Рішення № 140401839, 28.09.2026, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/1556/25

Провадження №2/155/103/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Сметани В.М.,

при секретарі судових засідань Воронюк Н.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Хоменко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «УКРНАФТА», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

УСТАНОВИВ

Позивач 18 вересня 2025 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Свій позов обґрунтовує, що 12 лютого 2024 року згідно наказу №157-к був переведений на посаду касира торговельного залу АЗС №02/004 Рівненського регіонального управління мережею АЗС ПАТ «УКРНАФТА».

Вказує, що 12 лютого 2025 року на АЗС №02/004 уповноваженими особами роботодавцями проводилась перевірка роботи касирів торговельного залу, після чого його умисно не було допущено до ознайомлення з документами про результати перевірки. Так, регіональний менеджер з управління АЗС АТ «УКРНАФТА» Гевко Ю.Ф. та начальник Рівненського регіонального управління мережею АЗС АТ «УКРНАФТА» Богоніс А.Б. безпідставно звинуватили його у зловживанні клієнтом мобільним додатком «УКРНАФТА», а саме, що клієнт придбавав пальне і протягом одного дня використав свій додаток два і більше разів (хоча законодавством України не заборонено і клієнт може протягом дня заправлятися безліч разів).

Також, зазначає, що після перевірки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під примусом та психологічним тиском змусили його написати заяву про звільнення за угодою сторін з 20 серпня 2025 року. У випадку відмови у написанні даної заяви, погрожували проблемами перевірки службою безпеки суб`єкта господарювання та викликом поліції. В результаті чого, дана вимога застала його зненацька і тривалий час перебуваючи в стані афекту, у зв`язку з чим в подальшому написав заяву про звільнення за угодою сторін з 20 серпня 2025 року.

Проте, 19 серпня 2025 року він написав заяву на ім`я керівника Рівненського РУМ АЗС АТ «УКРНАФТА», що вищезазначена заява написана під тиском, в результаті чого просив залишити без руху та не звільняти його з посади касира торговельного залу. Однак, в офісі роботодавця в місті Луцьку, по вулиці Стрілецька, 4, працівники відмовились приймати та реєструвати дану заяву. Дану відмову було записано ним на диктофон мобільного телефону.

Враховуючи наведене просить поновити його на посаді касира торговельного залу АЗС №02/004 Рівненського регіонального управління мережею АЗС Акціонерного товариства «УКРНАФТА», стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату з дня звільнення по день поновлення на посаді, моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень та судові витрати по справі.

Ухвалою судді від 23 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На адресу суду 08 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказував, що ОСОБА_1 18 серпня 2025 року звернувся до відповідача із заявою про звільнення з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, 20 серпня 2025 року. В результаті чого відповідач не заперечував щодо звільнення працівника та прийняв заяву з метою оформлення наказу про звільнення та здійснення повного розрахунку з позивачем. Зазначає, що 19 серпня 2025 року позивач звернувся із заявою, згідно якої просив залишити без руху заяву про звільнення його з посади касира торговельного залу АЗС №02/004 за згодою сторін та вважати заяву такою, що написана під психологічним тиском. Проте, позивач не надав жодних доказів психологічного тиску при написанні заяви від 18 серпня 2025 року. Також, зазначає, що 19 серпня 2025 року, між АТ «Укранафта», в особі начальника Рівненського регіонального управління мережею АЗС Богоноса А.Б. та ОСОБА_1 , який обіймав посаду касира торговельного залу, укладена угода про припинення трудового договору, згідно якої сторони домовилися припинити трудовий договір (трудові відносини) за угодою сторін з 20 серпня 2025 року. Також, жодних заперечень від ОСОБА_1 проти угоди про припинення трудового договору, підписання якої відбулося 19 серпня 2025 року, тобто після того як ОСОБА_1 звертався до Товариства із заявою про відкликання заяви на звільнення, не було, а тому, добровільно підписуючи, позивач вдруге підтвердив особисте добровільне волевиявлення на звільнення з роботи за угодою сторін. Враховуючи вищенаведене просив відмовити в задоволені позову.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року, здійснено перехід з розгляду цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

На адресу суду 18 червня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карпука А.С. надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ №503-к від 19 серпня 2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновити ОСОБА_1 на посаді касира торговельного залу АЗС №02/004 Рівненського регіонального управління мережею АЗС Акціонерного товариства «Укрнафта». Стягнути з Акціонерного товариства «Укрнафта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з дня звільнення по день поновлення на посаді. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрнафта» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень.

Протокольною ухвалою суду від 10 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, просила відмовити в його задоволені з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до копії наказу №157-к ПАТ «УКРНАФТА», з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 переведено з ВРНП по Волинській області на Рівненську регіональне управління мережею АЗС на посаду касира торгівельного залу, що також підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.5, 27).

Відповідно до копії договору №299-ДМВ від 01 квітня 2024 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника, ОСОБА_1 , займав посаду касира торгівельного залу АЗС №02/004, наказ №157-к (т.1 а.с.60). з

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2025 року, адресованої начальнику Рівненського РУМ, ОСОБА_1 просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін з 20 серпня 2025 року (а.с. 26)

Згідно копії заяви від 19 серпня 2025 року, адресованої начальнику Рівненського РУМ Андрію Богоносу, ОСОБА_1 повідомив, що заява від 18 серпня 2025 року була написана під тиском, просить залишити її без руху та не звільняти його з посади касира торгівельного залу (а.с.6).

