Рішення № 140392979, 06.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 280/6826/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач 1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 08.05.2026 №083850028598 про відмову в призначенні пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 30.04.2026, на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до страхового стажу та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що 30.04.2026 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак отримала рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 08.05.2026 №083850028598 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку із тим, що вона не досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вказує, що на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком її вік становив 50 років, страховий стаж становив 22 роки 01 місяць 05 днів та пільговий страховий стаж (за Списком № 2 ) становив 16 років 06 місяців 28 днів, чого достатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII та рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 50-річного віку. Крім того, наголошує, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994, який підтверджується відповідним записом трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1993, а тому вона була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою судді від 13.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач 2 позов не визнав, 22.07.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив (вх. №41575), у якому наголошує, що органом, що здійснив розгляд заяви про призначення пенсії, в даному випадку є ГУ ПФУ в Полтавській області, а органом, у якому позивач повинен перебувати на обліку, та який буде здійснювати виплату пенсії у випадку її призначення ГУ ПФУ в Запорізькій області. Вказує, що саме ГУ ПФУ в Полтавській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та приймав рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, є належним відповідачем у даній справі. Зауважує, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не здійснювало розгляд вказаної заяви, отже, не порушило права та законні інтереси позивача у сфері пенсійного забезпечення, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Відповідач 1 позов також не визнав, направив до суду відзиви на позов (вх. №43704 від 31.07.2026, №44047 від 03.08.2026), у яких пояснює, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 30.04.2026 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши наступні документи: довідки про підтвердження стажу роботи, рішення комісії, довіреності, свідоцтва про народження, накази, трудову книжку, диплом, довідку про перебування під соціальним страхуванням, паспорт, код, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Аналіз наданих документів показує, що пільговий стаж роботи за Списком № 2, на дату подачі заяви, складає 16 років 06 місяців 28 днів. Загальний страховий стаж складає 22 роки 01 місяць 05 днів. Для визначення права на пенсію не зараховано періоди роботи в Польщі згідно довідки про перебування під соціальним страхуванням, оскільки відсутній формуляр, який надіслано до органів Пенсійного фонду України. Зазначає, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994, оскільки в графі підстава в номері наказу на звільнення є наявне виправлення, яке не завірено належним чином. На підставі викладеного, вказує, що Управлінням прийнято рішення: відмовити ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та оскільки не досягнуто відповідного пенсійного віку на дату подачі заяви. На підставі вищевикладеного, вважає, що відповідачем права та законні інтереси позивача жодним чином не порушено, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 від 15.01.1998, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

30.04.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, однак отримала рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 08.05.2026 №083850028598 про відмову у призначенні пенсії. На обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши наступні документи: довідки про підтвердження стажу роботи, рішення комісії, довіреності, свідоцтва про народження, накази, трудову книжку, диплом, довідку про перебування під соціальним страхуванням, паспорт, код, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Аналіз наданих документів показує, що пільговий стаж роботи за Списком № 2, на дату подачі заяви, складає 16 років 06 місяців 28 днів. Загальний страховий стаж складає 22 роки 01 місяць 05 днів. Для визначення права на пенсію не зараховано періоди роботи в Польщі згідно з довідкою про перебування під соціальним страхуванням, оскільки відсутній формуляр, який надіслано до органів Пенсійного фонду України. Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994, оскільки в графі підстава в номері наказу на звільнення є наявне виправлення, яке не завірено належним чином. Управлінням прийнято рішення: відмовити ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та оскільки не досягнуто відповідного пенсійного віку на дату подачі заяви.

Не погоджуючись із рішенням відповідача 1 щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить частину 1 статті 114 такого змісту: «Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону».

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За приписами статті 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частини 2 статті 14, пункти «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.

Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи з наведеного, жінкам, які досягли 50 років, пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2 може бути призначена за наявності стажу роботи 20 років, з яких не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, у зв`язку із чим суд не приймає посилання відповідача у оскарженому рішенні на недосягнення позивачем на момент звернення до територіального органу ПФУ за місцем проживання із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, з якого особа має право на призначення пенсії, оскільки станом на 30.04.2026 остання досягла 50-річного віку.

При цьому, згідно з наданими документами судом також встановлено, що безпосередній страховий стаж ОСОБА_1 становить не менше 20 років (22 роки 01 місяць 05 днів), пільговий стаж за Списком №2 становить не менше 10 років (16 років 06 місяців 28 днів), що саме відповідачем 1 зазначено у спірному рішенні.

Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового стажу період її роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994 суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацом 2 частини 4 статті 26 Закону №1058 наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.

Як встановлено під час розгляду справи з наданих позивачем документів, ОСОБА_1 при зверненні до органу пенсійного фонду надала трудову книжку НОМЕР_1 від 08.07.1993, копія якої також наявна в матеріалах справи, з відповідними записами про те, що у період з 03.02.1994 по 29.08.1994 позивач працювала слюсарем збірником РЕА (радіоелектронної апаратури та приладів) (записи №№3, 4, наказ №6 від 03.02.1994, наказ №36 від 29.08.1994).

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наведені положення свідчать про те, що законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

З приписів Інструкції №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Судом встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.07.1993, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місця та роботу, яку виконував позивач, наявні відтиски печаток.

Суд зауважує, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись.

Також згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням наявних доказів, суд вважає, що період роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994, згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.07.1993, підлягає до зарахування до загального страхового стажу позивачки, як такий, що підтверджується даними трудової книжки.

З урахуванням встановлених обставин справи та висновків Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 08.05.2026 №083850028598, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах порушує гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Щодо вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 30.04.2026, на підставі пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до страхового стажу та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994, суд зазначає, що відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Суд зазначає, що ГУ ПФУ в Полтавській області, як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1.

Викладене свідчить, що у ГУ ПФУ в Запорізькій області відповідно до приписів Порядку № 22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно зарахування певного стажу до страхового та призначення позивачу пенсії на підставі пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.

Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати позивачу до страхового стажу період її роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.07.1993, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з дня звернення за її призначенням 30.04.2026.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.05.2026 №083850028598 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її період її роботи з 03.02.1994 по 29.08.1994 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.07.1993, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 30.04.2026.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак