Рішення № 140380063, 07.10.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1244/26

Провадження № 2-о/302/95/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участі секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Рішко Сергій Іванович, заінтересована особа Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

у с т а н о в и в:

У вересні 2026 року заявник ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Рішко С. І., заінтересована особа Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Нижній Студений Міжгірського (на даний час Хустського) району Закарпатської області в сім`ї ОСОБА_2 , 1918 р. н., та ОСОБА_3 , 1923 р. н., шлюб між якими був зареєстрований 23.11.1946 виконкомом Нижньостуденівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис № 08.

Зазначав, що його батько ОСОБА_2 помер ще у 1965 році.

Його мати була членом колгоспу ім. Кірова у с. Нижній Студений Міжгірського району Закарпатської, який згодом, відповідно до розпорядження Міжгірської РДА Закарпатської області від 25.02.1993 за № 74, був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Бескид» /далі - КСП «Бескид»/.

На підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрація Закарпатської області від 07.04.1997 № 197 за нею було визнано право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності КСП «Бескид» розміром 0,71 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) вартістю 621,00 грн. На підтвердження цього права їй було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 006995, зареєстрований 24.02.1999 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 694, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 18.08.2026 за № 29-7-0.31-4830/2-26.

Окрім того, його батьки за час шлюбу збудували та набули у власність житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Нижньостуденівської сільради від 26.08.2000 його матері ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 022515 від 30.12.2001, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №82, яким посвідчувалося її право власності на земельні ділянки загальною площею 0,5877 га призначені для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовані в с. Нижній Студений Міжгірського району Закарпатської області, а саме на земельні ділянки: в урочищі «Загорода» площею 0,4057 га; в урочищі «Двір» площею 0,0520 га; в урочищі «Загорода» площею 0,1300 га.

Зазначав, що його мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 , виданим 28.12.2005 виконкомом Нижньостуденівської сільради.

Згідно з довідкою старости сіл Н. Студений та В. Студений Пилипецької сільради від 24.08.2026 № 702, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 1923 р. н., була постійною мешканкою АДРЕСА_1 . Разом із нею на день її смерті в с. Нижній Студений, 18 фактично проживав, але не був зареєстрований її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначав і те, що відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 10.09.2026 за № 86658851 і № 86658853, ОСОБА_3 на випадок смерті заповітів не залишала, спадкові справи до її майна не заводилися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

10 вересня 2026 року його представник звернувся до державної нотаріуски Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О. І. із заявою про відкриття спадкової справи за майном померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 1923 р. н.

Однак нотаріуска у своєму листі від 10.09.2029 за №195/01-16 повідомила йому про те, що в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини він не подав і спадщину він не прийняв шляхом постійного спільного проживання зі спадкодавицею на момент її смерті, оскільки його місце реєстрації проживання на момент смерті ОСОБА_3 відмінне від місця реєстрації померлої, а тому відкрити спадкову справу за майном померлої ОСОБА_3 неможливо.

Посилаючись на наведене вище просив суд установити факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного його проживання разом із померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 1923 р. н., на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2026 року відкрито провадження у даній справі в порядку окремого провадження та призначено її до судового розгляду по суті.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Рішко С.І. не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення розгляду справи були належним чином повідомлені. Водночас до суду адвокатом Рішком С.І. подано заяву від 07.10.2026, в якій він просив розглянути цю справу без його та заявника ОСОБА_1 участі, заявлені вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити (а.с.39).

Представник заінтересованої особи Пилипецької сільської ради у судове засідання також не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, проте представник Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області Пиринець В. В. подав до суду 06.10.2026 заяву, в якій ця сільська рада вимоги ОСОБА_1 визнає та просив розглянути дану справу за відсутності представника Пилипецької сільської ради (а.с.36,37).

За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, установлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ установлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, перелік яких наведено у частині першій цієї ж статті. При цьому за змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 /провадження № 61-51сво18/, постанова Верховного Суду від 12 січня 2024 року у справі № 335/6717/23 /провадження № 61-15734ск23/).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян».

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 батьками заявника є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.14).

Згідно з архівною довідкою Державного архіву Закарпатської області від 18.08.2026 № 138/01-12, у документах архіву є дані про те, що 23 листопада 1946 року у селі Нижній Студений Міжгірського (теперішнього Хустського) району Закарпатської області у книзі реєстрації актових записів про одруження під № 08 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.15).

