Ухвала суду № 140403004, 06.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15618/26

Провадження № 4-с/357/35/26

У Х В А Л А

іменем України

06 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхов О. І. ,

при секретарі Кича М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою, заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання, обґрунтовуючи тим, що йому на праві власності належить нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 . З інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, йому стало відомо, що на квартиру накладено арешт Міським відділом ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції відповідно до Постанови ВП № 43346204 від 21.05.2014. На сьогодні, ВП № 43346204 від 21.05.2014 завершено, інших виконавчих проваджень щодо нього не існує, що підтверджується інформацією із АСВП. З моменту закінчення виконавчого провадження пройшло більше десяти років. Тому, відсутні правові підстави для продовження дії арешту на його майно. Крім того, до нього з боку ТОВ «Він Фінанс», яке отримала права вимоги за договором факторингу претензій не має. Для вирішення питання він звернувся до Білоцерківського ВДВС 13.08.2026 з заявою про зняття арешту, але отримав відповідь про відсутність підстав для зняття арешту з майна. Тому, звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Білоцерківського ВДВС та зобов`язання їх скасувати арешт та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про арешт майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме: вид обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 6053857 (спеціальний розділ); зареєстровано 18.06.2014 16:18:55 державним реєстратором: Приймак Наталією Василівною, реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 43346204 від 21.05.2014, вид обтяження: арешт нерухомого майна, тип об`єкта: квартира в житловому будинку, об`єкт житлової нерухомості: Так, адреса: АДРЕСА_2 , обтяжував: міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, ЄДРПОУ 38846021, країна Реєстрація України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 09.09.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання. Розгляд справи було призначено на 17.09.2026.

17.09.2026 розгляд справи було відкладено до 06.10.2026 у зв`язку з неявкою заінтересованих осіб та отримання ними кореспонденції з суду менші ніж за п`ять днів до судового засідання.

06.10.2026 від скаржника отримано заяву про розгляд справи без його участі, скаргу просив задовольнити.

Заінтересовані особи Білоцерківський відділ державної міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в судове засідання своїх представників не направили, повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, про що в матеріалах справи свідчать поштові повідомлення про вручення, з яких вбачається про отримання заінтересованими особами завчасно у відповідності до ч. 5 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, скаржник скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Заяв, клопотань та пояснень з боку заінтересованих осіб на адресу суду не надходило.

Частина 2 статті 450 ЦПК України передбачає, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю скаржника та заінтересованих осіб, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на примусовому виконанні Міського ВДВС Білоцерківського МУЮ перебувало на виконанні ВП 43346204 на підставі виконавчого напису від 26.02.2014 № 325, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про стягнення боргу з ОСОБА_1 в сумі 469 005,36 грн на користь ПАТ КБ «Надра», яке було завершено та повернуто ВД стягувачеві п. 9 ч. 1 ст. 47 ( встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника) 18.12.2014. Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна боржник, а тому у відділу відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, відповідь Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області від 18.08.2026, отримана скаржником 02.09.2026, про що свідчить підпис останнього.

З інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить скаржнику ОСОБА_1 накладено арешт Міським відділом ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції відповідно до Постанови ВП № 43346204 від 21.05.2014, державний реєстратор Приймак Наталія Василівна, Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області.

На сьогодні, ВП № 43346204 від 21.05.2014 завершено, інших виконавчих проваджень щодо нього не існує, що підтверджується інформацією із АСВП.

Відповідно до Довідки ТОВ «Він Фінанс», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», змінило найменування на ТОВ «Він Фінанс», яке набуло права вимоги до скаржника відповідно до договору факторингу № GL3N415722 від 21.04.2020 інформує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повною мірою виконали зобов`язання за Кредитним договором, Іпотечним договором, в т.ч. по рішенню Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2014 у справі № 357/953/14-ц в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 боргу за кредитним договором № 215/П/13/2008/840 від 11.09.2008 в сумі 467 305,36 грн та 3 441 грн судових витрат, всього 470 746,36 грн, в т.ч. відносно стягнень за виконавчими листами, виданими на виконання вищезазначеного рішення суду, в т.ч. по рішенню Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2026 у справі № 357/16299/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 в сумі 145 341,35 грн, судовий збір в розмірі 3 028 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 11 000 грн, в т.ч. відносно стягнень за виконавчими листами, виданими на виконання вищевказаного рішення суду. Новий кредитор не має та не буде мати будь-яких фінансових та майнових претензій до гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Також, в справі міститься заява ТОВ «Він Фінанс» від 20.03.2026, спрямована органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень відсутність претензій до ОСОБА_1 в тому числі, та не заперечують проти зняття арештів, виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників та скасування будь-яких інших обмежень та обтяжень майна ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

В зв`язку з наявним безпідставним арештом на його майно, скаржник звернувся із відповідною скаргою до суду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", скарги на, рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення ( п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Для забезпечення реального виконання рішення, за правилами ст. 57 Закону № 606-XIV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 60 Закону № 606-XIV, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Суд враховує, що державним виконавцем 18.12.2014 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 цього Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до приписів ст. 49 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. Водночас, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, згідно з приписами ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд зауважує, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 04 листопада 2022 у справі № 686/6010/14-ц, , від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, державний виконавець діяв правомірно не вирішуючи питання щодо скасування арешту, накладеного на майно боржника, при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (Закону № 606-XIV), державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В постанові ВС від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 (провадження № К/9901/20268/18 зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Як встановлено та зазначено вище, на сьогодні виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт закінчено.

Поміж тим, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності заборгованості та інших виконавчих проваджень, відсутність будь-яких претензій у стягувача до боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з викладеного вище, за наявності арешту (обтяження) накладених на майно, порушується право заявника на мирне володіння та розпорядження майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право заявника підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб - шляхом скасування арешту майна та виключення з ЄРЗ запис про арешт майна.

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник також просить визнати бездіяльність посадових осіб Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) щодо відмови у знятті арешту накладеного на майно боржника, протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, при розгляді скарги судом встановлено, що в даному випадку державний виконавець не мав повноважень щодо зняття арешту з майна боржника, а відтак відсутні підстави для визнання протиправними дій посадових осіб Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) щодо відмови у знятті арешту накладеного на майно боржника.

Як роз`яснено у п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року № 5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», виходячи зі змісту статті 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Оцінюючи належність, достовірність, а також достатній взаємозв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 11, 30, 47, 49, 50, 57, 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, ст. ст. 321, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 18, 19, 81, 89, 128, 211, 247, 263, 450, 447-451 ЦПК України, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року № 5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на дії (бездіяльність) органу примусового виконання, - задовольнити частково.

Скасувати арешт та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про арешт майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме: вид обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 6053857 (спеціальний розділ); зареєстровано 18.06.2014 16:18:55 державним реєстратором: Приймак Наталією Василівною, реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 43346204 від 21.05.2014, вид обтяження: арешт нерухомого майна, тип об`єкта: квартира в житловому будинку, об`єкт житлової нерухомості: Так, адреса: АДРЕСА_2 , обтяжував: міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, ЄДРПОУ 38846021, країна Реєстрація України.

У задоволенні решти вимог скарги, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлено 06 жовтня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов