Ухвала суду № 140384749, 10.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7795/26

Провадження №4-с/369/121/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 року м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі судового засідання Мосійчук А.С.,

за участю заінтересованої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 на дії / бездіяльність органу примусового виконання,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на дії / бездіяльність органу примусового виконання.

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_2 зазначав, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2019 у справі № 369/167/19 із нього на користь ОСОБА_1 стягнено аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2019 і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання зазначеного рішення Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Прилуцький ВДВС) відкрив виконавче провадження № 59248443, а постановою від 02.03.2023 наклав арешт на 1/2 частку нерухомого майна, а саме квартиру, яка належить скаржнику на праві власності.

Заявник зазначав, що з 2023 року він регулярно та добросовісно сплачує аліменти та станом на 01.04.2026 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, що підтверджується листом Прилуцького ВДВС від 31.03.2026 № 21.123-31/23234, однак йому відмовлено у знятті арешту з його нерухомого майна.

Заявник вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності посадових осіб органу державної виконавчої служби, яка полягає у не знятті арешту з його майна, він обмежений у користуванні та розпорядженні своїм майном ОСОБА_2 просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Прилуцького ВДВС щодо не зняття арешту з 1/2 частки його нерухомого майна (квартири) у виконавчому провадженні № 59248443 (номер запису про обтяження 49425843 від 02.03.2023);

зобов`язати Прилуцький ВДВС ухвалити постанову про зняття арешту з 1/2 частки його нерухомого майна (квартири) (номер запису про обтяження 49425843) та надіслати йому копію постанови;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 49425843 від 02.03.2023.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд скарги на 20.05.2026 на 11-15 год.

18.05.2026 від заінтересованої особи ОСОБА_1 надійшов відзив на скаргу ОСОБА_2 , в якому остання підтвердила про регулярність сплати боржником аліментів на утримання сина та відсутність заборгованості з їх сплати. Також зазначала, що під час активних бойових дій у Київській області у 2022 році у заявника виникла заборгованість, однак вона погашена у повному обсязі.

Водночас ОСОБА_1 звертала увагу на те, що у разі зняття арешту зі спірного нерухомого майна, скаржник матиме можливість вільного відчуження своєї 1/2 частки квартири, тоді як зобов`язання заявника зі сплати аліментів є триваючим до досягнення дитиною повноліття. У зв`язку з чим, просила суд під час вирішення справи врахувати обставини, пов`язанні із забезпеченням житлових та майнових інтересів дитини, та залишила питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для зняття арешту зі спірного майна на розсуд суду.

20.05.2026 представник Прилуцького ВДВС Молібог І.В. подала до суду відзив на скаргу ОСОБА_2 , в якому просила відмовити у задоволенні його скарги у повному обсязі, посилаючись на те, що сплата аліментів є достатньою, але не регулярною. Скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арешту. Також звертала увагу на те, що скаржник не отримує заробітної плати, не надав доказів наявності у нього щомісячного стабільного доходу чи грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів, у зв`язку з чим відсутні підстави для зняття арешту з 1/2 частки спірного майна. Крім того, представник вважала помилковим посилання скаржника на те, що відсутність заборгованості зі сплати аліментів є самостійною підставою для зняття арешту з майна, оскільки сама собою сплата певний період заявником аліментів після того як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпечуваним в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника на підставі пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

04.06.2026 від ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив Прилуцького ВДВС, в якому заявник посилається на необґрунтованість, безпідставність доводів органу виконавчої служби, а також вважає їх такими, що суперечать фактичним обставинам справи. Звертає увагу на відсутність заборгованості зі сплати аліментів та систематичність їх сплати з 2022 року, а також на відсутність у нього будь-якого умислу у несплаті аліментів. Виникнення заборгованості зі сплати аліментів спричинили форс-мажорні обставини, пов`язанні з повномасштабним вторгнення російської федерації в Україну. Також звертав увагу на виявленні порушення у розрахунках Прилуцького ВДВС, які полягають у приховуванні реальної переплати скаржником періодичних платежів у жовтні та листопаді 2023 року, а також ігнорування фактично сплачених сум у 2022 році, що підтверджуються наданими ним квитанціями. Посилаючись на порушення принципу співмірності та пропорційності в обмеженні його права власності, заявник просить задовольнити його скаргу.

19.06.2026 представник Прилуцького ВДВС Малько Є.О. через систему «Електронний суд» подала відзив на скаргу ОСОБА_2 , який містить аналогічні обґрунтування попереднього відзиву, а також надано копії матеріалів виконавчого провадження.

01.07.2026 від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення у справі в яких він зазначає, що під час розгляду справи Прилуцький ВДВС прийняв постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою підтвердив стабільність та регулярність сплати ним аліментів. У зв`язку з чим вважає безпідставними посилання Прилуцького ВДВС на нерегулярність сплати боржником аліментів, а його поведінку суперечливою.

У судовому засіданні 10.08.2026 року заінтересована особа ОСОБА_1 , заперечувала що до вимог скарги, та просила відмовити.

Інші учасники справи до суду не з`явилися.

Суд, вислухавши думку учасників, вивчивши скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання, її обґрунтування, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов висновку про відмову у її задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у Прилуцького ВДВС знаходиться виконавче провадження № 59248443 щодо виконання виконавчого листа від 03.05.2019 № 369/167/19, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2019 і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Литвин С.В. від 03.06.2019 відкрито виконавче провадження № 59248443 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2019 і до досягнення дитиною повноліття.

23.08.2019 ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області з заявою про направлення виконавчого документа за його місцем реєстрації та фактичного місця проживання ( АДРЕСА_1 ).

Постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Беланом І.В. від 09.09.2019 виконавчий лист від 03.05.2019 № 369/167/19 передано до Прилуцького ВДВС.

Станом на 09.09.2019 заборгованість зі сплати аліментів становила 11 592,89 грн.

Постановою від 01.11.2019 державний виконавець Прилуцького ВДВС Молошна Л.І. прийняла виконавче провадження № 59248443 до свого провадження.

Постановою від 10.02.2020 державний виконавець Прилуцького ВДВС Молошна Л.І. звернула стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Зазначену постанову направлено сторонам виконавчого провадження та за місцем працевлаштування боржника ТОВ «Ріола-модуль ЛТД».

Станом на 10.02.2020 року розмір заборгованості становив 3 501,64 грн.

Постановою від 26.06.2020 державний виконавець Прилуцького ВДВС Молошна Л.І. звернула стягнення на доходи боржника та направила зазначену постанову за новим місцем працевлаштування боржника ТОВ «Енерджі Білдінг Компані».

Станом на 01.07.2020 розмір заборгованості становив 2 316,21 грн.

15.06.2021 державний виконавець Прилуцького ВДВС Молошна Л.І. прийняла постанову про звернення стягнення на доходи боржника та направила зазначену постанову за новим місцем працевлаштування боржника ТОВ «Інжинірингова компанія «Енергія».

Кошти з ТОВ «Інжинірингова компанія «Енергія» надходили з 15.06.2021 до 07.11.2022.

Також встановлено, що з 01.03.2022 до 31.05.2022 ОСОБА_2 надано відпуску без збереження заробітної плати, що підтверджується наказом ТОВ «Інжинірингова компанія «Енергія» від 28.02.2022 № 3-В.

У ТОВ «Інжинірингова компанія «Енергія» ОСОБА_2 працював до 24.07.2023.

Станом на 01.03.2023 заборгованість зі сплати аліментів становила 38 738,18 грн.

02.03.2023 прийнято постанову про арешт майна боржника та внесено відповідний запис до Єдиних реєстрів обтяжень.

У березні 2023 року ОСОБА_2 здійснив повне погашення заборгованості зі сплати аліментів.

30.03.2026 ОСОБА_2 звернувся до Прилуцького ВДВС з заявою про надання інформації щодо стану виконавчого провадження та зняття арешту з майна.

