Рішення № 140386688, 07.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026м. ДніпроСправа № 904/4215/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/4215/26

за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО"

до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС"

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" (далі - відповідач) про стягнення 205.236,07 грн страхового відшкодування.

Позивач просить суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, судові витрати стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4215/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026.

Ухвалою від 17.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження). До участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_1 (далі третя особа-1).

Через систему «Електронний суд» 24.07.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У разі якщо суд дійде висновку про наявність у позивача права зворотної вимоги саме до відповідача, відмовити у стягненні тієї частини заявленої суми, законність, причинний зв`язок та розмір якої не підтверджені належними, допустимими, достовірними і вірогідними доказами. Судові витрати відповідач просить суд покласти на позивача пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких буде відмовлено.

Через систему «Електронний суд» 29.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд поновити строк на подання відповіді на відзив, долучити до матеріалів справи відповідь на відзив, позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 31.07.2026 у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подачі відповіді на відзив відмовлено. Продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву до 29.07.2026 включно. Відповідь на відзив прийнято до розгляду.

Через систему «Електронний суд» 03.08.2026 від відповідача надійшли заперечення.

Щодо повідомлення третьої особи-1 про судове провадження

Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі надсилалася третій особі-1 на адресу: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 40, кв. 281 (трек-номер R0 6723 3865 246).

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення на адресу суду з відміткою пошти закінчення встановленого терміну зберігання, проставленою 07.08.2026.

Відповідно до ч. 3 і 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 ст. 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Правила надання послуг поштового зв`язку, визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту ст. 120, 242 ГПК України, положень Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд встановив, що третя особа-1 не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд».

Третій(м) особі(ам) роз`яснено, що відповідно до ст. 168 ГПК України вона(и) мають право надати письмові пояснення щодо позову, які повинні відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, в п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали, а також письмові пояснення щодо відзиву протягом семи днів від дати його отримання. Крім того треті особи мають право подати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх пояснення, якщо такі докази не надані позивачем та/або відповідачем. Копію письмових пояснень треті особи направляють на адреси інших учасників процесу, докази (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа) чого надають суду протягом трьох днів від дати направлення. Учасники справи мають право подати відповідь на пояснення третіх осіб до закінчення підготовчого провадження (ч. 2 ст. 179 ГПК України).

Отже строк для подачі письмових пояснень щодо позову тривав до 12.08.2026.

Станом на дату винесення рішення письмові пояснення щодо позову/відзиву третьою особою-1 не надано.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем (далі - страховик) і відповідачем (далі - страхувальник) було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №227378887 від 24.02.2025 (далі - поліс), згідно з умовами якого страховик (позивач) прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу МАЗ 103965 д.н.з. НОМЕР_1 .

20.05.2025 у м. Кривий Ріг сталася дорожньо-транспортна пригода (далі дорожньо-транспортна пригода, ДТП), за участю автомобіля Audi A5 д.р.н. НОМЕР_2 і транспортного засобу МАЗ 103965 НОМЕР_1 під керуванням третьої особи-1.

В результаті ДТП зазначені транспортні засоби (далі ТЗ) отримали механічні ушкодження. Згідно з Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу у справі №216/4526/25 від 19.06.2025 та №216/4183/25 від 01.07.2025 особою, винною у скоєнні ДТП, є третя особа-1, яку було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до звіту №167А_SOS_-250521-312393 від 12.06.2025, вартість відновлювального ремонту з використанням аналогових запасних частин автомобіля AUDI A5 реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 205.236,07 грн (без урахування ПДВ). Відповідно до умов Полісу 227378887 ліміт відповідальності страховика (позивача) за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб становить 250.000,00 грн.

У відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви про страхове відшкодування позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за договором 227378887 у розмірі 205.236,07 грн, що підтверджується страховим актом №2447810-1 від 20.06.2025 та платіжною інструкцією №39269 від 20.06.2025.

Згідно відповіді відповідача, третя особа-1 на момент ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

На думку відповідача, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до відповідача на відшкодування завданої шкоди у розмірі 205.236,07 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

На виконання вимог ухвали суду відповідач повідомляє, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач позовні вимоги не визнає та вважає, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність усіх передбачених законом підстав для стягнення саме з відповідача 205.236,07 грн у порядку зворотної вимоги.

Відповідач не заперечує, що між ним і позивачем було оформлено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №227378887 щодо автобуса МАЗ 103965, державний номерний знак НОМЕР_4 , який був чинним на дату ДТП. Відповідач також не заперечує факту дорожньо-транспортної пригоди 20.05.2025 за участю зазначеного автобуса та автомобіля Audi A5, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також установлених постановами суду дій третьої особи-1, пов`язаних із порушенням Правил дорожнього руху та керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Відповідач не заперечує, що на момент ДТП третя особа-1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем, керував автобусом під час виконання роботи на маршруті №228А та був особою, дії якої безпосередньо спричинили ДТП.

Водночас надані відповідачем документи підтверджують, що до початку роботи 20.05.2025 третя особа-1 пройшов передрейсовий медичний огляд, за результатами якого ознак уживання алкоголю не було зафіксовано та водія було визнано придатним до роботи. Алкоголь він, за власними письмовими поясненнями, вжив уже протягом робочої зміни на кінцевій зупинці, після чого самовільно продовжив керування автобусом.

Відповідач також не заперечує наявності страхового акта №2447810-1 та платіжної інструкції №39269 від 20.06.2025, відповідно до яких позивач прийняв рішення про виплату ОСОБА_2 205.236,07 грн та оформив переказ коштів за зазначеними у платіжній інструкції реквізитами. Разом із тим наявність цих документів підтверджує насамперед прийняте самим страховиком рішення та відображену в платіжному документі операцію, але не встановлює автоматично наявності у відповідача обов`язку повернути позивачу всю зазначену суму.

Визнання відповідачем окремих фактичних обставин не є визнанням правової кваліфікації, запропонованої позивачем, належності відповідача як боржника у спеціальному зворотному зобов`язанні або правильності заявленого розміру вимоги. Предметом доказування у цій справі є не лише факт ДТП, трудові відносини між відповідачем та водієм, стан алкогольного сп`яніння третьою особою-1 і оформлення страхової виплати, а й наявність передбаченої чинним на дату ДТП статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» правової підстави для звернення із зворотною вимогою саме до юридичної особи-роботодавця.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголошує, що положення п. 37.1.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть застосовуватися відокремлено від норм ЦК України, які визначають особу, що несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду. Оскільки на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 (третя особа-1) перебував у трудових відносинах із відповідачем та керував транспортним засобом під час виконання своїх трудових обов`язків, саме відповідач є особою, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

Відповідач стверджує, що сам факт здійснення страховиком передбаченої договором і законом виплати не означає, що ця сума автоматично перетворилася на борг страхувальника.

Право вимагати повернення страхової виплати виникає лише за наявності спеціальної підстави, установленої ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Стислий виклад позиції третьої особи-1 за первісним позовом

Третя особа-1 правом на подачу письмових пояснень щодо позову/відзиву не скористалася.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання полісу добровільного страхування наземного транспорту, факт настання страхової події, факт виплати страхового відшкодування, розмір заподіяних збитків, наявність/відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування.

Між позивачем (далі - страховик) і відповідачем (далі - страхувальник) було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №227378887 від 24.02.2025 (далі - поліс), згідно з умовами якого страховик (позивач) прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу МАЗ 103965 д.н.з. НОМЕР_1 .

20.05.2025 у м. Кривий Ріг сталася дорожньо-транспортна пригода (далі дорожньо-транспортна пригода, ДТП), за участю автомобіля Audi A5 д.р.н. НОМЕР_2 і транспортного засобу МАЗ 103965 AE2545AB під керуванням третьої особи-1. В результаті ДТП зазначені транспортні засоби (далі ТЗ) отримали механічні ушкодження.

