Рішення № 140402871, 06.10.2026, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/560/26

Провадження № 2/288/617/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

з участю секретаря судових засідань Колодяжної Н.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача АТ «Українська залізниця» - Гуйван І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- відповідач) про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому вказує, що з 10.06.1992 по 25.08.1993 року та з 18.05.2012 року і по день звільнення - 28.01.2026 року, в зв`язку з виходом на пенсію за віком по вислузі років, працював на різних посадах в АТ «Укрзалізниця». Остання посада, яку позивач займав перед звільненням, це машиніст - інструктор локомотивних бригад.

В копії наказу про звільнення позивача з роботи зазначено: «компенсувати за невикористані 2 дні відпустки в період з 16.08.2025-28.01.2026. Виплатити згідно п. 3.4.9 Колективного договору 3 (три) середньомісячні заробітки; згідно п. 3.4.9.1 - 4 середньомісячних заробітки.

Згідно з п. 3.4.9 колективного договору укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнято на конференції трудового колективу виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (Протокол № 3/25 від 20.03.2025), при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років, зокрема понад 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. Крім того, згідно п. 3.4.9.1 колективного договору, у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: від 30 до 35 років - 4 (чотири) середньомісячні заробітки.

Позивача має стаж роботи не повних 32 роки, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Однак при звільненні з роботи позивача, відповідачем не нарахована та не виплачено належну йому вищевказану одноразову матеріальну допомогу і додаткову матеріальну допомогу.

Представник позивача звернувся із листом до відповідача з проханням повідомити причини невиплати належних позивачу платежів при виході на пенсію.

На вказану заяву було надано відповідь, згідно якої Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до вказаного Указу. Вказаним Указом встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбаченні статтями 30-34, 38,39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитись тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах і обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

У вказаному листі також зазначено, що призупинення зазначених виплат це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства та при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Також, спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/ЦПроф/ 30-22 від 06.09.2022 повідомляється, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Вказану бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною.

Відповідно до умов Колективного договору, позивач має право на виплату матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Згідно з наданої відповідачем довідки №395 від 26.03.2026 року, середньомісячний заробіток за останні два місяці позивача на момент його звільнення склав 36 060,79 гривень.

Таким чином розмір одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, на яку позивач має право відповідно до колективного договору (7 середньомісячних окладів) становить 252 425, 53 грн. (36 060,79Х7).

Однак такі виплати були призупинені відповідачем, зокрема на підставі положень Закону № 2136-IX.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, у редакції станом на дату звільнення позивача, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України). Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

Проте, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15.03.2022 набрав чинності 24.03.2022, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу, прийняте 14.03.2022.

Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Окрім того, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Станом на день звільнення позивача, відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 7 середньомісячних заробітків, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Здійснення роботодавцем усіх виплат, належних позивачу в подальшому після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця виплатити відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, але не більш як за шість місяців.

З огляду на те, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь одноразову матеріальну допомогу та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше у розмірі 252 425, 53 грн (двісті п`ятдесят дві тисячі чотириста двадцять п`ять гривень 53 копійки), без урахування податків і зборів. Зобов`язати відповідача виплатити позивачу, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 28 січня 2026 року і по день фактичної виплати, але не більш як за шість місяців, розрахувавши за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» з урахування довідки відповідача про середньомісячну заробітну плату в розмірі 42600 гривень 13 копійок /а.с.161/, основну одноразову матеріальну допомогу в розмірі 3 середньомісячних заробітків в сумі 127800 гривень 39 копійок, додаткову матеріальну допомогу в розмірі 4 середньомісячних заробітків в сумі 170400 гривень 52 копійки, а всього 298200 гривень 91 копійку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та судові витрати.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував щодо їх задоволення, також надав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. /а.с. 66-83/

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з трудової книжки, наказу № 18/0с від 22.01.2026 року та довідки № 03 від 10.02.2026 року, ОСОБА_2 , з 10.06.1992 і по день звільнення - 28.01.2026 року, в зв`язку з виходом на пенсію за віком по вислузі років, працював на різних посадах в АТ «Укрзалізниця». Остання посада, яку позивач займав перед звільненням, це машиніст - інструктор локомотивних бригад./а.с.9-16/