Листом Прилуцького ВДВС від 31.03.2026 № 21.13-31-23234 ОСОБА_2 на його запит надано інформацію про відсутність станом на 01.04.2026 заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 та відмовлено у задоволенні його заяви про зняття арешту з його 1/2 частки квартири.

02.04.2026 ОСОБА_2 звернувся до Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зі скаргою на дії та бездіяльність Прилуцького ВДВС щодо відмови у знятті арешту з його майна.

15.04.2026 Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції надіслало ОСОБА_2 лист про розгляд його скарги, в якому повідомило, що у зв`язку з тим, що він не надав доказів можливості забезпечити виконання рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно, то відсутні підстави для зняття арешту. Також додатково повідомлено, про те, що він має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби у судовому порядку.

17.06.2026 старший державний виконавець Прилуцького ВДВС постановою внесла зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме замість «З періодичними платежами: Ні» зазначити «З періодичними платежами: Так».

Станом на час розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 5 ЦПК України кожен може звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та свобод у спосіб, передбачений законом.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини третьої статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до частини другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до статей 48, 56 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Частиною другою статті 71 Закону № 1404-VIII передбачено, що за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Пунктом 7 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною п`ятою статті 13 цього Закону, постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Положенням частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, серед іншого, може бути погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Отже, передумовою застосування пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, по-перше, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, по-друге, існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на майно боржника.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 489/267/22.

У постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 336/61690/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 742/819/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 577/4889/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 646/7134/19, від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16 зроблено правовий висновок про те, що за змістом пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Отже, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка у заявника під час виконання рішення суду неодноразово утворювалася, а також при неможливості забезпечити виконання судового рішення у інший спосіб, підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів відсутня. ОСОБА_2 регулярно сплачує аліменти на утримання сина, що підтверджено постановою державного виконавця від 17.06.2026 про внесення зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Водночас, для зняття виконавцем арешту з майна, відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені дві окремі підстави, а саме: 1) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів; 2) існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на майно боржника.

Тобто, відсутність заборгованості зі сплати аліментів не є самостійною підставою для зняття арешту з майна.

Під час розгляду справи скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він має постійне місце роботи, наявності в нього щомісячного стабільного доходу чи грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів. Крім того, скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на його майно.

Суд звертає увагу на те, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а тому наявними мають бути гарантії його виконання до досягнення дитиною повноліття.

Встановлені обставини не можуть гарантувати того, що в подальшому до повноліття дитини заборгованість не виникне знову, а поточна відсутність заборгованості зі сплати аліментів не є самостійною підставою для зняття арешту з майна.

Крім того, керуючись принципом та презумпції обов`язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржника покладено обов`язок доведеності того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Таких обставин заявник не довів.

Сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII.

У зв`язку з чим безпідставними є посилання заявника на відсутність у нього заборгованість зі сплати аліментів як на підставу для зняття арешту зі спірного майна.

Доводи скаржника про те, що накладений арешт в межах виконавчого провадження № 59248443 є таким, що не відповідає принципу пропорційності та справедливої рівноваги між застосованим заходом примусового виконання та обмеженням права власності, є необґрунтованими, оскільки арешт накладено на майно боржника в межах певної суми заборгованості у межах суми звернення стягнення.

Отже, проаналізувавши встановлені обставини справи та врахувавши чинні норми законодавства, встановивши, що у заявника немає постійного офіційного доходу, а також ним не доведено належними та допустимими доказами можливості забезпечити виконання рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, тобто не доведено підстав для зняття арешту, визначених у частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 .

Тому, зважаючи на встановлення відсутності підстав для зняття арешту з майна боржника, дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 5, 13, 18, 48, 56, 59, 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 13, 77, 79, 81, 89, 263, 353, 450, 447-451, ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 на дії / бездіяльність органу примусового виконання, - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текс складено 06.10.2026 року.

Суддя Тетяна ДУБАС