Рішення № 140391829, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/20177/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати, мені - ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

-зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити мені - ОСОБА_1 заборгованість з виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за період часу з 24.02.2022 року по 31.05.2023 року у загальному розмірі 555765 (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) гривень 73 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він з липня 1981 року по квітень 2025 року проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом Міністерства Оборони України №600 від 19.10.1999 був відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Наказом директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху № 150 від 10.04.2025 його було звільнено з 11 квітня 2025 року із займаної посади у відставку за віком відповідно до пункту з частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, на момент звільнення з військової служби позивачу не була виплачена наявна заборгованість з виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць. Позивач вважає, що оскільки він є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, він має право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою №168. За таких обставин, відповідачем допущена протиправна бездіяльність, тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20177/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою витребувано у Державного підприємства обслуговування повітряного руху України картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період служби з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2023 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідачем подано до суду клопотання про долучення витребуваних доказів та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти доводів позивача та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. ????Військовослужбовці, відряджені до Украероруху із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду в Украєрорусі, виконують завдання обумовлені специфікою діяльності підприємства, мають такий же режим робочого часу, як і інші працівники Украероруху, та відповідно, обіймаючи посади в Украєрорусі, їх функціональні обов`язки та завдання відрізняються від завдань військовослужбовців, що безпосередньо несуть службу у Збройних Силах України. Позивач наказом Міністерства оборони України №600 від 19.10:1999 був відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Украероруху для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. ????Наказом №150 від 10.04.2025 Украєроруху підполковника ОСОБА_1 було звільнено з 11.04.2025 із займаної посади у відставку. Даний факт свідчить про те, що позивач не заміщував відповідну посаду саме на підприємстві відповідача. При цьому, відповідач не входить до складу Сил оборони України. Таким чином, позивач був відряджений Міністерством оборони України із залишенням на військовій службі до державного підприємства, яке не підпорядковане Міністерству оборони України, а основні завдання і функції якого жодним чином не пов`язані зі здійсненням заходів з національної безпеки і оборони держави та її територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії. ????Тож, наявність тільки правового статусу військовослужбовця Збройних Сил України без підтвердження виконання ним обов`язку, пов`язаного з проходженням військової служби саме в Украєрорусі, пов`язаної безпосередньо з обороною держави, не дає жодних правових підстав для висновку про обов`язок Украероруху виплачувати позивачу додаткову винагороду відповідно Постанови №168. За вказаних обставин, відповідач вважає, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. У відзиві відповідачем акцентовано на пропуску позивачем строку звернення до суду та застосуванні наслідків, регламентованих у статті 123 КАС України.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, наполягає на дотриманні строку звернення до суду. Щодо спірних виплат, позивачем вказано, що п. 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що грошове забезпечення включає щомісячні додаткові види грошового забезпечення, до яких належать, зокрема, доплати. У відзиві на позивну заяву відповідач зазначив, що Постановою №168 не передбачає виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, які знаходяться у відрядженні до підприємства, але безпосередньо у Постанові №168 в п.1 визначено «військовослужбовцям Збройних Сил» та не міститься будь-яких обмежень чи посилань щодо не виплат додаткової винагороди військовослужбовцям. Отже, Постанова КМУ від 28.02.2022 року №168 не містить жодних виключень або ж конкретизації, яким саме військовослужбовцям ЗСУ вона виплачується. Тож, додаткова винагорода, виплата якої передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ та виплачується під час дії воєнного стану. При цьому, відсутність положень про цю складову грошового забезпечення у постанові КМУ від 07.02.2001 №104 не означає, що вона не повинна нараховуватись відрядженим військовослужбовцям.

Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків, передбачених статтею 123 Кас України.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного суду України (далі КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частинами третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, відповідно до частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Разом з цим, суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відтак, у вказаних спорах застосуванню підлягає редакція частини другої статті 233 КЗпП України, чинна до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строків звернення до суду, викладеного в ухвалі про відкриття провадження у справі, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.

Відповідачем подано додаткові пояснення, в якому просив врахувати судову практику.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 02.07.1997 Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 13.05.2024 №22.2-41-3, виданої Дніпровським регіональним структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, підполковник ОСОБА_1 відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі в Збройних силах України і проходить військову службу з 05.08.1981 згідно з наказу начальника Ставропольського вищого військового авіаційного училища льотчиків від 05.08.1991 №443 по теперішній час на посаді заступника начальника центру (центру організації повітряного руху) центру організації повітряного руху структурних підрозділів служби аеронавігаційного обслуговування Дніпровського РСП Украероруху.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 10.04.2025 №150/о підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру (центру організації повітряного руху) центру організації повітряного руху структурних підрозділів служби аеронавігаційного обслуговування Дніпровського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільненого з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком) відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом Міністра оборони України від 04 березня 2025 року № 292, з правом носіння військової форми одягу, звільнено з займаної посади 11 квітня 2025 року.

Позивач у позові зазначає, що 23.05.2025 направив до відповідача заяву про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період служби з 2022 року по 13.05.2023.

Однак, позовні матеріали не містять такої заяви, як і доказів надання відповіді.

Згідно з розрахунковими листами, наданим відповідачем на вимогу суду, протягом лютого 2022 року по травень 2023 року заступнику начальника центру (центру організації повітряного руху) Дніпровського РСП Украерорух ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, доплату за вислугу років, доплата за таємність, індексація грошового забезпечення, та в такому розмірі: лютий 2022 року 52261,43 грн., березень 2022 року - 51795,00 грн., квітень 2022 року 52727,86 грн., травень 2022 року 52484,72 грн., червень 2022 року 52583,96 грн., липень 2022 року 52621,80 грн., серпень 2022 року 52822,00 грн., вересень 2022 року 52822,00 грн., жовтень 2022 року 52822,00 грн., листопад 2022 року 52957,20 грн., грудень 2022 року 104789,75 грн., січень 2023 року 51795,00 грн., лютий 2023 року 51795,00 грн., березень 2023 року 51795,00 грн., квітень 2023 року 51795,00 грн., травень 2023 року 51795,00 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 31.05.2023, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Цим Законом установлено єдину систему соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу 1 пункту четвертого статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Такі розміри визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704).

За змістом пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Абзацом 2 пункту четвертого статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2028 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Отже, пункту 2 Постанови № 704, якою визначено порядок і розмір грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлено, що грошове забезпечення зазначених осіб складається із посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що повністю збігається зі складовими грошового забезпечення військовослужбовців, визначеними в пункті другому статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

При цьому, абзацом 3 пункту четвертого статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, в Законі № 2011-XII окремою нормою встановлено, що порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України спеціальним нормативним документом.

Порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, відряджених до державних органів, установ та організацій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104 (далі Порядок № 104).

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил.

Грошове забезпечення виплачується виходячи з (І) окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, (ІІ) інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також (ІІІ) окладів за військовими (спеціальними) званнями і (ІV) надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців (абзац 2 пункту 1 Порядку № 104).

Виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться (абзац 3 пункту 1 Порядку № 104).

За нормами абзаців 5, 6 пункту 1 Порядку №104 виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

Отже, нормою абзацу 2 пункту 1 Порядку № 104 імперативно визначено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, лише оклади за військовими (спеціальним) званнями і надбавки за вислугою років виплачуються у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, тоді як оклади за посадами та інші виплати виплачуються як для працівників цих державних органів, установ та організацій.

Системний аналіз наведеного нормативного регулювання підтверджує, що порядок грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, відрізняється від порядку грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ організацій. Тобто, розмір грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, врегульовано окремим нормативно-правовим актом, який визначає дещо відмінний порядок та інші складові формування грошового забезпечення відряджених військовослужбовців.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 19.03.2026 у справі №160/13867/22.

Як слідує з матеріалів справи, підполковник ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, відрядженим до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі.

Правовими підставами проходження військової служби позивачем у структурному підрозділі Украероруху є частина шоста статті 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, пункт 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Указ Президента України від 03.05.2017 № 126/2017 «Про Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами».