Згідно з Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу у справі №216/4526/25 від 19.06.2025 та №216/4183/25 від 01.07.2025 особою, винною у скоєнні ДТП, є третя особа-1, яку було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до звіту №167А_SOS_-250521-312393 від 12.06.2025, вартість відновлювального ремонту з використанням аналогових запасних частин автомобіля AUDI A5 реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 205.236,07 грн (без урахування ПДВ). Відповідно до умов Полісу 227378887 ліміт відповідальності страховика (позивача) за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб становить 250.000,00 грн.

На підставі заяви про страхове відшкодування позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за договором 227378887 у розмірі 205.236,07 грн, що підтверджується страховим актом №2447810-1 від 20.06.2025 та платіжною інструкцією №39269 від 20.06.2025.

Згідно відповіді відповідача, третя особа-1 на момент ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Оскільки позивач виплатив потерпілій стороні страхове відшкодування, то звернувся до суду з даною позовною заявою в порядку регресу до відповідача.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення сплаченого страхового відшкодування у розмірі 205.236,07 грн.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже спеціальним законом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими Законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхувальники це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пп. «г» пп. 38.1.1 п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Як встановлено судом, між позивачем (далі - страховик) і відповідачем (далі - страхувальник) було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №227378887 від 24.02.2025 (далі - поліс), згідно з умовами якого страховик (позивач) прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу МАЗ 103965 д.н.з. НОМЕР_1 .

20.05.2025 у м. Кривий Ріг сталася дорожньо-транспортна пригода (далі дорожньо-транспортна пригода, ДТП), за участю автомобіля Audi A5 д.р.н. НОМЕР_2 і транспортного засобу МАЗ 103965 AE2545AB під керуванням третьої особи-1. В результаті ДТП зазначені транспортні засоби (далі ТЗ) отримали механічні ушкодження.

Згідно з Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу у справі №216/4526/25 від 19.06.2025 та №216/4183/25 від 01.07.2025 особою, винною у скоєнні ДТП, є третя особа-1, яку було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідач у відзиві не заперечує, що між ним (відповідачем) та позивачем було оформлено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №227378887 щодо автобуса МАЗ 103965, державний номерний знак НОМЕР_4 , який був чинним на дату ДТП. КП також не заперечує факту дорожньо-транспортної пригоди від 20.05.2025 за участю зазначеного автобуса та автомобіля Audi A5, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також установлених постановами суду дій третьої особи-1, пов`язаних із порушенням Правил дорожнього руху та керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідач у відзиві не заперечує, що на момент ДТП третя особа-1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, керувала автобусом під час виконання роботи на маршруті №228А та була особою, дії якої безпосередньо спричинили ДТП.

При вирішенні спорів з регресних зобов`язань позивачеві належить довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

У даній справі страховий випадок оформлений страховою компанією, нею ж визначено розмір майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування, добровільно проведено його виплату у відповідності до своїх обов`язків за приписами Закону.

Суд зазначає, що у випадку якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб відповідно до підпункту "г" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Позивач у даному випадку скористався таким правом та звернувся до відповідача, як власника транспортного засобу та роботодавця, з позовом про стягнення суми в порядку регресу, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як встановлено судом і не заперечується відповідачем, третя особа-1, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, працював водієм на підприємстві відповідача.

В силу положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України, обов`язок з відшкодування шкоди, завданої власнику автомобіля AUDI A5 реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, покладається на відповідача.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто даною нормою, визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - його законного володільця.

Як було вказано вище, згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм ст. 1187 та 1172 ЦК України, дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

В ході судового розгляду судом встановлено факт перебування третьої особи-1 в трудових відносинах з відповідачем. Дана обставина відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу МАЗ 103965 AE2545AB на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена позивачем на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 227378887 від 24.02.2025.

За вказаним полісом ліміт відповідальності за шкоду завдану майну становить 250.000,00 грн.

