які б дозволяли зробити висновок про наявність ознак кримінального правопорушення.

Слідчий суддя звертає увагу, що кримінальне провадження не може бути розпочате виключно на підставі припущень заявника щодо можливого вчинення кримінального правопорушення. Обов`язковою передумовою застосування механізму, передбаченого ст. 214 КПК України, є наявність у заяві фактичних даних, які хоча б на первинному рівні об`єктивно вказують на можливість вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що наведені у скарзі доводи не свідчать про наявність у заяві ОСОБА_3 достатніх об`єктивних даних, які можуть свідчити про вчинення конкретного кримінального правопорушення, а тому відсутні підстави вважати, що невнесення зазначених відомостей до ЄРДР у даному випадку є бездіяльністю, яка підлягає оскарженню в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

З огляду на наведене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР.

Керуючись ст. ст.214, 303-307,309,372 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР - відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1