Рішення № 140381591, 24.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10544/26

пр. № 2/759/9643/26

24 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Косінської І.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ільницької Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у червні 2026 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами після уточнення та збільшення позовних вимог, просить суд з відповідача стягнути 294095 грн 22 коп., з них: 80696 грн 55 коп. - одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків; 80696 грн 55 коп. - одноразової додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків; 49158 грн 00 коп - одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 р.р.; 83544 грн 12 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 5-7, т. 2).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, так як з ним не проведено остаточного розрахунку в день його звільнення (03.06.2024) були виплачені належні та гарантовані до виплати мені кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південо-Західна залізниця» колективного договору. Щодо стягнення: основної одноразової та додаткової матеріальної допомоги в загальному розмірі 10 середньомісячних заробітків посилається на п. 8.23 Коллективного договору; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 - посилається на порушення п. 3.10 Коллективного договору. Просить позовні вимоги задовольнити.

05.08.2026 представник відповідача подала відзив на позовну заяву, зазначивши про відсутність належних доказів на підтвердження викладених позивачем обставин того, що у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» діє колективний договір укладений між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001 - 2005 роки, пролонгований на 2006 - 2026 р.р. із змінами та доповненнями.Позивач працював черговим по залізничній станції ст.Київ-Волинський Київського регіону виробничого підрозділу служба роботи станцій Київ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Виробничий підрозділ служба роботи станцій Київський регіон до реорганізації був виробничим підрозділом Київська дирекція залізничних перевезень. Виробничий підрозділ Київська дирекція залізничних перевезень мав свій колективний договір, який поширювався на працівників даної дирекції. Після реорганізації і приєднання Дирекції до служби роботи станцій колективний договір Київська дирекція залізничних перевезень залишався і залишається діючим для усіх працівників колишньої дирекції серед яких також був позивач. Тобто, на позивача не поширюється колективний договір укладений між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001 - 2005 р.р., пролонгований на 2006 - 2026 р.р. із змінами та доповненнями. Оскільки на нього поширюється колективний договір між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень і територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України Київської дирекції залізничних перевезень (п.1.8.)

Проте позивач свої позовні вимоги обґрунтовує колективним договором міжадміністрацією регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Дорожньою профспілковою організацією Південно-Західної залізниці. А це зовсім три різні адміністрації і колективні договори.

Крім того, наказ «Про припинення трудового договору (контракту)» від 28.05.2024 № 320/ос не містить жодного посилання на п.8.23 колективного договору.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022, роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану. Тобто, дія призупинення виплат була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені колективним договором, їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022, то саме з вказаної дати у роботодавців і виникло право на призупинення дії положень колективного договору.

При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Оскільки, на дату звільнення та на дату звернення позивача до суду окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» про виплату чи відновлення виплати матеріальних допомог передбачених колективним договором не було, тому фактичного нарахування цих коштів позивачу у день звільнення не відбулось. Таким чином, призупинення виплат відбулося на легітимних підставах (ст. 11 Закону № 2136-ІХ, рішення правління та інші НПА) через форс-мажорні обставини війни. Оскільки виплати передбачені колективним договором призупинені, а не відмінені, то у цьому випадку позивач передчасно звернувся до суду. Адже після відновлення та покращення фінансового стану відповідача або при закінченні військового стану дані виплати були б відновлені першочергово. При звільненні позивача в наказі «Про припинення трудового договору (контракту)» від 28.05.2024 № 320/ос було зазначено « З виплатою одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., п.8.11 (44р.7м.28д.); з виплатою додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 рр. п.8.11 (44р7м28д.);……після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Даний наказ позивачем не оскаржувався. Оскільки, на дату звільнення окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» про виплату чи відновлення виплати матеріальних допомог передбачених колективним договором не було, тому фактичного нарахування цих коштів позивачу у день звільнення не відбулось. Виплата матеріальної допомоги та інших додаткових виплат роботодавцем саме призупинена, а не відмінена, позивачу не відмовлено у такій виплаті. Після поновлення виплат матеріальної допомоги та інших додаткових виплат, такі виплати, передбачені колективними договорами філій залізниці, будуть виплачені усім працівникам, у тому числі позивачу. Тобто виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок дії форс-мажорних обставин. На підтвердження своєї добросовісної поведінки та виконання взятих на себе зобов`язань, після закінчення військового стану чи при стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, та позивач отримає кошти передбачені їй у зв`язку з виходом на пенсію та за сумлінну працю на залізничному транспорті. Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 р.р. відповідно до п.3.1 Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам регіональної філії один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів. Протягом спірного періоду позивач, згідно поданих заяв, перебувала у відпустках, що підтверджується наказами про відпустку від 19.04.2022 №1563, від 11.11.2022 № 3637, від 23.03.2023 № 524, від 26.03.2024 № 212-1/Д. В даних наказах в графі «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення» не зазначена інформації щодо виплати, тобто не зазначено виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення. Звертає увагу, що позивач дані накази не оскаржував. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам залізниці призупинена на час дії воєнного стану, який продовжував діяти як на час подачі заяви позивача про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, так і на даний час, а виконання цього обов`язку відновиться після закінчення або скасування воєнного стану. Нарахування суми матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу за 2022 та 2023 та 2024 р.р. не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників залізниці. Оскільки виплати передбачені колективним договором призупинені, а не відмінені, то у цьому випадку позивач передчасно звернувся до суду. Адже після відновлення та покращення фінансового стану відповідача або при закінченні військового стану дані виплати будуть відновлені першочергово. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових для застосування ст. 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. Враховуючи правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, період стягнення середнього заробітку у цій справі слід рахувати у межах шести місяців, визначених у редакції ст. 117 КЗпП України. Позивачем пропущено строк для звернення до суду з даним позовом враховуючи ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 233 КЗпП України. (чинної на момент виникнення спірних правовідносин, а саме в 2022, 2023, 2024рр). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Позивач звернулася до суду з позовом 20.04.2026, вже після кого як тримісячний строк звернення до суду сплинув. Відносно витрат на адвоката, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Застосувати позовну давність або відмовити в повному обсязі в задоволені позовних вимог ( а.с. 129-156, т. 1).

05.08.2026 представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності ( а.с. 193-201, т. 1).

07.08.2026 представником позивача подано відповідь на відзив відповідно до якої заперечує на усі доводи відповідача ( а.с. 242-248, т. 1).

15.09.2026 представником позивача подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 9-10, т. 2).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.04.2026 справу розподіллено на суддю Ул`яновску О.В. (а.с 34, т. 1).

21.04.2026 отримано Інформацію про задеклароване/зареєстровано місце проживання особи (а.с. 36, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 24.04.2026 позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с. 37, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 13.07.2026 відкрито провадження по справі, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін із витребуванням з відповідача довідок для вирішення справи по суті (а.с. 107, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 11.08.2026 здійснено перехід з спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін у загальне позовне провадження (а.с. 14, т. 2).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 18.08.2026 задоволено клопотання про розгляд справи у режимі відоконференції (а.с. 24, т. 2).

Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції засіданнях позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, зазначені у позові.

Представник відповідача, у судовому засіданні в режимі відеоконференції просила у задоволенні позовних вимог відмовити застосувавши строки позовної давності.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.02.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 26, т. 2).

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами, а саме, в регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» діє колективний договір укладений між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001 - 2005 р.р., пролонгований на 2006 - 2026 р.р. із змінами та доповненнями (а.с. 22-24, т. 1).

Колективний договір між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень і територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України Київської дирекції залізничних перевезень (п.1.8.) (а.с. 179-183, т. 1).

Позивач працював черговим по залізничній станції ст.Київ-Волинський Київського регіону виробничого підрозділу служба роботи станцій Київ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 14-21, т. 1).

АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №193 з метою забезпечення належного функціонування АТ «Укрзалізниця» виділено кошти з резервного фонду державного бюджету.

14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця.

03.06.2024 позивач відповідно до наказу (розпорядження) №320/ос від 28.05.2024 про припиненя трудового договору (контракту) був звільнений (а.с. 25, т. 1).

Позивач перебував у відпустках, що підтверджується наказами про відпустку від 19.04.2022 №1563, від 11.11.2022 № 3637, від 23.03.2023 № 524, від 26.03.2024 № 212-1/Д (а.с. 185-189, т. 1).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.

Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18); № 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом ст.ст. 256, 267 ЦК України суд може відмовити у позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обгрунтованим. У разі наявності одночасно декількох підстав: безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду - в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Одночасна відмовива у задоволенні позову за недоведеністю порушеного права та за спливом позовної давності, є взаємовиключним підставами, оскільки сплив позовної давності застосовується лише за доведеності порушеного права та відсутності поважних причин її поновлення, а відтак суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності.

Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Отже, всі виплати, які входять до структури заробітної плати залежать від власне самого результату роботи та обставин її виконання. Разом з тим, матеріальна допомога на оздоровлення, одноразова матеріальна допомога при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, одноразова додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, грошова винагорода до ювілейних дат ніяким чином не залежить ні від результатів праці, ні від умов виконання роботи. Виплачується незалежно від наявності чи відсутності шкідливих чи особливих умов праці.

Матеріальна допомога на оздоровлення, одноразова матеріальна допомога при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, одноразова додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, грошова винагорода до ювілейних дат відносяться до інших виплат, як і виплати, передбачені Колективним договором АТ «Укрзалізниця»: при вступі працівника у шлюб, при народженні дитини у працівника підприємства, на компенсацію витрат на лікування працівника, працівникам-донорам (окремо від державних гарантій), на компенсацію вартості твердого палива для пенсіонерів, на компенсацію витрат на поховання членів сім`ї працівника тощо.

Всі вищезазначені додаткові виплати не передбачені чинним законодавством для залізничників, а тільки умовами колективного договору товариства. Обставини, за яких проводяться виплати залежать від особистих життєвих обставин працівника та направлені на посилення соціального захисту працівника-залізничника та зниження захворюваності серед працівників.

Обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст.94 Кодексу і ст. 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у ст.12 Закону, таке офіційне тлумачення дано Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. N 8-рп/2013.

Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення, одноразова матеріальна допомога при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, одноразова додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, грошова винагорода до ювілейних дат не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, так як не залежить від виконаної роботи та її результатів, особливих чи шкідливих умов праці, а є іншою виплатою, передбаченою внутрішнім нормативом самого підприємства.

Відтак, як матеріальна допомога на оздоровлення, так і інші виплати згідно колективного договору, відносяться до інших виплат.

Однак, оскільки до заробітної плати не відносяться матеріальна допомога на оздоровлення, грошова винагорода з нагоди ювілею та грошова винагорода за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, а тому, до позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивач стверджує, що йому не було вчасно виплачено одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення та основну та додаткову матеріальну допомогу при звільненні на пенсію.

Матеріальна допомога на оздоровлення, при звільненні на пенсію не входить до заробітної плати (основної та додаткової), належить до інших виплат, згідно ст. 233 КЗпП України строк в який працівник міг звернутися із заявою про вирішення такого трудового спору є тримісячним з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позовні вимоги стосуються стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 р.р.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 р. виплачується протягом календарного року тобто до 31.12.2022. Якщо протягом року позивач її не отримав, то тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги для позивача закінчився 31.03.2023.

Аналогічно і з матеріальною допомогою на оздоровлення за 2023 та 2024 р.р. Якщо протягом 2023 та 2024 р.р. позивач її не отримав, то тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги для позивача закінчився 31.03.2024 та 31.03.2025.

Позивач звернулася до суду з позовом 20.04.2026, вже після як тримісячний строк звернення до суду сплинув.

Також, позивач був ознайомлений та отримав копію наказу від 28.05.2024 «Про припинення трудового договору (контракту)» № 320/ос - 03.06.2024, в якому містилось повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, які не відносяться до заробітної плати. Та було вказано, що здійснення виплат буде після отримання окремого рішення керівництва АТ«Укрзалізниця».

Як відомо з матеріалів справи, даний наказ позивач не оскаржував. Крім того, позивач обізнананий з умовами колективного договору і знав свою орієнтовну середню заробітну плату. І коли в день звільнення 11.11.2025 з ним було проведено розрахунок вже в той день він був проінформований про суми які, йому виплатили.

Крім того, позивач обізнаний з умовами колективного договору і знав свій посадовий оклад. І коли в день звільнення з ним було проведено розрахунок вже в той день він був проінформований про суми які, йому виплатили. Копія наказу про звільнення засвідчує, що позивач 03.06.2024 був обізнаний про нібито порушення свого права.

Таким чином, тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги для неї закінчився 03.09.2024, позивач звернулася до суду з позовом 20.04.2026.

Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року. Тобто, минуло більше одного року.

Крім того, позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

В аб. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Встановлено, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

У ст. 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч. 1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.09.2015 у справі № 2-5151/09 вказано, що у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропускустроку. За висновком суду касаційної інстанції суд має з`ясовувати не лише причини пропуску строку, а й усі обставини, права та обов`язки сторін. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Пропрактику розгляду судами трудових спорів» встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Даний висновок зроблений Верховним судом у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з позовом. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Про це нагадав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №360/4485/19 (постанова від 23.12.2020).

Поважними причинами пропуску процесуальних строків (ЦПК) є обставини непереборної сили, які є об`єктивно непереборними і не залежать від волі особи. Ці причини пов`язані з істотними перешкодами, які унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії, і мають бути підтверджені належними доказами. До таких причин належать: тривала хвороба, перебування за кордоном, затримання, тримання під вартою, відбування покарання, обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення, а також обставини, що виникли внаслідок воєнного стану (наприклад, військові дії), епідемії, стихійні лиха, тощо).

Рішення про поважність причин приймає суд за власним розсудом. Позивачеві необхідно подати докази для підтвердження поважної причини.

Позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав. Таким чином, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки ним не доведено факт поважності порушення строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 267 ч. 3 Цивільного Кодексу України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, у відповідності до вимог ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Разом з тим, п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Отже, установлений ст. 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, ч. 1 ст. 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 5023/2756/11 (922/336/20) вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України і строки передбачені ст. 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…».

Верховний Суд зауважив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. А перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанови від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 26.10.2022 у справі № 757/62971/19-ц (провадження № 61-1092св22), від 16.11.2022 у справі № 240/19150/20 (провадження № К/990/18015/22), від 09.05.2023 у справі №398/1985/22 (провадження № 61-1351св23), від 18.10.2023 у справі № 161/927/22(провадження № 61-11645св22), від 18.12.2023 у справі № 593/1171/21).

Судова практика щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою.

У відповідності до вимог ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Наслідки спливу позовної давності закріплені в ст. 267 ЦК України, ч. 4 якої передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз`яснив в абз. 3 п. 11 Постанови від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення в у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України, «Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього».

Таким чином, у відповідності до вимог ст.233 КЗпП України, ст.120, ст.126 ЦПК України, вимога позивача судом залишена без задоволення саме з цих підстав.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то не підлягають розподілу судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 51 Конституції України; ст.ст. 223, 228233, 234 КЗпП України; 267 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 126, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільнені відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 05.10.2026