Відповідно до Витягу з протоколу № Ц-56/19-2022(в) від 15.03.2022 року Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено п. 1.1.4. Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз?яснення, щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології. /а.с. 16 на звороті -17/

Згідно до відповіді АТ «Укрзалізниця» зазначено, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Визначено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбаченні статтями 30-34, 38,39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитись тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах і обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Правлінням AT «Укрзалізниця» було прийнято рішення призупинити додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та колективними договорами виробничих/структурних підрозділів філій, зокрема виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнились вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи. На період призупинення виплат встановлено керуватись спільним роз`ясненням AT «Укрзалізниця» з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників країни від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, згідно з яким збережено право працівників на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом двох місяців (або терміну, що встановлений колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. Таким чином, одноразова матеріальна допомога при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за віком в залежності від стажу роботи в галузі та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті буде нарахована і виплачена після стабілізації фінансового стану AT «Укрзалізниця» та прийняття окремого рішення правлінням AT «Укрзалізниця» про відновлення вказаних виплат в розмірі, зазначеному в наказі про припинення трудового договору (контракту) та розрахованому відповідно до законодавства України, зокрема Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зі змінами)./а.с.17 на звороті -18/

Відповідно до довідки № 395 від 26.03.2026 року виданої АТ «Укрзалізниця», середньомісячний заробіток за останні два місяці ОСОБА_2 на момент його звільнення склав 36 060,79 гривень. /а.с. 14/

Як вбачається з Колективного договору між адміністрацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнято на конференції трудового колективу виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (Протокол № 3/25 від 20.03.2025 року), згідно з п. 3.4.9 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років, зокрема понад 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. Крім того, згідно п. 3.4.9.1 колективного договору, у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: від 30 до 35 років - 4 (чотири) середньомісячні заробітки./а.с. 19-43/

Відповідно до повідомлення № Ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06 вересня 2022 року, виданого АТ «Українська залізниця», рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Повідомляють, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. За працівниками, які після 14.03.2022 року не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану. /а.с. 76/

Згідно до Витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з п. 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у п. 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Виплату матеріальної допомоги, зазначеної в п. 1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 10.09.2020 року (протокол № Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Департамент соціальної політики, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології. /а.с. 76 на звороті - 77/

Як вбачається з Витягу з протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 року, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (включно), одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з жовтня 2023 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Виплату матеріальної допомоги, зазначеної в п. 26.1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 10.09.2020 (протокол № Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології. /а.с. 77 на звороті 78/

Відповідно до Витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 року, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Управління соціальної політики, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології. /а.с. 78 на звороті/

Відповідно до Наказу (розпорядження) № 18/ос від 22 січня 2026 року про припинення трудового договору (контракту), виданого виробничим підрозділом «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», вирішено звільнити 28 січня 2026 року ОСОБА_2 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, компенсувати за невикористані 2 дні відпустки. Виплатити 3 середньомісячні заробітки, передбачені п. 3.4.9. Колективного договору; 4 середньомісячні заробітки, передбачені п. 3.4.9.1 Колективного договору. /а.с. 80/

Згідно до довідки № 21 від 23.04.2026 року, виданої виробничим підрозділом «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_2 був звільнений за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію за віком ст.38 КЗпП України на час звільнення 28.01.2026 року посадовий оклад становив 19162,00 гривень./а.с. 81/

Відповідно до платіжного доручення № 45953 від 28.01.2026 року платник АТ «Укрзалізниця», отримувач філія «ПК» АТ »Укрзалізниця, сума 20821,37 гривень, призначення платежу розрахункові при звільненні за січень 2026 року, відомість № 1957./а.с.82/

Відповідно до довідки № ПКШД-18/1307 від 04.09.2026 року виданої АТ «Укрзалізниця», середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 складає 42600,13 гривень, основна матеріальна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітків складає 127800,39 гривень, додаткова матеріальна допомога в розмірі 4 середньомісячних заробітків складає 170400,52 гривень. /а.с. 161/

Згідно до довідки № ПКШД-18/1307 від 04.09.2026 виданої АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 1803,40 гривень, а середньомісячна заробітна плата складає 36 060,79 гривень. /а.с. 162/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на свою користь одноразову матеріальну допомогу при звільненні, додаткову матеріальну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, так як після його звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком вказані виплати не були йому виплачені роботодавцем.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

14 березня 2022 року правлінням AT «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано, що додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої, сьомої статті 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті п`ятій Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення та доплати передбачені, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою ст. 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.4., 1.5 Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим Договором.

Відповідно до п. 2.4, 2.5 Колективного договору укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», який прийнято на конференції трудового колективу (протокол №3/25 від 20.03.2025 року), сторони погодили, що за взаємною згодою та спільним рішенням можуть вносити зміни і доповнення до цього Договору, що не погіршують умови праці працівників, передбачені чинним законодавством України, цим Договором та Галузевою угодою, яка поширюється на працівників Швидкісного депо (далі Галузева угода). Нові прийняті нормативно-правові акти, які забезпечують більш високі трудові і соціальні гарантії, ніж передбачені цим Договором, мають пріоритет перед відповідними положеннями Договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Так, відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Суд не приймає заперечення представника відповідача АТ «Українська залізниця» зазначені у відзиві щодо виплат сум вказаних позивачем в позовній заяві, у зв`язку із зупиненням цих виплат рішенням правління, так як зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється. При цьому аргументи відповідача про те, що рішення правління є локальним актом, який врегульовує питання оплати праці всіх працівників, включаючи звільнених, на період дії правового режиму воєнного стану, на його думку, є правомірним, а звернення позивача до суду з позовом про виплату матеріальної допомоги в розмірі 7 середньомісячних зарплат /основна та додаткова матеріальна допомога/ - передчасним, вважаючи, що позивач у майбутньому, у зв`язку із зміною рішення правління, може звернутися до суду з такими вимогами, у випадку якщо відповідач не проведе з ним відповідний розрахунок, суд оцінює критично і відхиляє як неспроможні.

Крім того судом встановлено, що на день звільнення позивача, виплати зазначених вище допомог були відновлені відповідно до протоколів №Ц-54/90 від 24.10.2022 року, №Ц-85/44 від 17.07.2023 року та №Ц-82/63 від 14.10.2024 року Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» .

Отже, право позивача на одержання ним від відповідача одноразової та додаткової матеріальної допомоги, яка передбачена Колективним договором не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Проте суд зауважує, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував,що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальні допомоги, що зазначені в наказі про припинення трудового договору від 28.01.2026 року.

Крім того суд зазначає, що позивачем заявлені вимоги про стягнення суми матеріальної допомоги в розмірі 252 425, 53 грн., без урахування податків і зборів.

Так вказана сума семи середньомісячних заробітки отримана із наданої відповідачем на звернення представника позивача довідки №395 від 26.03.2026 року, згідно якої середньомісячний заробіток за останні два місяці позивача на момент його звільнення склав 36 060,79 гривень.

Середній заробіток працівника розраховується відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Однак під час розгляд справи в суді було встановлено, що розрахунок середньомісячного заробітку, відповідачем, який наведено в довідці №395 від 26.03.2026 року, було здійснено у невідповідності до Порядку №100 від 08.02.1995 року.

Так у вказаній довідці розрахунок був здійснений виходячи із середнього заробітку позивача за попередні два місяці, які передували місяцю його звільнення.

Однак відповідно абзаці 1 пункту 2 до Порядку №100 від 08.02.1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно долученого до відзиву на позовну заяву розрахунку оплати середньої зарплати та наданої на ухвалу суду довідки, в яких відображено виплати позивача за останні 12 календарних місяців, а також міститься інформація про середньомісячну заробітну плату позивача, розраховані виходячи із заробітків за останні 12 календарних місяців - 42 600 гривень 13 копійок /а.с.161/, а також загальний розмір нарахованої позивачу матеріальної допомоги при звільненні - 298 200,91 гривень /основна матеріальна допомога - 127800,39 та додаткова матеріальна допомога 170400,52/.