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до звіту №167А_SOS_-250521-312393 від 12.06.2025, вартість відновлювального ремонту з використанням аналогових запасних частин автомобіля AUDI A5 реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 205.236,07 грн (без урахування ПДВ). На підставі заяви про страхове відшкодування позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за договором №227378887 у розмірі 205.236,07 грн, що підтверджується страховим актом №2447810-1 від 20.06.2025 та платіжною інструкцією №39269 від 20.06.2025. У відзиві відповідач не заперечує наявності страхового акта №2447810-1 та платіжної інструкції №39269 від 20.06.2025, відповідно до яких позивач прийняв рішення про виплату ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 205.236,07 грн та оформив переказ коштів за зазначеними у платіжній інструкції реквізитами. Водночас відповідач у відзиві зауважує, що наявність цих документів підтверджує насамперед прийняте самим страховиком рішення та відображену в платіжному документі операцію, але не встановлює автоматично обов`язку відповідача повернути позивачу всю зазначену суму.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

З огляду на встановлені вище фактичні обставини справи та наявні у ній докази господарський суд доходить висновку, у даній справі позивачем доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи вину, доведену рішенням суду, третьої особи-1 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, порушення ним обов`язків, визначених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також факт перебування водія, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у трудових відносинах з відповідачем та шкоду завдану під час під час виконання водієм, винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, своїх трудових (службових) обов`язків, відповідач має компенсувати позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 205.236,07 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості у повному обсязі, оскільки діями третьою особою-1 було спричинено дорожньо-транспортну пригоду під час виконання трудових обов`язків покладених на нього відповідачем.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Відповідач у відзиві не заперечує, що між ним (відповідачем) та позивачем було оформлено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №227378887 щодо автобуса МАЗ 103965, державний номерний знак НОМЕР_4 , який був чинним на дату ДТП. Відповідач також не заперечує факту дорожньо-транспортної пригоди від 20.05.2025 за участю зазначеного автобуса та автомобіля Audi A5, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також установлених постановами суду дій ОСОБА_1 , пов`язаних із порушенням Правил дорожнього руху та керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідач не заперечує, що на момент ДТП ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем, керував автобусом під час виконання роботи на маршруті №228А та був особою, дії якої безпосередньо спричинили ДТП.

Водночас надані відповідачем документи підтверджують, що до початку роботи 20.05.2025 ОСОБА_1 пройшов передрейсовий медичний огляд, за результатами якого ознак уживання алкоголю не було зафіксовано та водія було визнано придатним до роботи. Алкоголь він, за власними письмовими поясненнями, вжив уже протягом робочої зміни на кінцевій зупинці, після чого самовільно продовжив керування автобусом.

Відповідач також не заперечує наявності страхового акта №2447810-1 та платіжної інструкції №39269 від 20.06.2025, відповідно до яких позивач прийняв рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 205.236,07 грн та оформив переказ коштів за зазначеними у платіжній інструкції реквізитами.

Відповідач вважає, що позивач повинен довести, що положення ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дають підстави покласти на відповідача наслідки спеціальної регресної умови, пов`язаної з особистою поведінкою водія керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, незважаючи на те, що юридична особа транспортним засобом не керувала, у стані сп`яніння не перебувала, а водій до виїзду на маршрут пройшов передрейсовий медичний огляд та був допущений до роботи як придатний.

Суд відхиляє зазначену вище позицію відповідача, оскільки в силу ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідач не заперечив перебування третьої особи-1, під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди, з ним у трудових відносинах.

У постанові від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Оскільки матеріалами справи, зокрема рішенням суду встановлено, що водій третя особа-1 на момент ДТП перебував у трудових (службових) відносинах саме з відповідачем та виконував свої службові обов`язки, обов`язок з відшкодування шкоди, завданої його діями, в силу ч. 1 ст. 1172 ЦК України, покладається виключно на його роботодавця (відповідача).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 у справі №910/1263/26.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" (Україна, 50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ДНІПРОВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 22; ідентифікаційний код 34811465) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА, будинок 31; ідентифікаційний код 31650052) 205.236,07 грн (двісті п`ять тисяч двісті тридцять шість грн 07 к.) сплаченого страхового відшкодування; 2.662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк