Постанова № 140378867, 30.09.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/36/26

Номер провадження 3/725/1733/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року.Суддя Чернівецького районного суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.173-5 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , т.в.о. директора державного професійно-технічного навчального закладу «Чернівецький професійний ліцей автомобільного сервісу», місце реєстрації: вул.Воробкевича,7/35 м.Чернівці,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії №ПЗ/ЧВ/15514/024392/П/ПТ, у ході позапланового заходу контролю за зверненням ОСОБА_2 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 03.12.2025 №1-759/ПЗ-25, листа-погодження Держпраці України від 09.12.2025 №ЦА-6522/1.3/2.4.1-25а, наказу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 11.12.2025 №529/ПЗ-3К з 15 по 26 грудня 2025 року було виявлено, що т.в.о. директора Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернівецький професійний ліцей автомобільного сервісу» (код ЄДРПОУ 05537940, вул.Садовського,6 м.Чернівці) ОСОБА_1 вчинив відносно заступника директора з виховної роботи ліцею ОСОБА_2 дії, які мають ознаки мобінгу, чим порушив ст.2-2 КЗпП України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.173-5 КУпАП.

Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СВ Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області від 18.08.2026 кримінальне провадження №12025262020002117 від 12 червня 2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України закрито, у зв`язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-5 КУпАП не визнав. Підтримав пояснення, викладені у клопотанні про закриття провадження. Додав, що протиправних дій не вчиняв, а будь-яка комунікація із ОСОБА_2 сприймається нею як тиск на неї. Просив провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Венерська Г.І. підтримала пояснення свого підзахисного та просила провадження у справі відносно нього закрити з підстав, викладених у своєму клопотанні від 30.09.2026.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його захисника, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку:

Так, відповідно до вимог до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

З врахуванням загального визначення поняття адміністративного правопорушення, обов`язковою ознакою будь-якого адміністративного правопорушення є вина особи у його вчиненні (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, повне, всебічне з`ясування обставин по справі.

Відповідно до вимог ст. 252, ст. 280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно й об`єктивно дослідити обставини правопорушення і з`ясувати, чи було воно вчинено та чи винна в цьому дана особа.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.251 КУпАП).Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису.

Частиною першою ст. 173-5 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення мобінгу (цькування) працівника, для посадових осіб у вигляді штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від тридцяти до сорока годин. Диспозиція цієї норми є бланкетною: зміст поняття «мобінг (цькування)» розкривається у ст. 2-2 КЗпП України.

Відповідно до ст.2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:

- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);

- безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (не запрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);

- нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Вчинення мобінгу (цькування) заборонено.

Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Згідно з частиною 2 статті 173 Кодексу законів про працю України, у разі ушкодження здоров`я працівника, причиною якого став мобінг (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, заподіяна шкода відшкодовується у розмірі понесених витрат на лікування. Також відповідальність за мобінг (цькування) працівника встановлена ст.173-5 КУпАП.

Водночас, вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Із наведеної норми випливає, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-5 КУпАП, утворюють лише такі дії (бездіяльність), яким одночасно притаманні всі наведені нижче ознаки: по-перше, систематичність (повторюваність) і тривалість окремі, не пов`язані між собою епізоди мобінгом не є; по-друге, умисний характер особа має усвідомлювати протиправний характер своїх дій і бажати настання відповідних наслідків (ст. 10 КУпАП); мобінг з необережності неможливий; по-третє, спеціальна спрямованість (мета) приниження честі, гідності, ділової репутації працівника, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків; по-четверте, протиправність дії не можуть бути законною реалізацією повноважень роботодавця, оскільки вимоги щодо належного виконання трудових обов`язків, а також зміна робочого місця, посади чи розміру оплати праці в установленому порядку прямо виключені законодавцем із поняття мобінгу.

Відсутність хоча б однієї з наведених ознак виключає склад правопорушення. Окремі управлінські рішення, розмежовані в часі, кожне з яких має самостійну законну підставу, не можуть штучно об`єднуватися в «систему» лише тому, що їх адресатом була одна й та сама особа. Саме така підміна, як буде показано нижче, покладена в основу протоколу від 26 грудня 2025 року.

Такий підхід послідовно підтримує Верховний Суд. У постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 756/12586/24 (провадження № 61-12878св25) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на необхідність чіткого розмежування мобінгу та звичайної реалізації роботодавцем своїх управлінських повноважень. Суд зазначив, що зміна робочого місця, умов оплати праці чи інші організаційні рішення, прийняті в межах повноважень роботодавця, самі по собі не свідчать про мобінг, а незгода працівника з такими рішеннями не є достатньою для висновку про систематичний психологічний чи економічний тиск. Доказування факту мобінгу не може ґрунтуватися на припущеннях або суб`єктивному сприйнятті працівника.

Обставини зазначеної справи є релевантними обставинам цієї справи: працівниця після поновлення на роботі за рішенням суду посилалася на облаштування для неї окремого робочого місця, встановлення їй меншого розміру премій порівняно з іншими працівниками та зміну умов праці. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі обставини свідчать лише про незгоду працівниці з кадровими рішеннями роботодавця, але не підтверджують систематичних умисних дій, спрямованих на приниження її честі, гідності чи ділової репутації.

Відповідно до положень КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 2 ст. 173-5 КУпАП, у даному випадку необхідно з`ясувати чи дійсно мало місце систематичне безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій), чим порушено вимоги частини другої статті 2-2 КЗпП України.

З метою повного з`ясування усіх обставин справи, в судовому засіданні було детально проаналізовано підстави для складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема винесені ним по відношенню ОСОБА_2 наказ №84 від 04 квітня 2025 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани; наказ №250 від 03 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_2 повторно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а також однією з основних обставин, яку орган Держпраці поклав в основу твердження про економічний тиск, є питання преміювання ОСОБА_2 ; незабезпечення ОСОБА_2 робочого місця,

Судом встановлено, що рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 08 липня 2026 року у справі № 725/41/26 у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо скасування наказу №84 від 04.04.2025 відмовлено. Отже, правомірність наказу № 84 підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Невиконання ОСОБА_2 службового доручення щодо підготовки проекту наказу у встановлений строк та неналежне оформлення такого проекту свідчать про порушення покладених на неї посадових обов`язків і трудової дисципліни, що стало правовою підставою для видання наказу № 84 від 04 квітня 2025 року.

Правомірне дисциплінарне стягнення, застосоване з дотриманням ст. 147149 КЗпП України, за прямим приписом ст. 2-2 КЗпП України є реалізацією вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків і мобінгом не вважається.

Що ж стосується наказу №250 від 03.10.2025, то ОСОБА_2 також із ним не погодилась та звернулася до суду із позовом про його скасування (725/35/26). Однак розгляд справи судом не завершено.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що наказ №84 та №250 були видані не з метою забезпечення трудової дисципліни, а саме з метою приниження ОСОБА_2 , створення щодо неї ворожої атмосфери або спонукання до припинення трудових відносин.

Таким чином, дисциплінарні стягнення щодо ОСОБА_2 мали конкретні документально зафіксовані підстави, пов`язані з виконанням нею посадових обов`язків.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, належать до додаткової заробітної плати.

Проте належність премії до структури заробітної плати не означає автоматичного і безумовного права працівника на отримання премії в будь-якому випадку та незалежно від результатів його роботи.

Преміювання за своєю природою пов`язане з оцінкою виконання працівником покладених на нього завдань, якістю роботи, дотриманням строків та іншими установленими показниками.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №756/12586/24. Верховний Суд зазначив, що надбавки та премії мають індивідуальний характер і їх розмір залежить від особистого внеску працівника, тому сама по собі різниця в розмірі заохочувальних виплат або зменшення премії, за відсутності інших доказів, не є підтвердженням економічного тиску чи мобінгу.

Матеріалами ж справи підтверджується, що протягом 2025 року до якості та своєчасності виконання ОСОБА_2 своїх посадових обов`язків існували конкретні документально зафіксовані зауваження, за що її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Отже, питання преміювання не може розглядатися як економічний тиск лише з огляду на сам факт не нарахування премії, оскільки матеріали справи не містять доказів безумовного права ОСОБА_2 на відповідну премію та умисного позбавлення її такої виплати саме з метою цькування.

Твердження щодо неналежного робочого місця спростовуються результатами комісійного обстеження, за результатами якого робоче місце та робочий стіл ОСОБА_2 перебували у належному стані.

Обставини щодо доступу до мережі Інтернет та Viber-груп не підтверджують умисного обмеження ОСОБА_2 у виконанні службових обов`язків, оскільки не містять відомостей про конкретний випадок, коли через їх відсутність ОСОБА_2 не отримала обов`язкової службової інформації; не змогла виконати конкретне службове завдання; зазнала негативних наслідків; була навмисно ізольована від трудового колективу.

При цьому більшість опитаних працівників не підтвердила наявність мобінгу з боку ОСОБА_1 , а дисциплінарні стягнення протягом відповідного періоду застосовувалися не лише до ОСОБА_2 , але й до інших працівників закладу.

Таким чином, матеріали справи не містять належних і достатніх доказів систематичних, тривалих та умисних дій ОСОБА_1 , об`єднаних єдиною метою приниження честі та гідності ОСОБА_2 , її ділової репутації, здійснення щодо неї психологічного чи економічного тиску або створення ворожої атмосфери.

Фактично в основу протоколу покладено окремі епізоди звичайних трудових та управлінських відносин, які були об`єднані в поняття мобінгу без доведення обов`язкових ознак такого правопорушення.

Наявність трудового конфлікту, незгода працівника з рішеннями керівника та застосування до працівника передбачених трудовим законодавством заходів відповідальності самі по собі не утворюють складу мобінгу.

Згідно ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.62 ч.3 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи наведене, суд, керуючись ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-5 КУпАП, тлумачить на його користь, у зв`язку із чим приходить до висновку про закриття провадження у справі.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Виходячи із наведених вище підстав, суд приходить до висновку, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст.173-5 КУпАП необхідно закрити, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст.9,33,124,247,283-285,294 КпАП України,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити, у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-5 КУпАП України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти діб з дня винесення постанови до Апеляційного суду Чернівецької області через Чернівецький районний суд міста Чернівців.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.