Тому саме вказаний розрахунок середньомісячного заробітку є таким, що розрахований відповідно до вимог Порядку №100 від 08.02.1995 року. Виходячи з цього загальний розмір матеріальної допомоги на яку претендує позивач складає 298 200,91 гривень, як такий, що відповідає 7-ми середньомісячних заробітних плат позивача, а не 252 425, 53 гривень, як заявлено в позові.

У постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17- а тощо, зроблено правові висновки, що суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.

Згідно з частиною першою ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи у межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Судом встановлено, що позивач просить в позовній заяві стягнути основну матеріальну допомогу в розмірі 3-х середньомісячних зарплат та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 4-х середньомісячних зарплат, всього на загальну суму 252 425 гривень 53 копійки. Розрахунок ціни позову визначено із середньомісячного заробітку за останні два місяці позивача на момент його звільнення, що склав 36 060,79 гривень. Проте, до відзиву відповідач надав довідку, в якій зазначив середньомісячний заробіток 42600,13 гривень /а.с.161/ і відповідно сума основної матеріальної допомоги в розмірі 3-х середньомісячних заробітків складає 127800 гривень 39 копійок та додаткова матеріальна допомога в розмірі 4-х середньомісячних заробітків складає 127800 гривень 39 копійок, а всього 298200 гривень 91 копійка.

Виходячи з викладеного, з метою належного захисту прав позивача на отримання в повному розмірі матеріальної допомоги, яка належить йому при звільнення в розмірі 7-ми середніх заробітних плат, вважає можливим вийти за межі позовних вимог, та стягнути із відповідача на користь позивача 298 200,91 гривень, що відповідає 7-ми середньомісячних заробітних плат позивача згідно п.п. 3.4.9, 3.4.9.1 Колективного договору.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення є імперативним. Невиплата належних працівникові сум у встановлений законом строк за наявності вини роботодавця є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом установлено, що 28 січня 2026 року, у день звільнення, відповідач не виплатив позивачу передбачені колективним договором одноразову та додаткову матеріальну допомогу.

При цьому сам відповідач у наказі про звільнення визначив зазначені виплати як такі, що підлягають виплаті позивачу, а тому посилання на необхідність отримання окремого рішення керівництва не звільняло роботодавця від обов`язку виконати належним чином свої зобов`язання перед працівником.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про вину позивача у несвоєчасному проведенні з ним остаточного розрахунку. Навпаки, невиплата належних сум була зумовлена виключно рішеннями та організаційними діями відповідача.

Визначаючи конкретний розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує також співвідношення суми несвоєчасно виплачених позивачу коштів із розміром середнього заробітку за час затримки.

Як установлено судом, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 298200 гривень 91 копійка одноразової та додаткової матеріальної допомоги.

Водночас розрахований відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку становить 326415,40 гривень (181день - за шість місяців х 1803,40 (середньоденна заробітна плата а.с.162).

Таким чином, механічне стягнення всієї розрахованої суми середнього заробітку у розмірі 326415,40 гривень призвело б до того, що компенсація за затримку розрахунку становила б більше суми основної заборгованості роботодавця.

За таких обставин суд, застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності, вважає необхідним оцінити співмірність такого розміру компенсації з наслідками допущеного порушення.

Вирішуючи питання щодо конкретного розміру відшкодування, суд виходить із того, що положення статті 117 КЗпП України не передбачають механічного стягнення всієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду вимагають оцінки співмірності такого відшкодування з наслідками допущеного роботодавцем порушення.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, при визначенні розміру відшкодування суд має забезпечити справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця, враховуючи, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, тривалість затримки розрахунку, поведінку сторін та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

У цій справі розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 326415 гривень 40 гривень.

Водночас загальний розмір належних позивачу та несвоєчасно виплачених сум становить 298200 гривень 91 копійка.

Стягнення зазначеної суми в повному обсязі за встановлених у цій справі обставин, на думку суду, не відповідало б критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

Визначаючи розмір відшкодування, суд бере до уваги також характер та тривалість затримки розрахунку, розмір несвоєчасно виплачених сум, їх співвідношення із середнім заробітком за час затримки, поведінку сторін трудових правовідносин, а також об`єктивні обставини діяльності відповідача в умовах воєнного стану.