Мати заявника ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Нижньостуденівської сільської ради від 28.12.2005, за актовим записом № 31 (а.с.16).

Відповідно до довідки, виданою старостою сіл Н. Студений та В. Студений Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 24.08.2026 за № 701, ОСОБА_3 , 1923 р. н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 була власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований та побудований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування цього ж будинку, ця земельна ділянка знаходилася у користуванні ОСОБА_3 . Житловий будинок побудований орієнтовно у 1952 році, матеріал дерево, матеріал покрівлі шифер, кількість житлових кімнат 2. Свідоцтво про право власності на даний житловий будинок сільською радою не видавалося (а.с.17).

Згідно з довідкою, виданою старостою сіл Н. Студений та В. Студений Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 24.08.2026 за № 7021, ОСОБА_3 , 1923 р. н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 була постійною мешканкою АДРЕСА_1 та разом із нею на момент її смерті у будинку проживав, але не був зареєстрований її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за № 86658851, виданої 10.09.2026 державною нотаріускою Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвою О. І., вбачається, що у Спадковому реєстрі інформація щодо заведення спадкової справи та про видачу свідоцтва про право на спадщину за спадкодавицею ОСОБА_3 є відсутня (а.с.19).

Як видно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за № 86658853, виданої 10.09.2026 державною нотаріускою Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвою О. І., то у Спадковому реєстрі інформація щодо наявності заповіту, складеного ОСОБА_3 , є відсутня (а.с.20).

Листом державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори від 10.09.2026 за № 195/01-16, ОСОБА_1 повідомлено про неможливість прийняття заяви про прийняття спадщини і заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки заявник не проживав зі спадкодавицею за однією адресою на момент її смерті (а.с.21).

Як слідує з Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ- 3К № 022515 від 30.12.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 82, ОСОБА_3 на підставі рішення Н. Студенівської сільської ради 14 сесії 23 скликання від 26.08.2000 передано у приватну власність три земельні ділянки загальною площею 0,5877 га, що розташовані на території Н. Студенівської сільської ради, цільове призначення для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування жилого будинку (а.с.22,23).

Відповідно до розпорядження Міжгірської РДА Закарпатської області від 25.02.1993 за № 74, колгосп ім. Кірова у с. Нижній Студений Міжгірського району Закарпатської області був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Бескид» (а.с.24).

Із листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за № 29-7-0.31-4830/2-26 від 18.08.2026 вбачається про наявність відомостей, що на ім`я ОСОБА_3 значяться сертифікати на право на земельну частку (пай) по КСП «Бескид» с. Нижній Студений, а саме сертифікат серії ЗК № 006995 і ЗК № 010467, видані на підставі розпорядження Міжгірської РДА № 197 від 07.04.1997, зареєстровані 24.02.1999 за № 694, № 696, розмір земельної частки (пай) складає по 0,71 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 621,00 гривень (а.с.25).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст. 1217 ЦК Україна передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до приписів статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частин 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частиною першою статті 1221 ЦК України регламентовано, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Як кореспондує ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Положеннями ч. 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

За змістом пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів.

Виходячи із положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України, проживання повинно бути постійним, тобто носити тривалий характер, і не припинитися перед смертю спадкодавця, що є передумовою прийняття спадщини, якщо спадкоємець не відмовився від спадщини.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відсутність місця реєстрації спадкоємця за місцем реєстрації, проживання спадкодавця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1-4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, установлення цього факту для заявника має юридичне значення, оскільки від його установлення залежить подальша реалізація його спадкових прав щодо зазначеного вище нерухомого майна та установлення цього факту не стосується інших осіб спадкоємців, не призводить до виникнення спору про право, є відсутніми заперечення щодо вимог ОСОБА_1 з боку заінтересованої особи, відтак суд доходить висновку, що заявлені ним вимоги є обґрунтованими та доведеними відповідними доказами у справі, а тому його заява підлягає до задоволення.

За загальним правилом ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження понесені учасниками справи судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 76-81, 89, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 319, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Рішко Сергій Іванович, заінтересована особа Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Установити факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 1923 р. н., на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 07.10.2026.

Учасники справи:

Заявник ОСОБА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Заінтересована особа Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, місце знаходження: с. Пилипець, буд.75 Хустського району Закарпатської області, ідентифікаційний код в ЄРДПОУ 04350843.

Суддя В. Ю. Готра