Згідно з копії наказу №503-к про припинення трудового договору (контракту) від 19 серпня 2025 року, ОСОБА_1 , касира торгівельного залу, структурного підрозділу АЗС №02/004, за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, 20 серпня 2025 року звільнено (а.с.81).

Відповідно угоди про припинення трудового договору від 19 серпня 2025 року, Рівненське регіональне управління мережею АЗС , в особі Начальника управління Богоніс А.Б. та працівника підприємства ОСОБА_1 , що обіймає посаду касира торгівельного залу, уклали дану угоду про наступне: керуючись п.1 ст.36 КЗпП, сторони домовилися припинити трудовий договір (трудові правовідносини) за угодою сторін 20 серпня 2025 року (що є останнім робочим днем працівника) (т.1 а.с.106).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 20 серпня 2025 року.

Розглядаючи позовні вимоги, за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України, для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, а заява позивача від 19 серпня 2025 року про відкликання попередньої заяви про звільнення не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі.

Згідно з нормами статей 102, 106 ЦПК України, а також роз`ясненнями у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" висновок експерта є доказом в цивільному процесі. Він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об`єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/103-26/1157-ПЧ від 15 травня 2026 року, рукописний текст який починається словами: «Начальнику РРУМ мережею АЗС АТ «Укрнафта»…» та закінчується словами: «… за згодою сторін 20.08.25 18.08.25» лицьового боку заяви ОСОБА_1 від 18.08.2025 начальнику РРУМ мережею АЗС АТ «Укрнафта», про звільнення за згодою сторін 20.08.2025 виконаний під впливом «внутрішніх природних» збиваючих факторів, що містять тимчасовий характер (так як виявлені діагностичні ознаки не проявляються в наданих в якості порівняльного матеріалу зразках почерку ОСОБА_1 і не є нормою його письмово-рухової навички). Рукописний текст який починається словами: «Начальнику РРУМ мережею АЗС АТ «Укрнафта»…» та закінчується словами: «… за згодою сторін 20.08.205 18.08.25» лицьового боку заяви ОСОБА_1 від 18.08.2025 начальнику РРУМ мережею АЗС АТ «Укрнафта», про звільнення за згодою сторін 20.08.2025 міг бути виконаний в стані природнього емоційного збудження (хвилювання) виконавця (т.2 а.с.12-18).

Згідно з висновку експерта № СЕ-19/103-26/1158-ПЧ від 15 травня 2026 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі: «Працівник: _ Шворак М.В.» і угоді про припинення трудового договору від 19 серпня 2025 року виконаний ОСОБА_1 . (т.2 а.с.20-29).

Слід зауважити, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що правочин вчинений ним проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього тиску з боку другої сторони, визнається судом недійсним.

Тобто, позивачу треба довести факт вчинення відносно нього тиск та перебування у певному стані під час написання заяви на звільнення за угодою сторін та підписання угоди про припинення трудового договору.

Вищезазначений висновок експерта, в якому вказано, що заява від 18 серпня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін могла бути виконана в стані природнього емоційного збудження (хвилювання) виконавця, не доводить факту тиску на позивача з боку його роботодавця, оскільки вказаним висновком експерта не вказано, які обставини спричинили емоційне збудження (хвилювання) виконавця.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що на позивача чинився тиск щодо написання оспорюваної заяви про звільнення за угодою сторін.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , що регіональний менеджер з управління АЗС АТ «УКРНАФТА» Гевко Ю.Ф. та начальник Рівненського регіонального управління мережею АЗС АТ «УКРНАФТА» Богоніс А.Б. примусили його написати заяву про звільнення за угодою сторін, обмеживши його пересування та спілкування в приміщенні АЗС.

Позивач, після вказаних подій, не був позбавлений можливості звернутись до керівництва вказаних осіб та/або до правоохоронних органів зі скаргою на неправомірні дії ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , однак таким правом не скористався.

Також позивачем не заявлялось клопотання про виклик в судове засдання вказаних осіб, з метою їх допиту в якості свідків, які попереджаються про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення.

Таким чином, суд, встановивши існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, визначеного конкретною датою 20 серпня 2026 року, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, а враховуючи відсутність належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача АТ «Укрнафта», дійшов висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України та є обґрунтованим, а наступна зміна власного рішення позивача ОСОБА_1 не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без згоди АТ «Укранафта» на таку зміну.

Інші аргументи, наведені в позові позивача не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати в частині сплаченого судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави, в частині витрат за проведення експертизи залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 76, 81, 109, 141, 264-265 ЦПК України, ст. 36 КзПП України, суд

УХВАЛИВ

В задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «УКРНАФТА», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі є:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрнафта», місцезнаходження: місто Київ, провулок Несторівський 3-5, ЄДРПОУ: 00135390.

Дата складення повного тексту рішення 07 жовтня 2026 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області В.М. Сметана