При цьому суд враховує публічну інформацію з відкритих джерел про складний фінансово-економічний стан АТ «Українська залізниця», зумовлений, зокрема, систематичними ракетними та дроновими атаками російської федерації на залізничну інфраструктуру та рухомий склад, необхідністю постійного проведення аварійно-відновлювальних робіт, значними витратами на відновлення пошкоджених об`єктів, зростанням вартості енергоресурсів та скороченням доходів від окремих видів перевезень.

Суд при цьому наголошує, що зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку своєчасно провести з працівником остаточний розрахунок та не можуть бути підставою для позбавлення позивача гарантованого законом права на компенсацію. Вони враховуються судом виключно у сукупності з іншими обставинами справи при визначенні співмірного розміру такого відшкодування.

З урахуванням наведених критеріїв суд вважає справедливим та співмірним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку у сумі, що відповідає 10 відсоткам від загального розміру несвоєчасно виплачених позивачу коштів, а саме 29820 гривень 00 копійок /298200,91х10%/.

Суд підкреслює, що застосування показника 10 відсотків у цій справі не є встановленням загального чи фіксованого розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні та не означає запровадження будь-якого нормативного «тарифу» відповідальності роботодавця. Зазначений показник використовується виключно як спосіб визначення конкретного розміру відшкодування з урахуванням сукупності встановлених саме у цій справі обставин та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

За таких обставин суд доходить висновку, що стягнення на користь позивача 29820,00 гривень є достатнім та справедливим способом компенсації наслідків несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку, відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності й водночас не призводить до покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню у розмірі 29820,00гривень.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_2 основної одноразової матеріальної допомоги в розмірі 3-х середньомісячних заробітків в сумі 127800 гривень 39 копійок, додаткової матеріальної допомоги в розмірі 4-х середньомісячних заробітків в сумі 170400 гривень 52 копійки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29820 гривень 00 копійок, а всього 328020 гривень 91 копійка, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 Цивільного Процесуального Кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до частини другої статті 89 Цивільного Процесуального Кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Представник позивача також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правову допомогу в розмірі 8000,00 гривень.

Згідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1, 2 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина третя статті 137 ЦПК України)

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 гривень підтверджуються наданими: Договором - Дорученням про надання правничої допомоги від 20.03.2026 року, додатковою угоду до договору від 20.03.2026 року, укладеними між адвокатським бюро Анатолія Яковенка та ОСОБА_2 , Актом про прийняття-передачу наданих послуг від 25 червня 2026 року та квитанцією на 8000,00 гривень. /а.с. 166-169/

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» v. Ukraine» («Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України) від 23 січня 2014 року в § 268 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Частиною четвертою, п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 визначено, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Представник відповідача просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу, суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, а тому враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката та конкретні обставини справи, зокрема ціну позову, тривалість судових засідань, час витрачений адвокатом на участь в судових засіданнях і заявлених ним клопотань, складність справи, та враховуючи заяву відповідача, суд з огляду на розумну необхідність судових витрат, обмежує їх розмір з 8000,00 гривень до 5000,00 гривень.

Таким чином, позов в частині заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до часткового задоволення та з відповідача належить стягнути вказані витрати на користь позивача.

Позивачем при поданні до суду позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 3855 гривень 50 копійок /а.с. 89/, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись Конституцією України; статтями 13, 18, 47, 94, 97, 116, 117 КЗпП України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 48, 76, 81, 82, 89, 128, 133, 141, 212, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код юридичної особи - 40075815, адреса: місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , одноразову матеріальну допомогу в розмірі 127800 гривень 39 копійок; додаткову матеріальну допомогу в розмірі 170400 гривень 52 копійки; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29820 гривень 00 копійок, а всього разом 328020 гривень 91 копійка, з утриманням податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код юридичної особи - 40075815, адреса: місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 3855 гривень 50 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М.І. Рудник