Украерорух є державним підприємством, яке входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та включене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18.03.2021 № 121 (далі Статут Украероруху), Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Підприємство є провайдером аеронавігаційного обслуговування, яке здійснюється на всіх етапах польоту повітряних суден у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху відповідно до договорів покладена на Україну.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Украероруху, підприємство є основою об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (далі ОЦВС), до його складу входять підрозділи ОЦВС.

В особливий період підрозділи ОЦВС підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: <…> 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

До Постанови КМУ №168 неодноразово вносилися зміни та доповнення.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) <…> на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил <…> виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів <…>, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згодом цей пункт Постанови № 168 був змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 217, від 22.03.2022 № 350, від 01.04.2022 № 400, від 01.07.2022 № 754, від 07.07.2022 № 793 та інші.

З 19.07.2022 абзац 1 пункту 1 Постанови № 168 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022) та передбачав, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України <…> виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць <…>, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів <…>, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, унесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнено пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств і державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення.

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01.06.2022), Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (чинне з 01.06.2022).

Роль і значення указаних рішень (телеграм) та окремого доручення оцінювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2024 у справі № 620/546/23, від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23, від 31.07.2024 у справі № 380/2691/23 та інших.

У вказаних телеграмах Міністр оборони України вимагав на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) у розмірах:

-100000,00 грн військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

-30000,00 грн іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової частини).

Водночас, змін до Порядку № 104 у зв`язку з прийняттям Постанови № 168 не вносилося.

Здійснюючи системне тлумачення Постанови № 168, суд враховує зміст преамбули цієї постанови в первісній редакції, в якій зазначалося, що ця постанова прийнята на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію».

Урахування преамбули при системному тлумаченні тексту Постанови № 168 є неодмінним, оскільки зміст преамбули визначає основні засади тлумачення усього цього нормативно-правового акта. Преамбула вказує на умови та причини ухвалення цієї постанови та визначає мету її прийняття.

Одночасно здійснюючи текстуальне тлумачення Постанови № 168, суд дійшов переконання, що як текстуальне тлумачення змісту первинної редакції пункту 1 Постанови №168, так і системне тлумачення цієї постанови з урахуванням умов її прийняття, визначеними у преамбулі, дають підстави для висновку, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Отже, пункт 1 Постанови № 168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Порядку № 104.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2024 (справа №640/13029/22) дійшла переконання, що як текстуальне тлумачення змісту первинної редакції пункту 1 Постанови №168, так і системне тлумачення цієї постанови з урахуванням умов її прийняття, визначеними в преамбулі, дають підстави для висновку, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 грн повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, а тому пункт 1 Постанови № 168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

Оскільки визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), тоді як абзацом 2 пункту 1 Порядку №104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то Велика Палата Верховного Суду у справі №640/13029/22 висловила переконання, що положення Постанови №168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.

Згодом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, застосовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.10.2024 у справі № 240/21980/22 та від 21.11.2024 у справі № 580/9551/23.

Зважаючи, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Дніпровського РСП Украероруху із залишенням на військовій службі та проходив у спірний період військову службу безпосередньо у вказаному структурному підрозділі Украероруху, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Порядку № 104.

Таким чином, позивачу виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення як для відповідних працівників структурного підрозділу Украероруху.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, і оскільки додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень та 100000,00 грн. є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплату якої для працівників цієї установи не передбачено, то й відсутні правові підстави для її виплати позивачу.

Крім того, керівникам державних органів, установ та організацій, до яких відряджені військовослужбовці, не надано повноважень видавати накази про виплату такої додаткової винагороди. Згідно з абзацом 2 пункту 1 Постанови № 168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Позивач помилково ототожнив порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців та військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, без урахування особливостей його правового статусу, відрядженого до структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та особливостей правового регулювання для виплати грошового забезпечення для відряджених військовослужбовців, що передбачено Порядком № 104.

Ураховуючи наведене, суд вважає помилковими доводи позивача щодо поширення на нього як військовослужбовця, відрядженого до державної установи, положень пункту 1 Постанови № 168 щодо права на отримання додаткової винагороди протягом спірного періоду.

Доводи позивача щодо бездіяльності відповідача у ненарахуванні та невиплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2023 безпідставні.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064, місцезнаходження: 08324, Київська обл., м. Бориспіль-1, а/с 115) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова